Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
КАРАШИНЪ село въ 65-ти верстахъ отъ Кіева, на правой возвышенной сторонѣ рѣки Здвижа, въ мѣстности окруженной съ трехъ сторонъ этой рѣкою, а съ четвертой ручьемъ Карашинкою. Эта по природѣ удобная къ защитѣ отъ непріятельскаго нашествія мѣстность, и гдѣ по всей вѣроятности когда-то существовала переправа чрезъ Здвижъ, берега коего здѣсь зближены, укрѣплена въ древнія времена валами и рвами и нынѣ остающимися вокругъ церкви и церковной усадьбы. Народъ приписываетъ построеніе этихъ укрѣпленій давнему татарскому обладателю окрестныхъ селъ, основываясь на татарскомъ названіи села. Часть Карашина лежащая выше по рѣкѣ Здвижѣ и отдѣляемая полемъ, въ полверсты пространствомъ называется малымъ Карашиномъ. Жителей обоего пола въ обоихъ Карашинахъ: православныхъ 705, римскихъ 14, евреевъ 7. Земли числится 2800 десятинъ. Въ началѣ XVII вѣка Карашинъ принадлежалъ Лосскимъ, наслѣдникамъ по Макаревичахъ. Чрезъ 100 лѣтъ имъ владѣлъ съ окрестными селами Игнатій Сапѣга и его жена Анна 1).. Послѣ нихъ имѣніе принадлежало Харлинскимъ до 1808 года, когда оба Карашина, Красная Слобода, Коптіевка, Юровъ и другія селенія были проданы Либерію Сабанскому. По смерти его Карашинъ принадлежитъ тремъ его сынамъ: Константину, Кондрату и Станиславу и сестрѣ ихъ Ипполитѣ (латинскаго испов.). Противуположная Карашину лѣвая сторона рѣки Здвижа принадлежитъ къ Рожевскому имѣнію. Пять усадьбъ казенныхъ крестьянъ тамъ расположенныя и соединяемыя съ Карашиномъ плотиною, называются Жмуровкою. Жителей на Жмуровкѣ обоего пола 25.
Переклад
КАРАШИН [нині Великий Карашин], село за 65 верст від Києва, на правому підвищеному березі річки Здвижу, в місцевості, оточеній із трьох боків цією річкою, а з четвертого — струмком Карашинкою. Цю природно зручну для оборони від ворожої навали місцевість, де, найімовірніше, колись існувала переправа через Здвиж, береги якого тут зближені, в давні часи укріпили валами й ровами, які лишаються й нині довкола церкви та церковної садиби. Народ приписує спорудження цих укріплень давньому татарському володареві навколишніх сіл, спираючись на татарську назву села. Частина Карашина, що лежить вище по річці Здвижу й відокремлена полем завширшки в пів версти, називається малим Карашином. Жителів обох статей в обох Карашинах: православних 705, римо-католиків 14, євреїв 7. Землі числиться 2800 десятин. На початку XVII століття Карашин належав Лоським, спадкоємцям по Макаревичах. Через 100 років ним разом із навколишніми селами володів Ігнатій Сапіга та його дружина Анна 1). Після них маєток належав Харлинським до 1808 року, коли обидва Карашини, Красну Слободу, Коптієвку, Юров та інші поселення продано Ліберієві Сабанському. Після його смерті Карашин належить трьом його синам: Костянтинові, Кондратові й Станіславові та їхній сестрі Іполиті (латинського віросповідання). Протилежний Карашину лівий берег річки Здвижу належить до рожевського маєтку. П’ять садиб казенних селян, що там розташовані й з’єднані з Карашином греблею, називаються Жмуровкою. Жителів на Жмуровці обох статей 25.
Оригінал
Церковь Троицкая, деревянная, 5-го класса; земли имѣетъ 45 десятинъ; построена въ 1748 году на мѣсто давнѣйшей.
Переклад
Церква Троїцька, дерев’яна, 5-го класу; землі має 45 десятин; збудована 1748 року на місці давнішої.
Оригінал
Къ Карашинскому приходу причислена деревня Красная Слобода, лежащая въ 3-хъ верстахъ ниже Карашина на правой сторонѣ рѣки Здвижа, напротивъ м. Рожева. Жителей въ ней обоего пола 150. Принадлежитъ къ Юровскому имѣнію Степана Трофимовича Еремѣева, купившаго эту деревню въ 1858 году отъ Станислава Сабанскаго за 18,000 рублей. Въ началѣ прошедшаго столѣтія въ Красной Слободѣ поселились было раскольники, бѣжавшіе изъ великороссіи, которые въ церковной эрекціи графа Сапѣги 1749 года названы Москалями. Но послѣ 1795 года раскольники удалились въ другіе мѣста, а на мѣсто ихъ переведены малороссійскіе крестьяне изъ окрестныхъ селъ.
Переклад
До карашинської парафії приписано село Красна Слобода, що лежить за 3 версти нижче Карашина на правому березі річки Здвижу, навпроти м. Рожева. Жителів у ньому обох статей 150. Належить до юровського маєтку Степана Трохимовича Єремеєва, який купив це село 1858 року в Станіслава Сабанського за 18 000 рублів. На початку минулого століття в Красній Слободі були оселилися розкольники, що втекли з Великоросії, яких у церковній ерекції графа Сапіги 1749 року названо москалями. Але після 1795 року розкольники пішли в інші місця, а на їхнє місце переведено малоросійських селян з навколишніх сіл.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 65 верст ≈ 69,3 км; 2800 десятин ≈ 3059 га; 45 десятин ≈ 49,2 га; 3 версти ≈ 3,2 км. Перерахунок наш.
Назва. «Карашинъ» — Великий Карашин. Тепер — села Великий Карашин і Малий Карашин у Макарівській громаді Бучанського району.
«Ерекція». Фундаційна грамота: нею власник маєтку наділяв парафію землею й іншими правами.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Київський повіт, «ИМѢНІЯ, ПРИНАДЛЕЖАЩІЯ ЧАСТНЫМЪ ЛИЦАМЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 83–84. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/velykyi-karashyn/