Що зафіксували археологи

За повідомленням Василя Довженка, у більшості поховань речей не було. У частині знайшли скроневі кільця, намисто й персні. Саме ці прикраси дали дослідникові підстави датувати поховання XI–XII століттями.⁠[1]

Покійних клали у випростаному положенні, але положення рук відрізнялося. Деякі поховання перекривали інші. Довженок відносив їх до одного широкого періоду, водночас наголошуючи, що вони не були одночасними. Отже, число 43 не означає єдиної події.⁠[1]

Дві версії походження могильника

Дослідник не вважав остаточно з’ясованим зв’язок поховань із будівельними залишками. За одним поясненням, могильник міг виникнути протягом перерви в житті укріплення. Тоді ним користувалося б населення, що залишалося жити в окрузі.⁠[1]

Інше пояснення пов’язувало поховання з мешканцями укріплення, загиблими під час облог. Довженок схилявся до цієї версії, але подавав її як припущення. Опис не дозволяє оголосити всіх похованих жертвами конкретної встановленої облоги або назвати її точну дату.⁠[1]

Дослідження 2019 року

Тетяна Рудич включила матеріали Хутора Половецького до порівняння дванадцяти давньоруських антропологічних серій Середнього Подніпров’я. Основою були вимірювання черепів, допоміжним матеріалом — дослідження зубів. За комплексом ознак половецька серія потрапила до щільної групи найближчих між собою давньоруських серій регіону; саме від печенізьких і половецьких серій ця група відрізняється найбільше.⁠[2]

Водночас на чотирьох чоловічих і трьох жіночих черепах із цього могильника ще 1967 року помітили сплощений профіль обличчя. Рудич пояснює, що таку рису можна пов’язати зі степовим світом, але вона буває й проявом звичайної мінливості населення; до того ж для повного статистичного порівняння потрібні добре збережені черепи.⁠[2]