Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ПЛЕСЕЦКОЕ. Село это давно заведено. Оно находится на картѣ Боплана. Въ давнее время оно было укрѣпленнымъ мѣстомъ, о чемъ свидѣтельствуютъ древнія могилы и замчиска съ земляными валами: изъ послѣднихъ одно среди села, называется Чернечьимъ. Оно состоитъ изъ двухъ семиаршинной высоты валовъ, образующихъ собою кругъ. Жители говорятъ, что на этомъ мѣстѣ былъ когда-то мужескій монастырь отчего и замковище получило свое названіе. Другое замковище на полѣ также обведено валомъ. Прежнее названіе села было Песецке, безъ сомнѣнія отъ песковъ его окружающихъ. Въ XVII вѣкѣ Плесецкое принадлежало роду Аксаковъ и по близости къ Кіеву (35 верстъ), было главнымъ ихъ мѣстопребываніемъ. Во время казацкихъ войнъ въ 1664 году, граждане Кіевскіе, выведенные изъ терпѣнія своеволіемъ Поляковъ и ихъ ксендзовъ, разрушили латинскіе костелы въ Кіевѣ, выгнали ксендзовъ и Поляковъ, преслѣдовали и убивали ихъ до самаго Плесецкаго. Изъ этаго обстоятельства можно заключить, что Аксаки были въ Плесецкомъ ближайшіе покровители распространяемаго въ краѣ папизма и что главная дорога изъ Кіева въ Польшу шла чрезъ Плесецкое. Въ 1686 году село это вошло въ составъ государства Россійскаго. Но еще предъ этимъ, на основаніи древнихъ своихъ правъ на это село, Польскимъ правительствомъ непризнанныхъ, Богданъ Хмельницкій далъ запись въ 1651 году Генваря 11-го, на владѣніе симъ селомъ и Мостищами монастырю Кіево-Братскому, каковую запись подтвердилъ царь Алексѣй Михайловичъ. Но въ слѣдствія войнъ и наѣздовъ Польскихъ, изъ которыхъ многіе устроены Аксаками, прежними владѣльцами Плесецкаго, село совершенно обезлюдѣло, такъ что въ 1702 году Гедеонъ Одарскій, ректоръ Братскаго монастыря, просилъ позволенія гетмана Мазепы—заселить это село подданными. Почему Мазепа, универсаломъ 29-го Іюня того же года даннымъ, разрѣшилъ устроеніе слободы и такъ выразился объ опустошеніи Плесецкаго: «что теперъ самое только мѣсто и безлюдное селище обрѣтаются». Далѣе въ универсалѣ пишетъ, что позволяется водворять только людей тамобочныхъ (съ правой стороны Днѣпра), которые имѣютъ монастырю чинить всякую повинность. См. пам. изд. врем. коммисіи томъ II. Кіевъ, 1846 года. Съ 1786 года, когда вотчины монастырскія поступили въ казну, Плесецкое здѣлалось казеннымъ селеніемъ. Теперъ въ немъ жителей обоего пола 2666; центръ волостнаго управленія обществомъ, къ коему причислены кромѣ Плесецкаго деревни, составляющія съ нимъ одинъ приходъ, и большое село Мотовиловка. Село тянется на нѣсколько верстъ по ручью Плыскѣ, впадающему за 3 версты въ Унаву. Плесецкое обильно сосновыми лѣсами, но земли имѣетъ нѣсколько песчаныя.
Переклад
ПЛЕСЕЦЬКЕ. Це село засноване давно. Воно є на карті Боплана. За давніх часів воно було укріпленим місцем, про що свідчать давні могили й замчиська із земляними валами: з останніх одне, посеред села, називається Чернечим. Воно складається з двох валів заввишки сім аршинів, що утворюють коло. Жителі кажуть, що на цьому місці колись був чоловічий монастир, від чого й замковище дістало свою назву. Друге замковище, у полі, також обведене валом. Колишня назва села була Песецке, безсумнівно від пісків, що його оточують. У XVII столітті Плесецьке належало родові Аксаків і, через близькість до Києва (35 верст), було головним місцем їхнього перебування. Під час козацьких воєн, 1664 року, київські міщани, виведені з терпіння свавіллям поляків та їхніх ксьондзів, зруйнували латинські костели в Києві, вигнали ксьондзів і поляків, переслідували й убивали їх аж до самого Плесецького. З цієї обставини можна зробити висновок, що Аксаки були в Плесецькому найближчими покровителями папізму, який поширювали в краї, і що головна дорога з Києва до Польщі йшла через Плесецьке. 1686 року це село ввійшло до складу Російської держави. Але ще перед тим, на підставі давніх своїх прав на це село, не визнаних польським урядом, Богдан Хмельницький дав 11 січня 1651 року запис на володіння цим селом і Мостищами Києво-Братському монастиреві, і цей запис підтвердив цар Олексій Михайлович. Однак унаслідок воєн і польських наїздів, багато з яких влаштували Аксаки, колишні власники Плесецького, село зовсім знелюдніло, тож 1702 року Гедеон Одарський, ректор Братського монастиря, просив у гетьмана Мазепи дозволу заселити це село підданими. Тому Мазепа універсалом, даним 29 червня того самого року, дозволив заснувати слободу і так висловився про спустошення Плесецького: «что теперъ самое только мѣсто и безлюдное селище обрѣтаются» [що тепер є лише саме місце й безлюдне селище]. Далі в універсалі пише, що дозволяється оселяти лише людей тогобічних (з правого боку Дніпра), які мають відбувати монастиреві всяку повинність. Див. «Пам’ятки», вид. Тимчасової комісії, том II. Київ, 1846 року. З 1786 року, коли монастирські вотчини відійшли до казни, Плесецьке стало казенним поселенням. Тепер у ньому жителів обох статей 2666; центр волосного управління громадою, до якої, крім Плесецького, приписано села, що становлять із ним одну парафію, і велике село Мотовилівка. Село тягнеться на кілька верст уздовж струмка Плиски, що за 3 версти впадає в Унаву. Плесецьке багате на соснові ліси, але землі має дещо піщані.
Оригінал
Нынѣшняя церковь здѣсь во имя Срѣтенія Господня, деревяная, построена въ 1784 году на мѣстѣ прежней обветшавшей. По штатамъ причислена къ 3-му классу; земли имѣетъ 27 десятинъ. Къ ней причислены слѣдующіе деревни:
Переклад
Теперішня церква тут — на честь Стрітення Господнього, дерев’яна, збудована 1784 року на місці колишньої, зветшілої. За штатами зарахована до 3-го класу; землі має 27 десятин. До неї приписано такі села:
Оригінал
Перевозъ при рѣкѣ Унавѣ, въ 10-ти верстахъ отъ Плесецкаго. Ж. о. п. 206.
Переклад
Перевоз на річці Унаві, за 10 верст від Плесецького. Жителів обох статей 206.
Оригінал
Звонкова при рѣкѣ Ирпинѣ, въ 10-ти верстахъ отъ Плесецкаго. Ж. о. б. 135.
Переклад
Звонкова на річці Ірпені, за 10 верст від Плесецького. Жителів обох статей 135.
Оригінал
Сподарецъ при рѣкѣ Ирпинѣ, въ 10-ти верстахъ отъ Плесецкаго. Ж. о. п. 107.
Переклад
Сподарець на річці Ірпені, за 10 верст від Плесецького. Жителів обох статей 107.
Оригінал
Подсолтановка при р. Стугнѣ, въ 4-хъ верстахъ отъ Плесецкаго. Ж. о. п. 26.
Переклад
Подсолтановка на р. Стугні, за 4 версти від Плесецького. Жителів обох статей 26.
Оригінал
Смежныя между собою деревни Зподарецъ и Звонкова числятся въ Кіевскомъ уѣздѣ.
Переклад
Суміжні між собою села Сподарець і Звонкова числяться в Київському повіті.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 35 верст ≈ 37,3 км; 3 версти ≈ 3,2 км; 27 десятин ≈ 29,5 га; 10 верст ≈ 10,7 км; 4 версти ≈ 4,3 км. Перерахунок наш.
Назва. «Плесецкое» — Плесецьке.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Васильківський повіт, «ВАСИЛЬКОВСКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 473–474. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/plesetske/