Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ЖЕЛЯНЕ село въ 3-хъ верстахъ отъ Братской Борщаговки и въ 7-ми отъ Кіева къ западу. Какъ сказано выше село расположено при вершинѣ ручья въ древности именовавшагося Желанью, а нынѣ Борщаговкою. Въ настоящее время ручей этотъ при селѣ Желянахъ такъ слабъ, что имѣетъ воду только весною послѣ таянія снѣговъ и послѣ продолжительныхъ дождей. Жителей обоего пола: православныхъ 727, евреевъ 6. Въ древнихъ лѣтописяхъ много разъ упомянуто объ этомъ селеніи. Такъ говорится что въ лѣто 1126 Ольговичь съ Половцы прейдоша Днѣпръ декабря 29; и начаша воевати отъ Триполья около Красна и Васильева и до Бѣлгорода; оттуда же до Кіева, и по Желань до Вышгорода и до Деревъ и чрезъ Лыбедь стрѣляхуся. См. полн. соб. рук. Л. том. 2, стр. 14. Подъ 1136 годомъ, что Святополкъ на пути къ городу Торческу, осажденному Половцами, вниде на Желаню. Но здѣсь самъ былъ настигнутъ 23-го Іюля половцами и разбитъ ими. Еще позже, когда Кіевляне, раздраженные на Игоря Ольговича за жестокость его правленія, просили Изяслава Мстиславича Переяславскаго о принятіи престола великокняжескаго: то сей послѣдній, внявъ ихъ прошенію, перешелъ у Зарудья (нынѣ Рудяковъ Переяслав. уѣзда) Днѣпръ и сталъ на Желани. Отсюда уже пошелъ къ Кіеву. Отъ этой отдаленной древности въ нынѣшнемъ селеніи Желянахъ не осталось ничего, исключая нѣсколькихъ могилъ вокругъ его, безъ сомнѣнія сокрывающихъ кости сражавшихся здѣсь за Кіевъ. Даже мѣста Желани нѣкоторые новые изслѣдователи ищутъ въ другихъ урочищахъ, ближе къ городу Кіеву и Вышгороду. Къ этой отдаленной эпохѣ должно отнести случайную находку, здѣланную въ 1840 году. На огородѣ крестьянина, въ черепяномъ горшкѣ, отыскано 20-ть древнихъ кусковъ чистаго серебра (выжиги), которые нумизматами, признаны за рубли временъ св. Владиміра. Они имѣли такую форму и величину:
Переклад
ЖЕЛЯНЕ, село за 3 версти від Братської Борщагівки і за 7 від Києва, на захід. Як уже сказано вище, село розташоване у верхів’ї струмка, що в давнину звався Желанню, а нині — Борщагівкою. Тепер цей струмок біля села Желян такий слабкий, що має воду лише навесні, після танення снігів, і після тривалих дощів. Жителів обох статей: православних 727, євреїв 6. У давніх літописах це поселення згадано багато разів. Так, сказано, що въ лѣто 1126 Ольговичь съ Половцы прейдоша Днѣпръ декабря 29; и начаша воевати отъ Триполья около Красна и Васильева и до Бѣлгорода; оттуда же до Кіева, и по Желань до Вышгорода и до Деревъ и чрезъ Лыбедь стрѣляхуся [року 1126 Ольгович із половцями перейшли Дніпро 29 грудня; і почали воювати від Трипілля довкола Красна й Василева аж до Білгорода, а звідти до Києва, і по Желань, до Вишгорода й до Деревів, і через Либідь перестрілювалися]. Див. Повн. зібр. рус. літ., т. 2, с. 14. Під 1136 роком — що Святополк дорогою до міста Торчеська, обложеного половцями, вниде на Желаню [вступив на Желань]. Але тут його самого 23 липня наздогнали половці й розбили. Ще пізніше, коли кияни, розгнівані на Ігоря Ольговича за жорстокість його правління, просили Ізяслава Мстиславича Переяславського посісти великокняжий престол, той, дослухавшись до їхнього прохання, перейшов Дніпро біля Заруддя (нині Рудяків Переяславського повіту) і став на Желані. Звідси вже пішов на Київ. Від тієї далекої давнини в нинішньому селі Желянах не залишилося нічого, крім кількох могил довкола нього, які, безсумнівно, ховають кістки тих, хто бився тут за Київ. Навіть місце Желані деякі нові дослідники шукають в інших урочищах, ближче до міста Києва й до Вишгорода. До цієї далекої епохи слід віднести випадкову знахідку, зроблену 1840 року. На городі селянина в глиняному горщику знайдено 20 давніх шматків чистого срібла (вижиги), які нумізмати визнали рублями часів св. Володимира. Вони мали таку форму й розмір:
Оригінал
Въ каждомъ изъ нихъ было вѣсу безъ малаго фунтъ. Такъ какъ эти древнія монеты были пожертвованы нашедшимъ въ приходскую церковь и по распоряженію Консисторіи были продаваемы: то одинъ экземплярь купленъ мною за 14 нынѣшнихъ серебренныхъ рублей и подаренъ въ библіотеку Кіевской Семинаріи. Въ прошломъ вѣкѣ Желяне причислялись къ митрополичьимъ имѣніямъ.
Переклад
Кожен із них важив майже фунт. Оскільки ці давні монети той, хто їх знайшов, пожертвував парафіяльній церкві, а за розпорядженням консисторії їх продавали, то один примірник купив я за 14 теперішніх срібних рублів і подарував бібліотеці Київської семінарії. Минулого століття Желяне належали до митрополичих маєтків.
Оригінал
Желянскій приходъ составляется изъ жителей села Желянъ и деревень: Михайловской Борщаговки, отстоящей отъ церкви въ 1-й верстѣ, Совокъ въ 2-хъ и Теремокъ въ 3-хъ верстахъ; первая Желянская церковь во имя великомученика Димитрія, о которой имѣемъ положительныя свѣдѣнія та, которая была построена 1715 г. монашествующими митрополичьяго дома и по ветхости и тѣснотѣ разобрана въ 1847 году. На мѣсто ея въ томъ же году на счетъ отпущенныхъ изъ казны 4126 руб. построена была новая деревянная, которая 21-го Іюня 1859 года въ 7 часовъ вечера сожжена молніею со всѣмъ ея имуществомъ и колокольнею. Замѣчательно, что еще въ предыдущее лѣто молнія ударила было въ эту же церковь, но не произведя пожара, только очернила всѣ металлическія вещи въ церкви и позолоту на иконостасѣ. Люди также говорятъ, что до построенія церкви на этомъ же мѣстѣ молнія сожгла избу. Въ настоящее время прихожане построили уже новую деревянную же церковь на томъ самомъ мѣстѣ, гдѣ она стояла съ 1715 года. По штатамъ Желянскій приходъ состоитъ въ 5-мъ классѣ. Земли причту принадлежитъ 44 десятины.
Переклад
Желянська парафія складається з жителів села Желян і сіл: Михайлівської Борщагівки, що лежить за 1 версту від церкви, Совок — за 2 і Теремків — за 3 версти. Перша желянська церква на честь великомученика Димитрія, про яку маємо певні відомості, — та, яку 1715 р. збудували ченці митрополичого дому і через ветхість і тісноту розібрали 1847 року. На її місці того ж року коштом 4126 руб., відпущених із казни, збудовано нову дерев’яну, яку 21 червня 1859 року о 7 годині вечора спалила блискавка разом з усім її майном і дзвіницею. Примітно, що ще попереднього літа блискавка вже була вдарила в цю саму церкву, але, не спричинивши пожежі, лише зачорнила всі металеві речі в церкві та позолоту на іконостасі. Люди також кажуть, що до побудови церкви на цьому самому місці блискавка спалила хату. Тепер парафіяни вже збудували нову, так само дерев’яну, церкву на тому самому місці, де вона стояла з 1715 року. За штатом желянська парафія належить до 5-го класу. Причтові належить 44 десятини землі.
Оригінал
Совки деревня близь Кіево-Лыбедскаго кладбища. Жителей обоего пола 161. Она разбросана по живописнымъ оврагамъ, поросшимъ густымъ кустарникомъ. Прудъ въ деревнѣ и при немъ мельница принадлежатъ съ 1850 года митрополитанскому дому взамѣнъ пруда, отданнаго кадетскому корпусу. Здѣсь же находится свѣчной восковой заводъ, устроенный въ 1837 году бывшимъ градскимъ главою Ходуновымъ, а нынѣ принадлежащій его зятю купцу Н. Н. Балабухѣ. Совки принадлежали до 1787 года Кіево-Печерской Лаврѣ, которой и нынѣ близь деревни принадлежитъ хорошая пасѣка.
Переклад
Совки, село біля Києво-Либідського кладовища. Жителів обох статей 161. Воно розкидане по мальовничих ярах, порослих густим чагарником. Ставок у селі й млин при ньому з 1850 року належать митрополичому дому замість ставка, відданого кадетському корпусові. Тут же є свічковий восковий завод, заснований 1837 року колишнім міським головою Ходуновим, а тепер власність його зятя, купця Н. Н. Балабухи. До 1787 року Совки належали Києво-Печерській лаврі, якій і тепер біля села належить добра пасіка.
Оригінал
Теремки хуторъ на 14-й верстѣ отъ Кіева по Васильковской почтовой дорогѣ. Въ немъ 17 хатъ и 126 душъ обоего пола штатныхъ служителей митрополичьяго дома. Здѣсь же построенъ митрополитомъ Евгеніемъ очень удобный домъ для лѣтняго пребыванія съ домовою церковію во имя сошествія св. Духа, разведены сады, содержится въ лѣсу пасѣка съ 200 ульевъ, а также благоустроенное хозяйство. По описямъ митрополичьяго дома здѣсь считалось въ 1860 году воловъ 36, коровъ 12, рабочихъ лошадей 12, съ достаточнымъ числомъ плуговъ, возовъ, боронъ и прочихъ хозяйственныхъ потребностей. Земли въ соединеніи съ Совскою дачею, отведенною въ 1848 году въ замѣнъ отошедшей подъ кадетскій корпусъ Шулявщины, числится 750 десятинъ. Земля по качеству своему принадлежитъ къ самымъ лучшимъ въ окрестностяхъ Кіева. По нѣкоторымъ признакамъ должно заключить, что мѣстность эта была обработываема очень давно. Уже въ XVII столѣтіи объ ней упоминается, какъ принадлежности Кіевскихъ митрополитовъ. Въ Ипатіевской лѣтописи подъ 1150 годомъ упоминается урочище подъ Кіевомъ Теремецъ. Безъ сомнѣнія—это нынѣшніе Теремки.
Переклад
Теремки, хутір на 14-й версті від Києва на Васильківській поштовій дорозі. У ньому 17 хат і 126 душ обох статей — штатних служителів митрополичого дому. Тут же митрополит Євгеній збудував дуже зручний будинок для літнього перебування з домовою церквою на честь Зіслання св. Духа, насаджено сади, у лісі утримується пасіка на 200 вуликів, а також добре влаштоване господарство. За описами митрополичого дому, 1860 року тут налічувалося волів 36, корів 12, робочих коней 12, з достатньою кількістю плугів, возів, борін та іншого господарського приладдя. Землі разом із совською дачею, відведеною 1848 року замість Шулявщини, що відійшла під кадетський корпус, числиться 750 десятин. За якістю ця земля належить до найкращих в околицях Києва. За деякими ознаками слід зробити висновок, що цю місцевість обробляли дуже давно. Уже в XVII столітті про неї згадується як про володіння київських митрополитів. В Іпатіївському літописі під 1150 роком згадано урочище під Києвом Теремець. Безсумнівно, це нинішні Теремки.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 3 версти ≈ 3,2 км; 44 десятини ≈ 48,1 га; 750 десятин ≈ 819 га. Перерахунок наш.
Назва. «Желяне» — Желяне. Тепер — історична місцевість Жуляни в Солом'янському районі Києва.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Київський повіт, «КІЕВСКІЙ УѢЗДЪ»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 19–21. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/zheliane/