Шістдесят два працівники на одному заводі
На заводі купця Сергія Яковича Коблова довідник обліковує 62 робітників — 60 чоловіків і двох жінок. Інший поділ того самого колективу стосується походження: 17 людей були місцевими, а 45 прийшли з Могильовської губернії. Це два способи описати тих самих працівників, а не окремі групи, які слід додавати.[1]
Другий завод належав селянинові Прохору Ткаченку. На ньому працювали 13 місцевих чоловіків. На третьому було десятеро працівників, також місцевих чоловіків. Разом три наведені в записі числа дають 85 робітників. Довідник не розподіляє їх за професіями й не повідомляє, яку роботу виконували дві жінки на заводі Коблова.[1]
Власники та орендарі — різні люди
Третій завод належав селянам Івану та Борису Круковським. Орендували його міщани Давид Боярський і Нісон Борченко, які, за записом, проживали у Стайках. Джерело розрізняє володіння підприємством та його оренду; воно не називає орендарів власниками і не описує поділу обов’язків між ними.[1]
Окремо обліковано дохід селянської громади: за найм землі під цегельні заводи — 350 рублів на рік. Ще 130 рублів приносила оренда громадського будинку під казенну винну лавку. Разом ці дві статті давали 480 рублів щорічно. Йдеться про громадський дохід від найму, а не про прибуток заводів чи заробіток їхніх працівників.[2]
Праця в селі та поза ним
Основним заняттям жителів довідник називає хліборобство. Водночас він повідомляє, що частина селян вирушала на заробітки до Києва й Катеринослава, у Херсонську та Таврійську губернії, а також на судна й пароплави на Дніпрі. Отже, поряд із приїздом людей на місцеве підприємство запис зберіг і рух самих стайківців до інших місць праці.[3]
У переліку місцевих закладів є також млини, п’ять кузень і три олійні. Базари відбувалися раз на два тижні, у четвер. Цегельні постають частиною цього сільського господарського життя. Проте довідник не називає року їх заснування, обсягу випуску або покупців цегли — цих подробиць самі числа працівників не розкривають.[1]
