Коли джерело говорить про обидва села

Похилевич описував Безрадичі спільним гаслом, розрізняючи Старі та Нові. Центром із церквою він назвав Нові Безрадичі. Тож кожну згадку в цьому описі потрібно читати з урахуванням її предмета: вона може стосуватися всієї місцевості, однієї частини або спільної церковної громади. Церкву в Нових Безрадичах не слід переносити до Старих.⁠[3]

Так само переказ про володіння XVI століття в книзі стосується Безрадичів без уточнення «Старі» чи «Нові». Застосовувати пізніший поділ до цих повідомлень як уже встановлений для того часу джерело не дозволяє. Для історії сучасних сіл це спільне раннє свідчення, а не окремий опис кожного з них.⁠[1]⁠[3]

Дарування лаврі та дозвіл на ярмарок

За Похилевичем, князь Богуш Федорович Корецький подарував Безрадичі Києво-Печерській лаврі, про що йшлося у привілеї 1554 року. Далі автор повідомив, що 1580 року архімандрит Мелетій Хребтович домігся від короля Баторія грамоти на будівництво замку й заселення містечка Безрадичів.⁠[1]

Мешканцям, за цим переказом, надавали магдебурзьке право, вільну торгівлю та один щорічний ярмарок. Похилевич послався на рукопис № 205 у лаврській бібліотеці. На сторінці подано стислий виклад, а не повний текст грамоти. Тому дозвіл на будівництво й торгівлю варто відрізняти від доказу завершеного замку або відомостей про фактичні обороти ярмарку.⁠[1]

Земля, школа й громадські гроші у 1900 році

Список 1900 року має вже окремий запис про Старі Безрадичі: 315 дворів і 1719 мешканців, з яких 916 чоловіків та 803 жінки. Усі зазначені 1925 десятин землі належали колишнім державним селянам. Основним заняттям було хліборобство, а частина селян вирушала на заробітки, переважно до Києва. Точної дати переходу від монастирського володіння до цього стану сам запис не подає.⁠[2]

У селі діяла однокласна парафіяльна школа; довідник також перелічив 22 вітряки, по одному робітникові при кожному, і сховище зернового запасу. Окремо зазначено продовольчий капітал у 1944 рублі 5 копійок та громадський — у 687 рублів. Із другого лише 20 рублів були в наявності, а 667 перебували в позиках у селян. Ці числа показують, що спільний капітал громади охоплював і видані позики, а не лише гроші в касі.⁠[2]