Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ГРИГОРОВЪ, село надъ Днѣпромъ въ 6-ти верстахъ ниже деревни Зарубинецъ, въ мѣстности гористой и лѣсистой. Жителей обоего пола 969. Въ 1741 г. было 60 дворовъ; въ 1792 уже 88, а жителей мужескаго пола 372, женскаго 337. Въ концѣ прошедшаго вѣка Григоровъ причислялся къ вотчинамъ князя Станислава Понятовскаго, отъ котораго купленъ около 1790 года Гудимъ-Левковичемъ; съ 1830 г. принадлежалъ капитану Михаилу Гудимъ-Левковичу, послѣ трагической смерти коего, 22 апрѣля 1857 года,—брату его поручику Петру, коимъ проданъ подполковнику Исаевичу; но третья часть села, съ 70 ревизскими душами и 506 десят. земли, еще прежде, отдѣльно куплена Филиппиною Бѣлявскою. О существованіи Григорова въ началѣ XVII столѣтія свидѣтельствуетъ инструкція Кіевскимъ посламъ, отправленнымъ на Варшавскій сеймъ въ 1618 году. Въ инструкціи этой говорится: «тиж коммисары, абы добра шляхецки, безправне пр̄ез козаки до Терехтымірова свѣжо забране, мяновицѣ: Грегоров, пана писар̄а земскіего Кіовскіего (Федора Сущанскаго-Проскуры), Подсуче, пана Олизара и иных вшистких, абы знову тей брат̄и нашей пр̄еврот̄или». Арх. Юго-Зап. Рос. Часть 2 стр. 194. Поводомъ къ такому порученію Кіевскихъ пословъ, которые очевидно находились подъ вліяніемъ земскаго писаря, послужило то, что Григоровъ, принадлежавшій прежде Трехтеміровскому монастырю, былъ присвоенъ писаремъ, а потомъ козаками возвращенъ монастырю. Тамже, 3 часть стр. 236.
Переклад
ГРИГОРІВКА, село над Дніпром, за 6 верст нижче села Зарубинці, у гористій і лісистій місцевості. Жителів обох статей 969. 1741 р. було 60 дворів; 1792 р. — уже 88, а жителів чоловічої статі 372, жіночої 337. Наприкінці минулого століття Григорівка належала до вотчин князя Станіслава Понятовського, у якого близько 1790 року її купив Гудим-Левкович; з 1830 р. вона належала капітанові Михайлові Гудим-Левковичу, а після його трагічної смерті 22 квітня 1857 року — його братові поручикові Петрові, який продав її підполковникові Ісаєвичу; але третю частину села, з 70 ревізькими душами і 506 десят. землі, ще раніше окремо купила Філіппіна Бєлявська. Про існування Григорівки на початку XVII століття свідчить інструкція київським послам, відрядженим на Варшавський сейм 1618 року. У цій інструкції сказано: «тиж коммисары, абы добра шляхецки, безправне пр̄ез козаки до Терехтымірова свѣжо забране, мяновицѣ: Грегоров, пана писар̄а земскіего Кіовскіего (Федора Сущанскаго-Проскуры), Подсуче, пана Олизара и иных вшистких, абы знову тей брат̄и нашей пр̄еврот̄или» [ті ж комісари [мають подбати], щоб шляхетські маєтки, незаконно і нещодавно забрані козаками до Трахтемирова, а саме: Грегоров пана земського писаря київського (Федора Сущанського-Проскури), Подсуче пана Олізара і всі інші, знову повернули тій нашій братії]. Архів Південно-Західної Росії, ч. 2, с. 194. Приводом до такого доручення київським послам, які, очевидно, перебували під впливом земського писаря, стало те, що Григорівку, яка раніше належала Трахтемирівському монастиреві, привласнив писар, а потім козаки повернули її монастиреві. Там само, ч. 3, с. 236.
Оригінал
Церковь во имя Св. Николая, деревяная, 5-го класа; земли имѣетъ указную пропорцію; построена въ 1855 году покойнымъ помѣщикомъ Михаиломъ Гудимъ-Левковичемъ. О предшествовавшихъ Григоровскихъ церквахъ можно имѣть свѣдѣнія изъ визитъ Каневскаго деканата за 1740, 1746 и 1792 годы. Въ нихъ между прочимъ значится, что прежнія Григоровскія церкви, существовавшія до 1776 года, стояли на другомъ мѣстѣ, что первая церковь, которую помнили въ концѣ истекшаго вѣка, была построена въ 1720 году безъ сомнѣнія на мѣсто еще давнѣйшей, что слѣдуетъ заключить изъ того, что священникъ Ѳеодоръ Стефановичъ, неимѣвшій во время первой визиты «инсталляціи» уніатскаго митрополита и угрожаемый за то визитаторомъ лишеніемъ бороды и волосъ, былъ посвященъ въ Переяславлѣ еще въ 1719 году. Въ 1776 году избрано для построенія церкви нынѣшнее мѣсто «арцивеселое», какъ выражается визита 1792 года.
Переклад
Церква на честь Св. Миколая, дерев’яна, 5-го класу; землі має указну пропорцію; збудована 1855 року покійним поміщиком Михайлом Гудим-Левковичем. Про попередні григорівські церкви можна дізнатися з візит Канівського деканату за 1740, 1746 і 1792 роки. У них, між іншим, зазначено, що колишні григорівські церкви, які існували до 1776 року, стояли на іншому місці; що першу церкву, яку пам’ятали наприкінці минулого століття, збудовано 1720 року, безсумнівно, на місці ще давнішої, — це випливає з того, що священника Феодора Стефановича, який під час першої візити не мав «инсталляціи» [грамоти про введення на парафію] уніатського митрополита і якому візитатор за це погрожував позбавленням бороди й волосся, було висвячено в Переяславі ще 1719 року. 1776 року для будівництва церкви обрано теперішнє місце, «арцивеселое» [дуже веселе], як висловлюється візита 1792 року.
Оригінал
Къ приходу Григоровскому причислена съ давнихъ временъ деревня Луковица, принадлежащая съ 1837 года къ Ходоровскому имѣнію, по покупкѣ отъ Гудимъ-Левковича. Она находится среди яровъ между Зарубинцами и Григоровкою, въ 2-хъ отъ первой деревни и въ 4-хъ верстахъ отъ послѣдняго села. Жителей обоего пола 164. Деревня образовалась въ половинѣ прошлаго вѣка изъ выходцевъ Бѣлоруссіи.
Переклад
До григорівської парафії здавна приписано село Луковиця, яке з 1837 року належить до Ходорівського маєтку, бо його купили в Гудим-Левковича. Воно лежить серед ярів між Зарубинцями і Григорівкою, за 2 версти від першого села і за 4 версти від другого. Жителів обох статей 164. Село утворилося в середині минулого століття з вихідців із Білорусі.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км. У статті: 6 верст ≈ 6,4 км; 4 версти ≈ 4,3 км. Перерахунок наш.
Назва. «Григоровъ» — Григорівка. Тепер — село Григорівка Бобрицької громади Черкаського району Черкаської області, на березі Канівського водосховища.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
«Деканат». Церковна округа з кількох парафій на чолі з деканом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Канівський повіт, «Селенія принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 594–595. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/hryhorivka-kanivskyi/