Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
БАРАХТЫ село. Давнее названіе этаго села было Петричинъ. Первое письменное воспоминаніе о Петричинѣ—въ дарственной записи, коею великій князь Андрей Юрьевичъ, въ 1159 году, записалъ Печерской Лаврѣ Васильковъ съ окрестностями. Въ 1580 году Петричинъ состоялъ уже въ частномъ владѣніи, потому что изъ актовъ Кіевскихъ магистратскихъ видимъ, что въ этомъ году Дмитрій Елецъ продаетъ это имѣніе архимандриту Кіево-Печерскому за 1000 копъ грошей Литовскихъ. Послѣ покупки Петричина въ тотъ же самый годъ архимандритъ мѣняетъ это село на Ружановъ, лежащій за Днѣпромъ и принадлежавшій Ленкевичу. Далѣе чрезъ нѣсколько лѣтъ Петричинъ переходитъ чрезъ покупку въ родъ Дешковскихъ, а отъ нихъ одинъ Бѣлоцерковскій гражданинъ взялъ это село за долгъ и продалъ около 1600 года Гудимѣ, также Бѣлоцерковскому гражданину. Съ этаго времени Петричинъ, иначе Барахты, принадлежалъ къ старотству Бѣлоцерковскому, перешедшему предъ уничтоженіемъ Польши, посредствомъ извѣстной здѣлки Польскихъ вельможъ, въ родъ графовъ Браницкихъ. Въ 1850 году Барахты вмѣстѣ съ Ольшанкою Барахтянскою, Погребами и Тростинкою и Коленцовскимъ имѣніемъ въ Радомысльскомъ уѣздѣ, поступили опять въ казенное вѣдомство, въ слѣдствіе конфискаціи этихъ имѣній, причитавшихся на часть графа Ксаверія Браницкаго, бѣжавшаго въ 1848 году за границу, учавствовавшаго тамъ во многихъ заговорахъ противъ благодѣтельствовавшаго ему отечества, и отказавшагося воспользоваться прощеніемъ. Высокіе валы въ Барахтахъ свидѣтельствуютъ объ отдаленной древности этаго села. Валы эти составляютъ продолженіе Мытницкаго вала (см. Мытница), имѣютъ здѣсь вышины до 7 саженей. Жители называютъ ихъ Васильевыми, сказывая, что царь или князь Василь началъ сыпать этотъ валъ въ предъотвращеніе нападеній отъ сосѣдей; но не кончилъ, получивъ вѣсть о тишинѣ и безопасности отъ нихъ. Село разбросано въ глубокихъ ярахъ, въ коихъ течетъ небольшой речей Барахтянка, за 2 версты впадающій въ Стугну. Оно раздѣляется на 5 частей, какъ бы отдѣльныхъ селъ или концовъ, имѣющихъ сдѣдующія названія: Мартыновка, Замочіевка, Тимошіевка, Бондаровка и Забочіевка. Жителей обоего пола 2105. Въ Барахтахъ находится волостное управленіе, коему подчинены и жители села Погребовъ. Доходы отъ оброчныхъ статей и продажи питей въ селѣ превышаютъ 5000 рублей серебр.
Переклад
БАРАХТИ, село. Давня назва цього села була Петричин. Перша письмова згадка про Петричин — у дарчому записі, яким великий князь Андрій Юрійович 1159 року записав Печерській лаврі Васильків з околицями. 1580 року Петричин був уже в приватному володінні, бо з київських магістратських актів бачимо, що цього року Дмитро Єлець продає цей маєток києво-печерському архімандритові за 1000 кіп литовських грошей. Купивши Петричин, архімандрит того самого року обмінює це село на Ружанов, що лежав за Дніпром і належав Ленкевичу. Далі, через кілька років, Петричин шляхом купівлі переходить до роду Дешковських, а від них один білоцерківський міщанин узяв це село за борг і близько 1600 року продав Гудимі, теж білоцерківському міщанинові. Відтоді Петричин, інакше Барахти, належав до білоцерківського староства, яке перед знищенням Польщі через відому угоду польських вельмож перейшло до роду графів Браницьких. 1850 року Барахти разом із Великою Вільшанкою, Погребами й Тростинкою та коленцовським маєтком у Радомишльському повіті знову перейшли до казенного відомства внаслідок конфіскації цих маєтків, що припадали на частку графа Ксаверія Браницького, який 1848 року втік за кордон, брав там участь у багатьох змовах проти вітчизни, що облагодіяла його, і відмовився скористатися помилуванням. Високі вали в Барахтах свідчать про далеку давнину цього села. Ці вали є продовженням Митницького валу (див. Митниця) і мають тут заввишки до 7 сажнів. Жителі називають їх Василевими, кажучи, що цар чи князь Василь почав насипати цей вал, щоб запобігти нападам сусідів, але не закінчив, отримавши звістку про спокій і безпеку з їхнього боку. Село розкидане в глибоких ярах, якими тече невеликий струмок Барахтянка, що за 2 версти впадає в Стугну. Воно поділяється на 5 частин, ніби окремих сіл або кінців, які мають такі назви: Мартиновка, Замочієвка, Тимошієвка, Бондаровка й Забочієвка. Жителів обох статей 2105. У Барахтах міститься волосне управління, якому підпорядковані й жителі села Погребів. Прибутки від оброчних статей і продажу напоїв у селі перевищують 5000 рублів сріблом.
Оригінал
Церковь здѣсь во имя Архистратига Михаила, деревяная, построенная въ 1800 году. О прежней церкви въ визитѣ 1746 года (Бѣлоцерковскаго деканата въ актахъ Радом. духов. консист.) говорится, что она недавно заложена около старой церкви стоявшей съ 1727 года, и еще не окончена. Вмѣсто огорожи она окопана была рвомъ. Жители утверждаютъ, что нынѣ существующая церковь есть уже четвертая; что первая была покрыта соломой, вторая дранью или тесомъ, третья гонтою, а нынѣшняя желѣзомъ. Съ 1737 по 1765 годъ она была какъ и прочія церкви Кіевской губерніи (кромѣ ближайшихъ къ Кіеву) унитскою по принужденію. По штатамъ Барахтянская церковь причислена къ 4-му классу; земли имѣетъ 75 десятинъ.
Переклад
Церква тут на честь Архістратига Михаїла, дерев’яна, збудована 1800 року. Про колишню церкву у візиті 1746 року (Білоцерківського деканату, в актах Радомишльської духовної консисторії) сказано, що її нещодавно закладено біля старої церкви, яка стояла з 1727 року, і ще не закінчено. Замість огорожі вона була окопана ровом. Жителі запевняють, що теперішня церква вже четверта; що перша була вкрита соломою, друга — драницею або тесом, третя — гонтою, а теперішня — залізом. З 1737 по 1765 рік вона, як і інші церкви Київської губернії (крім найближчих до Києва), була уніатською з примусу. За штатами барахтянську церкву зараховано до 4-го класу; землі має 75 десятин.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 7 сажнів ≈ 14,9 м; 2 версти ≈ 2,1 км; 75 десятин ≈ 81,9 га. Перерахунок наш.
Назва. «Барахты» — Барахти.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Деканат». Церковна округа з кількох парафій на чолі з деканом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Васильківський повіт, «ВАСИЛЬКОВСКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 486–487. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/barakhty/