Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ГОРОДЪ ВАСИЛЬКОВЪ, въ 37-ми верстахъ отъ Кіева, на лѣвомъ берегу рѣчки Стугны, разбросанъ среди яровъ и горъ въ довольно живописномъ положеніи. На возвышеніи господствующемъ надъ цѣлымъ городомъ, среди валовъ, насыпанныхъ на бокахъ возвышенія, стоитъ каменный Ѳеодосіевскій соборъ. Отсюда найлучшіе виды: городъ лежитъ у ногъ; по склонамъ горъ среди садовъ хаты, разбросанныя по мѣстамъ; внизу течетъ Стугна, разливаясь въ широкій ставъ; а вдали на противуположномъ берегу, чернѣютъ перелѣски. Васильковъ основанъ Владиміромъ святымъ, который назвалъ его веселое Васильево, по своему имени, полученному при крещеніи. Сначала среди лѣса былъ имъ построенъ для охоты теремъ около 991 года 1). Въ 996 году Печенѣги, здѣлавши набѣгъ на Кіевскую область, приступили 6-го Августа къ Васильеву. Владиміръ вышелъ на нихъ съ малою дружиною, былъ разбитъ и скрылся подъ мостомъ. Это случилось въ день Преображенія Господня; а потому св. Владиміръ далъ обѣтъ соорудить въ Василевѣ храмъ во имя Преображенія, если избѣгнетъ изъ рукъ вражескихъ. Такъ какъ непріятели вдругъ отступили: то Владиміръ вскорости, именно чрезъ годъ, воздвигъ церковь и учредилъ пиръ для знатнѣйшихъ бояръ Кіевскихъ и иныхъ городовъ, съ которыми бесѣдуя, онъ провелъ здѣсь восемъ дней. Здѣсь-то Владиміромъ пріобрѣтена увѣренность, что «Руси есть веселіе пити,, и неможетъ она безъ того быти» 2). Когда сынъ Кіевскаго князя Юрія Владиміровича, Василько Юрьевичъ получилъ въ удѣлъ отъ отца своего Порусье или Поросье .(Бѣлая церковь), а по смерти своего брата и дачу веселое Васильево: то назвалъ дачу эту въ 1157 году Васильковымъ. Въ Васильковѣ родился въ X-мъ вѣкѣ преподобный Ѳеодосій, игуменъ Печерскій, который, до поступленія своего въ монастырь, пребывалъ нѣкоторое время въ здѣшнихъ пустыняхъ. Еще въ 1818 году видна была пещера Васильковская, въ коей спасался преподобный. Она была возлѣ такъ называемаго панскаго ставка (пруда) и теперь уже завалена. По колодезь, который, по преданію, онъ выкопалъ, доселѣ существуетъ. Надъ нимъ недавно построили каплицу, къ которой 3-го Мая, въ день св. Ѳеодосія, со всѣхъ трехъ городскихъ церквей бываетъ крестный ходъ при многочисленномъ стеченіи набожнаго народа. Огромные валы—единственные остатки давняго города, свидѣтельствуютъ о важномъ значеніи, которое въ древности имѣлъ Васильковъ, разрушенный въ 1240 году Батыемъ вмѣстѣ съ Кіевомъ. Онъ никогда уже не пріобрѣталъ прежняго значенія. Въ 1259 году великій князь Кіевскій Андрей Юрьевичъ—внукъ Владиміра Мономаха, прозванный Китаемъ, отдалъ Васильковъ Кіево-Печерской Лаврѣ 1). Новые владѣльцы—монахи воздвигаютъ здѣсь церковь, на развалинахъ прежней, построенной св. Владиміромъ. По преданію она стояла на томъ мѣстѣ, гдѣ нынѣ домъ Кладкевича. Въ слѣдующія времена Васильковъ вмѣстѣ съ Кіевомъ испытывалъ одинаковыя бѣдствія: завоеваніе Литвою (1320 года), состояніе подъ игомъ Польши, грабежи и разоренія отъ татаръ, запорожцевъ и поляковъ. Однако 14-го Іюля 1624 года, Сигизмундъ III-й, Польскій король выдалъ Печерскому монастырю, желая его склонить къ папской уніи, привиллегію на поправленіе здѣшняго монастырскаго замка и на учрежденіе здѣсь ярмарковъ, предназначая извѣстный отъ нихъ доходъ въ пользу монаховъ. Это могло имѣть вліяніе на улучшеніе состоянія города; но въ 1640 году Татары вновь разорили Васильковъ, а потомъ онъ подвергался неоднократнымъ грабежамъ въ слѣдствіе извѣстныхъ усилій Польши удержать подъ своимъ игомъ нашъ край и отвращенія здѣшняго народа отъ этихъ проповѣдниковъ папства.
Переклад
МІСТО ВАСИЛЬКІВ, за 37 верст від Києва, на лівому березі річки Стугни, розкинулося серед ярів і гір у досить мальовничій місцевості. На підвищенні, що панує над усім містом, серед валів, насипаних на схилах цього підвищення, стоїть кам’яний Феодосіївський собор. Звідси найкращі краєвиди: місто лежить біля ніг; на схилах гір серед садків подекуди розкидані хати; внизу тече Стугна, розливаючись широким ставом; а вдалині, на протилежному березі, чорніють переліски. Васильків заснував святий Володимир, який назвав його веселе Васильєво за своїм іменем, отриманим при хрещенні. Спочатку серед лісу він збудував для полювання терем близько 991 року 1). 996 року печеніги, вчинивши набіг на Київщину, 6 серпня підступили до Васильєва. Володимир вийшов проти них з малою дружиною, був розбитий і сховався під мостом. Це сталося в день Преображення Господнього; тому св. Володимир дав обітницю спорудити у Василеві храм на честь Преображення, якщо вирветься з ворожих рук. Оскільки вороги раптом відступили, Володимир невдовзі, а саме через рік, звів церкву й улаштував бенкет для найзнатніших бояр київських та інших міст, у бесідах з якими провів тут вісім днів. Саме тут Володимир переконався, що «Руси есть веселіе пити,, и неможетъ она безъ того быти» [Русі веселощі — пити, і не може вона без того бути] 2). Коли син київського князя Юрія Володимировича Василько Юрійович дістав від свого батька в уділ Порусся, або Поросся (Біла Церква), а після смерті свого брата — і володіння веселе Васильєво, то 1157 року назвав це володіння Васильковом. У Василькові народився в X столітті преподобний Феодосій, ігумен Печерський, який до вступу в монастир деякий час перебував у тутешніх пустелях. Ще 1818 року було видно Васильківську печеру, в якій спасався преподобний. Вона була біля так званого панського ставка (ставу) і тепер уже засипана. Але криниця, яку, за переказом, він викопав, існує й досі. Над нею недавно збудували каплицю, до якої 3 травня, в день св. Феодосія, з усіх трьох міських церков буває хресний хід за великого напливу побожного люду. Величезні вали — єдині рештки давнього міста — свідчать про важливе значення, яке в давнину мав Васильків, зруйнований 1240 року Батиєм разом із Києвом. Він уже ніколи не здобув колишнього значення. 1259 року великий князь київський Андрій Юрійович — онук Володимира Мономаха, прозваний Китаєм, — віддав Васильків Києво-Печерській лаврі 1). Нові власники — ченці — зводять тут церкву на руїнах колишньої, збудованої св. Володимиром. За переказом, вона стояла на тому місці, де тепер дім Кладкевича. У наступні часи Васильків разом із Києвом зазнавав тих самих лих: завоювання Литвою (1320 року), перебування під ярмом Польщі, грабунків і руйнувань від татар, запорожців і поляків. Проте 14 липня 1624 року польський король Сигізмунд III, бажаючи схилити Печерський монастир до папської унії, видав йому привілей на відновлення тутешнього монастирського замку і на заснування тут ярмарків, призначаючи певний прибуток від них на користь ченців. Це могло вплинути на поліпшення стану міста; але 1640 року татари знову зруйнували Васильків, а потім він не раз зазнавав грабунків унаслідок відомих зусиль Польщі втримати під своїм ярмом наш край і відрази тутешнього народу до цих проповідників папства.
Оригінал
Мѣсто терема жители указываютъ близъ соборной нынѣшней церкви.
Переклад
Місце терема жителі вказують поблизу теперішньої соборної церкви.
Оригінал
Сотвори праздникъ великъ, варя 300 проваръ меду и сзываше боляре своя и посадники, старѣйшины по всѣмъ градомъ и люди многи и раздая убогимъ 300 гривенъ. Праздновавъ князь 8 дней, и возвратися къ Кіеву на Успеніе св. Богородицы, и ту паки створяше праздникъ великъ. См. Нестора по Лавр. списку.
Переклад
Сотвори праздникъ великъ, варя 300 проваръ меду и сзываше боляре своя и посадники, старѣйшины по всѣмъ градомъ и люди многи и раздая убогимъ 300 гривенъ. Праздновавъ князь 8 дней, и возвратися къ Кіеву на Успеніе св. Богородицы, и ту паки створяше праздникъ великъ. [Влаштував велике свято, зваривши 300 варів меду, і скликав своїх бояр і посадників, старійшин з усіх міст і багато людей, і роздав убогим 300 гривень. Князь святкував 8 днів і повернувся до Києва на Успіння св. Богородиці, і там знову влаштував велике свято.] Див. Нестора за Лавр[ентіївським] списком.
Оригінал
Въ 1686 году 26 апрѣля/6 мая въ силу трактата Гримултовскаго 2), Васильковъ возвращенъ Россійской державѣ и новая граница Польскаго государства отстояла отъ него только на 1-ну версту. Почему многіе изъ жителей переселились на самую границу и построили свои домы при карантинѣ, напротивъ заставы польской, именовавшейся Аксаковою Мытницею. Карантинъ имѣлъ въ то время видъ мѣстечка, тогда какъ Васильковъ походилъ на бѣдную деревушку. Только въ царствованіе Императрицы Елисаветы, Васильковъ началъ принимать видъ городка. При ней построена и соборная каменная церковь, нынѣ существующая. Въ 1786 году церковныя населенныя имѣнія, въ томъ числѣ и Васильковъ, поступили въ казну. Наконецъ уже при Императорѣ Павлѣ I-мъ, въ 1797 году, Васильковъ здѣланъ уѣзднымъ городомъ. Видимый недостатокъ каменныхъ домовъ (только присутственныя мѣста и двѣ церкви каменныя), немощенныя улицы и площади, множество деревяныхъ развалившихся хижинъ, обитаемыхъ неопрятными евреями, вотъ признаки, коими опредѣляется настоящее положеніе города. Жителей обоего пола считается: православныхъ 5341, римскихъ католиковъ до 36 и евреевъ до 4000. Домовъ до 1000, лавокъ 60, питейныхъ домовъ и трактирныхъ заведеній 35. По положенію Василькова на одномъ изъ главныхъ путей сообщенія Кіева, жители занимаются торговлею жизненными припасами, фуражемъ и разными потребностями для путешественниковъ и извощиковъ. Всѣ другіе вещи пріобрѣтаются жителями въ Кіевѣ, Бердичевѣ и Бѣлой-церкви. Капиталъ, обращающійся въ городѣ не превосходитъ 150,000 руб. Предмѣстье города Василькова, на лѣвой сторонѣ Стугны, въ верстѣ выше города, прежде называлось Воещиною. Въ 1581 году король Стефанъ Баторій подарилъ Воещину Олехну Черкасову Ержевскому, отъ котораго и названо это предмѣстье Черкасомъ. Другое предмѣстье, называемое Западницы находится на восточной сторонѣ, ниже собора, въ лощинѣ. По преданію лѣтъ за полтораста оно было покрыто лѣсомъ и служило притономъ разбойникамъ. Неосторожные прохожіе были ограбляемы, а иногда и убиваемы, какъ въ западнѣ. Отсюда и названіе. Третье предмѣстье Застугнье, гдѣ видны остатки древняго замка. О времени его основанія неизвѣстно; но судя по расположенію внутренняго укрѣпленія и по отсутствіи всякихъ правилъ фортификаціи въ построеніи его: должно полагать, что этотъ замокъ современенъ веселому Васильеву. Изъ учебныхъ заведеній нынѣ процвѣтаютъ въ Васильковѣ: приходское училище, открытое въ 1833 году, сельская школа для поселянскихъ дѣтей, въ 1837 году открытая палатою государственныхъ имуществъ и Еврейское училище заведенное въ 1849 году. Такимъ образомъ каждое сословіе и исповѣданіе имѣетъ въ небольшомъ городкѣ особое училище и не смѣшиваетъ своихъ дѣтей.
Переклад
1686 року 26 квітня / 6 травня за Гримултовським трактатом 2) Васильків повернуто Російській державі, і новий кордон Польської держави пролягав лише за 1 версту від нього. Тому багато жителів переселилися на самий кордон і збудували свої доми біля карантину, навпроти польської застави, що звалася Аксаковою Митницею. Карантин мав у той час вигляд містечка, тоді як Васильків скидався на бідне сільце. Лише за царювання імператриці Єлисавети Васильків почав набувати вигляду невеликого міста. За неї збудовано й кам’яну соборну церкву, що існує й нині. 1786 року церковні населені маєтки, зокрема й Васильків, відійшли до казни. Нарешті вже за імператора Павла I, 1797 року, Васильків зроблено повітовим містом. Помітна нестача кам’яних будинків (кам’яні лише присутственні місця й дві церкви), небруковані вулиці й площі, безліч дерев’яних напівзруйнованих хатин, у яких живуть неохайні євреї, — ось ознаки, якими визначається теперішній стан міста. Жителів обох статей налічується: православних 5341, римо-католиків до 36 і євреїв до 4000. Будинків до 1000, крамниць 60, шинків і трактирних закладів 35. Оскільки Васильків лежить на одному з головних шляхів сполучення Києва, жителі торгують харчовими припасами, фуражем і різними речами, потрібними подорожнім і візникам. Усі інші речі жителі купують у Києві, Бердичеві й Білій Церкві. Капітал, що обертається в місті, не перевищує 150 000 руб. Передмістя міста Василькова на лівому боці Стугни, за версту вище міста, раніше називалося Воєщиною. 1581 року король Стефан Баторій подарував Воєщину Олехнові Черкасову Єржевському, від якого це передмістя й названо Черкасом. Друге передмістя, що зветься Западниці, лежить на східному боці, нижче собору, в улоговині. За переказом, років зо півтораста тому воно було вкрите лісом і правило за кубло розбійникам. Необережних перехожих грабували, а іноді й убивали, як у западні [пастці]. Звідси й назва. Третє передмістя — Застугння, де видно рештки давнього замку. Про час його заснування невідомо; але, судячи з розташування внутрішнього укріплення і з відсутності будь-яких правил фортифікації в його будові, слід гадати, що цей замок — ровесник веселого Васильєва. З навчальних закладів нині процвітають у Василькові: парафіяльне училище, відкрите 1833 року, сільська школа для поселянських дітей, відкрита 1837 року палатою державного майна, і єврейське училище, засноване 1849 року. Отже, кожен стан і кожне віросповідання має в невеликому місті окреме училище і не змішує своїх дітей.
Оригінал
Подлинная запись великаго князя Андрея не отыскана. Думаютъ что она сгорѣла во время пожара Васильковскаго замка 1590 года или еще прежде затеряна. Запись эта извѣстна только въ спискѣ.
Переклад
Оригіналу запису великого князя Андрія не знайдено. Вважають, що він згорів під час пожежі Васильківського замку 1590 року або ще раніше загубився. Цей запис відомий лише в списку.
Оригінал
Въ 1686 г. состоялся миръ между Россіею и Польшею въ Москвѣ, послѣ Андрусовскаго перемирія на 13 лѣтъ въ 1667 году заключеннаго. Миръ этотъ называется иногда у Поляковъ Гржимултовскимъ потому, что со стороны Польши мирный трактатъ подписанъ сенаторомъ Криштофомъ Гржимултовскимъ, воеводою Познанскимъ, маршаломъ королевскимъ,
Переклад
1686 р. у Москві було укладено мир між Росією і Польщею, після Андрусівського перемир’я на 13 років, укладеного 1667 року. Цей мир у поляків іноді називають Гржимултовським через те, що з боку Польщі мирний трактат підписав сенатор Криштоф Гржимултовський, воєвода познанський, маршалок королівський,
Оригінал
До образованія въ 1797 году Кіевской губерніи въ нынѣшнихъ ея предѣлахъ, Васильковъ, съ краемъ по рѣку Стугну и Ирпень принадлежавшимъ Россіи, состоялъ въ губерніи Кіевской, называвшейся Изяславскою и состоявшей изъ Украины Заднѣпрской (по лѣвой сторонѣ Днѣпра). Край же лежащій за рѣкою Стугною принадлежалъ къ вновь образованной губерніи Винницкой. Винницкая губернія была раздѣлена на округи, и одна часть нынѣшняго Васильковскаго уѣзда принадлежала къ Паволочскому, а другая къ Бѣлоцерковскому округу.
Переклад
До утворення 1797 року Київської губернії в теперішніх її межах Васильків разом із краєм до річок Стугни та Ірпеня, що належав Росії, входив до Київської губернії, яка звалася Ізяславською і складалася із Задніпрської України (на лівому боці Дніпра). Край же, що лежав за річкою Стугною, належав до новоутвореної Вінницької губернії. Вінницька губернія була поділена на округи, і одна частина теперішнього Васильківського повіту належала до Паволоцького, а друга — до Білоцерківського округу.
Оригінал
Въ городѣ три церкви: Ѳеодосіевская соборная, Николаевская и Покровская. Всѣ онѣ на лѣвой сторонѣ Стугны. Ѳеодосіевская каменная, построена въ 1758 году архимандритомъ Печерскія Лавры Лукою и освящена 4-го Октября. Она находится вблизи того мѣста, гдѣ была древняя Преображенская церковь. Въ ней примѣчательны двѣ иконы Божія Матери: первая чудотворная, перенесенная изъ мѣстечка Ольшаницы; а вторая отличается хорошею живописью и древностію (по мнѣнію знатоковъ она писана болѣе нежели за 200 лѣтъ). Есть также серебренный крестъ, имѣющій 130 лѣтъ съ надписью, что онъ принадлежитъ замковой церкви. «Св. крестъ Господень сооружися въ церковь преподобнаго Ѳеодосія Васильковскую замковую 1730 года, мѣсяца Іюня». Васильковскіе старожилы утверждаютъ, что на мѣстѣ, гдѣ нынѣ колокольня соборной церкви были замковыя ворота, сверхъ которыхъ архимандритъ Лука построилъ колокольню 1). Въ недавнее время въ колокольнѣ устроенъ теплый придѣлъ во имя усѣкновенія главы Іоанна предтечи. Земли пахатной и сѣнокосной въ двухъ хуторахъ принадлежитъ собору до 50 десятинъ. Причтъ пользуется отъ казны жалованьемъ въ годъ 585 рублей, по нормальнымъ штатамъ для соборныхъ (въ уѣздныхъ городахъ) церквей, и процентами изъ фундушеваго капитала, до 1000 рублей простирающагося. Къ соборной церкви приписана каплица съ колодцемъ, въ 5-ти верстахъ отъ Василькова на почтовой дорогѣ къ Кіеву. При ней небольшой огородъ и домикъ для сторожа. Каплица или часовня, построенная на этомъ мѣстѣ съ незапамятныхъ временъ 1), лѣтомъ всегда отворена для богомольцевъ, утоляющихъ жажду отличною колодезною водою и совершающихъ моленія предъ поставленными въ ней иконами. Въ 1859 году часовня возобновлена по новому фасаду, съ преобразованіемъ въ церковь. При самомъ почти выѣздѣ изъ Василькова по нынѣшней почтовой дорогѣ въ Кіевъ, построена въ 1792 году другая каменная церковь, во имя святителя Николая, такъ какъ соборная нѣсколько удалена отъ жилищъ горожанъ. Причтъ ея, равно какъ и причтъ Покровской церкви, получаетъ отъ казны жалованья 255 рублей. Земли имѣетъ 33 десятины. Покровская церковь деревяная, построена на мѣсто обветшавшей въ 1838 году. Ей принадлежитъ хуторъ въ пространствѣ около 10 десятинъ..
Переклад
У місті три церкви: Феодосіївська соборна, Миколаївська й Покровська. Усі вони на лівому боці Стугни. Феодосіївська — кам’яна, збудована 1758 року архімандритом Печерської лаври Лукою і освячена 4 жовтня. Вона стоїть поблизу того місця, де була давня Преображенська церква. У ній варті уваги дві ікони Божої Матері: перша — чудотворна, перенесена з містечка Ольшаниці; друга ж вирізняється добрим живописом і давністю (на думку знавців, її написано понад 200 років тому). Є також срібний хрест, якому 130 років, з написом, що він належить замковій церкві. «Св. крестъ Господень сооружися въ церковь преподобнаго Ѳеодосія Васильковскую замковую 1730 года, мѣсяца Іюня» [Св. хрест Господній споруджено для васильківської замкової церкви преподобного Феодосія 1730 року, місяця червня]. Васильківські старожили твердять, що на місці, де тепер дзвіниця соборної церкви, була замкова брама, над якою архімандрит Лука збудував дзвіницю 1). Недавно в дзвіниці влаштовано теплий бічний вівтар на честь Усікновення глави Іоанна Предтечі. Соборові належить до 50 десятин орної та сінокісної землі у двох хуторах. Причт отримує від казни платню 585 рублів на рік за нормальними штатами для соборних (у повітових містах) церков, а також відсотки з фундушевого капіталу, що сягає 1000 рублів. До соборної церкви приписано каплицю з криницею за 5 верст від Василькова, на поштовій дорозі до Києва. При ній невеликий город і будиночок для сторожа. Каплиця, або часовня, збудована на цьому місці з незапам’ятних часів 1), улітку завжди відчинена для прочан, які втамовують спрагу чудовою криничною водою і моляться перед поставленими в ній іконами. 1859 року часовню відновлено за новим фасадом і перетворено на церкву. Майже біля самого виїзду з Василькова теперішньою поштовою дорогою на Київ 1792 року збудовано другу кам’яну церкву, на честь святителя Миколая, бо соборна дещо віддалена від осель городян. Її причт, так само як і причт Покровської церкви, отримує від казни 255 рублів платні. Землі має 33 десятини. Покровська церква дерев’яна, збудована на місці занепалої 1838 року. Їй належить хутір площею близько 10 десятин.
Оригінал
Надобно замѣтить, что древняя дорога въ Кіевъ выходила изъ Василькова не тамъ гдѣ нынѣ; а гораздо восточнѣе, близъ нынѣшняго собора и шла на села: Крушинку, Янковичи и Хотовъ.
Переклад
Слід зауважити, що давня дорога до Києва виходила з Василькова не там, де тепер, а значно східніше, поблизу теперішнього собору, і йшла на села Крушинку, Янковичі й Хотов.
Оригінал
Римскихъ католиковъ въ городѣ Васильковѣ только 36 обоего пола и притомъ неосѣдлыхъ. Однако единовѣрцы ихъ, помѣщики Васильковскаго уѣзда, предполагаютъ построить для нихъ каменный костелъ; на что уже испрошено надлежащее разрѣшеніе. Въ прежнее время въ Васильковѣ никогда небыло латинскаго храма и въ настоящее время потребность въ немъ сомнительна. Еврейскіе молитвенные домы деревяные и въ ветхомъ состояніи.
Переклад
Римо-католиків у місті Василькові лише 36 обох статей, до того ж неосілих. Проте їхні одновірці, поміщики Васильківського повіту, мають намір збудувати для них кам’яний костел, на що вже виклопотано належний дозвіл. Раніше у Василькові ніколи не було латинського храму, і нині потреба в ньому сумнівна. Єврейські молитовні доми дерев’яні й у ветхому стані.
Оригінал
Селенія, состоящія въ вѣдѣніи государственныхъ имуществъ.
Переклад
Поселення, що перебувають у віданні [відомства] державного майна.
Оригінал
Въ древнихъ запискахъ подскарбія Марковича значится, что 1739 года онъ возвращаясь изъ похода, проѣзжалъ мимо каплицы. и отмѣтилъ, что на этомъ мѣстѣ чернечья корчма и часовня, стр. 92, ч. I.
Переклад
У давніх записках підскарбія Марковича зазначено, що 1739 року він, повертаючись із походу, проїжджав повз каплицю й відзначив, що на цьому місці чернеча корчма й часовня, стор. 92, ч. I.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 37 верст ≈ 39,5 км; 50 десятин ≈ 54,6 га; 5 верст ≈ 5,3 км; 33 десятини ≈ 36,1 га; 10 десятин ≈ 10,9 га. Перерахунок наш.
Назва. «Городъ Васильковъ» — Васильків. Тепер — місто Васильків Обухівського району Київської області.
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
«Державні маєтності». Казенні села, що підлягали управлінню державних маєтностей, а не поміщикові.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
«Придел». Бічний вівтар у храмі з окремим посвяченням; перекладаємо «бічний вівтар».
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Васильківський повіт, «ВАСИЛЬКОВСКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 470–473. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/vasylkiv-vasylkivskyi/