Одна застібка й окремий культурний горизонт

Для горизонту київської культури автори відзначили невиразні уламки ліпного посуду та значно показовішу знахідку — фібулу одночленної конструкції, типу Альмгрен 173. Подібні застібки були рідкісними в лісовій і лісостеповій частинах Південно-Східної Європи, проте широко відомими в центральноєвропейських культурах III століття. Найближчі аналогії дослідники навели серед матеріалів черняхівської культури й датували знайдений екземпляр III століттям.⁠[1]

Важливе не лише саме датування. Фібула лежала на глибині 0,6 метра, у ґрунті, який у публікації позначено як другий. Зверху його перекривав викид із траншеї часів Другої світової війни. Неподалік, за три метри, раніше дослідили житло київської культури. Так опис речі доповнюється її положенням у землі, але сама близькість не означає, що застібка походила із заповнення цього житла.⁠[1]

Різні періоди не складаються в безперервну історію

Бронзовий комплекс розкопу I автори віднесли до києво-житомирської групи тшинецького культурного кола й датували XV–XIII століттями до нашої ери. Поряд із матеріалами київської культури вони згадали давньоруські знахідки. Водночас горизонт другої половини I тисячоліття нашої ери у досліджених 2005 року ділянках був представлений дуже слабо — лише окремими речами.⁠[1]

Ці відомості показують присутність людей на цьому місці в різні часи. Вони не заповнюють усіх проміжків між датами. Нечисленні уламки посуду не дають такої самої картини забудови та побуту, як досліджений котлован житла.

Ґрунт усередині поселення й поруч із ним

У 2005 році описали три ґрунтові розрізи. Два пов’язувалися з великою спорудою бронзової доби, третій лежав осторонь неї. Так можна було зіставити ґрунт, змінений життям людей, із природнішим профілем поблизу. На поселенні шари були потужнішими, містили більше органіки й гумусу; автори пов’язували це, зокрема, з накопиченням побутових відходів.⁠[2]

Картина не була недоторканою. Верхню частину порушили окопи, між давнішими ґрунтами лежав пісок, а ходи червів та інших тварин переміщували матеріал. Дослідники прямо зауважили, що через таку активність артефакти траплялися у більшій товщі, хоча були пов’язані переважно з нижнім, іноді середнім ґрунтом.⁠[2]⁠[3]

Що вдалося дізнатися про давнє довкілля

Зі зразків двох розрізів у лабораторії виміряли магнітну сприйнятливість. Її підвищені значення відповідали похованим ґрунтам, низькі — піщаним прошаркам. Автори наголосили на двох чинниках формування показників: природному ґрунтоутворенні та діяльності людей. Отже, магнітні виміри тут доповнювали опис ґрунтів, а не самостійно визначали дату кожної речі.⁠[3]

За сукупністю спостережень дослідники реконструювали для поселення пізньої бронзи вологіші й дещо тепліші, ніж сучасні, умови в межах помірної лісової зони. Вони пов’язали цей етап із кліматичним оптимумом суббореалу. Це висновок дослідження, опублікованого 2006 року за матеріалами сезону 2005-го: він пояснює природне оточення поселення, не перетворюючи кожну зміну ґрунту на окрему історичну подію.⁠[3]