Вогонь без заглибленої печі
Вогнища лежали на давній поверхні: спеціально викопаних під них ям не виявили. В одному місці були обгорілі кістки, в іншому переважала зола. Частина мамонтових кісток обгоріла знизу. За цими спостереженнями автор припустив, що кістки використовували як паливо, а золу переміщували після горіння.[1]
Виразних залишків жител біля вогнищ не знайшли. Шовкопляс пов’язав це з відкритими вогнищами та короткою зупинкою, можливо, протягом одного літнього сезону. Сезон і тривалість перебування тут — пояснення археолога, а не дата, зафіксована окремим вимірюванням.[1]
Де виготовляли знаряддя
Біля кожного вогнища простежили по три скупчення кременю. У них були і заготовки, і дрібні сколи. Такий набір показував, що камінь обробляли безпосередньо на стоянці. Частину цих скупчень пізніше перекрила зола, що допомогло встановити послідовність дій.[1]
Загалом зібрали понад 1700 розколотих кременів, але завершених знарядь було лише вісім: шість скребків, різець і оброблена пластинка. Велика різниця між кількістю відходів і готових речей робить цю колекцію особливо виразним свідченням самого процесу роботи з каменем.[1]
Кістки та різні пояснення
За визначенням 1955 року, кістки належали одинадцятьом мамонтам і п’ятьом коням, переважно молодим. Шовкопляс вважав це ознакою того, що мисливці навмисно обирали здобич. Шидловський і Кобець 2006 року пов’язали рештки коня з цієї стоянки з відкритими степовими ділянками, що існували наприкінці льодовикової доби.[1][2]
У праці 2006 року П. Шидловський і В. Кобець припустили для Фастівської стоянки використання кісток, зібраних людьми. Таке пояснення доповнює раннє тлумачення мисливського табору й змушує уважніше розрізняти полювання, збирання решток та їхнє подальше застосування. Автори залишили цей висновок можливим, а не остаточним.[2]
