Рештки ведмедя та чотири кремені
У публікаціях стоянка має назву Семенівка I. Серед ведмежих кісток археологи описали нижню щелепу, частину тазової кістки, лопатку, хребці та уламки ребер. Це не цілий збережений скелет. Склад решток став основою для авторського припущення про первинне розбирання туші на місці короткої зупинки.[1]
Набір кременю дуже малий: уламок вістря, різець, пластина й відщеп. Особливу увагу дослідники звернули на пошкодження вістря. За характерним зламом вони визначили його як деталь метальної зброї. Такий слід використання додає до переліку речей відомості про одну з дій, для яких виготовили інструмент.[1][2]
Кістки як запас матеріалу
Окреме скупчення складалося з 35 відібраних мамонтових кісток. Серед них були бивні, тазові кістки, лопатки та великі кістки кінцівок. За визначенням дослідників, вони належали щонайменше чотирьом особинам. Отже, це не рештки одного мамонта, тушу якого просто залишили цілою.[1][2]
У праці 2017 року Д. Нужний, П. Шидловський та О. Лизун пояснюють скупчення збиранням кісток раніше загиблих тварин. Вони припускають, що цей матеріал відкладали для палива, будівництва або виготовлення речей. Ідеться про можливе майбутнє використання запасу: жодного з цих занять саме тут не доведено одним фактом складання кісток.[1]
Коротка зупинка, а не повний літопис подій
На стоянці не виявили решток вогнища чи обвуглених кісток. Разом із нечисленними знаряддями це підтримує запропоновану авторами модель нетривалого перебування. Автори припускають, що м’ясо ведмедя могли й не їсти: кістки не розбиті, а вогнища немає. За їхньою оцінкою, щонайменше 40–60 % туші лишилися невикористаними, а група могла складатися з двох-трьох мисливців, які на стоянку вже не повернулися.[1]
Складене скупчення автори також допускають тлумачити як захист від вітру. Тому його функція залишається предметом пояснення, тоді як добір і складання кісток зафіксовано розкопками. Семенівка показує різницю між полюванням на тварину й заготівлею вже наявних кісток — двома способами використання ресурсів пізнього палеоліту.[1][2]



