Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
БАРАХТЯНСКАЯ ОЛЬШАНКА, въ 5-ти верстахъ отъ Барахтъ, при грязномъ ручьѣ Раковкѣ, также впадающемъ въ Стугну при селѣ Копачевѣ. Жителей обоего пола 2510. Въ 1762 году числилось жителей 1032 въ 130 дворахъ, а въ 1740 г. въ 180 дворахъ было до 1200 обоего пола. По другую сторону ручья Тростинки, уже считающеюся въ Кіевскомъ уѣздѣ, расположено большое помѣщичье село также Ольшанка (см. въ Кіев. уѣз.), которое очевидно въ древности считалось однимъ селомъ съ Барахтянскою Ольшанкою.
Переклад
ВЕЛИКА ВІЛЬШАНКА [у книзі — Барахтянська Ольшанка], за 5 верст від Барахт, над багнистим струмком Раковкою, що теж впадає в Стугну біля села Копачева. Жителів обох статей 2510. 1762 року налічувалося 1032 жителі в 130 дворах, а 1740 р. у 180 дворах було до 1200 [жителів] обох статей. По другий бік струмка Тростинки, уже в Київському повіті, розташоване велике поміщицьке село, теж Ольшанка (див. у Київ. пов.), яке в давнину, очевидно, вважалося одним селом із Великою Вільшанкою.
Оригінал
Въ лѣтописи преподоб. Нестора, при описаніи похода великаго князя Изяслава Мстиславича и его сраженій съ Владиміркомъ княземъ Галицкимъ, упоминается о селѣ Ольшаницѣ за рѣкою Стугною. Хотя въ Васильковскомъ уѣздѣ находится мѣстечко Ольшаница, но какъ оно отстоитъ отъ Стугны въ 50-ти верстахъ: то описываемыя событія съ большею удобностію пріурочиваются къ Ольшанкѣ, сейчасъ же за Стугною въ отношеніи къ Кіеву лежащей. По ручью, при которомъ село расположено, по преданіямъ, были большія болота, заросшія ольхою, лозою и тростникомъ; теперь отъ ольхи, давшей названіе селенію, остались лишь нѣсколько деревъ; болота высохли и обращены въ луговые сѣнокосы. Въ сѣверовосточной части села примѣтенъ валъ, идущій отъ Обухова полями, пересѣкающій Раковку и направляющійся чрезъ Ольшанскія поля къ Барахтамъ и Мытницѣ. Паралельно съ этимъ валомъ въ разстояніи 3-хъ верстъ идетъ и другой валъ, по видимому еще древнѣйшій. Въ нѣкоторыхъ мѣстахъ оба эти валы разораны и изглажены. Тамъ гдѣ они приближаются къ Погребищскимъ полямъ, среди болота, стоитъ огромная могила, называемая «поганая», а близъ нея на горѣ между перелѣсками другія двѣ могилы; здѣсь же недалеко въ лѣсу множество небольшихъ могилокъ на большомъ пространствѣ яра, называемаго «Веремье». Въ совокупности могилы эти представляются какъ бы какимъ-то огромнымъ кладбищемъ, давно оставленнымъ и заросшимъ вѣковымъ лѣсомъ. Къ сѣверу отъ этаго кладбища гигантовъ, на поляхъ села Погребовъ, на пространствѣ двухъ верстъ насыпанъ валъ, какъ бы защищавшій стоявшую здѣсь рать отъ другой ожидаемой отъ Кіева и погребавшую своихъ воиновъ послѣ битвы на вышепомянутомъ кладбищѣ, позади укрѣпленій находившемся.
Переклад
У літописі преподобного Нестора, в описі походу великого князя Ізяслава Мстиславича та його битв із Володимирком, князем галицьким, згадано село Ольшаницю за річкою Стугною. Хоча у Васильківському повіті є містечко Ольшаниця, але оскільки воно лежить за 50 верст від Стугни, то описувані події зручніше приурочити до Ольшанки, що лежить одразу за Стугною, якщо дивитися від Києва. За переказами, уздовж струмка, над яким розташоване село, були великі болота, зарослі вільхою, лозою й очеретом; тепер від вільхи, що дала назву селу, лишилося тільки кілька дерев; болота висохли й перетворені на лучні сінокоси. У північно-східній частині села помітний вал, що йде від Обухова полями, перетинає Раковку й тягнеться через ольшанські поля до Барахт і Митниці. Паралельно до цього валу, на відстані 3 верст, іде й інший вал, мабуть, ще давніший. Подекуди обидва ці вали розорані й згладжені. Там, де вони наближаються до погребищських полів, серед болота стоїть величезна могила, яку називають «погана», а поблизу неї, на горі між перелісками, — ще дві могили; тут же неподалік у лісі — безліч невеликих могилок на великому просторі яру, що зветься «Верем’є». Разом ці могили видаються ніби якимсь величезним кладовищем, давно покинутим і зарослим віковим лісом. На північ від цього кладовища велетнів, на полях села Погребів, на просторі двох верст насипано вал, який ніби захищав військо, що стояло тут, від іншого, якого чекали з боку Києва; це військо після битви ховало своїх воїнів на згаданому вище кладовищі, що лежало позаду укріплень.
Оригінал
Церковь здѣсь во имя Архистратига Михаила, существовала, какъ выражается народъ, изъ давнихъ давенъ. Нынѣ существующая въ визитѣ 1746 года (Бѣлоцерковскаго деканата) описана такъ: «что in anno 1743 погорѣла, але уже нова на томже мѣсцу стави сѣ изъ дубоваго дерева о трехъ куполахъ. Дзвоница стара». Сгорѣвшая церковь описана въ визитѣ 1740 года, гдѣ сказано, что она сосновая, пристойная, построена 1700 года. Въ церкви замѣчателенъ образъ пресвятыя Дѣвы держащей на лѣвой рукѣ Господа Іисуса. Образъ этотъ еще 1792 года, какъ значится въ товременной визитѣ, былъ старый на полотнѣ изображенный и считался чудотворнымъ. Онъ стоялъ въ олтарѣ при лѣвой стѣнѣ. Изъ священниковъ Ольшанской церкви достопамятенъ Михаилъ Семеоновичъ, посвященный къ ней въ Кіевѣ 12-го апрѣля 1716 года митрополитомъ Іосафомъ Краковскимъ, упрекаемый визитою 1740 года въ привязанности къ православію, хотя оффиціально принужденъ былъ принять унію съ папою еще въ 1737 году. Ольшанская церковь по штатамъ причислена къ 4-му классу; земли имѣетъ 47 десятинъ.
Переклад
Церква тут на честь Архістратига Михаїла існувала, як висловлюється народ, з давніх-давен. Теперішню у візиті 1746 року (Білоцерківського деканату) описано так: «что in anno 1743 погорѣла, але уже нова на томже мѣсцу стави сѣ изъ дубоваго дерева о трехъ куполахъ. Дзвоница стара» [що 1743 року згоріла, але вже нова на тому самому місці ставиться з дубового дерева, на три бані. Дзвіниця стара]. Згорілу церкву описано у візиті 1740 року, де сказано, що вона соснова, пристойна, збудована 1700 року. У церкві вартий уваги образ Пресвятої Діви, яка тримає на лівій руці Господа Ісуса. Цей образ ще 1792 року, як зазначено в тогочасній візиті, був старий, написаний на полотні, і вважався чудотворним. Він стояв у вівтарі біля лівої стіни. Із священиків ольшанської церкви вартий згадки Михаїл Семеонович, висвячений до неї в Києві 12 квітня 1716 року митрополитом Іосафом Краковським; візита 1740 року дорікала йому прихильністю до православ’я, хоча офіційно він був змушений прийняти унію з папою ще 1737 року. Ольшанську церкву за штатами зараховано до 4-го класу; землі має 47 десятин.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 5 верст ≈ 5,3 км; 50 верст ≈ 53,3 км; 3 версти ≈ 3,2 км; 47 десятин ≈ 51,3 га. Перерахунок наш.
Назва. «Барахтянская Ольшанка» — Велика Вільшанка. Тепер — село Велика Вільшанка Васильківської громади Обухівського району (колишня назва — Барахтянська Вільшанка).
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Васильківський повіт, «ВАСИЛЬКОВСКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 487–488. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/velyka-vilshanka/