Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ВЫШГОРОДЪ село надъ Днѣпромъ выше Кіева, въ 8 верстахъ отъ городской черты. По древнему преданію, записанному у Нестора, изъ трехъ братьевъ: Кія, Щека и Хорева, послѣдній поселился на горѣ, гдѣ теперь Вышгородъ; отчего это мѣсто называлось Хоревицей. Значитъ Вышгородъ современенъ Кіеву. Объ немъ упоминаетъ также Константинъ Багрянородный. Олегъ (вѣщій) отдалъ Вышгородъ въ вѣно святой Ольгѣ, какъ невѣстѣ, или супругѣ великаго князя Игоря. Съ того времени Вышгородъ «бѣ градъ Вользинь». Она полюбила это мѣсто за природную его красоту и когда здѣлалась владѣтельною княгиней, по смерти Игоря: то обязала побѣжденныхъ ею Древлянъ доставлять въ Вышгородъ третью часть наложенной на нихъ дани. Мѣсто, гдѣ находился построенный Ольгою замокъ и дворецъ въ Вышгородѣ, по соображеніямъ, въ 100 саженяхъ на юго-востокъ отъ нынѣшней церкви. Оно теперь занято огородомъ крестьянина. Послѣдующіе князья Кіевскіе также любили проводить лѣто въ Вышгородѣ и недалеко (въ 4 верстахъ къ сѣверу, гдѣ нынѣ церковный сѣнокосъ села Петровецъ) имѣли звѣринецъ и охоту, какъ видно изъ названія урочища. Святый Владиміръ, бывши еще язычникомъ, содержалъ здѣсь 300 наложницъ, а по принятіи крещенія, построилъ въ 989 году первую христіанскую церковь во имя святаго Василія. Въ послѣдствіи Вышгородъ имѣлъ своихъ удѣльныхъ князей, которые впрочемъ принимали этотъ удѣлъ, почти всегда, въ ожиданіи велико-княжескаго престола, или какого-либо другаго повышенія, отъ великаго князя зависѣвшаго. Съ этою цѣлію иногда для вышгородскаго престола оставляли престолъ новгородскій. По этому значенію Вышгорода, въ немъ, а не въ Кіевѣ, были положены тѣла убитыхъ св. князей Бориса и Глѣба. До нашествія татаръ и до разоренія Кіева о Вышгородѣ безпрестанно упоминается въ лѣтописяхъ. Въ этотъ же періодъ времени укрѣпленъ онъ и насыпаны окружающіе его валы и могилы, а подъ стѣнами его произошло множество междуусобныхъ битвъ и княжескихъ дракъ. Въ 1075 году Святославъ Ярославичъ заложилъ въ Вышгородѣ на мѣсто деревянной Васильевской церкви каменную во имя Бориса и Глѣба, которую окончилъ въ 1112 году его сынъ Олегъ князь Черниговскій. Владиміръ мономахъ украсилъ раку святыхъ серебромъ, золотомъ, хрусталемъ и рѣзьбою такъ искусно, что художеству и богатству ея удивлялись греки, для поклоненія пріѣзжавшіе. Мощи св. мучениковъ открыто почивали сначала въ деревянной вышгородской церкви, а потомъ каменной, съ 1030 по 1240 годъ, когда они, предъ нашествіемь Монголовъ сокрыты въ неизвѣстномъ мѣстѣ. Между жителями сохранилось преданіе, что мощи находятся подъ церковію или вблизи ея. Въ Вышгородѣ были также монастыри: мужескій Спасскій, въ урочищѣ нынѣ извѣстномъ подъ именемъ Спащина, перенесенный въ послѣдствіи въ Межигорье, а другой женскій, по соображеніямъ Николаевскій, гдѣ нынѣ сельское кладбище. Изъ сего послѣдняго монастыря Андрей Боголюбскій перенесъ въ г. Владиміръ образъ пресвятыя Богородицы, привезенный изъ Константинополя въ Кіевъ купцемъ Пирогощею 1). Объ этомъ чудотворномъ образѣ Пирогощѣ, какъ святынѣ вышгородской упоминается въ извѣстной пѣсни: «о полку Игоревѣ». Сей образъ былъ украшенъ, какъ говорятъ лѣтописцы, 15-ю фунтами золота, кромѣ серебра, жемчуга и камней драгоцѣнныхъ; слѣдовательно въ такой степени, какъ ни одна изъ нынѣ сохранившихся въ Кіевѣ святынь. Нынѣ этотъ образъ находится въ Московскомъ Успенскомъ соборѣ и называется Владимірскимъ. Послѣ опустошенія Кіева Татарами, разрушенъ и Вышгородъ въ 1240 году съ его церквами и монастырями и дворцами и объ немъ перестали упоминать лѣтописи. Только груды щебня—остатковъ каменныхъ построекъ, на каждомъ шагу попадающіеся, да высокіе земляные валы и курганы свидѣтельствуютъ о прежнемъ состояніи Вышгорода. Впрочемъ, по преданію, Глѣбо-Борисовская церковь небыла разорена Монголами до основанія, потому что собравшіеся въ Вышгородъ, по удаленіи варваровъ, жители, могли устроить въ одномъ олтарѣ всю церковь, гдѣ по временамъ отправлялось Богослуженіе. Кіевскій митрополитъ Варлаамъ Ясинскій, въ просьбѣ своей къ царямъ Іоанну и Петру Алексѣевичамъ писалъ отъ 28-го Марта 1691 года, что Кіевскій Николаевскій (латинскій) костелъ весь построенъ изъ камня древней вышгородской церкви, разоренной Поляками. Вотъ кто докончилъ начатое Татарами разрушеніе! Много также перевезено изъ Вышгорода камня при постройкѣ Кіевской Андреевской церкви въ 1744 году, чему очевидно способствовала удобность перевоза строительныхъ матеріаловъ изъ Вышгорода въ Кіевъ водою. Въ 1860 году по случаю открытія фундамента древней Борисо-Глѣбской церкви, оказалось, что церковь эта имѣла длины 16⅓ сажня, ширины 11⅓ и что судя по ея расположенію сходному съ другими Кіевскими церквами, она имѣла пять главъ; фундаментъ ея оказался разобраннымъ съ передней или западной части, а отчасти и съ боковъ.
Переклад
ВИШГОРОД, село над Дніпром вище Києва, за 8 верст від міської межі. За давнім переказом, записаним у Нестора, з трьох братів — Кия, Щека й Хорива — останній оселився на горі, де тепер Вишгород; тому це місце називалося Хоревицею. Отже, Вишгород — ровесник Києва. Про нього згадує також Костянтин Багрянородний. Олег (Віщий) віддав Вишгород у віно святій Ользі як нареченій, або дружині, великого князя Ігоря. Відтоді Вишгород «бѣ градъ Вользинь» [був Ольжиним містом]. Вона полюбила це місце за його природну красу і, коли після смерті Ігоря стала володарною княгинею, зобов’язала переможених нею древлян доставляти до Вишгорода третину накладеної на них данини. Місце, де стояли збудовані Ольгою замок і палац у Вишгороді, за припущеннями, — за 100 сажнів на південний схід від нинішньої церкви. Тепер на ньому город селянина. Наступні київські князі також любили проводити літо у Вишгороді, а неподалік (за 4 версти на північ, де нині церковний сінокіс села Петрівців) мали звіринець і полювання, як видно з назви урочища. Святий Володимир, бувши ще язичником, тримав тут 300 наложниць, а після хрещення збудував 989 року першу християнську церкву на честь святого Василія. Згодом Вишгород мав своїх удільних князів, які, втім, майже завжди брали цей уділ в очікуванні великокнязівського престолу або якогось іншого підвищення, що залежало від великого князя. З цією метою інколи заради вишгородського престолу залишали новгородський. Через таке значення Вишгорода саме в ньому, а не в Києві, поклали тіла вбитих св. князів Бориса і Гліба. До навали татар і до зруйнування Києва літописи безперестанку згадують Вишгород. У той самий період його укріпили й насипали вали та могили, що його оточують, а під його стінами відбулося безліч міжусобних битв і князівських бійок. 1075 року Святослав Ярославич заклав у Вишгороді на місці дерев’яної Василівської церкви кам’яну на честь Бориса і Гліба, яку 1112 року завершив його син Олег, князь чернігівський. Володимир Мономах прикрасив раку святих сріблом, золотом, кришталем і різьбленням так майстерно, що її мистецтву й багатству дивувалися греки, які приїжджали на поклоніння. Мощі св. мучеників відкрито спочивали спершу в дерев’яній вишгородській церкві, а потім у кам’яній, з 1030 по 1240 рік, коли перед навалою монголів їх сховали в невідомому місці. Серед жителів зберігся переказ, що мощі перебувають під церквою або поблизу неї. У Вишгороді були також монастирі: чоловічий Спаський — в урочищі, нині відомому під назвою Спащина, згодом перенесений до Межигір’я, — і другий, жіночий, за припущеннями Миколаївський, там, де нині сільське кладовище. З цього останнього монастиря Андрій Боголюбський переніс до м. Володимира образ Пресвятої Богородиці, привезений з Константинополя до Києва купцем Пирогощею 1). Про цей чудотворний образ Пирогощу як вишгородську святиню згадано у відомій пісні «о полку Ігоревім». Цей образ, як кажуть літописці, був прикрашений 15 фунтами золота, крім срібла, перел і дорогоцінного каміння; отже, такою мірою, як жодна з нині збережених у Києві святинь. Нині цей образ перебуває в московському Успенському соборі й називається Володимирським. Після спустошення Києва татарами зруйновано 1240 року й Вишгород з його церквами, монастирями й палацами, і літописи перестали про нього згадувати. Лише купи щебеню — рештки кам’яних будівель, що трапляються на кожному кроці, — та високі земляні вали й кургани свідчать про колишній стан Вишгорода. Утім, за переказом, Глібо-Борисівську церкву монголи не зруйнували вщент, бо жителі, які зібралися до Вишгорода після відходу варварів, змогли влаштувати в одному вівтарі всю церкву, де час від часу правили богослужіння. Київський митрополит Варлаам Ясинський у своєму проханні до царів Іоанна й Петра Олексійовичів від 28 березня 1691 року писав, що київський Миколаївський (латинський) костел увесь збудований з каменю давньої вишгородської церкви, зруйнованої поляками. Ось хто довершив розпочате татарами руйнування! Багато каменю перевезли з Вишгорода й під час будівництва київської Андріївської церкви 1744 року, чому, очевидно, сприяла зручність перевезення будівельних матеріалів з Вишгорода до Києва водою. 1860 року, коли відкрили фундамент давньої Борисо-Глібської церкви, виявилося, що ця церква мала 16⅓ сажня завдовжки, 11⅓ завширшки і що, судячи з її плану, подібного до інших київських церков, вона мала п’ять бань; її фундамент виявився розібраним з передньої, або західної, частини, а почасти й з боків.
Оригінал
Въ 1523 году Вышгородъ былъ уже бѣдною и безлюдною деревнею, которая грамотою короля Сигизмунда I приписана къ Межигорскому монастырю и за нимъ числилась до самаго отобранія у монастырей недвижимыхъ имѣній. Нынѣ Вышгородъ извѣстенъ тѣмъ же пріятнымъ мѣстоположеніемъ, которое столько нравилось древнимъ князьямъ Кіевскимъ и кирпичными заводами, на которыхъ выдѣлывается въ годъ до 5-ти милліоновъ превосходнаго кирпича, сбываемаго въ Кіевѣ, а также признаками присутствія въ здѣшнихъ окрестностяхъ каменнаго угля, обнаженнаго въ надрѣчныхъ обрывахъ. Жителей обоего пола считается съ лѣсными стражниками 864 1); да сверхъ того лѣтомъ проживаетъ въ кирпичныхъ заводахъ до 500 душъ. Жители занимаются преимущественно обработкою сѣнокосовъ, огородничествомъ, а отчасти хлѣбопашествомъ, которому неблагопріятствуетъ нѣсколько песчанность и возвышенность полей.
Переклад
1523 року Вишгород був уже бідним і безлюдним селом, яке грамотою короля Сигізмунда I було приписане до Межигірського монастиря і за ним числилося аж до самого відібрання в монастирів нерухомих маєтків. Нині Вишгород відомий тим самим приємним розташуванням, яке так подобалося давнім київським князям, і цегельнями, на яких щороку виготовляють до 5 мільйонів чудової цегли, що її збувають у Києві, а також ознаками наявності в тутешніх околицях кам’яного вугілля, яке відслонюється в обривах над річкою. Жителів обох статей разом із лісовими сторожами налічується 864 1); а крім того, улітку на цегельнях мешкає до 500 душ. Жителі займаються переважно обробітком сінокосів, городництвом, а почасти хліборобством, якому дещо не сприяють піщаність і підвищене положення полів.
Оригінал
Вотъ какъ описывается это перенесеніе св. иконы изъ Вышгорода во Владиміръ въ Кіевской лѣтописи: «постави Андрей Юрьевичъ градъ Боголюбивый, а обѣщался Святой Богородицѣ Чудотворной, яже ему сказаша о ней въ Вышгородѣ въ женскомъ монастырѣ, что крылошане входятъ въ церковъ, а та чудна икона изъ мѣста своего выходитъ, стоитъ особѣ среди церкви своей. И молился князь Андрей той иконѣ и взя нощію святую икону безъ отча повелѣнія и поѣха на Русскую землю съ своею княжною и съ своимъ дворомъ; и поятъ съ собою крылошане Вышгородскіе, попа Микулу и зятя его Нестора діакона; и многи чудеса быша идущимъ имъ до Владиміра отъ чудныя иконы; и постави ей храмъ на рѣцѣ Клязьмѣ, двѣ церкви каменныя, и сотвори градъ каменнъ; и нарече имя: се мѣсто Боголюбное. Туже кони много быша, и конь съ того мѣста не иде съ икокою.
Переклад
Ось як описано це перенесення св. ікони з Вишгорода до Володимира в Київському літописі: «постави Андрей Юрьевичъ градъ Боголюбивый, а обѣщался Святой Богородицѣ Чудотворной, яже ему сказаша о ней въ Вышгородѣ въ женскомъ монастырѣ, что крылошане входятъ въ церковъ, а та чудна икона изъ мѣста своего выходитъ, стоитъ особѣ среди церкви своей. И молился князь Андрей той иконѣ и взя нощію святую икону безъ отча повелѣнія и поѣха на Русскую землю съ своею княжною и съ своимъ дворомъ; и поятъ съ собою крылошане Вышгородскіе, попа Микулу и зятя его Нестора діакона; и многи чудеса быша идущимъ имъ до Владиміра отъ чудныя иконы; и постави ей храмъ на рѣцѣ Клязьмѣ, двѣ церкви каменныя, и сотвори градъ каменнъ; и нарече имя: се мѣсто Боголюбное. Туже кони много быша, и конь съ того мѣста не иде съ икокою. [Поставив Андрій Юрійович місто Боголюбиве, а обітницю дав Святій Богородиці Чудотворній, про яку йому розповіли у Вишгороді в жіночому монастирі, що як крилошани входять до церкви, то та дивна ікона виходить зі свого місця й стоїть окремо посеред своєї церкви. І молився князь Андрій тій іконі, і взяв уночі святу ікону без батькового повеління, і поїхав у Руську землю зі своєю княгинею і зі своїм двором; і взяв із собою вишгородських крилошан, попа Микулу та його зятя Нестора-диякона; і багато чудес сталося від дивної ікони, поки вони йшли до Володимира; і поставив їй храм на річці Клязьмі, дві церкви кам’яні, і збудував місто кам’яне; і нарік ім’я: це місце Боголюбне. Тут же багато було коней, і кінь із того місця не пішов з іконою.]
Оригінал
Приходская церковь во имя Бориса и Глѣба, послѣ уничтоженія каменной, нѣсколько разъ была устроена деревянная. Послѣдняя деревянная церковь, построенная въ 1744 году, разобрана въ 1860 и въ настоящее время почтенный приходскій священникъ и благочинный Михаилъ Сикачинскій оканчиваетъ 2) на фундаментѣ древней Борисо-Глѣбской церкви, возведеніе новой каменной въ меньшихъ однакоже противъ древней размѣрахъ, потому что имѣетъ для этаго скудныя средства, состоящія: изъ 8.333 руб., отпущенныхъ на счетъ прихожанъ отъ казны, изъ доброхотныхъ пожертвованій разныхъ постороннихъ лицъ. Церковь нынѣ временно устроена въ деревянной колокольнѣ. Къ числу церковныхъ рѣдкостей принадлежатъ священническія ризы и епитрахиль, коимъ знатоки придаютъ болѣе 500 лѣтъ. Замѣчательны еще двѣ Вышгородскія св. иконы. Въ 1662 году татары и ихъ союзники поляки, подъ предводительствомъ Радзивилла, переправлялись въ Вышгородѣ чрезъ Днѣпръ. Такъ какъ небыло для моста готоваго лѣса: то союзники, не долго размышляя, разобрали существовавшую въ то время деревянную Вышгородскую церковь и употребили лѣсъ и самыя иконы на мостъ. Изъ намѣстныхъ иконъ образъ Спасителя рукою варвара поруганъ прободеніемъ святаго лица, отчего чудесно образовалась язва, подобная нанесенной живому тѣлу, съ истеченіемъ крови. Образъ этотъ и нынѣ благоговѣйно почитается въ Вышгородской церкви. Другая же намѣстная икона Божія Матери, съ поруганіемъ брошенная въ Днѣпръ, доплыла къ Кіево-Подолу и тамъ честно взята и поставлена въ Кіево-Братскомъ монастырѣ и также почитается Кіевлянами.
Переклад
Після знищення кам’яної парафіяльну церкву на честь Бориса і Гліба кілька разів споруджували дерев’яною. Останню дерев’яну церкву, збудовану 1744 року, розібрано 1860-го, і нині шановний парафіяльний священник і благочинний Михаїл Сикачинський завершує 2) на фундаменті давньої Борисо-Глібської церкви зведення нової кам’яної, однак менших, ніж давня, розмірів, бо має на це мізерні кошти, що складаються: з 8.333 руб., відпущених казною в рахунок парафіян, з добровільних пожертв різних сторонніх осіб. Церкву нині тимчасово влаштовано в дерев’яній дзвіниці. До церковних рідкостей належать священницькі ризи й епітрахиль, яким знавці дають понад 500 років. Примітні також дві вишгородські св. ікони. 1662 року татари та їхні союзники поляки під проводом Радзивілла переправлялися у Вишгороді через Дніпро. Оскільки готової деревини для мосту не було, союзники, недовго думаючи, розібрали тодішню дерев’яну вишгородську церкву й ужили на міст і деревину, і самі ікони. З намісних ікон образ Спасителя рука варвара осквернила, проколовши святий лик, від чого чудесно утворилася рана, подібна до завданої живому тілу, з якої витікала кров. Цей образ і нині побожно шанують у вишгородській церкві. А друга намісна ікона Божої Матері, з наругою кинута в Дніпро, допливла до Києво-Подолу, і там її з шаною взяли й поставили в Києво-Братському монастирі; її також шанують кияни.
Оригінал
По штатамъ сельскихъ церквей 3), Вышгородская причислена къ 5-му классу съ соотвѣтственными для причта жалованьемъ, въ пользованіи коего находится также 80 десятинъ земли, преимущественно сѣнокосной.
Переклад
За штатами сільських церков 3) вишгородську зараховано до 5-го класу з відповідною для причту платнею; у користуванні причту є також 80 десятин землі, переважно сінокісної.
Оригінал
Число жителей во всѣхъ населенныхъ мѣстностяхъ обозначено нами въ этомъ зборникѣ по показанію духовенства, записанному въ клировыхъ вѣдомостяхъ 1861 года.
Переклад
Кількість жителів у всіх населених місцевостях ми зазначили в цій збірці за свідченнями духовенства, записаними в клірових відомостях 1861 року.
Оригінал
Она уже освящена Высокопреосвященнымъ Арсеніемъ, митрополитомъ 17 Іюля 1862 года во время обозрѣнія Епархіи.
Переклад
Її вже освятив Високопреосвященний Арсеній, митрополит, 17 липня 1862 року під час огляду єпархії.
Оригінал
Приходы сельскихъ церквей въ Кіевской Епархіи по штатамъ нынѣ дѣйствующимъ раздѣлены на семь классовъ, смотря по числу прихожанъ мужеска пола въ каждомъ изъ нихъ. Слѣдующая таблица показываетъ различіе въ числѣ причта и жалованья въ каждомъ классѣ.
Переклад
Парафії сільських церков у Київській єпархії за чинними нині штатами поділено на сім класів залежно від кількості парафіян чоловічої статі в кожній із них. Наступна таблиця показує різницю в чисельності причту й платні в кожному класі.
Оригінал
| 1-го класса прихожанъ болѣе 2000. | 2 дьячка по | 36 р. | |
| 2 священника по | 160 р. | Пономарь | 30 » |
| Діаконъ | 70 » | Просвирнѣ | 16 » |
Переклад
| 1-го класу парафіян понад 2000. | 2 дяки по | 36 р. | |
| 2 священники по | 160 р. | Паламар | 30 » |
| Диякон | 70 » | Проскурниці | 16 » |
Оригінал
Къ вышгородскому приходу причислена деревня Валки; она лежитъ въ 2-хъ верстахъ отъ Вышгорода и въ 1 отъ Межигорья на возвышенной равнинѣ. Получила свое названіе отъ небольшаго вала, служившаго въ древности точкою опоры при защитѣ Вышгорода съ сѣвера, самой слабой стороны Вышгородской крѣпости. Позднѣе на мѣстѣ нынѣшней деревни находились хозяйственные заведенія и огороды Межигорскаго монастыря и гумно съ скирдами хлѣба. Само собою разумѣются, что было построено нѣсколько простыхъ избъ, въ коихъ жили рабочіе люди, надсмотрщики монастырскаго скота и монастырскіе конюшни. Вскорѣ по закрытіи Межигорскаго монастыря, именно въ 1788 году, здѣсь было 6 хатъ съ огородомъ при каждой и хозяйственными заведеніями, въ которыхъ жили прежніе монастырскіе служители: Карпъ Осадчій и Сидоръ Киріенко изъ Лубянки; Андрей Сивашъ и Семенъ Кирка изъ Литвиновки, Сила Пономаренко изъ Глѣбовки и Іовъ Грунько литвинъ изъ Минской губерніи; значитъ всё бѣжавшіе изъ бывшей польской стороны, гдѣ систематически утверждалось помѣщичье право. Представляемъ таблицу умноженія народонаселенія въ Валкахъ съ 1788 года, такъ какъ подобная пропорція размноженія имѣла мѣсто и во многихъ другихъ мѣстахъ Кіевскаго и другихъ уѣздовъ:
Переклад
До вишгородської парафії приписано село Валки; воно лежить за 2 версти від Вишгорода й за 1 від Межигір’я, на підвищеній рівнині. Назву воно дістало від невеликого валу, що в давнину був опорою в обороні Вишгорода з півночі — найслабшого боку вишгородської фортеці. Пізніше на місці нинішнього села були господарські заклади й городи Межигірського монастиря та тік зі скиртами хліба. Само собою зрозуміло, що було збудовано кілька простих хат, у яких жили робітники, наглядачі монастирської худоби, і монастирські стайні. Невдовзі після закриття Межигірського монастиря, а саме 1788 року, тут було 6 хат із городом при кожній і господарськими закладами, у яких жили колишні монастирські служителі: Карп Осадчий і Сидір Кирієнко з Луб’янки; Андрій Сиваш і Семен Кирка з Литвиновки, Сила Пономаренко з Глібівки та Йов Грунько, литвин з Мінської губернії; отже, усі — втікачі з колишнього польського боку, де систематично утверджувалося поміщицьке право. Наводимо таблицю зростання населення у Валках з 1788 року, оскільки подібна пропорція приросту спостерігалася й у багатьох інших місцях Київського та інших повітів:
Оригінал
| Мужеск. | Женска. | Евреевъ обоего пола. | ИТОГО. | ||||
| Въ | 1788-мъ | году | было: | 18 | 20 | 38. | |
| — | 1796 | — | — | 83 | 88 | — | 171. |
| — | 1800 | — | — | 85 | 83 | — | 168. |
| — | 1810 | — | — | 84 | 97 | — | 181. |
| — | 1820 | — | — | 111 | 126 | — | 237. |
| — | 1830 | — | — | 139 | 132 | — | 271. |
| — | 1840 | — | — | 143 | 157 | 3 | 303. |
| — | 1850 | — | — | 165 | 170 | 6 | 341. |
| — | 1860 | — | — | 185 | 212 | 10 | 417. |
| — | 1861 | — | — | 210 | 230 | 10 | 450. |
Переклад
| Чоловіків. | Жінок. | Євреїв обох статей. | РАЗОМ. | ||||
| У | 1788-му | році | було: | 18 | 20 | 38. | |
| — | 1796 | — | — | 83 | 88 | — | 171. |
| — | 1800 | — | — | 85 | 83 | — | 168. |
| — | 1810 | — | — | 84 | 97 | — | 181. |
| — | 1820 | — | — | 111 | 126 | — | 237. |
| — | 1830 | — | — | 139 | 132 | — | 271. |
| — | 1840 | — | — | 143 | 157 | 3 | 303. |
| — | 1850 | — | — | 165 | 170 | 6 | 341. |
| — | 1860 | — | — | 185 | 212 | 10 | 417. |
| — | 1861 | — | — | 210 | 230 | 10 | 450. |
Оригінал
| 2-го класса прихож. отъ 2000 до 1500. | |
| 2 священника по | 160 » |
| Діаконъ | 70 » |
| Дьячекъ | 36 » |
| Пономарь | 30 » |
| Просфирня | 16 » |
| 3-го класса прихож. отъ 1500 до 1000. | |
| Священникъ | 150 » |
| Діаконъ | 70 » |
| Дьячекъ | 36 » |
| Просвирня | 16 » |
| 4-го класса прихож. отъ 1000 до 700. | |
| Священникъ | 140 р. |
| Дьячекъ | 36 » |
| Пономарь | 30 » |
| Просвирня | 16 » |
| 5-го класса прихож. отъ 700 до 500. | |
| Священникъ | 120 » |
| Дьячекъ | 36 » |
| Пономарь | 30 » |
| Просвирнѣ | 16 » |
| 6-го класса прихож. отъ 500 до 300. | |
| Священникъ | 100 » |
| Дьячекъ | 36 » |
| 7-го класса прихожанъ менѣе 300. | |
| Священникъ | 80 » |
| Дьячекъ | 36 » |
Переклад
| 2-го класу параф. від 2000 до 1500. | |
| 2 священники по | 160 » |
| Диякон | 70 » |
| Дяк | 36 » |
| Паламар | 30 » |
| Проскурниця | 16 » |
| 3-го класу параф. від 1500 до 1000. | |
| Священник | 150 » |
| Диякон | 70 » |
| Дяк | 36 » |
| Проскурниця | 16 » |
| 4-го класу параф. від 1000 до 700. | |
| Священник | 140 р. |
| Дяк | 36 » |
| Паламар | 30 » |
| Проскурниця | 16 » |
| 5-го класу параф. від 700 до 500. | |
| Священник | 120 » |
| Дяк | 36 » |
| Паламар | 30 » |
| Проскурниці | 16 » |
| 6-го класу параф. від 500 до 300. | |
| Священник | 100 » |
| Дяк | 36 » |
| 7-го класу парафіян менше 300. | |
| Священник | 80 » |
| Дяк | 36 » |
Оригінал
Въ настоящее время домовъ крестьянскихъ 73, Еврейскій 1, корчма 1, запасный магазинъ съ общественнымъ хлѣбомъ 1. Такое увеличеніе населенія Валокъ въ короткое время должно приписать удобному мѣстоположенію вблизи фабрики, хорошей и ровной почвѣ земли, способной для разведенія садовъ и огородовъ. Впрочемъ на здѣшней почвѣ по свойству ея не родитъ пшеница и овесъ. Живаго ручья въ деревнѣ нѣтъ; а для питья пользуются водою изъ двухъ колодезей, на двухъ оконечностяхъ села сѣверо-западной и юго-восточной здѣланныхъ. При каждомъ изъ крестьянскихъ дворовъ, кромѣ Еврейскаго устроены небольшія сады сливяныхъ деревъ, что придаетъ красивый видъ деревни.
Переклад
Нині селянських будинків 73, єврейський 1, корчма 1, запасний магазин із громадським хлібом 1. Таке зростання населення Валок за короткий час слід приписати зручному розташуванню поблизу фабрики, добрій і рівній землі, придатній для розведення садів і городів. Утім, на тутешньому ґрунті через його властивості не родять пшениця й овес. Живого струмка в селі немає; для пиття беруть воду з двох криниць, викопаних на двох кінцях села — північно-західному й південно-східному. При кожному із селянських дворів, крім єврейського, влаштовано невеликі садки сливових дерев, що надає селу гарного вигляду.
Оригінал
До 1803 года деревня считалась казенною, а съ этаго года съ селомъ Петровцами приписана къ Межигорской фаянсовой фабрикѣ 1). Въ 1859 году жителямъ вновь предоставлены права вольныхъ казенныхъ крестьянъ.
Переклад
До 1803 року село вважалося казенним, а з того року разом із селом Петрівцями приписане до Межигірської фаянсової фабрики 1). 1859 року жителям знову надано права вільних казенних селян.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 8 верст ≈ 8,5 км; 100 сажнів ≈ 213 м; 4 версти ≈ 4,3 км; 80 десятин ≈ 87,4 га; 2 версти ≈ 2,1 км. Перерахунок наш.
Назва. «Вышгородъ» — Вишгород.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Київський повіт, «КІЕВСКІЙ УѢЗДЪ»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 1–5. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/vyshhorod/