Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ПОЛОВЕЦКАЯ великая и малая, два села отстоящія одно отъ другаго въ 8 верстахъ, лежатъ на сѣверозападъ отъ Бѣлой-церкви на обширной плодородной и безлѣсной равнинѣ, великая въ 20 а малая въ 28 верстахъ, при ручьѣ Соботѣ, впадающемъ въ Камянку тотчасъ за великою Половецкою. Жителей обоего пола въ великой 2150 а въ малой 2568. Названіе этаго села напоминаетъ извѣстныхъ въ нашей древней исторіи Половцевъ. Половецкая страна простиралась, какъ можно заключить изъ сведенія мѣстъ древнихъ лѣтописей, въ коихъ говорится о Половцахъ, на югъ отъ Кіевской области по обѣимъ сторонамъ Днѣпра. Русскіе князья иногда собирались противъ нихъ въ Переяславлѣ и шли оттуда на югъ къ Дону, а иногда по сю сторону Днѣпра и гнали половцевъ чрезъ Рось за Бугъ. Такимъ образомъ весьма возможно, что основаніе селенія принадлежитъ эпохѣ половецкихъ нашествій. Изъ привиллегій Владиміра Олгердовича и Александра Владиміровича, князей Кіевскихъ, нѣкоторые 1) заключаютъ, что Тугорханъ, князь половецкій, на дочери котораго женился въ 1094 году великій князь Кіевскій Святополкъ, владѣлъ Сквирою, Трилѣсами съ окрестностью и другими мѣстами 2). А малая Половецкая отстоитъ отъ Трилѣсъ только въ 8-ми верстахъ. Потомки этого князя татарскаго или половецкаго происхожденія, называвшіеся князьями зе Сквира Половцы--Рожиновскими владѣли обширными имѣніями въ нынѣшнихъ уѣздахъ: Сквирскомъ, Васильковскомъ, Радомысльскомъ, Кіевскомъ и за Днѣпромъ. Въ 1591 году Половецка уже принадлежала къ Бѣлоцерковскому старотству и въ этомъ году татарами истреблена совершенно. Люстрація 1616 года говоритъ: «Въ селеніи этомъ поселившихся людей находится 15 номеровъ. Повинностей ни податковъ не отдаютъ никакихъ, по силѣ увольненія, которое имъ дано на извѣстное число лѣтъ». Въ 1740 году какъ въ великой, такъ и малой Половецкой было уже по 80 господарей или домовъ.
Переклад
ВЕЛИКОПОЛОВЕЦЬКЕ й МАЛОПОЛОВЕЦЬКЕ [у книзі — Половецька велика й мала], два села за 8 верст одне від одного, лежать на північний захід від Білої Церкви на широкій родючій і безлісній рівнині: Великополовецьке — за 20, а Малополовецьке — за 28 верст, на струмку Соботі, що впадає в Кам’янку відразу за Великополовецьким. Жителів обох статей у Великополовецькому 2150, а в Малополовецькому 2568. Назва цього села нагадує про відомих у нашій давній історії половців. Половецька земля простягалася, як можна зробити висновок, зіставивши ті місця давніх літописів, де йдеться про половців, на південь від Київської землі по обидва боки Дніпра. Руські князі іноді збиралися проти них у Переяславі й ішли звідти на південь до Дону, а іноді — по цей бік Дніпра й гнали половців через Рось за Буг. Отже, цілком можливо, що заснування поселення належить до доби половецьких навал. З привілеїв Володимира Ольгердовича та Олександра Володимировича, князів київських, дехто 1) робить висновок, що Тугорхан, половецький князь, на доньці якого 1094 року одружився великий князь київський Святополк, володів Сквирою, Трилісами з околицями та іншими місцями 2). А Малополовецьке лежить від Трилісів лише за 8 верст. Нащадки цього князя татарського чи половецького походження, що звалися князями зе Сквира Половцями-Рожиновськими, володіли великими маєтками в теперішніх повітах: Сквирському, Васильківському, Радомисльському, Київському та за Дніпром. 1591 року Половецька вже належала до білоцерківського староства і того ж року була цілком знищена татарами. Люстрація 1616 року каже: «У цьому поселенні є 15 номерів людей, що поселилися. Ні повинностей, ні податків не віддають жодних на підставі звільнення, яке їм дано на певну кількість років». 1740 року як у Великополовецькому, так і в Малополовецькому було вже по 80 господарів, або домів.
Оригінал
Въ каждой Половецкой издавна находится по особой приходской церкви; въ великой во имя Вознесенія Господня, а малой Рождества Пресвятыя Богородицы. Обѣ церкви описаны въ визитахъ 1740 и 1746 года (Бѣлоцерковскаго Деканата); при чемъ объяснено, что обѣ деревяныя, что къ приходу малополовецкому были причислены деревни: Краснолѣсы съ 20-ю, Яхны съ 9-ю и Зубари съ 10-ю хатами, и что въ обѣихъ церквахъ до 1737 года были православные священники. Въ великой Половецкой нынѣ существуетъ та самая церковь, которая существовала въ 1740 году. Въ малой же, по совершенной ветхости, построена въ 1844 году новая деревяная же церковь. По штатамъ обѣ причислены къ 4-му классу; земли имѣютъ по указной пропорціи.
Переклад
У кожному з цих сіл здавна є окрема парафіяльна церква: у Великополовецькому — на честь Вознесіння Господнього, а в Малополовецькому — Різдва Пресвятої Богородиці. Обидві церкви описано у візитах 1740 і 1746 року (білоцерківського деканату); причому пояснено, що обидві дерев’яні, що до малополовецької парафії були приписані села: Красноліси з 20, Яхни з 9 і Зубарі з 10 хатами, і що в обох церквах до 1737 року були православні священники. У Великополовецькому нині стоїть та сама церква, яка існувала 1740 року. А в Малополовецькому через цілковиту ветхість 1844 року збудовано нову, теж дерев’яну церкву. За штатами обидві віднесено до 4-го класу; землі мають за указною пропорцією.
Оригінал
Руликовскій въ опису Повіату Васильковскіего стр. 32 и 33.
Переклад
Руліковський в опису Повіату Васильковскіего, с. 32 і 33.
Оригінал
Грамоты князей Владиміра Олгердовича и Александра Владиміровича см. на стр. 190.
Переклад
Грамоти князів Володимира Ольгердовича й Олександра Володимировича див. на с. 190.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км. У статті: 8 верст ≈ 8,5 км; 28 верст ≈ 29,9 км. Перерахунок наш.
Назва. «Половецкая» — Великополовецьке. Стаття про два села: тепер — Великополовецьке (Білоцерківський район) і Малополовецьке (Фастівський район) Київської області.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Деканат». Церковна округа з кількох парафій на чолі з деканом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Васильківський повіт, «а) имѣніе графовъ Браницкихъ. Бѣлоцерковщина.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 504–505. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/velykopolovetske/