Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
МЕЖИГОРЬЕ въ 3 верстахъ выше Вышгорода по теченію Днѣпра между горами. Это нынѣ казенная фаянсовая фабрика. Мѣстоположеніе Межигорья отличается живописными своими видами и замѣчательно существовавшимъ здѣсь монастыремъ, основаннымъ еще въ X вѣкѣ монахами, прибывшими изъ Греціи съ святымъ Михаиломъ, первымъ митрополитомъ Кіевскимъ. Устроенная ими деревянная церковь Преображенія Господня или Спаса, находилась близь Вышгорода на горѣ именуемой нынѣ Спащиною. Князь Андрей Юрьевичъ Боголюбскій, будучи Вышгородскимъ удѣльнымъ княземъ, построилъ въ этомъ монастырѣ каменную церковь подъ именемъ Бѣлаго Спаса въ 1160 году 1). По разореніи Батыемъ Вышгорода и монастыря монахи долгое время скрывались въ окрестныхъ лѣсахъ и дебряхъ, которыхъ и теперь довольно невдали отъ Вышгорода и Межигорья; потомъ избрали своимъ мѣстопребываніемъ уединенную небольшую долину, окруженную со всѣхъ сторонъ горами, которые только къ Днѣпру раздвигаются въ видѣ широкихъ воротъ, пропускающихъ къ рѣкѣ ручейки вытекающіе изъ горъ. Мѣстность эта въ древности безъ сомнѣнія, вся покрыта была густыми лѣсами. Въ этомъ лѣсистомъ ущеліи монахи построили маленькую деревянную церковь во имя святителя Николая. Въ 1520 году нѣкоторые старшины малороссійскіе испрашивали позволенія у польскаго правительства возобновить Межигорскій монастырь. Въ слѣдствіе сего король Сигизмундъ I, привиллегіею 12-го марта 1529 года, данною на имя Кіевскаго воеводы Андрея Якубовича Немеровскаго, позволилъ означенный монастырь возобновить, окружныя его владѣнія возвратить подъ вѣдомство Мисаила Щербины, строителя и перваго игумена возобновленной обители. Стефанъ Баторій благодѣтельствовалъ монастырю, предписавъ въ 1580 году Кіевскому ротмистру Касперу Стужинскому имѣть ближайшее попеченіе о монастырѣ и недопускать его никому въ обиду; причемъ даровалъ привиллегію на безмытный проѣздъ чрезъ Днѣпръ и право збора дани съ селъ Петровецъ и Вышгорода по двѣ кади меду; дозволилъ монастырю дѣлать канунъ, (то есть варить и продавать хмельный медъ) три раза въ годъ. Съ тѣхъ поръ Межигорскій монастырь началъ застраиваться церквами и другими зданіями и улучшаться болѣе и болѣе. Въ 1599 году перешедшій изъ Москвы іеромонахъ Аѳанасій, при игуменѣ Іосифѣ Коптѣ, устроилъ три храма: истребленые пожаромъ со всѣмъ монастыремъ въ 1665 году. Московскій патріархъ Іоакимъ, признательный къ мѣсту первоначальныхъ иноческихъ подвиговъ, потому что онъ постриженецъ Межигорскаго монастыря, не переставалъ благодѣтельствовать Межигорской обители и съ высокаго своего престола. Онъ построилъ въ ней своимъ иждивеніемъ въ 1690 году на мѣсто сгорѣвшихъ деревянныхъ, каменную довольно обширную церковь и нынѣ существующую, утвердилъ за монастыремъ право ставропигіи или управленія независимаго ни отъ кого, кромѣ самаго патріарха и снабдилъ обитель нѣкоторыми вотчинами. По присоединеніи Малороссіи къ Русской державѣ, гетманъ Хмѣльницкій принялъ Межигорскій монастырь въ собственное покровительство; съ того времени гетманы запорожской сѣчи назывались ктиторами монастыря, считавшагося войсковымъ и запорожцы, какъ его прихожане, брали въ свою сѣчь отсюда іеромонаховъ для совершенія христіанскихъ требъ. Многіе изъ запорожцевъ оканчивали здѣсь подъ черною рясою остальные дни свои въ покаяніи и молитвахъ; прочіе своимъ усердіемъ и богатыми вкладами заботились объ обогащеніи войсковаго монастыря, такъ что числомъ вотчинъ и богатствомъ онъ уступалъ только Печерской Лаврѣ. Ему принадлежали многія мѣстечка и села по обѣимъ сторонамъ Днѣпра: Вышгородъ, Петровцы, половина сѣверная Козаровичъ, Ясногородка, Глебовка, Лютежъ, по сю сторону Днѣпра; Бобровица, Мощаны, Чернинъ, Холмъ, Русановъ, Плоское, Туровщина, Демидовцы, Демянчичи, Харьковцы (подъ Переяславлемъ), Ивановскія Рудни, по ту сторону. Кромѣ того монастырю принадлежали подворья и дворы: въ Кіевѣ, Переяславлѣ, Острѣ. На многихъ мѣстахъ взымаемы были въ пользу его подорожнія и перевозныя пошлины. Во всѣхъ монастырскихъ имѣніяхъ дозволена была безпошлинная продажа горячаго вина. Кромѣ того монастырь имѣлъ свои виноградники и каждаго лѣта кіевскіе воеводы обязаны были давать въ распоряженіе и пользованіе его большой байдакъ. Монастыри: Лебединскій (въ мѣстечкѣ Лебединѣ близь Чигирина) Самарскій и Левковскій находились въ зависимости отъ Межигорскаго.
Переклад
МЕЖИГІР’Я, за 3 версти вище від Вишгорода за течією Дніпра, між горами. Тепер це казенна фаянсова фабрика. Місцевість Межигір’я вирізняється мальовничими краєвидами й примітна монастирем, що існував тут і був заснований ще в X столітті ченцями, які прибули з Греції зі святим Михаїлом, першим митрополитом Київським. Збудована ними дерев’яна церква Преображення Господнього, або Спаса, стояла поблизу Вишгорода на горі, яку нині називають Спащиною. Князь Андрій Юрійович Боголюбський, будучи вишгородським удільним князем, збудував у цьому монастирі кам’яну церкву під назвою Білого Спаса 1160 року 1). Після того як Батий зруйнував Вишгород і монастир, ченці довгий час переховувалися в навколишніх лісах і нетрях, яких і тепер чимало неподалік від Вишгорода й Межигір’я; потім обрали своїм осідком відлюдну невелику долину, оточену з усіх боків горами, які лише до Дніпра розступаються, мов широкі ворота, що пропускають до річки струмочки, які витікають з гір. Ця місцевість у давнину, без сумніву, вся була вкрита густими лісами. У цій лісистій ущелині ченці збудували маленьку дерев’яну церкву на честь святителя Миколая. 1520 року деякі малоросійські старшини просили в польського уряду дозволу відновити Межигірський монастир. Унаслідок цього король Сигізмунд I привілеєм від 12 березня 1529 року, виданим на ім’я київського воєводи Андрія Якубовича Немеровського, дозволив відновити згаданий монастир, а навколишні його володіння повернути під відання Мисаїла Щербини, будівничого й першого ігумена відновленої обителі. Стефан Баторій був благодійником монастиря: 1580 року він наказав київському ротмістрові Касперу Стужинському безпосередньо опікуватися монастирем і не давати його нікому скривдити; при цьому надав привілей на безмитний переїзд через Дніпро і право збирати данину з сіл Петрівців і Вишгорода по дві каді меду; дозволив монастиреві робити канун (тобто варити й продавати хмільний мед) три рази на рік. Відтоді Межигірський монастир почав забудовуватися церквами та іншими будівлями й дедалі більше поліпшуватися. 1599 року, коли ігуменом був Іосиф Копоть, ієромонах Афанасій, що перейшов з Москви, збудував три храми, які 1665 року знищила пожежа разом з усім монастирем. Московський патріарх Іоаким, вдячний місцю своїх перших чернечих подвигів, бо був постриженцем Межигірського монастиря, не переставав чинити благодіяння Межигірській обителі і зі свого високого престолу. Він збудував у ній своїм коштом 1690 року на місці згорілих дерев’яних кам’яну досить простору церкву, що існує й нині, закріпив за монастирем право ставропігії, тобто управління, незалежного ні від кого, крім самого патріарха, і наділив обитель деякими вотчинами. Після приєднання Малоросії до Російської держави гетьман Хмельницький узяв Межигірський монастир під власну опіку; відтоді гетьмани Запорозької Січі називалися ктиторами монастиря, який вважався військовим, а запорожці, як його парафіяни, брали звідси до своєї Січі ієромонахів для звершення християнських треб. Багато запорожців доживали тут свої останні дні під чорною рясою в покаянні й молитвах; інші своєю ревністю й багатими вкладами дбали про збагачення військового монастиря, тож кількістю вотчин і багатством він поступався лише Печерській лаврі. Йому належали численні містечка й села по обидва боки Дніпра: Вишгород, Петрівці, північна половина Козаровичів, Ясногородка, Глібівка, Лютіж, по цей бік Дніпра; Бобровиця, Мощани, Чернин, Холм, Русанов, Плоске, Туровщина, Демидовці, Дем’янчичі, Харьковці (під Переяславом), Івановські Рудні, по той бік. Крім того, монастиреві належали подвір’я та двори в Києві, Переяславі, Острі. У багатьох місцях на його користь стягували подорожні й перевізні мита. У всіх монастирських маєтках дозволено було безмитний продаж горілки. Крім того, монастир мав свої виноградники, а київські воєводи щоліта мусили давати в його розпорядження й користування великий байдак. Монастирі Лебединський (у містечку Лебедині поблизу Чигирина), Самарський і Левковський залежали від Межигірського.
Оригінал
Сословіе фабричныхъ казенныхъ крестьянъ въ Кіевской губерніи существовало только въ деревни Валки и селѣ Петровцахъ. Хотя въ настоящее время, въ слѣдствіе новой хозяйственной системы въ казенныхъ фабрикахъ, приписанные къ фабрикамъ сравнены съ прочими государственными крестьянами, однако мы считаемъ не лишнимъ записать здѣсь для памяти, что знаемъ о прежнемъ ихъ житьѣ-бытьѣ. Фабричные крестьяне, по свойству работъ при фабрикѣ, раздѣлялися на мастеровъ и поденьщиковъ. Первые безсмѣнно работали на фабрикѣ, получая задѣльную плату или опредѣленное въ мѣсяцъ жалованье, которое простиралось отъ 3-хъ до 7-ми руб. сереб., а вторые употреблялись только три дня въ недѣлю въ разныя при фабрикѣ работы, какъ-то: къ рубкѣ дровъ, перевозкѣ матеріаловъ и издѣлій фабрики и т. п.. безъ всякой за сіе платы, но въ видѣ повинности за пользованіе землею пахатною и усадьбою. Въ деревнѣ Валкахъ считалось въ 1858 году мастеровъ 12, поденьщиковъ 90. Домы свои фабричные крестьяне строили и покупали по собственному благоусмотрѣнію. Пахатныхъ земель отъ фабрики давалось какъ мастерамъ, такъ и поденьщикамъ во всѣ три смѣны 8 десятинъ на семью. На работу при фабрикѣ поступали съ 12 лѣтъ и работали пока силы и здоровье позволяли. На работы собирались въ 5-ть часовъ утра до 12; потомъ отъ 2-хъ до 8-ми часовъ вечера. Женщины были свободны отъ работъ; но въ лѣтнее время приглашались для уборки сѣна и посѣвовъ въ пользу фабричныхъ чиновниковъ, и получали за это по 7½ коп. въ день. Жители освобождались отъ всѣхъ государственныхъ и земскихъ повинностей и податей, поставки рекрутъ и отъ постоя солдатъ во всякое время. Замѣтно что они малорослѣе и слабѣе крестьявъ сосѣднихъ деревень и умираютъ часто преждевременно отъ легочной чахотки. Для разбора между ними маловажныхъ распрей, а также для правильнаго наряда ихъ въ работы, уравненія сельскихъ повинностей и вообще для ближайшаго надзора за поведеніемъ, изъ среды ихъ и при томъ ими же самими выбирались старосты и по два помощника на 3 года, которые съ другими крестьянами производили дѣла словесно, и рѣшали немедленно жалобы. Въ случаѣ неудовольствія обиженный приносилъ жалобу директору фабрики, который, по произведеніи слѣдствія чрезъ фабричнаго полиціймейстера, доставлялъ удовлетвореніе и производилъ взысканія. Грамотность между крестьянами стала распространяться со времени заведенія крестьянскаго училища при фабрикѣ, нынѣ уже закрытаго. Теперь въ доревнѣ находится грамотныхъ 12 человѣкъ, но женщины ни одной. Все это относится и къ селу Петровцамъ только въ большей пропорціи, по большему населенію этаго села.
Переклад
Стан фабричних казенних селян у Київській губернії існував лише в селах Валки та Петрівці. Хоча нині, внаслідок нової господарської системи на казенних фабриках, приписаних до фабрик зрівняно з іншими державними селянами, ми все ж вважаємо не зайвим записати тут на пам’ять те, що знаємо про їхнє колишнє життя-буття. Фабричні селяни за характером робіт при фабриці поділялися на майстрів і поденників. Перші незмінно працювали на фабриці, одержуючи відрядну плату або визначену місячну платню, що сягала від 3 до 7 руб. сріб., а других залучали лише три дні на тиждень до різних робіт при фабриці, як-от: рубання дров, перевезення матеріалів і виробів фабрики тощо, без жодної за це плати, а як повинність за користування орною землею й садибою. У селі Валки 1858 року налічувалося майстрів 12, поденників 90. Свої будинки фабричні селяни будували й купували на власний розсуд. Орної землі від фабрики давали як майстрам, так і поденникам на всі три зміни 8 десятин на сім’ю. На роботу при фабриці йшли з 12 років і працювали, доки дозволяли сили й здоров’я. На роботи сходилися з 5-ї години ранку до 12-ї; потім — від 2-ї до 8-ї години вечора. Жінки були вільні від робіт, але влітку їх запрошували збирати сіно й посіви на користь фабричних чиновників, і за це вони одержували по 7½ коп. на день. Жителі були звільнені від усіх державних і земських повинностей і податей, від поставки рекрутів і від постою солдатів у будь-який час. Помітно, що вони нижчі на зріст і слабші за селян сусідніх сіл і часто передчасно помирають від легеневих сухот. Для розгляду дрібних суперечок між ними, а також для правильного розподілу їх на роботи, вирівнювання сільських повинностей і взагалі для безпосереднього нагляду за поведінкою з-поміж них, і до того ж ними самими, обиралися на 3 роки старости й по два помічники, які вели справи з іншими селянами усно й негайно вирішували скарги. Якщо скривджений був незадоволений, він скаржився директорові фабрики, який, провівши слідство через фабричного поліцмейстера, давав задоволення й накладав стягнення. Грамотність серед селян почала поширюватися відтоді, як при фабриці завели селянське училище, нині вже закрите. Тепер у селі 12 грамотних осіб, але жодної жінки. Усе це стосується й села Петрівці, тільки в більшій пропорції, через більше населення цього села.
Оригінал
Евгеній въ описан. Кіево-соф. соб. стран. 79 и обозрѣніе Кіева въ отнош. къ древностямъ стр. 82. Но Закревскій, въ лѣтописи и описаніи Кіева (Москва 1858 г. стр. 166), сомнѣвается въ древности построенія церкви Бѣлаго Спаса.
Переклад
Євгеній в «Описі Києво-Софійського собору», стор. 79, і «Огляд Києва щодо старожитностей», стор. 82. Але Закревський у «Літописі та описі Києва» (Москва, 1858 р., стор. 166) сумнівається в давності спорудження церкви Білого Спаса.
Оригінал
До 1709 года Межигорскій монастырь управлялся игуменами, а съ этого года учреждена въ немъ архимандрія, съ священнодѣйствіемъ архимандритовъ подобнымъ Лаврскому 1) и съ зависимостію отъ св. Синода. Въ 1786 году, по ВЫСОЧАЙШЕМУ указу 10-го Апрѣля, монастырскія имѣнія поступили въ казну, а штатъ монастыря назначенъ къ переводу въ Таврическую область; въ слѣдующемъ 1787 году, монастырь снова опустошенъ пожаромъ ночью, на канунѣ того самаго дня, когда ИМПЕРАТРИЦА ЕКАТЕРИНА, бывшая въ то время въ Кіевѣ, хотѣла видѣть сію живописную обитель, и окончательно упраздненъ. Недавно въ одной изъ горъ, направо отъ дороги, идущей изъ Кіева, открыта пещера значительной величины. Выскобленный на стѣнѣ ея 1700 годъ показываетъ, что ее и прежде знали, но потомъ, когда входъ завалили, забыли. Въ ней примѣтно была устроена и церковь и есть мѣста, обложенныя кирпичемъ и плитами краснаго камня.
Переклад
До 1709 року Межигірським монастирем управляли ігумени, а з цього року в ньому запроваджено архімандрію зі священнодійством архімандритів, подібним до лаврського 1), і з підпорядкуванням св. Синодові. 1786 року за НАЙВИЩИМ указом від 10 квітня монастирські маєтки відійшли до казни, а штат монастиря призначено до переведення в Таврійську область; наступного, 1787 року монастир, знову спустошений пожежею вночі напередодні того самого дня, коли ІМПЕРАТРИЦЯ КАТЕРИНА, яка тоді перебувала в Києві, хотіла побачити цю мальовничу обитель, було остаточно скасовано. Недавно в одній з гір, праворуч від дороги, що йде з Києва, відкрито печеру значних розмірів. Вишкрябаний на її стіні 1700 рік свідчить, що її знали й раніше, але потім, коли вхід завалили, забули. У ній, як видно, була влаштована й церква, і є місця, обкладені цеглою та плитами з червоного каменю.
Оригінал
Присовокупляемъ слѣдующія замѣтки о Межигорскомъ монастырѣ: въ синодикѣ монастыря находящемся въ библіотекѣ Кіево-софійскаго собора, о обновленіи Межигорскаго монастыря въ предисловіи сказано: іеромонахъ Аѳанасій, Московскій уроженецъ, пришелъ къ Кіеву 1599 года и поселился въ пустынѣ Межигорскаго монастыря съ иноками Флавіаномъ и Коментаремъ; построилъ три храма: а) во имя Петра и Павла, иже на вратахъ 1607; б) Николаевскій съ трапезою 1609; в) во имя Спасителя 1611 года, кои и освящены 1612 года, апрѣля 21 дня Неофитомъ архіепископомъ Болгарскимъ. Того же года Аѳанасій скончался (7-го мая) и погребенъ во храмѣ Преображенія, въ притворѣ на правой сторонѣ. По немъ начальствовалъ іеромонахъ Герасимъ, скончавшійся 1623 года, 18-го сентября и погребенный подлѣ Аѳанасія. Въ синодикѣ упоминаются настоятели монастыря по двумъ спискамъ, въ слѣдующемъ порядкѣ:
Переклад
Додаємо такі нотатки про Межигірський монастир: у синодику монастиря, що зберігається в бібліотеці Києво-Софійського собору, в передмові про оновлення Межигірського монастиря сказано: ієромонах Афанасій, уродженець Москви, прийшов до Києва 1599 року й оселився в пустині Межигірського монастиря з іноками Флавіаном і Коментарем; збудував три храми: а) на честь Петра і Павла, що на воротах, 1607; б) Миколаївський з трапезною 1609; в) на честь Спасителя 1611 року, які й освячено 1612 року, 21 квітня, Неофітом, архієпископом Болгарським. Того ж року Афанасій помер (7 травня) і похований у храмі Преображення, у притворі з правого боку. Після нього настоятелем був ієромонах Герасим, який помер 1623 року, 18 вересня, і похований поруч з Афанасієм. У синодику настоятелів монастиря згадано за двома списками в такому порядку:
Оригінал
| а) по первому списку: |
| Священно-инокъ Нифонтъ. |
| Инокъ Онуфрій. |
| Инокъ Автономъ. |
| Инокъ Сильвестръ. |
| Священно-инокъ Мисаилъ. |
| Инокъ Іосифъ. |
| Священно-янокъ Іосифъ. |
| Священно-схимонахъ Аѳанасій. |
| Священно-схимонахъ Герасимъ. |
| Священно-схимонахъ Кириллъ (Коментарь). |
| Священно-схимонахъ Стефанъ Борецкій. |
| б) по второму списку: |
| Іеромонахъ Адріанъ. |
| Іеромонахъ Вонифатій. |
| Монахъ Автономъ. |
| Монахъ Онуфрій. |
| Монахъ Сильвестръ. |
| Іеромонахъ Мисаилъ (Щербина). |
| Монахъ Іосифъ (Бобровичъ) Копоть. |
| Іеромонахъ Іосифъ. |
| Іеро-схимонахъ Агаѳонъ (прежде схимы Аѳанасій †1612). |
| Іеро-схимонахъ Герасимъ (прежде схимы Гедеонъ †1623). |
| Іеро-схимонахъ Кириллъ (Коментарь †1630 г.). |
| Іеро-схимонахъ Стефанъ †1632 г. |
| Іеро-схимонахъ Варнава, о коемъ сказано въ другомъ мѣстѣ, что онъ игуменъ сего монастыря, почи року 1630. |
| Іеромонахъ Іовъ. |
| Іеромонахъ Ѳеодосій Васьковскій †1669 г. |
| Іеромонахъ Филаретъ. |
Переклад
| а) за першим списком: |
| Священно-інок Ніфонт. |
| Інок Онуфрій. |
| Інок Автоном. |
| Інок Сильвестр. |
| Священно-інок Мисаїл. |
| Інок Іосиф. |
| Священно-інок Іосиф. |
| Священно-схимонах Афанасій. |
| Священно-схимонах Герасим. |
| Священно-схимонах Кирил (Коментар). |
| Священно-схимонах Стефан Борецький. |
| б) за другим списком: |
| Ієромонах Адріан. |
| Ієромонах Воніфатій. |
| Монах Автоном. |
| Монах Онуфрій. |
| Монах Сильвестр. |
| Ієромонах Мисаїл (Щербина). |
| Монах Іосиф (Бобрович) Копоть. |
| Ієромонах Іосиф. |
| Ієро-схимонах Агафон (до схими Афанасій †1612). |
| Ієро-схимонах Герасим (до схими Гедеон †1623). |
| Ієро-схимонах Кирил (Коментар †1630 р.). |
| Ієро-схимонах Стефан †1632 р. |
| Ієро-схимонах Варнава, про якого в іншому місці сказано, що він ігумен цього монастиря, почи року 1630 [спочив 1630 року]. |
| Ієромонах Іов. |
| Ієромонах Феодосій Васьковський †1669 р. |
| Ієромонах Філарет. |
Оригінал
Въ историческомъ свѣдѣніи о семъ монастырѣ (печ. Кіев. 1830 года) изъ древнихъ Межигорскихъ игуменовъ упомянуты: Германъ (около 1072 г.). Савва (1117 г.) и Антоній (1499 г.).
Переклад
В історичних відомостях про цей монастир (друк. у Києві 1830 року) з давніх межигірських ігуменів згадано: Герман (близько 1072 р.), Сава (1117 р.) і Антоній (1499 р.).
Оригінал
Затѣмъ съ 1709 года исчисляются уже архимандриты, начиная съ Иродіона Жураковскаго, о коемъ замѣтки см. въ Труд. Кіев. Акад. за 1860 г. кн. II; стр. 245.
Переклад
Далі, з 1709 року, перелічено вже архімандритів, починаючи з Іродіона Жураковського, нотатки про якого див. у «Трудах Київської академії» за 1860 р., кн. II, стор. 245.
Оригінал
Въ 1796 году между пластами окружающихъ Межигорье горъ, замѣчена фарфоровая и фаянсовая глина; въ слѣдствіе чего учреждена тамъ, спустя два года, фаянсовая фабрика, къ которой приписаны казенные крестьяне селъ: Новыхъ Петровецъ, и Валковъ, а также 800 десятинъ казеннаго лѣса и 5082 десятины прочихъ удобныхъ и неудобныхъ земель. До 1822 года фабрика была въ вѣдѣніи Кіевскаго Магистрата, а съ этого года причислена къ ИМПЕРАТОРСКОМУ кабинету. Съ этого времени фабрика на свой счетъ перестроила древнія монастырскія зданія, построила новыя, съ затратою капитала до 153,000 руб. сереб., завела училище для крестьянскихъ фабричныхъ дѣтей обоего пола, съ 1857 года завела паровыя машины для производства издѣлій и проч. На фабрикѣ въ настоящее время живетъ до 80 человѣкъ обоего пола, изъ коихъ третья часть состоитъ изъ иновѣрцевъ: лютеранъ, римскихъ католиковъ и евреевъ. Въ 1858 году, по причинѣ скудости доходовъ, фабрика сдана въ арендное содержаніе за 6000 руб. серебромъ въ годъ, Кіевскому купцу Барскому, съ освобожденіемъ крестьянъ отъ обязательнаго труда и казенныхъ лѣсовъ отъ поставки дровъ. Въ прежнее время фабрика ежегодно истребляла дровъ свыше 1500 кубическихъ саженей, одного овса для лошадей расходовалось 5000 четвертей. Директоръ фабрики съ штатомъ чиновниковъ получалъ жалованье отъ казны 6000 рублей серебромъ, да мастеръ, выписанный изъ Германіи 4000. Фаянсовая посуда Межигорскаго издѣлія прежде славилась во всей Россіи. Въ послѣднее время, по выпискѣ иностранныхъ мастеровъ, посуда дѣлалась по общему убѣжденію, несравненно худшаго достоинства. За то усовершенствовано производство фаянсовыхъ статуэтокъ и другихъ мелкихъ издѣлій, особенно хорошо выдѣлывались статуи нынѣшняго папы Пія 9-го, коими недавно обременялись полки въ фабричныхъ магазинахъ.
Переклад
1796 року між пластами гір, що оточують Межигір’я, помітили порцелянову й фаянсову глину, унаслідок чого через два роки там заснували фаянсову фабрику, до якої приписали казенних селян сіл Нових Петрівців і Валок, а також 800 десятин казенного лісу і 5082 десятини інших придатних і непридатних земель. До 1822 року фабрика була у віданні Київського Магістрату, а з цього року її приписано до ІМПЕРАТОРСЬКОГО кабінету. Відтоді фабрика своїм коштом перебудувала давні монастирські будівлі, збудувала нові, витративши до 153 000 руб. сріб. капіталу, заснувала училище для селянських фабричних дітей обох статей, з 1857 року завела парові машини для виготовлення виробів тощо. Нині на фабриці живе до 80 осіб обох статей, з яких третина — іновірці: лютерани, римо-католики та євреї. 1858 року через мізерні доходи фабрику віддали в оренду київському купцеві Барському за 6000 руб. сріблом на рік, звільнивши селян від обов’язкової праці, а казенні ліси — від постачання дров. Раніше фабрика щороку витрачала понад 1500 кубічних сажнів дров, самого лише вівса для коней ішло 5000 четвертей. Директор фабрики зі штатом чиновників одержував від казни платню 6000 рублів сріблом, а майстер, виписаний з Німеччини, — 4000. Фаянсовий посуд межигірського виробництва колись славився на всю Росію. Останнім часом, після того як виписали іноземних майстрів, посуд, за загальним переконанням, робили незрівнянно гіршої якості. Зате вдосконалили виробництво фаянсових статуеток та інших дрібних виробів; особливо добре виготовляли статуї нинішнього папи Пія 9-го, якими недавно були переобтяжені полиці у фабричних крамницях.
Оригінал
Вошло въ обычай у Кіевлянъ, хотя разъ въ лѣто съѣздить въ Межигорье, чтобы питаться тамъ чистымъ воздухомъ, по выраженію одного Кіевскаго поэта, и пить подъ тѣнью густолиственныхъ деревъ прозрачную воду изъ извѣстнаго всѣмъ источника Звонки, получившаго свое названіе, по преданію, оттого, что одинъ изъ послѣднихъ Межигорскихъ архимандритовъ сзывалъ въ сосѣднемъ прудѣ рыбокъ по звону колокольчика. Нѣсколько разъ въ каждое лѣто учреждается увеселительная поѣздка изъ Кіева въ Межигорье на пароходѣ съ оркестромъ музыки.
Переклад
У киян увійшло у звичай хоч раз на літо з’їздити в Межигір’я, щоб, за висловом одного київського поета, живитися там чистим повітрям і пити в затінку густолистих дерев прозору воду з відомого всім джерела Звонки, яке, за переказом, дістало свою назву від того, що один з останніх межигірських архімандритів скликав у сусідньому ставку рибок дзвоном дзвіночка. Кілька разів щоліта влаштовують розважальну поїздку з Києва в Межигір’я пароплавом з музичним оркестром.
Оригінал
Въ настоящее время въ Межигорской фабрикѣ двѣ каменныя церкви: одна холодная во имя Преображенія Господня, построенная иждивеніемъ патріарха Іоакима, другая теплая во имя св. Апостолъ Петра и Павла, построенная иждивеніемъ Петра Кальниша, послѣдняго кошеваго атамана запорожской сѣчи. На ремонтное содержаніе обѣихъ церквей отпускается изъ казны ежегодно по 219 руб. 54 коп.; на содержаніе же причта до 1861 года, отпускалось изъ доходовъ фабрики: священнику 200, діакону, обязанному завѣдывать и приходскимъ училищемъ 75, дьячку 45, пономарю 35. Сверхъ того имъ назначены натурою квартиры и огороды. Послѣ перехода фабрики въ арендное содержаніе отпускъ жалованья причту прекращенъ. Но по указу св. Синода 31-го Декабря 1861 года, для священнослуженія въ бывшихъ монастырскихъ церквахъ изъ штата Кіево-Печерской Лавры назначенъ одинъ іеромонахъ и одинъ послушникъ, съ жалованьемъ на счетъ бывшей ремонтной суммы, первому 120 руб., второму 45 и на потребности церковные 54 руб. 54 коп.
Переклад
Нині на Межигірській фабриці дві кам’яні церкви: одна холодна, на честь Преображення Господнього, збудована коштом патріарха Іоакима, друга тепла, на честь святих апостолів Петра і Павла, збудована коштом Петра Кальниша, останнього кошового отамана Запорозької Січі. На ремонтне утримання обох церков з казни щороку виділяють по 219 руб. 54 коп.; а на утримання причту до 1861 року виділяли з доходів фабрики: священникові 200, дияконові, який мав також завідувати парафіяльним училищем, 75, дякові 45, паламареві 35. Понад те, їм було призначено натурою квартири й городи. Після того як фабрику віддали в оренду, виплату платні причту припинено. Але за указом св. Синоду від 31 грудня 1861 року для служіння в колишніх монастирських церквах зі штату Києво-Печерської лаври призначено одного ієромонаха й одного послушника з платнею коштом колишньої ремонтної суми: першому 120 руб., другому 45, і на церковні потреби 54 руб. 54 коп.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 3 версти ≈ 3,2 км; 8 десятин ≈ 8,7 га; 800 десятин ≈ 874 га; 5082 десятини ≈ 5552 га. Перерахунок наш.
Назва. «Межигорье» — Межигір’я. Тепер — історична місцевість Межигір'я в межах села Нові Петрівці Вишгородського району.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
«Ктитор». Церковний староста, що опікувався господарством храму; у XVII–XVIII ст. так часто називали й фундатора церкви.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Київський повіт, «КІЕВСКІЙ УѢЗДЪ»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 5–9. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/mezhyhiria/