Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

ТЕТІЕВЪ, мѣстечко лежитъ въ западной оконечности уѣзда при рѣчкѣ Роськѣ, въ которую впадаетъ въ мѣстечкѣ два ручья изъ селъ: Дубровки и Росошекъ текущіе. Еще недавно окрестности мѣстечка изобиловали лѣсами, нынѣ значительно истребленными; земли къ мѣстечку принадлежитъ 8593 десятины, а вблизи добивается бѣлая глина, употребляемая для окраски хатъ. Жителей обоего пола: православныхъ 3700, римскихъ католиковъ 202, евреевъ 1525. Тетіевъ принадлежитъ къ мѣстечкамъ весьма давнимъ. Названіе его мы производимъ отъ Тетія князя половецкаго, упоминаемаго въ лѣтописяхъ подъ 1185 годомъ 1). Однако у жителей сохранилось преданіе, что Тетіевъ въ древности назывался Тимошнею, что въ немъ жили греки, имѣвшіе свою церковь недалеко отъ нынѣшней Николаевской, гдѣ нынѣ возвышается могила, именуемая Красною и гдѣ видны и теперъ каменныя плиты и кресты. Говорятъ, что этотъ давній городъ разрушенъ татарами, а церковныя вещи зарыты близъ того же мѣста. И дѣйствительно близъ указанной могилы, въ 1830 году, вырыто было множество мѣдныхъ на подобіе рыбьей чешуи денегъ и большое количество разнаго хлѣба въ зернѣ, испорченнаго временемъ. Что давній городъ существовалъ на лѣвой сторонѣ рѣки Роськи, а не на правой, какъ нынѣ, это видно по слѣдамъ древняго вала, окружавшаго мѣстечко. Во многихъ мѣстахъ онъ уже разбросанъ. Замѣчательна могила при въѣздѣ въ м. отъ села Росошекъ; на ней, по усмиреніи мятежа 1768 года, была построена польскимъ правительствомъ высѣлица, коею казнено до 1000 окрестныхъ жителей, участвовавшихъ въ мятежѣ. Тетіевъ долгое время считался главнымъ мѣстомъ значительнаго сначала старотства и потомъ владѣнія, называвшагося Тетіевщиною. При раздѣлѣ имѣній между польскими вельможами, Тетіевщина досталась князьямъ Сангушкамъ Янушу, а въ половинѣ прошлаго вѣка Констанціи изъ дома Денгофъ, по первому мужу Сангушковой, а по второму Рогалинской. Она имѣла въ своей опекѣ родственницу, также изъ дома Денгофъ, которую выдала замужъ за Францишка Ледуховскаго воеводу Чернѣховскаго и уступила ей все Тетіевское имѣніе, съ условіемъ ежегодной уплаты ей до смерти 100,000 злотыхъ при 150 всего дохода, доставляемаго имѣніемъ. У воеводины Чернѣховской гостилъ король Станиславъ Августъ, возвращаясь въ 1787 году изъ Канева. 13-го мая онъ имѣлъ у нее обѣдъ и ночлегъ на 14-е число. Послѣ Ледуховскихъ Тетіевомъ владѣли: графы Томашъ и сынъ его Францишекъ Островскіе; потомъ Александръ Машкевичъ и племянникъ его Карлъ Даровскій. Изъ 2-хъ сыновъ Даровскаго, меньшему Алекса́ндру Карловичу (латин. испов., род. 1814 года) предназначенъ Тетіевъ, тогда какъ старшему Адаму село Лобачевъ. Мать Екатерина имѣетъ особое имѣніе въ Подольской губерніи село Камянецъ. Въ прошломъ вѣкѣ Тетіевъ былъ резиденціею духовныхъ декановъ, коимъ подвѣдобствены были окрестныя церкви. Около 1740 года къ деканату этому причислялось 56 церквей, изъ коихъ дальнѣйшія въ Володаркѣ, Соколовкѣ, Сквирѣ и Пятигорахъ.

Переклад

ТЕТІЇВ, містечко, лежить у західному кінці повіту над річкою Роською, у яку в самому містечку впадають два струмки, що течуть від сіл Дібрівки й Росішок. Ще недавно околиці містечка рясніли лісами, нині значною мірою винищеними; землі містечку належить 8593 десятини, а поблизу добувають білу глину, яку вживають для фарбування хат. Жителів обох статей: православних 3700, римських католиків 202, євреїв 1525. Тетіїв належить до вельми давніх містечок. Його назву ми виводимо від Тетія, половецького князя, якого літописи згадують під 1185 роком 1). Проте в жителів зберігся переказ, що Тетіїв у давнину називався Тимошнею, що в ньому жили греки, які мали свою церкву неподалік від нинішньої Миколаївської, там, де тепер здіймається могила, звана Красною, і де й тепер видно кам’яні плити й хрести. Кажуть, що це давнє місто зруйнували татари, а церковні речі закопали поблизу того самого місця. І справді, біля згаданої могили 1830 року викопали безліч мідних грошей, схожих на риб’ячу луску, і велику кількість різного зерна, зіпсованого часом. Те, що давнє місто стояло на лівому березі річки Роськи, а не на правому, як нині, видно зі слідів давнього валу, що оточував містечко. У багатьох місцях його вже розкидано. Примітна могила біля в’їзду в містечко з боку села Росішок: на ній після приборкання заколоту 1768 року польський уряд поставив шибеницю, на якій стратили до 1000 навколишніх жителів, що брали участь у заколоті. Тетіїв довгий час вважався головним місцем значного спершу староства, а потім маєтку, що звався Тетіївщиною. Під час поділу маєтків між польськими вельможами Тетіївщина дісталася князям Сангушкам — Янушеві, а в середині минулого століття — Констанції з дому Денгофів, за першим чоловіком Сангушковій, а за другим Рогалинській. Вона мала під своєю опікою родичку, також з дому Денгофів, яку видала заміж за Францишека Ледуховського, чернігівського воєводу, і поступилася їй усім тетіївським маєтком з умовою щороку виплачувати їй до смерті 100 000 злотих при 150 [тисячах] усього доходу, який давав маєток. У дружини чернігівського воєводи гостював король Станіслав Август, повертаючись 1787 року з Канева. 13 травня він обідав у неї й заночував на 14-те число. Після Ледуховських Тетієвом володіли графи Томаш і його син Францишек Островські; потім Олександр Машкевич і його небіж Карл Даровський. З 2 синів Даровського молодшому, Олександрові Карловичу (латинського віросповідання, нар. 1814 року), призначено Тетіїв, тоді як старшому, Адамові, — село Лобачів. Мати, Катерина, має окремий маєток у Подільській губернії — село Кам’янець. У минулому столітті Тетіїв був резиденцією духовних деканів, яким підпорядковувалися навколишні церкви. Близько 1740 року до цього деканату належало 56 церков, з яких найвіддаленіші — у Володарці, Соколовці, Сквирі та П’ятигорах.

Оригінал

Въ числѣ 417 половецкихъ князей, взятыхъ въ плѣнъ въ 1185 году соединившимися Русскими князьями, одинъ изъ нихъ взятый съ сыномъ назывался Тетій. См. Полн. Собр. Русск. лѣтописей томъ I, стран. 167.

Переклад

Серед 417 половецьких князів, узятих у полон 1185 року руськими князями, що об’єдналися, один, узятий разом із сином, звався Тетій. Див. Повне зібрання руських літописів, том I, стор. 167.

Оригінал

Въ настоящее время въ мѣстечкѣ двѣ церкви: Успенская на правой сторонѣ рѣки Роськи, на базарѣ и Николаевская за рѣкою, на предмѣстьѣ, обѣ деревяныя, первая 4-го, а вторая 5-го класса.

Переклад

Нині в містечку дві церкви: Успенська — на правому березі річки Роськи, на базарі, і Миколаївська — за річкою, на передмісті; обидві дерев’яні, перша 4-го, а друга 5-го класу.

Оригінал

Успенская, построена какъ видно изъ визиты въ 1748 году производившейся, въ 1730 году близъ прежней старой; земли ей принадлежитъ 87 десятинъ. Въ ней замѣчателенъ древній икопостасъ съ статуйными изображеніями святыхъ.

Переклад

Успенську, як видно з візити, що відбувалася 1748 року, збудовано 1730 року поблизу колишньої, старої [церкви]; їй належить 87 десятин землі. У ній примітний давній іконостас зі скульптурними зображеннями святих.

Оригінал

Николаевская построена, какъ значится въ той же визитѣ, изъ липовыхъ кругляковъ, въ 1733 году; но нынѣшняя нѣсколько позже, именно 1749 года; земли имѣетъ съ хуторомъ 73 десятины. Къ ней причислялись жители села Бурковецъ до построенія собственной церкви.

Переклад

Миколаївську, як записано в тій самій візиті, збудовано з липових кругляків 1733 року; але нинішню — дещо пізніше, а саме 1749 року; землі має разом із хутором 73 десятини. До неї були приписані жителі села Бурківців до спорудження власної церкви.

Оригінал

Латины имѣютъ въ Тетіевѣ свой костелъ приходской каменный, построенный въ текущемъ столѣтіи. При наружныхъ дверяхъ костела поставлена гранитная статуя чтимаго римскими католиками святаго Непомука.

Переклад

Латиняни мають у Тетієві свій парафіяльний кам’яний костел, збудований у нинішньому столітті. Біля зовнішніх дверей костелу поставлено гранітну статую святого Непомука, шанованого римськими католиками.

Примітки до перекладу

Міри. Десятина — близько 1,09 га. У статті: 8593 десятини ≈ 9388 га; 87 десятин ≈ 95 га; 73 десятини ≈ 79,8 га. Перерахунок наш.

Назва. «Тетіевъ» — Тетіїв.

«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.

«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.

«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Таращанський повіт, «Селенія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
Сторінки
446–447 · скан 446, скан 447
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 446–447. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/tetiiv/