Щонайменше двадцять метрів завдовжки

Котлован мав підпрямокутну форму із сильно заокругленими кутами. Його довжина збереглася на 18 метрів, але південний край зруйнував зсув. Тому первісну довжину дослідники оцінили щонайменше у 20 метрів. Ширина також змінювалася: близько 8 метрів у північній частині, до 12 у центральній та 11 у південній.⁠[1]

Підлога лежала на глибині 1–⁠1,2 метра від сучасної поверхні. У північно-західній частині було вогнище — золиста пляма з дрібними вуглинками. Ще два скупчення обпаленого каміння та глиняних вальків автори обережно позначили як можливі вогнища. Це різні за певністю спостереження: у публікації вони не перетворені на три безсумнівно встановлені печі.⁠[1]

Вістря, заготовки й маленький посуд

Із заглибленої частини походили уламки та розвали посуду, мініатюрні посудинки, рогате пряслице, кам’яні розтиральники й кістки тварин. Переважали зуби великої рогатої худоби. Більшість речей зосереджувалася в нижній частині заповнення поблизу першого та другого вогнищ.⁠[1]

Крем’яна колекція включала цілі вістря стріл різних форм, незавершені заготовки, пластини, відщепи, уламки, лусочки та нуклеус — камінь, з якого сколювали заготовки. Були також ніж і скребачка. Саме поєднання готових виробів із заготовками та відходами обробки стало підставою для припущення про виготовлення стріл у цій споруді.⁠[1]⁠[2]

Пісок між двома епізодами життя

Кераміка поєднувала різні ознаки: прокреслені лінії й трикутники, відбитки, які археологи називають «колючим дротом», проколи та випуклі «перлини». За цим комплексом автори попередньо датували споруду XV–XIV століттями до нашої ери. Вони окремо застерегли, що датування наведено без радіовуглецевої дати.⁠[2]

Зверху споруду перекривав приблизно 30-сантиметровий шар перевіяного жовтого піску. У його верхню частину пізніше впустили іншу яму — об’єкт №16 із білогрудівською керамікою. Таке залягання дозволяло розрізняти послідовні епізоди, а не змішувати всі речі з однієї ділянки в одночасний набір.⁠[2]

Чому виникла версія громадської будівлі

Автори порівняли об’єкт із відомими їм спорудами з керамікою тшинецького типу на цій пам’ятці та в регіоні: їхня площа сягала до 64 квадратних метрів. Споруда №19 була значно більшою. Звичайні житлові об’єкти поселення розташовувалися неподалік, на вищій частині підвищення.⁠[2]

Незвичний розмір підтримав думку про спільне використання будівлі, а крем’яна колекція — про майстерню стрілочника. Обидва висновки у звіті залишаються гіпотезами. Розкоп відкрив котлован, заповнення та речі; він не дав повної реконструкції стін, даху чи складу людей, які тут працювали. Саме ця різниця між знахідками й поясненням робить споруду цікавою для подальшого дослідження.