Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ТРИЛѢСЫ, село въ сѣверозападной части уѣзда, расположенное надъ рѣкою Камянкою, въ прежнее время было мѣстечкомъ. Оно имѣло укрѣпленный замокъ, котораго единственные остатки—валы существуютъ и нынѣ. Есть документальные слѣды, что Трилѣсы, или Трилѣсинъ, въ концѣ XIV вѣка уже существовали. Это мы видимъ изъ привиллегіи Владиміра Ольгердовича, князя Кіевскаго, подтверждающей пожалованье предками его Трилѣсъ и другихъ владѣній Юрію зе Сквира князю Половцу-Рожановскому. Въ 1593 году Жигмунтъ III жалуетъ въ пожизненное владѣніе своему дворянину Валентію Черминскому Трилѣсы съ селеніями: Пѣтухи или Пивни, Боче и Вольки. Чрезъ семъ лѣтъ послѣ 1600 года Трилѣсы совершенно опустошены татарами; однако въ ревизіи 1616 года объ немъ сдѣлана такая замѣтка: «мѣстечко сіе принадлежащее къ Бѣлоцерковскому старотству, заселено лѣтъ 16 тому назадъ (значитъ немедленно послѣ татарскаго опустошенія). Домовъ послушныхъ въ немъ 170, казацкихъ 30. Работъ и повинностей не отправляютъ никакихъ по льготѣ, которой еще не высѣдѣли. Къ тому же такъ какъ мѣстечко было 5 разъ совершенно опустошено татарскими набѣгами, дано ему льготы опять на 20 лѣтъ, ибо иначе нельзя было бы ихъ удержать. Но жители разбѣгались отъ взыманія старостинскихъ доходовъ такъ что въ ревизію 1622 года, чрезъ 4 года послѣ первой изъ 170 домовъ осталось только 60. Въ послѣдней ревизіи объяснено, что городъ укрѣпленъ валомъ и частоколомъ, замокъ на рѣчкѣ Каменицѣ, на холмѣ, строеніе въ немъ старое, деревяное; пушекъ мѣдныхъ двѣ, желѣзная 1, гаковицъ 19 и проч.» Въ 1626 году помянутыя имѣнія королемъ Жигмунтомъ пожалованы тоже на правѣ дожизненнаго владѣнія Аннибалу Сстрочи 1). Въ 1651 году; когда Хмельницкій, разбитый подъ Берестечкомъ, отступилъ къ Бѣлой церкви: польскія войска остановились подъ Трилѣсами. Гарнизонъ козацкій здѣшній и мѣщане, будучи осаждены поляками, не захотѣли впустить ихъ въ городъ. Но когда отъ короннаго гетмана Потоцкаго послѣдовалъ приказъ, употребить всѣ средства и силы для овладѣнія этимъ замкомъ: то Пріемскій, предводительствовавшій коронными войсками, рѣшился на штурмъ. Граждане и козацкій гарнизонъ защищались отчаяно. Даже женщины наносили великій вредъ непріятелю. Одна изъ нихъ отрубила косою голову капитану Страусу. Другой капитанъ и 80 воиновъ польскихъ также лишились жизни въ этомъ дѣлѣ. Но Трилѣсы немедленно были взяты, сожжены до остатка; жители вырѣзаны, а сотникъ козацкій Богданъ Александренко, взятый въ плѣнъ, былъ посаженъ на колъ. Чтобы судить, до какой степени разореніе было доведено, привожу выписку изъ дневника войны съ козаками 2): «труповъ вездѣ полно: по домахъ, погребахъ, коморахъ, около мѣстечка и по поляхъ полно вездѣ мущинъ и женщинъ съ дѣтьми. По видимому не менѣе 2000 душъ; потому что все мѣстечко равно какъ замокъ съ фольваркомъ до остатку сожжены въ прахъ. Церковь тоже сгорѣла. Даже дубы, которыми замокъ и мѣстечко были ограждены, мало что тоньшіе отъ пивныхъ варецкихъ бочекъ, и тѣ сожжены. Такимъ образомъ вдругъ все было истреблено огнемъ и мечемъ». Долгое время потомъ Трилѣсы оставались дикою пустынею и хотя впослѣдствіи опять населилось, но осталось селомъ, причисленнымъ къ Бѣлоцерковщинѣ.... Люстрація 1765 года выражаетъ: «Весь, quondam Трилѣсы, имѣетъ 138 халупъ (хижинъ). Въ послѣдніе годы республики польской здѣсь былъ пограничный таможенный складъ. Въ настоящее время жителей обоего пола въ Трилѣсахъ: православныхъ 2466, римскихъ католиковъ 84, евреевъ 108.
Переклад
ТРИЛІСИ, село в північно-західній частині повіту, розташоване над річкою Кам’янкою, колись було містечком. Воно мало укріплений замок, єдині залишки якого — вали — існують і нині. Є документальні сліди того, що Триліси, або Трилісин, наприкінці XIV століття вже існували. Це ми бачимо з привілею Володимира Ольгердовича, князя київського, який підтверджує надання його предками Трилісів та інших володінь Юрієві зе Сквира, князеві Половцю-Рожановському. 1593 року Жигмунт III надає в довічне володіння своєму дворянинові Валентію Черминському Триліси з поселеннями: Пітухи, або Півні, Боче і Вольки. Через сім років після 1600 року Триліси були цілком спустошені татарами; проте в ревізії 1616 року про них зроблено таку примітку: «містечко це, що належить до Білоцерківського староства, заселене років 16 тому (отже, одразу після татарського спустошення). Послушних домів у ньому 170, козацьких 30. Жодних робіт і повинностей не відбувають через пільгу, якої ще не висиділи. До того ж, оскільки містечко 5 разів було цілком спустошене татарськими набігами, йому знову дали пільгу на 20 років, бо інакше їх не можна було б утримати. Але жителі розбігалися від стягування старостинських доходів, так що на ревізію 1622 року, через 4 роки після першої, зі 170 домів залишилося лише 60. В останній ревізії пояснено, що місто укріплене валом і частоколом, замок — на річці Камениці, на пагорбі, забудова в ньому стара, дерев’яна; гармат мідних дві, залізна 1, гаківниць 19 тощо». 1626 року згадані маєтки король Жигмунт так само надав на праві довічного володіння Аннібалові Строчі 1). 1651 року, коли Хмельницький, розбитий під Берестечком, відступив до Білої Церкви, польські війська зупинилися під Трилісами. Тутешній козацький гарнізон і міщани, обложені поляками, не захотіли впустити їх у місто. Але коли від коронного гетьмана Потоцького надійшов наказ ужити всіх засобів і сил, щоб оволодіти цим замком, то Приємський, який очолював коронні війська, зважився на штурм. Міщани й козацький гарнізон оборонялися відчайдушно. Навіть жінки завдавали ворогові великої шкоди. Одна з них відрубала косою голову капітанові Страусу. Інший капітан і 80 польських вояків також загинули в цьому бою. Але Триліси негайно було взято й спалено дотла; жителів вирізано, а козацького сотника Богдана Александренка, взятого в полон, посаджено на палю. Щоб можна було судити, до якої міри дійшло руйнування, наводжу витяг із щоденника війни з козаками 2): «трупів скрізь повно: по домах, погребах, коморах, довкола містечка й по полях скрізь повно чоловіків і жінок із дітьми. Як видно, не менше 2000 душ, бо все містечко, так само як і замок із фільварком, спалено дотла, на порох. Церква теж згоріла. Навіть дуби, якими були обгороджені замок і містечко, мало чим тонші від пивних варецьких бочок, і ті спалено. Отак усе враз було винищено вогнем і мечем». Довго потім Триліси лишалися диким пустищем, і хоча згодом знову заселилися, проте лишилися селом, приписаним до Білоцерківщини.... Люстрація 1765 року повідомляє: «Весь, quondam Трилѣсы [село, колишні Триліси], має 138 халуп (хижин). В останні роки Польської республіки тут був прикордонний митний склад. Нині жителів обох статей у Трилісах: православних 2466, римо-католиків 84, євреїв 108.»
Оригінал
Этотъ Аннибалъ Строчи или de Strozze былъ ротмистромъ польскихъ войскъ. Въ 1625 году участвовалъ въ экспедиціи противъ козаковъ подъ Крыловымъ у Медведовскихъ лозъ. Потомъ былъ посылаемъ поляками къ козакамъ съ предложеніемъ условій и объявленіемъ воли королевской.
Переклад
Цей Аннібал Строчі, або de Strozze, був ротмістром польських військ. 1625 року брав участь у поході проти козаків під Криловом, біля Медведовських лоз. Потім поляки посилали його до козаків із пропозицією умов і оголошенням королівської волі.
Оригінал
Ambrozy Grabowsky: starozytnosci historiczne polskie.
Переклад
Ambrozy Grabowsky: starozytnosci historiczne polskie. [Амброзій Грабовський: «Польські історичні старожитності».]
Оригінал
Приходская церковь деревяная Успенская построена на мѣстѣ прежней церкви въ 1746 году. Прежняя дубовая была построена, какъ значится въ визитѣ 1740 г. Бѣлоцерковскаго деканата, въ 1716 году. Приходъ ея въ 1740 году составляли 100 хатъ въ Трилѣсахъ, 20 въ Пилиповкѣ и 30 Королевкѣ. Въ 1704 году Трилѣсская церковь была еще православною, а въ этомъ году посвященъ къ ней въ Кіевѣ во священника Іоаннъ Григоровичъ. Въ 1737 году, по настоянію Бѣлоцерковскаго старосты, грозившаго удаленіемъ отъ прихода, онъ принялъ унію съ латынами, въ которой церковь оставалась до 1795 года. По штатамъ Трилѣсская церковь причислена къ 4-му классу; земли имѣетъ 46 десятинъ.
Переклад
Парафіяльна церква, дерев’яна, Успенська, збудована на місці колишньої церкви 1746 року. Попередню, дубову, було збудовано, як значиться у візиті 1740 р. Білоцерківського деканату, 1716 року. Її парафію 1740 року складали 100 хат у Трилісах, 20 у Пилиповці й 30 у Королівці. 1704 року триліська церква була ще православною, і саме того року до неї висвячено в Києві на священника Іоанна Григоровича. 1737 року на вимогу білоцерківського старости, який погрожував усуненням від парафії, він прийняв унію з латинянами, в якій церква перебувала до 1795 року. За штатами триліська церква віднесена до 4-го класу; землі має 46 десятин.
Примітки до перекладу
Міри. Десятина — близько 1,09 га. У статті: 46 десятин ≈ 50,3 га. Перерахунок наш.
Назва. «Трилѣсы» — Триліси.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
«Деканат». Церковна округа з кількох парафій на чолі з деканом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Васильківський повіт, «а) имѣніе графовъ Браницкихъ. Бѣлоцерковщина.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 505–507. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/trylisy/