Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ТЫНОВКА, село на безлѣсной равнинѣ при истокахъ ручья Мокрой-багвы, называемаго также Буртою; отъ села Красиловки въ 7-ми верстахъ. Жителей обоего пола: православныхъ 1865, римскихъ католиковъ 21. О началѣ этаго села у жителей сохранилось такое преданіе. До коліивщины здѣсь были лѣсистыя мѣста малонаселенныя жителями. На томъ мѣстѣ, гдѣ теперь село, былъ хуторъ, принадлежавшій шляхтичу Тыновскому и нѣсколько поселившихся близъ него жителей приняли сторону коліевъ и вмѣстѣ съ ними ходили грабить и убивать пановъ и жидовъ. При чемъ Тыновскій самъ будучи полякомъ, подъ предлогомъ преслѣдованія коліевъ, искалъ убѣжища въ домахъ ближайшихъ помѣщиковъ и потомъ нападалъ съ коліями на эти дома. По усмиреніи возстанія, Тыновскій съ своею шайкою удалился за Днѣпръ, а хуторъ его оставался нѣсколько времени безъ жителей; но мало-по-малу онъ опять населился и принялъ названіе Тыновки, по имени перваго своего владѣльца. Вскорѣ Тыновка съ окрестностями была причислена къ Бѣло-церковскому старотству, сдѣлавшемуся какъ извѣстно съ 1774 года вотчиннымъ владѣніемъ графа Браницкаго. Впрочемъ близъ села находится признаки очень давняго, доисторическаго здѣсь поселенія. Это четыре огромныя могилы, раскопанныя въ незапамятныя времена. Жители утверждаютъ, что могилы эти служили батареями для поляковъ во времена междуусобныхъ войнъ. Могилы эти называются Лядскими. На поляхъ находится также множество меньшихъ могилъ. Нынѣ обращаетъ вниманіе въ Тыновкѣ, по отличному плодородію земель очень богатый владѣльческій фольварокъ, въ коемъ постоянно бываетъ до 40 скирдъ разнаго хлѣба (каждая скирда имѣетъ 15 саженей длины, 4 ширины и 5 высоты. Тыновка владѣльческимъ управленіемъ именуется нынѣ Краснополемъ.
Переклад
ТИНІВКА, село на безлісній рівнині біля витоків струмка Мокрої Багви, який називають також Буртою; від села Красилівки за 7 верст. Жителів обох статей: православних 1865, римо-католиків 21. Про початок цього села в жителів зберігся такий переказ. До Коліївщини тут були лісисті місця, мало заселені жителями. На тому місці, де тепер село, був хутір, що належав шляхтичеві Тиновському, і кілька жителів, які оселилися біля нього, пристали до коліїв і разом з ними ходили грабувати й убивати панів і євреїв. При цьому Тиновський, сам будучи поляком, під приводом переслідування з боку коліїв шукав притулку в домах найближчих поміщиків, а потім нападав разом із коліями на ці доми. Після приборкання повстання Тиновський зі своєю зграєю подався за Дніпро, а його хутір деякий час лишався без жителів; але потроху він знову заселився й дістав назву Тинівка — за ім’ям свого першого власника. Невдовзі Тинівку з околицями приписали до білоцерківського староства, яке, як відомо, з 1774 року стало вотчинним володінням графа Браницького. Утім, біля села є ознаки дуже давнього, доісторичного поселення на цьому місці. Це чотири величезні могили, розкопані в незапам’ятні часи. Жителі запевняють, що ці могили слугували полякам батареями за часів міжусобних воєн. Ці могили звуться Лядськими. На полях є також безліч менших могил. Нині в Тинівці привертає увагу дуже багатий завдяки чудовій родючості земель власницький фільварок, у якому постійно буває до 40 скирт різного збіжжя (кожна скирта має 15 сажнів завдовжки, 4 завширшки і 5 заввишки. Власницьке управління тепер називає Тинівку Краснополем.
Оригінал
Когда жители рѣшились строить церковь въ селѣ Тыновкѣ, то ихъ было не болѣе 30 дворовъ. Около 1770 года они построили небольшую деревяную церковь во имя Покрова пресвятыя Богородицы, существовавшую до 1853 года, въ коемъ стараніемъ покойнаго священника Ромашевскаго выстроена нынѣшняя деревяная церковь, большая о 5-ти куполахъ, съ новымъ красивымъ иконостасомъ. Церковь эта по штатамъ причислена къ 5-му классу; земли имѣетъ указную пропорцію.
Переклад
Коли жителі вирішили будувати церкву в селі Тинівці, їх було не більше 30 дворів. Близько 1770 року вони збудували невелику дерев’яну церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці, яка простояла до 1853 року, коли стараннями покійного священика Ромашевського збудовано нинішню дерев’яну церкву, велику, на 5 бань, з новим гарним іконостасом. Ця церква за штатами належить до 5-го класу; землі має указну пропорцію.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м. У статті: 7 верст ≈ 7,5 км; 15 сажнів ≈ 32 м. Перерахунок наш.
Назва. «Тыновка» — Тинівка.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Вотчинне» маєток. Маєток у повній спадковій власності поміщика.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Таращанський повіт, «Имѣніе графовъ Браницкихъ.»
- Сторінки
- 432 · скан 432
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 432. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/tynivka/