Повернення до вже відомої стоянки
Пам’ятку, яку дослідники позначають як Семенівка III, відкрив Д. Ю. Нужний 1996 року. Після розкопок 1997–2001 років роботи поновила експедиція Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автори звіту — П. С. Шидловський, Д. О. Вєтров, П. М. Васильєв і Д. І. Біденко.[1]
Раніше тут виявили скупчення слідів людської діяльності й решток тварин: великі кістки утворювали півколо приблизно 5 × 5 м, у центрі якого лежали мушлі, дрібні кам’яні вироби, знаряддя та бурштинові речі. Дослідники інтерпретували комплекс як тимчасову сезонну стоянку із залишками житла й виробничою ділянкою перед ним. Це пояснення попередніх розкопок, наведене у звіті, а не нове житло, відкрите в сезоні 2005 року.[1][3]
У 2004–2005 роках досліджували край цього скупчення. Зменшення кількості знахідок показувало, що розкоп поступово виходить за межі найбільш насиченої ділянки.[3]
Камінь використовували майже до кінця
Описаний крем’яний комплекс налічує 1043 предмети, включно зі знаряддями та відходами виробництва. Сировиною служили канівський кремінь із Правобережжя й дніпровський моренний кремінь — із відкладів давнього льодовика. Нуклеуси — шматки каменю, з яких відколювали заготовки, — часто були сильно спрацьовані. На думку авторів, це свідчило про певний дефіцит сировини.[3][4]
Камінь розколювали на невеликі вузькі заготовки — пластинки та ще дрібніші мікропластинки. Серед 88 виробів, які після відколювання додатково обробили, було 26 різців і 26 дрібних виробів, названих у звіті мікроінвентарем. Серед цієї дрібної групи переважали мікропластинки з притупленим краєм та їхні уламки. Автори вважали, що такі вироби переважно вставляли в пази знарядь, складених із кількох частин.[4]
Знарядь для обробки шкіри практично не було: у матеріалах, описаних за 2004 рік, відзначено лише один скребачкоподібний виріб на спрацьованому нуклеусі. Тож великий загальний рахунок кременів не означає такої самої кількості готових інструментів: основну частину колекції становлять сліди їх виготовлення.[3][4]
Мамонтові кістки й мушлі з отворами
Кістки на дослідженому краю стоянки не утворювали помітних скупчень і збереглися переважно дрібними уламками. Серед визначених решток були фрагменти ребер і трубчастих кісток мамонта. Знайшли також обгорілу частину суглобового кінця кістки великої тварини, можливо мамонта. Автори зазначали, що подібні знахідки на пізньопалеолітичних пам’ятках зазвичай тлумачать як рештки жирових світильників; це інтерпретація, а не безсумнівно встановлене призначення цього уламка.[2]
Особливу увагу привернули мушлі Nassa reticulata, Cyclope neritea і Theodoxus. За звітний період знайдено 20 екземплярів — як із просвердленими отворами, так і непошкоджених. Загалом за час досліджень стоянки автори нарахували 130 морських мушель: це число всіх мушель, а не лише готових підвісок.[2]
Наявність морських і лиманних мушель на стоянках Подніпров’я автори розглядали як свідчення зв’язків із басейном Чорного моря. Самі ці знахідки не відтворюють конкретного шляху їх надходження до Семенівки.[2]
Чому знахідки лежали на різній глибині
Давній шар значно порушили землерийні тварини. Крем’яні предмети траплялися вже в чорноземі, хоча основна концентрація археологічного й кісткового матеріалу залягала на глибині 1,8–2,0 м. Нижче 2 м знахідки були присутні лише у кротовинах — заповнених ґрунтом ходах землерийних тварин. Така картина застерігає від простого правила «глибше — отже давніше»: частину речей перемістили після їхнього первинного відкладення.[3]
Наприкінці звіту згадано ще один поверхнево знайдений кам’яний виріб, на підставі якого автори припускали існування окремого пункту Семенівка IV. Його не слід додавати до інвентарю дослідженої стоянки: це інша знахідка з іншим контекстом.[2]