Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ГОРОДЪ УМАНЬ лежитъ на ровномъ мѣстѣ надъ рѣчкою Уманкою, соединяющеюся ниже города съ рѣчкою Каменкою, отъ села Паланки текущею. Уманка впадаетъ въ рѣку Ятрань ниже села Шушковки, за 15 верстъ отъ города. Эти небольшія рѣчки текутъ среди скалъ и берега ихъ покрыты большими массами гранита и жерствы. Грунтъ, на которомъ расположенъ городъ, состоитъ изъ глины до того крѣпкой, что въ ней выдѣлываются огромные погреба со сводами, безъ всякихъ подпоръ. Отъ Умани до Кіева 262 версты чрезъ Звенигородку. Разстояніе это значительно сократиться, когда будетъ построена желѣзная дорога изъ Одессы въ Кіевъ, и когда она пересѣчетъ Умань на половинѣ своего протяженія.
Переклад
МІСТО УМАНЬ лежить на рівному місці над річкою Уманкою, яка нижче міста з’єднується з річкою Кам’янкою, що тече від села Паланки. Уманка впадає в річку Ятрань нижче села Шушковки, за 15 верст від міста. Ці невеликі річки течуть серед скель, а береги їх укриті великими масами граніту й жорстви. Ґрунт, на якому розташоване місто, складається з глини, такої міцної, що в ній влаштовують величезні льохи зі склепіннями без жодних підпор. Від Умані до Києва 262 версти через Звенигородку. Ця відстань значно скоротиться, коли буде збудовано залізницю з Одеси до Києва і коли вона перетне Умань посередині своєї довжини.
Оригінал
Въ началѣ XVII столѣтія, послѣ періода татарскихъ руинъ, Умань еще не существовалъ, если считать доказательствомъ сеймовый актъ 1609 года, которымъ пожалована пустыня, называемая Уманью, въ вотчинное владѣніе Брацлавскому старостѣ Валентію Калиновскому. Эта пустыня, необозначенная въ актѣ границами, имѣла въ окружности болѣе 300 верстъ и занимала весь нынѣшній Уманскій уѣздъ и далѣе простиралась въ уѣздъ Балтскій, на 90 верстъ, до мѣстечка Богополя. Но мы не вѣримъ пустынямъ, когда они жаловались польскимъ правительствомъ его вильможамъ и объясняемъ это слово отсутствіемъ папизма въ странѣ и крѣпостнаго права съ польскимъ владѣльцемъ. Чрезъ нѣсколько лѣтъ послѣ помянутаго сеймоваго акта, Умань является довольно многолюднымъ городомъ, когда говорится о немъ въ купчей крѣпости на продажу Калиновскимъ Уманскаго имѣнія Станиславу Потоцкому. Будучи окруженъ, степями, Умань часто подвергался набѣгамъ Татаръ. Противъ нихъ, а также противъ жителей, между коими уже замѣчалось сопротивленіе введенію помѣщичьей власти, а съ нею ненавистной уніи, построены были укрѣпленія, придавшія городу военную значительность, такъ что во время гетманства Юрія Хмельницкаго, въ договорныхъ статьяхъ, заключенныхъ въ Переяславлѣ въ 1659 году, объ Умани упоминается, какъ объ одномъ изъ важныхъ пунктовъ Украины. «Московскимъ воеводамъ находиться въ Кіевѣ, Переясловѣ, Нѣжинѣ, Черниговѣ, Брацлавѣ и Умани», сказано тамъ. Послѣ неудачнаго похода короля Яна Казиміра къ Глухову, по отступленіи его на Украину, Умань въ числѣ другихъ мѣстъ объявленъ былъ поляками мятежнымъ городомъ и осужденъ на разграбленіе. Но имѣя хорошія укрѣпленія, перешедшія въ руки Малороссіянъ, Умань отразилъ Поляковъ и приговоръ остался безъ исполненія. Нѣсколько позже, въ продолженіе войны между претендентами на Украинское гетманство Дорошенкомъ и Хапенкомъ въ 1671 году, первый овладѣлъ Уманемъ и оставилъ въ немъ для гарнизона одинъ козацкій полкъ. Но Уманцы, признавъ гетманомъ соперника Дорошенкова, разбили и прогнали этотъ полкъ. За этимъ послѣдовало жестокое мщеніе. Дорошенко призвалъ на помощь Турокъ въ 1674 году, осадилъ Умань, взялъ его послѣ упорнаго сопротивленія и вырѣзалъ множество народа. Урочище, гдѣ стояли тогда Турки и нынѣ называется Туркомъ. Послѣ этаго кроваваго событія городъ оставался долгое время почти пустымъ. Послѣ Прутскаго трактата, которымъ западная Малороссія уступлена Польшѣ, Умань опять достался во владѣніе фамиліи Потоцкихъ и въ продолженіе первой половины XVIII столѣтія вновь заселился. Передъ памятными Уманскими событіями 1768 года, этотъ городъ былъ лучшимъ во всей западной Украинѣ. Греки, армяне и евреи вели въ немъ обширную торговлю; шестьдесятъ посессоровъ изъ поляковъ держали въ арендѣ селенія и мѣстечки, принадлежавшія къ Уманской волости и постоянно жили въ городѣ, потому что народъ малороссійскій враждебно смотрѣлъ на иноземную власть и западную цивилизацію, приносимую ему образованными Поляками въ видѣ крѣпостнаго права. Базиліане основали въ Умани на счетъ доходовъ владѣльца училище на 400 учениковъ. Самъ владѣлецъ тогда жилъ въ другихъ своихъ помѣстьяхъ, поручивъ главное собираніе доходовъ своему коммисару, который жилъ въ замкѣ, укрѣпленномъ палисадомъ и двумя башнями съ пушками у воротъ подъ городомъ была особая слобода Уманскихъ козаковъ изъ крестьянъ владѣльца, получавшихъ отъ него одежду, оружіе и значительныя угодія: притомъ они уволены были отъ всѣхъ податей, которыя за нихъ вносимы были ихъ родственниками. На нихъ возложена была обязанность охранять замокъ, содѣйствовать коммисару и посессорамъ въ сборѣ налоговъ и сражаться съ возстающими противъ этихъ властей. Такіе частные казачьи полки содержали тогда всѣ значительнѣйшіе въ Украинѣ владѣльцы изъ поляковъ. Въ Умани считалось 2600 козаковъ. Изъ нихъ 300 ходили по очереди въ Кристинополь, гдѣ жилъ тогда владѣлецъ. Цѣлый полкъ собирался, кромѣ военнаго времени одинъ разъ въ годъ, на Тройцынъ день, для смотра. Жолтый жупанъ, голубые шаравары и куптушъ, желтая шапка съ чернымъ смушковымъ околышемъ, таковъ былъ ихъ мундиръ. Вооружась по-козацки, они выѣзжали на коняхъ къ Грекову лѣсу, становились по сотнямъ. Изъ города выносили знамена, бунчуки и прапоры при звонѣ колоколовъ, при звукахъ трубъ и литавръ. По окончаніи смотра графскій коммисаръ давалъ имъ пиръ. Подъ ихъ-то защиту собрались жиды и шляхта, когда вспыхнуло въ Украинѣ послѣдняя революція противъ поляковъ и явился ужасный Желѣзнякъ. Въ Умань столько збѣжалось шляхты и жидовъ, что не могли помѣститься въ городѣ. Многіе стали таборомъ у Грекова лѣса и отдали свои пожитки коммисару Младановичу и ректору базилянъ Ираклію Костецкому подъ сохраненіе. Такъ какъ взятіе Умани живо въ воспоминаніяхъ народныхъ и готово перейти въ область любимыхъ народомъ поэтическихъ легендъ, подобно Хмельнищинѣ: то мы почли нужнымъ привести здѣсь подробное описаніе этой катастрофы, заимствованное нами изъ статьи Соловьева: Европа въ концѣ XVIII вѣка и изъ мѣстныхъ преданій.
Переклад
На початку XVII століття, після періоду татарських руїн, Умані ще не існувало, якщо вважати доказом сеймовий акт 1609 року, яким пустиню, що звалася Уманню, надано у вотчинне володіння брацлавському старості Валентію Калиновському. Ця пустиня, межі якої в акті не позначено, мала в окружності понад 300 верст, займала весь нинішній Уманський повіт і далі простягалася в Балтський повіт, на 90 верст, до містечка Богополя. Але ми не віримо пустиням, коли польський уряд жалував їх своїм вельможам, і пояснюємо це слово відсутністю в краї папізму та кріпосного права з польським власником. Через кілька років після згаданого сеймового акта Умань постає досить людним містом, коли про неї йдеться в купчій кріпості на продаж Калиновським Уманського маєтку Станіславові Потоцькому. Оточена степами, Умань часто зазнавала набігів татар. Проти них, а також проти жителів, серед яких уже помічався опір запровадженню поміщицької влади, а з нею й ненависної унії, було збудовано укріплення, які надали місту воєнної ваги, тож за гетьманства Юрія Хмельницького в договірних статтях, укладених у Переяславі 1659 року, про Умань згадано як про один із важливих пунктів України. «Московскимъ воеводамъ находиться въ Кіевѣ, Переясловѣ, Нѣжинѣ, Черниговѣ, Брацлавѣ и Умани» [Московським воєводам перебувати в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві й Умані], — сказано там. Після невдалого походу короля Яна Казимира на Глухів, коли він відступив в Україну, поляки оголосили Умань серед інших місць бунтівним містом і засудили на пограбування. Але, маючи добрі укріплення, що перейшли до рук малоросіян, Умань відбила поляків, і вирок лишився невиконаним. Дещо пізніше, під час війни між претендентами на українське гетьманство Дорошенком і Ханенком 1671 року, перший заволодів Уманню й залишив у ній для гарнізону один козацький полк. Але уманці, визнавши гетьманом Дорошенкового суперника, розбили й прогнали цей полк. За цим настала жорстока помста. 1674 року Дорошенко покликав на допомогу турків, обложив Умань, узяв її після впертого опору й вирізав безліч народу. Урочище, де стояли тоді турки, і нині називається Турком. Після цієї кривавої події місто довгий час лишалося майже порожнім. Після Прутського трактату, за яким західну Малоросію поступлено Польщі, Умань знову дісталася у володіння родини Потоцьких і протягом першої половини XVIII століття заселилася наново. Перед пам’ятними уманськими подіями 1768 року це місто було найкращим у всій західній Україні. Греки, вірмени та євреї вели в ньому широку торгівлю; шістдесят посесорів-поляків тримали в оренді села й містечка, що належали до Уманської волості, і постійно жили в місті, бо малоросійський народ вороже дивився на чужоземну владу й західну цивілізацію, яку несли йому освічені поляки у вигляді кріпосного права. Базиліани заснували в Умані коштом доходів власника училище на 400 учнів. Сам власник жив тоді в інших своїх маєтках, доручивши головне збирання доходів своєму комісарові, який жив у замку, укріпленому палісадом і двома баштами з гарматами біля воріт; під містом була окрема слобода уманських козаків із селян власника, які діставали від нього одяг, зброю й значні угіддя; до того ж вони були звільнені від усіх податків, що їх вносили за них їхні родичі. На них було покладено обов’язок охороняти замок, допомагати комісарові й посесорам у збиранні податків і битися з тими, хто повставав проти цієї влади. Такі приватні козацькі полки утримували тоді всі найзначніші в Україні власники-поляки. В Умані налічувалося 2600 козаків. З них 300 по черзі ходили до Кристинополя, де жив тоді власник. Увесь полк збирався, крім воєнного часу, раз на рік, на Трійцю, на огляд. Жовтий жупан, блакитні шаровари й кунтуш, жовта шапка з чорним смушковим околишем — такий був їхній мундир. Озброївшись по-козацьки, вони виїжджали на конях до Грекового лісу й ставали по сотнях. З міста виносили знамена, бунчуки й прапори під дзвін дзвонів, під звуки сурм і литаврів. Після огляду графський комісар справляв їм бенкет. Саме під їхній захист зібралися євреї та шляхта, коли спалахнула в Україні остання революція проти поляків і з’явився страшний Залізняк. До Умані збіглося стільки шляхти й євреїв, що вони не могли вміститися в місті. Багато хто став табором біля Грекового лісу й віддав свої пожитки на збереження комісарові Младановичу та ректорові базиліан Іраклію Костецькому. Оскільки взяття Умані живе в народній пам’яті й готове перейти до улюблених народом поетичних легенд, як і Хмельниччина, ми вважали за потрібне навести тут докладний опис цієї катастрофи, запозичений зі статті Соловйова «Європа наприкінці XVIII століття» та з місцевих переказів.
Оригінал
Младановичъ собралъ полкъ и лаская козаковъ новыми графскими милостями, приказалъ итти навстрѣчу Желѣзняку. Въ церкви святаго Николая козаки присягнули и пошли по Звенигородской дорогѣ. Ихъ полковникъ, шляхтичъ Обухъ, въ полку ничего не значилъ. Главнымъ лицемъ былъ Малороссіанинъ не привиллегированнаго сословія, храбрый, умный, красивый и краснорѣчивый сотникъ, Иванъ Гонта, уроженецъ села Росошекъ, которое графъ Потоцкій предоставилъ ему во владѣніе вмѣстѣ съ другою деревнею Орадовкою. Графъ любилъ Гонту и Гонта былъ ему преданъ. Перейдя съ полкомъ за предѣлы Уманщины, Гонта сталъ таборомъ въ степи и рѣшился ждать Желѣзняка. Къ концу третьей недѣли пріѣхали Смѣлянцы, уговаривать его стать совокупно за вѣру и Украину. Онъ отвѣчалъ, что не подниметъ рукъ на своего пана-батька. Вдругъ въ Умани заговорили, что Гонта соединился съ Желѣзнякомъ. Кто обнародывалъ клевету неизвѣстно; но самоуправство шляхты въ магнатскихъ владѣніяхъ было въ небольшомъ размѣрѣ тоже, что самоуправство магнатовъ въ королевствѣ. Поссесоры упросили Младановича вызвать Гонту и отрубить ему голову. Младановичъ послалъ гонца съ требованіемъ, чтобы сотники явились въ Умань для совѣщанія. Всѣ три сотника и атаманы прискакали. Тогда коммиссаръ, сопровождаемый ксендзами и панами, вышелъ на площадь и всенародно сказалъ: «пане Гонта! доносятъ мнѣ, что ты ведешь переговоры съ Желѣзнякомъ. Я не хочу этому вѣрить» и проч. Гонта до слезъ былъ огорченъ, почитая честь свою опозорною. Ксендзы привели его къ новой присягѣ, и онъ выѣхалъ изъ Умани. На дорогѣ онъ узналъ, что паны покушались на его жизнь, старались вооружить противъ него графа; онъ рѣшился отмстить. Въ таборѣ онъ засталъ письмо отъ Желѣзняка, который, указывая на всегдашнюю готовность пановъ къ предательству, умолялъ его стать за вѣру и отечество порабощенное и поруганное поляками и въ награду сулилъ Уманское княжество. Козаки на радѣ рѣшили, что весь полкъ оскорбленъ панами и объявили Гонтѣ, что не пойдутъ съ нимъ никуда, кромѣ на Умань. Гонта наконецъ рѣшился; далъ средство Обуху бѣжать за-границу, самъ принялъ чинъ Уманскаго полковника и отправилъ къ Желѣзняку обѣщаніе быть съ нимъ за-одно и ждать его подъ Уманемъ. Паны были въ тревогѣ. Извѣстій изъ полка небыло; одни совѣтовали отправить въ Таращу женъ и дѣтей, другіе противурѣчили и страхъ овладѣлъ умами. Землемѣръ Шафрановскій, нѣкогда служившій подъ знаменами Фридриха великаго, взялся укрѣпить лагеръ и таборъ. Въ таборѣ было до 6000 душъ. Это число съ каждымъ днемъ увеличивалось. Гарнизонъ былъ не великъ, всего въ 60 человѣкъ. Для защиты стѣны нарядили жидовъ; Шафрановскій взлѣзъ на башню и наблюдалъ окрестности. Чрезъ три дня появился Уманскій полкъ. Рѣшили, что Желѣзнякъ разбитъ, и что Гонта возвращается. Но Гонта подошелъ къ Грекову и сталъ готовиться къ битвѣ. Надежда еще разъ обманула пановъ; они думали, что Гонта готовится къ битвѣ съ Желѣзнякомъ. Вскорѣ пыль поднялась на пространствѣ необозримомъ по Звенигородской дорогѣ; открылась пестрая громада народа коннаго и пѣшаго. Передовой конецъ поровнялся съ Грековымъ и остановился; изъ толпы выѣхалъ всадникъ, изъ полка выѣхалъ Гонта. Они съѣхались, другъ другу подали руки. Костецкій загвонилъ во всѣ колокола и пошелъ крестнымъ ходомъ по городу, въ костелахъ и синагогахъ молились; Шафрановскій строилъ въ боевой порядокъ гарнизонъ, жиды становились по стѣнамъ городскимъ. Вдругъ 50 арестантовъ вырвались изъ тюрмы, перескочили чрезъ частоколы и ушли къ Гонтѣ, а съ ними и козаки, служившіе при экономіи. Малороссіане немедленно овладѣли таборомъ и облегли городъ; Уманскіе козаки приступили къ воротамъ; Смѣлянцы рубили и подкапывали палисадникъ. Ихъ отражали картечью. Жиды стрѣляли безпрестанно, козаки отстрѣливались, Костецкій нѣсколько разъ обошелъ городъ съ процессіею; осада длилась. Въ городѣ нестало воды, потому что козаки овладѣли зарѣчнымъ предмѣстьемъ и стали на самомъ берегу узкой рѣчки; осажденные пили медъ, вино и наливку. Послѣ тридцати-часовой пальбы нестало и пороху. Желѣзнякъ и Гонта вступили въ городъ. По улицамъ и домамъ полилась кровь. Гонта собственною рукою убилъ Младановича, Шафрановскій убитъ на башнѣ, Костецкаго подняли на копья, а учениками его завалили колодезь, надъ которымъ поставлена была послѣ ратуша. Въ жидовской школѣ вырѣзали 3000 жидовъ. Всѣхъ жидовъ и шляхты истреблено было въ одинъ день до 18,000. Только тотъ уцѣлѣлъ, кто рѣшился принять православную вѣру. Крестилъ безпрестанно старый священникъ церкви Святаго Михаила; воспріемниками были козаки. Гонта былъ крестнымъ отцемъ дѣтей Младановича, отказавшихся отъ латинства. Множество жидовокъ и шляхтянокъ вышли тотчасъ замужъ за козаковъ. Желѣзнякъ сталъ обозомъ подъ Уманемъ и здѣсь назначилъ главную квартиру. Съ утра до ночи раздавались пированья, козацкія пѣсни, громъ пушекъ, ружейная пальба. Желѣзнякъ объявленъ гетманомъ Украинскимъ—княземъ Смѣлянскимъ-батькомъ козацкимъ; Гонта полковникомъ и княземъ Уманскимъ; сотникъ Пантелеимонъ Власенко правителемъ и казначеемъ Уманщины. Желѣзнякъ разсыпалъ отряды, къ которымъ на каждомъ шагу прибывалъ народъ. Грановъ, Монастырища, Тепликъ, Дашевъ, Тульчинъ, Гайсинъ, Босовка, Жидичинъ, Ладыжинъ были разграблены; фольварки, корчмы, панскіе домы вызжены; больше всего Малороссіане преслѣдовали и истребляли жидовъ. Въ это время правительство польское усмиряло Барскую конфедерацію. Какъ поэтому, такъ и по слабости своей оно немогло отрядить достаточнаго войска противъ Желѣзняка, и лишь небольшой отрядъ въ 400 человѣкъ отправленъ былъ подъ начальствомъ полковника Іосифа Стемпковскаго. Но ИМПЕРАТРИЦА ВСЕРОССІЙСКАЯ прислала полковника Кречетникова съ большимъ полкомъ конницы и съ 1000 Донцовъ. Этому послѣднему отряду удалось хитростію схватить Гонту и 2000 его товарищей и передать Стемпковскому для казни. Гонта казненъ поляками въ селѣ Сербахъ, недоѣзжая Могилева на Днѣстрѣ. Его товарищей развозили по городамъ и мѣстечкамъ Украинскимъ до самаго Львова. Вѣшали, рубили головы, отрубливали на крестъ руку и ногу, залѣчивали и пускали на страхъ народу; инымъ связывали руки вверхъ, обматывали соломою съ смолою, зажигали и водили по улицамъ. Въ Лысянкѣ Стемковскій безъ розыска повѣсилъ 600 человѣкъ. Въ другихъ возставшихъ мѣстечкахъ казни произведены въ такомъ же размѣрѣ. Максимъ Желѣзнякъ отвезенъ Донцами въ Кіевъ, а оттуда въ Москву. Неизвѣстно мѣсто и родъ его смерти. Бондаренкова ватага была переловлена сотникомъ Проскуринскимъ близъ Макарова и Чернобыля. Мотроненскій монастырь, въ окрестностяхъ коего началось революціонное движеніе, опустошенъ и разграбленъ и нѣсколько монаховъ убито. Изъ иныхъ селъ брали на казнь десятаго. Виновныхъ и подозрѣваемыхъ тогда приводили въ Житомиръ въ судную коммиссію. Лабецкій, Виверскій, Почентовскій, Дубровскій были судьями. Осужденныхъ прежде мучили земляною работою, потомъ привозили въ мѣстечко Кодню, клали ихъ рядами на колоду надъ глубокою ямою и рубили имъ головы. Когда же ямы наполнялись, остальные осужденные засыпали и рыли новую для себя. Такія казни и мучительства у поляковъ, какъ извѣстно, были обыкновенны. Украинцы равнодушно смотрѣли на нихъ и надѣялись заплатить. Ожесточеніе овладѣло ими и рѣзня долго неунималась, пока въ 1795 году не отодвинуты далѣе на западъ папскіе происки и не закрыто славянское королевство, попавшее къ несчастію своему въ коловоротъ этихъ происковъ и по этому одному здѣлавшееся враждебнымъ другимъ единокровнымъ племенамъ.
Переклад
Младанович зібрав полк і, задобрюючи козаків новими графськими милостями, наказав іти назустріч Залізнякові. У церкві святого Миколая козаки присягнули й рушили Звенигородською дорогою. Їхній полковник, шляхтич Обух, у полку нічого не важив. Головною особою був малоросіянин непривілейованого стану, хоробрий, розумний, вродливий і красномовний сотник Іван Гонта, уродженець села Розсішки, яке граф Потоцький надав йому у володіння разом з іншим селом — Орадівкою. Граф любив Гонту, і Гонта був йому відданий. Вийшовши з полком за межі Уманщини, Гонта став табором у степу й вирішив чекати Залізняка. Наприкінці третього тижня приїхали смілянці вмовляти його стати спільно за віру й Україну. Він відповів, що не підніме рук на свого пана-батька. Раптом в Умані заговорили, що Гонта з’єднався із Залізняком. Хто розголосив наклеп, невідомо; але свавілля шляхти в магнатських володіннях було в малому масштабі тим самим, що й свавілля магнатів у королівстві. Посесори впросили Младановича викликати Гонту й відрубати йому голову. Младанович послав гінця з вимогою, щоб сотники з’явилися до Умані на нараду. Усі три сотники й отамани прискакали. Тоді комісар у супроводі ксьондзів і панів вийшов на майдан і прилюдно сказав: «Пане Гонто! Доносять мені, що ти ведеш переговори із Залізняком. Я не хочу цьому вірити» тощо. Гонта був засмучений до сліз, вважаючи свою честь зганьбленою. Ксьондзи привели його до нової присяги, і він виїхав з Умані. Дорогою він дізнався, що пани зазіхали на його життя, намагалися настроїти проти нього графа; він вирішив помститися. У таборі він застав листа від Залізняка, який, указуючи на повсякчасну готовність панів до зради, благав його стати за віру й вітчизну, поневолену й зганьблену поляками, і в нагороду обіцяв Уманське князівство. Козаки на раді вирішили, що пани образили весь полк, і оголосили Гонті, що не підуть з ним нікуди, крім як на Умань. Гонта нарешті зважився: дав Обухові змогу втекти за кордон, сам прийняв чин уманського полковника й послав Залізнякові обіцянку бути з ним заодно й чекати його під Уманню. Пани були в тривозі. Звісток із полку не було; одні радили відправити до Таращі жінок і дітей, інші заперечували, і страх опанував уми. Землемір Шафрановський, що колись служив під знаменами Фрідріха Великого, узявся укріпити лагер і табір. У таборі було до 6000 душ. Це число з кожним днем збільшувалося. Гарнізон був невеликий, лише 60 чоловік. Для оборони стіни призначили євреїв; Шафрановський виліз на башту й стежив за околицями. Через три дні з’явився Уманський полк. Вирішили, що Залізняка розбито і що Гонта повертається. Але Гонта підійшов до Грекового [лісу] й почав готуватися до битви. Надія ще раз ошукала панів: вони думали, що Гонта готується до битви із Залізняком. Незабаром на неозорому просторі Звенигородської дороги знялася курява; відкрилася строката громада кінного й пішого люду. Передній край порівнявся з Грековим [лісом] і зупинився; з натовпу виїхав вершник, з полку виїхав Гонта. Вони з’їхалися, подали один одному руки. Костецький ударив у всі дзвони й пішов хресним ходом по місту, в костелах і синагогах молилися; Шафрановський шикував гарнізон у бойовий порядок, євреї ставали на міських стінах. Раптом 50 в’язнів вирвалися з тюрми, перескочили через частоколи й пішли до Гонти, а з ними й козаки, що служили при економії. Малоросіяни негайно заволоділи табором і обложили місто; уманські козаки підступили до воріт; смілянці рубали й підкопували палісад. Їх відбивали картеччю. Євреї безперестанку стріляли, козаки відстрілювалися, Костецький кілька разів обійшов місто з процесією; облога тривала. У місті не стало води, бо козаки заволоділи зарічним передмістям і стали на самому березі вузької річки; обложені пили мед, вино й наливку. Після тридцятигодинної стрілянини не стало й пороху. Залізняк і Гонта вступили в місто. Вулицями й домами полилася кров. Гонта власноруч убив Младановича, Шафрановського вбито на башті, Костецького підняли на списи, а його учнями завалили колодязь, над яким згодом поставили ратушу. У єврейській школі вирізали 3000 євреїв. Усього євреїв і шляхти винищено за один день до 18 000. Уцілів лише той, хто зважився прийняти православну віру. Безперестанку хрестив старий священик церкви Святого Михаїла; хрещеними батьками були козаки. Гонта був хрещеним батьком дітей Младановича, які зреклися латинства. Безліч єврейок і шляхтянок одразу вийшли заміж за козаків. Залізняк став обозом під Уманню й тут призначив головну квартиру. З ранку до ночі тривали бенкети, лунали козацькі пісні, гуркіт гармат, рушнична стрілянина. Залізняка оголошено гетьманом українським — князем смілянським — батьком козацьким; Гонту — полковником і князем уманським; сотника Пантелеймона Власенка — правителем і скарбником Уманщини. Залізняк розіслав загони, до яких на кожному кроці прибував народ. Гранів, Монастирище, Теплик, Дашів, Тульчин, Гайсин, Босовка, Жидичин, Ладижин були пограбовані; фільварки, корчми, панські доми випалено; найбільше малоросіяни переслідували й винищували євреїв. Тоді польський уряд приборкував Барську конфедерацію. І через це, і через свою слабкість він не міг вислати проти Залізняка достатнього війська, і лише невеликий загін у 400 чоловік було відправлено під началом полковника Йосифа Стемпковського. Але ІМПЕРАТРИЦЯ ВСЕРОСІЙСЬКА прислала полковника Кречетникова з великим полком кінноти та з 1000 донців. Цьому останньому загонові вдалося хитрістю схопити Гонту і 2000 його товаришів та передати Стемпковському на страту. Гонту стратили поляки в селі Серби, не доїжджаючи до Могилева на Дністрі. Його товаришів розвозили по українських містах і містечках аж до Львова. Вішали, рубали голови, відрубували навхрест руку й ногу, заліковували й відпускали на пострах народові; іншим зв’язували руки вгору, обмотували соломою зі смолою, підпалювали й водили вулицями. У Лисянці Стемпковський без слідства повісив 600 людей. В інших повсталих містечках страти відбувалися в такому самому масштабі. Максима Залізняка донці відвезли до Києва, а звідти до Москви. Невідомо, де і якою смертю він помер. Бондаренкову ватагу переловив сотник Проскуринський поблизу Макарова й Чорнобиля. Мотронинський монастир, в околицях якого почався революційний рух, спустошено й пограбовано, кількох ченців убито. З деяких сіл брали на страту кожного десятого. Винних і підозрюваних тоді приводили до Житомира в судову комісію. Лабецький, Виверський, Почентовський, Дубровський були суддями. Засуджених спершу мучили земляною роботою, потім привозили до містечка Кодні, клали їх рядами на колоду над глибокою ямою й рубали їм голови. Коли ж ями заповнювалися, решта засуджених засипала їх і рила нову для себе. Такі страти й катування в поляків, як відомо, були звичайними. Українці байдуже дивилися на них і сподівалися відплатити. Ними оволоділо озлоблення, і різанина довго не вщухала, поки 1795 року не було відсунуто далі на захід папських підступів і не закрито слов’янського королівства, яке на своє нещастя потрапило в коловорот цих підступів і вже через це одне стало ворожим іншим єдинокровним племенам.
Оригінал
Послѣ коліивщины Умань много упалъ. Число домовъ и жителей въ немъ значительно уменьшилось. Въ 1797 году, когда онъ наименованъ уѣзднымъ городомъ, въ немъ было: мужеска пола купцовъ христіанъ 6 и евреевъ 57, а мѣщанъ: христіанъ 130 и евреевъ 1324. Въ 1834 году Умань, оставаясь уѣзднымъ городомъ конфискованъ вмѣстѣ съ другими помѣстьями графа Александра Потоцкаго, а съ устройствомъ въ 1839 году изъ этихъ имѣній военныхъ поселеній, здѣлался военнымъ городомъ, главнымъ въ пяти округахъ Кіевскаго и Подольскаго поселенія. Съ этаго времени городъ постепенно устраивался по принятому плану. Въ 1845 году утвержденъ гербъ для него, изображающій въ верхней половинѣ щита на золотомъ полѣ государственный гербъ, а съ нижней раздѣленной на двѣ части, въ одной козака съ пикой, а другой: пику, косу и серпъ подъ уланскою шапкой. Въ настоящее время съ закрытіемъ военныхъ поселеній, Умань нисходитъ на степень обыкновеннаго уѣзднаго города. Въ городѣ съ предмѣстіями, кромѣ Полянецкаго, нынѣ считается домовъ до 25 каменныхъ и болѣе 1000 деревяныхъ. Жителей обоего пола: православныхъ 4503, римскихъ католиковъ 772, лютеранъ 10, раскольниковъ 10, евреевъ 6684. Сверхъ того въ городѣ постоянно квартируетъ до 1000 военныхъ. Торговые обороты Умани довольно значительны, хотя годовыхъ ярмарокъ небываетъ. Товары закупаются въ Кіевѣ, Бердичевѣ и Одессѣ, куда капиталисты отправляютъ значительныя партіи пшеницы и другихъ продуктовъ, скупаемыхъ въ окрестныхъ имѣніяхъ. Лавокъ въ городѣ болѣе 200, изъ коихъ половина каменныя. Есть заводы: кожевенный, два свѣчныхъ, табачная фабрика, двѣ аптеки, два трактира и столько же гостиницъ, 15 питейныхъ домовъ, продающихъ до 12000 ведеръ хлѣбнаго вина. Военный госпиталь, въ которомъ пользуются также больные не военнаго званія, находится въ трехъ-этажномъ каменномъ зданіи, упраздненнаго въ 1832 году базилянскаго монастыря. Въ немъ также провіантскіе магазины. Кромѣ военно-градской полиціи, помѣщающейся въ одномъ домѣ съ городскою ратушею или думою и уѣздныхъ присутственныхъ мѣстъ, въ городѣ находятся почти всегда нѣсколько штабовъ или управленій воинскихъ частей. Годовой доходъ города простирается до 5000 рублей.
Переклад
Після Коліївщини Умань дуже занепала. Кількість будинків і жителів у ній значно зменшилася. 1797 року, коли її найменовано повітовим містом, у ній було: чоловічої статі купців-християн 6 і євреїв 57, а міщан: християн 130 і євреїв 1324. 1834 року Умань, лишаючись повітовим містом, конфісковано разом з іншими маєтками графа Олександра Потоцького, а коли 1839 року з цих маєтків улаштовано військові поселення, вона стала військовим містом, головним у п’яти округах Київського й Подільського поселення. Відтоді місто поступово облаштовувалося за прийнятим планом. 1845 року для нього затверджено герб, що зображує у верхній половині щита на золотому полі державний герб, а в нижній, поділеній на дві частини, в одній — козака з пікою, а в другій — піку, косу й серп під уланською шапкою. Нині, із закриттям військових поселень, Умань опускається до рівня звичайного повітового міста. У місті з передмістями, крім Полянецького, нині налічується до 25 кам’яних будинків і понад 1000 дерев’яних. Жителів обох статей: православних 4503, римо-католиків 772, лютеран 10, розкольників 10, євреїв 6684. Крім того, в місті постійно квартирує до 1000 військових. Торговельні обороти Умані досить значні, хоча річних ярмарків не буває. Товари закуповують у Києві, Бердичеві й Одесі, куди капіталісти відправляють значні партії пшениці та інших продуктів, які скуповують в околишніх маєтках. Крамниць у місті понад 200, з них половина кам’яні. Є заводи: шкіряний, два свічкові, тютюнова фабрика, дві аптеки, два трактири й стільки ж готелів, 15 питних домів, що продають до 12000 відер хлібного вина. Військовий госпіталь, у якому лікуються також хворі невійськового звання, міститься в триповерховому кам’яному будинку скасованого 1832 року базиліанського монастиря. У ньому ж і провіантські склади. Крім військово-міської поліції, що міститься в одному будинку з міською ратушею, або думою, і повітових присутствених місць, у місті майже завжди перебувають кілька штабів або управлінь військових частин. Річний дохід міста сягає 5000 рублів.
Оригінал
Важнѣйшую достопримѣчательность Умани составляетъ извѣстный Царицынъ-садъ, прежде называвшійся Софіевкою. Садъ этотъ справедливо почитается однимъ изъ лучшихъ и замѣчательнѣйшихъ садовъ нашего отечества. Въ немъ природа и рука человѣческая соединили свои усилія, чтобы наперерывъ украсить его всею прелестію мѣстоположенія и дарами искуства. Живописныя скалы, шумные водопады, бьющіе фонтаны, прохладные гроты, превосходныя статуи и непроницаемая тѣнь, мощно разросшихся деревьевъ изумляютъ неожиданностію взоръ путника, утомленнаго печальнымъ однообразіемъ окрестныхъ мѣстъ. Немного возвышенная равнина, на склонахъ которой раскинутъ Умань перерѣзана болѣе или менѣе узкими оврагами и балками. Въ трехъ такихъ балкахъ, сходящихся къ югу въ одну лощину, расположена большая часть Уманскаго сада. Его низненное въ сравненіи съ окрестностію расположеніе по склону, открытому только къ полудню, образуя естественное прикрытіе, чрезвычайно для него выгодно еще и тѣмъ, что оно весьма способствуетъ устройству въ немъ водопадовъ и бьющихъ фантановъ, которые снабжаются водою изъ пространнаго пруда, находящагося къ востоку на возвышенной равнинѣ, обнимающей садъ. Несмотря однако на разнообразное и живописное мѣстоположеніе и богатство Уманскаго сада, ему поставляютъ въ недостатокъ то, что въ немъ деревья и кустарники разгрупированы не съ надлежащимъ искуствомъ, что въ немъ не позаботились подготовить искусно точки зрѣнія на садъ и его живописнѣйшія мѣста, что признается лучшимъ украшеніемъ садовъ; а также то, что въ немъ немного породъ растѣній, какъ экзотическихъ, такъ и мѣстныхъ. Онъ въ ¼ версты отъ города Умани, основанъ въ 1796 году и занимаетъ пространства 107 десятинъ. Лѣтъ пять тому назадъ при садѣ основано училище садоводства сравненное, по обширности учебнаго курса и правамъ воспитанниковъ и наставниковъ, съ средними учебными заведеніями.
Переклад
Найважливішою пам’яткою Умані є відомий Царицин сад, що раніше називався Софіївкою. Цей сад справедливо вважають одним із найкращих і найвизначніших садів нашої вітчизни. У ньому природа й людська рука об’єднали свої зусилля, щоб навперебій прикрасити його всією принадою місцевості та дарами мистецтва. Мальовничі скелі, шумні водоспади, фонтани, що б’ють угору, прохолодні гроти, чудові статуї й непроникна тінь могутньо розрослих дерев несподівано вражають погляд мандрівника, втомленого сумною одноманітністю навколишніх місць. Трохи піднесена рівнина, на схилах якої розкинулася Умань, перерізана більш або менш вузькими ярами й балками. У трьох таких балках, що сходяться на півдні в одну улоговину, розташована більша частина Уманського саду. Його низинне порівняно з околицею розташування на схилі, відкритому тільки на південь, утворюючи природне укриття, надзвичайно вигідне для нього ще й тим, що дуже сприяє влаштуванню в ньому водоспадів і фонтанів, які постачаються водою з просторого ставу, що лежить на схід, на піднесеній рівнині, яка оточує сад. Проте, попри різноманітне й мальовниче розташування та багатство Уманського саду, йому ставлять за ваду те, що дерева й кущі в ньому згруповано без належного мистецтва, що в ньому не подбали вміло підготувати точки огляду на сад і його наймальовничіші місця, що визнається найкращою окрасою садів; а також те, що в ньому небагато порід рослин, як екзотичних, так і місцевих. Він за ¼ версти від міста Умані, заснований 1796 року й займає 107 десятин. Років п’ять тому при саду засновано училище садівництва, прирівняне за обсягом навчального курсу та правами вихованців і наставників до середніх навчальних закладів.
Оригінал
Въ Умани слѣдующія церкви:
Переклад
В Умані такі церкви:
Оригінал
1) Николаевскій соборъ на торговой площади каменный, построенъ въ 1812 году на мѣсто давней Николаевской деревяной церкви. Въ 1852 году онъ распространенъ боковыми пристройками, въ коихъ престолы: Успенскій и св. Митрофана. Причтъ положенъ по штатамъ для уѣздныхъ соборныхъ церквей. Земли собору принадлежало до 1841 года 33 десятины, а съ этого года земля взята въ военное вѣдомство. При соборной церкви въ небольшомъ каменномъ домикѣ помѣщается Уманское духовное правленіе. Настоятель собора счичается вмѣстѣ съ тѣмъ президентомъ въ духовномъ правленіи и смотрителемъ духовнаго уѣздно-приходскаго училища.
Переклад
1) Миколаївський собор на торговому майдані, кам’яний, збудований 1812 року на місці давньої Миколаївської дерев’яної церкви. 1852 року його розширено бічними прибудовами, в яких престоли: Успенський і св. Митрофана. Причт визначено за штатами для повітових соборних церков. Соборові до 1841 року належало 33 десятини землі, а з того року землю забрано до військового відомства. При соборній церкві в невеликому кам’яному будиночку міститься Уманське духовне правління. Настоятель собору водночас вважається президентом духовного правління і наглядачем духовного повітово-парафіяльного училища.
Оригінал
2) Свято-Троицкая на предмѣстьѣ каменная, съ такою же колокольнею, построена въ 1857 году военно-поселенскимъ начальствомъ. При ней положено 2 священника, 1 діаконъ, 2 дьячка, пономарь и просфирня. Всѣ они получаютъ изъ суммъ военнаго вѣдомства 441 руб. 43 коп. Сверхъ того при сей церкви имѣется земли пахатной и сѣнокосной 46 десятинъ; но усадебной для причта не отведено.
Переклад
2) Свято-Троїцька, на передмісті, кам’яна, з такою самою дзвіницею, збудована 1857 року військово-поселенським начальством. При ній визначено 2 священиків, 1 диякона, 2 дяків, паламаря й проскурницю. Усі вони одержують із сум військового відомства 441 руб. 43 коп. Крім того, при цій церкві є 46 десятин орної та сінокісної землі; але садибної для причту не відведено.
Оригінал
3) Михайловская, деревяная, до построенія Троицкой считалась приходскою на Зарѣчьѣ, а нынѣ приписная къ духовному училищу. Причта при ней особаго неположено, а Богослуженіе совершается присылаемыми изъ Соборной и Троицкой церкви священно-служителями. Напротивъ церкви чрезъ улицу—каменный домъ Уманскихъ духовныхъ уѣздно-приходскихъ училищъ, построенный въ 1853 году. Прежде училище помѣщалось въ деревяномъ ветхомъ домѣ на томъ же мѣстѣ. Духовное училище основано въ 1818 году.
Переклад
3) Михайлівська, дерев’яна, до спорудження Троїцької вважалася парафіяльною на Заріччі, а нині приписна до духовного училища. Окремого причту при ній не визначено, а Богослужіння здійснюють священнослужителі, яких присилають із Соборної та Троїцької церкви. Навпроти церкви, через вулицю, — кам’яний будинок Уманських духовних повітово-парафіяльних училищ, збудований 1853 року. Раніше училище містилося у ветхому дерев’яному будинку на тому самому місці. Духовне училище засноване 1818 року.
Оригінал
4) Рождество-Богородичная, на предмѣстьѣ Полянецкомъ, деревяная, перенесенная въ 1852 году изъ села Полянецкаго при переселеніи къ городу Умани жителей означеннаго селенія. Земли имѣетъ 33 десятины; но особаго причта не положено, а Богослуженіе совершается священниками Троицкой церкви. Въ предмѣстьѣ Полянецкомъ считается жителей обоего пола 753.
Переклад
4) Різдво-Богородична, на передмісті Полянецькому, дерев’яна, перенесена 1852 року із села Полянецького під час переселення жителів цього села до міста Умані. Землі має 33 десятини; але окремого причту не визначено, а Богослужіння здійснюють священики Троїцької церкви. У передмісті Полянецькому налічується 753 жителі обох статей.
Оригінал
5) Церковь гошпитальная въ зданіяхъ бывшаго базилянскаго монастыря, а нынѣ военнаго гошпиталя, отпускающаго изъ своихъ суммъ на жалованье священнику 36 рублей въ годъ. Она богата утварью и красива по внутренней отдѣлкѣ. Богослуженіе въ ней большею частію совершаютъ священники полковъ квартирующихъ въ Умани и окрестностяхъ. Церковь эта подчинена главному священнику арміи. Прихожанъ, состоящихъ изъ служащихъ при гошпиталѣ и разныхъ военныхъ лицъ, въ 1860 году считалось при сей церкви 149 мужеска и 66 женска пола.
Переклад
5) Церква госпітальна в будівлях колишнього базиліанського монастиря, а нині військового госпіталю, який зі своїх сум виділяє на платню священикові 36 рублів на рік. Вона багата на начиння й гарна внутрішнім оздобленням. Богослужіння в ній здебільшого здійснюють священики полків, що квартирують в Умані та околицях. Ця церква підпорядкована головному священикові армії. Парафіян, тобто службовців госпіталю та різних військових осіб, 1860 року при цій церкві налічувалося 149 чоловічої і 66 жіночої статі.
Оригінал
6) Латинскій костелъ каменный, построенный въ началѣ текущаго столѣтія издержками бывшаго владѣльца Умани графа Потоцкаго.
Переклад
6) Латинський костел, кам’яний, збудований на початку нинішнього століття коштом колишнього власника Умані графа Потоцького.
Оригінал
Изъ давно существовавшихъ церквей должно упомянуть о монастырѣ Уманскомъ, древле православномъ, но въ началѣ прошлаго вѣка присоединенномъ къ уніи. Изъ православныхъ его игуменовъ извѣстенъ Филаретъ, уходившій вмѣстѣ съ Юріемъ Хмельницкимъ отъ Дорошенка въ Кіевъ и на дорогѣ схваченный Татарами и отвезенный вмѣстѣ съ нимъ въ Константинополь. Въ 1673 году при разореньѣ Умани Дорошенкомъ упоминается Воскресенская церковь въ предмѣстьѣ города Умани.
Переклад
З давніх церков слід згадати Уманський монастир, здавна православний, але на початку минулого століття приєднаний до унії. З його православних ігуменів відомий Філарет, який разом із Юрієм Хмельницьким тікав від Дорошенка до Києва, а дорогою був схоплений татарами й разом із ним вивезений до Константинополя. 1673 року, під час руйнування Умані Дорошенком, згадується Воскресенська церква в передмісті міста Умані.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 15 верст ≈ 16 км; 262 версти ≈ 280 км; 300 верст ≈ 320 км; 90 верст ≈ 96 км; 107 десятин ≈ 117 га. Перерахунок наш.
Назва. «Городъ Умань» — Умань. Тепер — місто Умань Черкаської області.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
«Вотчинне» маєток. Маєток у повній спадковій власності поміщика.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Уманський повіт, «УМАНСКІЙ УѢЗДЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 339–345. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/uman/