Як з’єднали різні розкопки на одному плані
У сезоні 2016 року виконали тахеометричну зйомку — інструментальні вимірювання рельєфу — й уклали топографічний план. На нього нанесли розкопи 1947–1948, 1965–1967 та 2004 років. Опублікована схема також показує зруйновані ділянки. Вона дозволяє бачити, яку частину пам’ятки досліджували в різні роки, а яка відома переважно за давнішими описами.[1]
Е. Кравченко та співавтори вважали післявоєнний окомірний план приблизним. Первісну площу городища вони реконструювали за знімками як близько 70 гектарів або більше. Це авторська оцінка всієї пам’ятки до втрат, а не площа розкопок чи збереженої на час дослідження частини.[1]
Що було всередині укріплень
Дослідження 2004 року поєднували геофізичну зйомку з розкопками в північній частині городища. Серед описаних об’єктів були господарське приміщення з ямою, невелика споруда з уламками амфор, заглиблення зі скупченням випаленої глини та овальна кам’яна вимостка. У переоцінці авторів звіту жоден із цих об’єктів не був житлом.[2]
Переглядали й результати попередніх десятиліть. Довгі смуги глиняної обмазки вздовж валів дослідники зіставляли із залишками оборонних конструкцій. Висновок про відсутність упевнено визначених жител стосується розглянутих ними матеріалів станом на дослідження 2016 року. Він не доводить, що на всій території ніколи не було житлової забудови.[2]
Сховище, захист людей чи священне місце
Автори запропонували кілька функцій укріплення: зберігання майна й продуктів, захист людей та охорону священного місця. Останню вони припускали основною. Це інтерпретація поєднання потужних укріплень, господарських споруд і складного природного рельєфу; остаточно встановленим призначенням усієї пам’ятки її не названо.[2]
Таке питання змінює читання самих валів: важливі не лише їхні розміри, а й те, що містилося за ними. Конкретну послідовність спорудження оборонної лінії показав західний мис, де під насипом відкрили обгорілі конструкції. Про ці знахідки — у статті про давній в’їзд до городища.[2]