Трахтемирів у Похилевича (1864)

Переклад

ТРАХТЕМИРІВ, село. У Книзі Великому кресленню, або давній карті Російської держави, поновленій і переписаній у книгу 1627 року, сказано: «а ниже Ходорова градъ Терехтеміровъ» [а нижче Ходорова — місто Трахтемирів]. Що означає ця назва? Одні думають, що це місто збудоване в глибоку давнину й назване на ім’я трьох темирів, тобто татарських мурз, які жили тут за татарського панування над Руссю; інші твердять, що Трехтемирів, або Трахтомирів, — це перекручене Трактомирів, назва, що виникла від того, що на це місце з’їжджалися якісь володарі трактувати [вести переговори] про мир. У давніх руських літописах Трахтемирів не згадується, натомість кілька разів згадується місто Заруб — так у давнину його називали. Під нинішньою назвою Трахтемирів стає відомим лише з XVI століття, тобто від часу утворення козацтва в Малоросії. Стефан Баторій, за якого Трахтемирів мав свій повіт, подарував його разом з навколишніми місцевостями козакам, і відтоді він називався козацьким. Коли козаки 1637 року програли битву з поляками під Кумейками, усі козацькі полки було зведено до Трахтемирова, наново переписано військові списки, козаки поневолі присягнули в усьому коритися розпорядженням польського уряду; Трахтемирів за ухвалою сейму перейшов у відання польського комісара, а за кілька років уже становив, за системою, якої дотримувалися поляки, спадкове володіння польських панів. Щоб повернути Трахтемирів у колишнє становище, Богданові Хмельницькому довелося обумовити це у своєму трактаті з поляками, у 19-й статті якого сказано, що Трахтемирів належатиме Війську Запорозькому, а річка Самара належить магістрові (архімандритові) Трахтемирівського монастиря. Під час воєн Хмельницького, Брюховецького й Дорошенка Трахтемирів відігравав неважливу роль; але, видно, переправа біля нього через Дніпро або саме його положення вважалися важливим пунктом, який менше за інші піддавався небезпеці з боку поляків, якщо вже запорожці утримували коштом війська шпиталь для старих і зранених запорожців.

Переклад

Відомо, що віддані Мазепі запорожці, обираючи Орлика йому в наступники, ухвалили, між іншим, що він, Орлик, домагатиметься повернення запорожцям Трахтемирова та інших місць, конфіскованих з наказу Петра I. «Городъ Терихтеміровъ, поневажъ сдавна до войска Запорожскаго низоваго належалъ и шпиталемъ онаго назывался, теды и теперь, за освобоженьемъ, дай Боже отчизны отъ Московскаго подданства, мѣетъ гетманъ (Орликъ) тотъ городъ войску Запорозскому низовому со всѣми угодіями и зъ перевозомъ на Днѣпрѣ, тамо зостаючимъ, привернути, шпиталь въ ономъ для старыхъ, згубожалыхъ и ранами сколѣчоныхъ козаковъ, коштомъ войсковымъ построити и отколь мѣетъ имъ быти пища и одежда 1) [Місто Трахтемирів, оскільки здавна належало Війську Запорозькому Низовому й називалося його шпиталем, то й тепер, по звільненні, дай Боже, вітчизни з-під московського підданства, гетьман (Орлик) має те місто Війську Запорозькому Низовому з усіма угіддями й з перевозом на Дніпрі, що там є, повернути, шпиталь у ньому для старих, зубожілих і покалічених ранами козаків коштом війська збудувати, і звідки їм мають бути харч і одяг].

Переклад

Коли правий бік Дніпра з 1715 року залишився за Польщею, Трахтемирів визнали королівським містечком, яким він вважався до скасування Речі Посполитої, а в останні роки минулого століття його перетворено на вотчинне село, яке в князя Понятовського придбав якийсь Плахоцький, а в того купив Іван Павлович Гудим-Левкович. Нині це село належить малолітнім спадкоємцям майора Віктора Акимовича Гудим-Левковича під опікою їхнього дядька, полковника Миколи Акимовича.

Переклад

У промисловому відношенні Трахтемирів здавна відомий добуванням і обробкою жорнового каміння, яке розвозять майже по всій Малоросії. Він розташований частково на низькому березі Дніпра, частково в долинах, за височинами, що є продовженням нагірного берега Дніпра. Навпроти церкви є пагорб, який називають Високою горою; під час війни Польщі з Росією він служив сигнальним маяком. На його вершині помітні сліди рову й валу з південного боку. Невідомо, коли зроблено цей рів, бо під час згаданої війни він уже вважався давнім. Як на Високій горі, так і на сусідньому з нею горбоподібному підвищенні та на інших трахтемирівських пагорбах стоять кам’яні, грубо обтесані хрести, поставлені невідомо в який час. Заввишки вони від 2½ до 3 аршинів. Біля них на різній відстані є невеликі довгасті камені, поставлені сторч. На деяких із них висічено хрести. Оскільки в тамтешньому ґрунті багато каменю-пісковику, то й тепер дехто ставить на спільному кладовищі подібні хрести й камені; але хрести й камені, розкидані по пагорбах, народ відносить до незапам’ятної давнини.

Переклад

Історія Малорос. Каменського. Частина IV, стор. 213.

Переклад

Примітні урочища: Висока-гора, Мушина-гора, Ритиця-гора та урочище Коробочка. Нижче Трахтемирова є невелика долина, що зветься Жердева, оточена просторим полем. Тут в останніх числах вересня 1658 року відбувалося обрання на гетьмана Юрія Хмельницького 1). В околицях Трахтемирова примітний також вал, що не входить до системи валів, відомих під назвою змієвих. Цей вал починається на нагірному березі Дніпра поблизу Трахтемирова, іде на південь неправильними лініями, ламаючись під різними кутами, тягнеться крутими височинами й схилами, через глибокі, порослі лісом долини; біля села Луковиці знову повертає на північ і трохи вище села Зарубинців закінчується на березі Дніпра. Довжину його можна визначити приблизно в 12 верст. У народі його називають великим валом. На ньому виросли дуби завтовшки у два обхвати. Отже, після його спорудження був тривалий період, коли ці місця спустіли й позбавилися населення, — лише за таких умов і могли вирости ці ліси. Цей вал з часом, безсумнівно, осів; однак його висота й нині місцями сягає 3 і більше сажнів. З його зовнішнього боку всюди помітний слід колишнього рову. Зважаючи на простір, оточений цим валом, не можна думати, що він був бойовим укріпленням якогось війська: він міг служити цілому племені огорожею від інших ворожих племен. Дніпро, до якого він прилягає обома своїми кінцями, був водопоєм, коли все плем’я в разі небезпеки мало з околиць скупчитися в цьому величезному редуті; а багаті на рослинність долини, які він у собі вміщує, могли служити пасовищами для худоби. Розташування цього укріплення над Дніпром, який у давнину був значно більш судноплавним, ніж нині, може навести ще й на здогад, чи не було це місце однією з грецьких торговельних колоній у Скіфії, про які згадує Геродот. Про населення Трахтемирова зібрано такі відомості: 1741 року тут було 42 двори. 1792 року — лише 34 і близько 300 душ обох статей; нині жителів обох статей 608. Землі до Трахтемирова нині приписано 1057 десятин.

Переклад

Церква Троїцька, дерев’яна, 5-го класу; землі має 35 десятин; збудована 1855 року поміщиком Віктором Акимовичем Гудим-Левковичем спільно з парафіянами. Про час спорудження попередньої церкви ще 1792 року ніхто не пам’ятав; з візити ж за 1741 рік видно, що до 1742 року при ній були православні священики, а того року священика Павла Григоровича, висвяченого 1726 року в Переяславі, усунено за незгоду на унію, а на його місце прийшов уніат Яків Прегалинський за презентою пана Трипольського, київського підкоморія, «на тотъ часъ пана Трактоміровскаго» [тодішнього трахтемирівського пана]. Вона містилася на тому місці, де нині стоїть високий кам’яний хрест із написом: «А҃Х҃Н҃К҃ року, здѣзь погребенъ рабъ Божій Иванъ Муха, козакъ войска запорожскаго» [А҃Х҃Н҃К҃ року тут похований раб Божий Іван Муха, козак Війська Запорозького]. Нині до трахтемирівської парафії приписано два села.

Переклад

Літоп. Величка, том I, стор. 399.

Переклад

Монастирок, над Дніпром, за 3 версти нижче Трахтемирова. Жителів обох статей 167; 1741 року в селі налічувалося 20 дворів. Землі разом із селом Зарубинцями, з яким воно становить один маєток, що належить Костянтинові Гудим-Левковичу, 1278 десятин. У цьому селі існував невеликий монастир — той самий, що його заснували й підтримували запорозькі козаки, подібно до Межигірського. Король Ян Казимир у грамоті від 10 березня 1652 року щодо монастиря написав: «на покорна̨ войска нашего запорозскіего супплике̨, хе̨тне ся мы до тего наклоними, жесь мы фундаціа̨ манастера Трехтеміровскіего, од антецессоров наших на уломных и недоле̨жных з поменіонего войска жолнеров хвалебне учиніона̨, стверд̄ит̄ь и умоцнит̄ь умыслилисьмы. Якож тым листом нашим права и привилеи тему монастырови од пр̄одков наших надане, ве вшистких пунктах, клявзулях и контентах, повага̨ наша̨ кролевска̨ апробуемы и ратификуемы. Который-то монастыр, теразнѣйшій пр̄еложоный и потым его настемпцы, подлуг ординаціи и постановеніа войска нашего запорозскіего, зе вшисткимы пожитками, доходами и прилеглостями ведле тего, яко од коммисаров наших оцеркліованый и ограничоный бе̨д̄е, тр̄имат̄ь и онего спокойне уживат̄ь бендо вѣчными часы, так еднак, жебы доходы з него, подлуг интенціи побожных фундаторов, на уломных и недоле̨жных з войка запорозскіего жолнеров обрацаны были» [на покірне прохання нашого Війська Запорозького ми охоче до того схилилися, що вирішили підтвердити й зміцнити фундацію Трахтемирівського монастиря, похвально вчинену нашими попередниками для калік і немічних вояків згаданого війська. Тож цим нашим листом права й привілеї, надані цьому монастиреві нашими предками, в усіх пунктах, клаузулах і змісті нашою королівською повагою схвалюємо й ратифікуємо. Цей монастир нинішній настоятель, а потім його наступники, згідно з ординацією й постановою нашого Війська Запорозького, з усіма прибутками, доходами й прилеглостями, так, як його нашими комісарами буде обведено межами й обмежовано, триматимуть і ним спокійно користуватимуться вічними часами, однак так, щоб доходи з нього, згідно з наміром побожних фундаторів, обертано на калік і немічних вояків Війська Запорозького]. Коли запорозький отаман Самійло Кішка захопив турецький корабель, то запорожці —

Переклад

Срибло, злато, на три части паевали: Первую часть брали, на церкви накладали: На святаго Межигорскаго Спаса, на Трахтоміровскій монастырь На святую сѣчевую Покрову давали, Котори давнимъ козацкимъ скарбомъ будовали. [Срібло, золото на три частини паювали: / першу частину брали, на церкви накладали: / на святого Межигірського Спаса, на Трахтемирівський монастир, / на святу січову Покрову давали, / які давнім козацьким скарбом будували.]

Переклад

Монастир також служив козакам сховищем їхніх військових скарбів і привілеїв, і в ньому ж на якийсь час прийняв чернечий одяг Юрій Хмельницький. Коли поляки після трактатів з Росією опанували ці місця, то, перетворюючи всі православні монастирі на унійні, так само вчинили й з цим. Своєю чергою козаки під час революції 1768 року зруйнували монастир дощенту. Утім, Трахтемирівський монастир існував ще 1789 року, бо того року в січні уніати його зайняли й привласнили, скориставшись від’їздом намісника до Переяслава. Опис. Київ. С. М. Е. стор. 271. Вотчини монастиря ще раніше, царською грамотою 1702 року, як і вотчини Канівського монастиря, — обох запустілих, — приписано до Переяславської кафедри. Про монастирську церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці, що була парафіяльною для села Монастирка, у візиті за 1746 рік сказано, що вона «выставіона ad instar шопы въ 1718 году, дзвонек еден на столбику, иконостас полотняный, чаша оловяная и проч.» [поставлена на зразок повітки 1718 року, один дзвін на стовпчику, іконостас полотняний, чаша олов’яна тощо]. Священиком при ній був Марко Шостаковський, висвячений 1742 року за презентою Трипольського. Тоді її парафію становили Монастирок і село Зарубинці, а самостійну парафію закрито на початку нинішнього століття, бо церква зовсім занепала. Біля села Монастирка примітні урочища: Городок-гора, Маркова-гора, Здихальня-гора, яр Пугачка й ліс Загузовка. Є також печера на зразок київських, з підземними церквами, у яких і нині ще помітні сліди богослужіння. Знаходять підстави вважати, що один із печерних храмів був на честь св. Параскеви.

Переклад

Село Зарубинці, за 3 версти нижче Монастирка, на р. Дніпрі. Жителів обох статей 280. 1740 року налічувалося лише 12 дворів, 1792 р. — 27 дворів і 232 душі обох статей. На березі Дніпра, поблизу села, трапляються камені з відбитками черепашок такого виду, якого нині в Дніпрі немає. Це давнє місто Заруб, яке відігравало певну роль під час князівських міжусобиць. В Іпатіївському літописі сказано: «въ лѣто 6655 (1145 г.) постави Изяславъ митрополитомъ Клима Смолятича, выведъ изъ Заруба; бѣ бо черноризецъ скимникъ; и бысть книжникъ и философъ такій, якоже въ Русской землѣ не бяшетъ» [року 6655 (1145 р.) поставив Ізяслав митрополитом Клима Смолятича, вивівши його із Заруба; бо був він чорноризцем-схимником; і був книжником і філософом таким, якого в Руській землі не бувало]. У Єрмолаївському літописі біля слова Заруба додано: «гдѣ теперь монастырь Терехтеміровскій» [де тепер монастир Трахтемирівський]. Отже, це — нинішні Зарубинці. Митрополит Климент, як відомо, 1149 року залишив Київ разом із великим князем Ізяславом і помер 1156 року у Володимирі на Волині 1). За народним переказом, у давньому Зарубі було 70 церков і два монастирі на протязі від Трахтемирова до південного краю, де й нині багато місць мають назву церковищ. На протилежному боці Дніпра в давнину було сільце Мажево, а за 8 верст — місто Переяслав, як зарічне передмістя Заруба.

Переклад

Повне зібрання руських літописів, т. 4, с. 29 і 45. Інші замітки про митрополита Климента див. у «Віснику Південно-Західної Росії» за червень 1863 р., у статті п. Лизлова, с. 118.