Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ЖИТНИКИ, село при вершинѣ ручья Ольшанки, впадающаго въ горскій Тикичъ въ селѣ Бузовкѣ. Жителей обоего пола: православныхъ 979, римскихъ католиковъ 20, евреевъ 15. По преданію, до руинъ село называлось Росоше, и жители, въ слѣдствіе нашествія Татарскаго, удалились для безопасности ближе къ Тетіеву, гдѣ основали село Росошки. По руинахъ жители вновь населенные, принадлежали къ Тетіевщинѣ, до тѣхъ поръ, пока Людвика Ледуховская не продала ихъ, въ концѣ прошлаго вѣка, Марковскому, отъ коего по наслѣдству село досталось Якову Ястремскому, который, покупая Пугачевку, продалъ половину Житникъ Гуляницкимъ, а другую отдалъ въ приданное своей дочери Максемиліи при выдачѣ замужъ за Котовича (см. Шуляки). Часть Гуляницкихъ въ разное время и по разнымъ случаямъ раздроблена на пять частей, такъ что нынѣ жители, или по нынѣшнему: ихъ земли принадлежатъ слѣдующимъ владѣльцамъ:
Переклад
ЖИТНИКИ, село біля верхів’я струмка Вільшанки, що впадає в Гірський Тікич у селі Бузівці. Жителів обох статей: православних 979, римо-католиків 20, євреїв 15. За переказом, до руїн село називалося Росоше, а жителі через татарський набіг відійшли для безпеки ближче до Тетієва, де заснували село Росішки. Після руїн жителі, заселені наново, належали до Тетіївщини, доки Людвіка Ледуховська наприкінці минулого століття не продала їх Марковському, від якого село в спадок дісталося Якову Ястремському; той, купуючи Пугачівку, продав половину Житників Гуляницьким, а другу віддав у посаг своїй дочці Максемілії, видаючи її заміж за Котовича (див. Шуляки). Частку Гуляницьких у різний час і з різних нагод роздроблено на п’ять частин, так що нині жителі, або, як тепер [кажуть], їхні землі належать таким власникам:
Оригінал
| р. д. м. п. | земли дес. | |
| а) Максиму Котовичу | 193 | 738 — |
| б) Михаилу Гуляницкому | 53 | 273 — |
| в) Адаму Веккеру | 52 | 410 — |
| г) Регинѣ Юрьевичъ | 46 | 573 — |
| д) Еленѣ Жерицкой | 39 | 229 — |
| е) Людвику Глинскому | 22 | — — |
| ж) Приходской церкви | — | 35 — |
Переклад
| Ревізьких душ чол. статі | Землі, дес. | |
| а) Максиму Котовичу | 193 | 738 — |
| б) Михайлу Гуляницькому | 53 | 273 — |
| в) Адаму Веккеру | 52 | 410 — |
| г) Регіні Юр’євич | 46 | 573 — |
| д) Олені Жерицькій | 39 | 229 — |
| е) Людвіку Глинському | 22 | — — |
| ж) Парафіяльній церкві | — | 35 — |
Оригінал
Церковь во имя Архистратига Михаила, деревяная, 6-го класса; земли имѣетъ, кромѣ вышепоказанныхъ 35 десятинъ, хуторъ, оспариваемый Глинскимъ; построена 1744 года.
Переклад
Церква на честь Архистратига Михаїла, дерев’яна, 6-го класу; землі має, крім вищезазначених 35 десятин, хутір, право на який оспорює Глинський; збудована 1744 року.
Примітки до перекладу
Міри. Десятина — близько 1,09 га. У статті: 35 десятин ≈ 38,2 га. Перерахунок наш.
Назва. «Житники» — Житники.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Таращанський повіт, «Селенія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Сторінки
- 469 · скан 469
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 469. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/zhytnyky/