Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
СТАДНИЦА, село получило названіе по качеству полей, на коихъ выпасались прежде значительныя стада, а по ярамъ въ хуторахъ процвѣтали сады съ пасѣками. На поляхъ находятся вершины ручья Постава, образующаго и нынѣ нѣсколько прудовъ. Жителей обоего пола 1385, изъ коихъ болѣе 200 польской шляхты и между нею 54 латинствующихъ; земли 2758 десятинъ. Стадница принадлежала къ Тетіевщинѣ и вмѣстѣ съ нею причислялась къ вотчинамъ князей Сангушковъ, потомъ послѣдовательно—Ледуховскихъ и Островскихъ. Въ 1797 году отъ Островскихъ Стадница куплена Викентіемъ Рогозинскимъ, отцемъ нынѣшняго владѣльца Антонія (латин. испов., имѣетъ 4 сына. Ему же принадлежитъ Денгофка). Достопримѣчательность Стадницы составляетъ урочище на краю Стадницкихъ полей отъ Росошекъ и Голодскъ, называемое Бабиными-лозами, по имени разбойника Бабы, водворившагося было здѣсь съ шайкою въ 1768 году, во время коліивщины, послѣ разбитія полковниками Русскимъ Кричетниковымъ и Польскимъ Стемпковскимъ, подъ Уманью Гонты, и Желѣзняка. Въ то время окрестности Стадницы, по мѣстамъ лѣсистые и покрытые высокою травою и бурьяномъ могли скрывать разбойниковъ, и Баба этимъ воспользовался. Близъ церкви и теперь есть три каменные креста, съ надписями на Польскомъ нарѣчіи, свидѣтельствующими объ убійствахъ Бабы. Впрочемъ, по народному преданію убитые: Зенонъ Новицкій и Горишевскій, служившіе въ экономическихъ должностяхъ, притѣсняли народъ непомѣрными налогами и работами. Красная фигура (крестъ окрашенный красною краскою) на старомъ кладбищѣ также поставлена въ память убіенныхъ Бабою поляковъ и жидовъ, забранныхъ шайкою его въ цлѣнъ. Козакъ Баба, по преданію народному, лишился жизни въ единоборствѣ съ Стадницкимъ жителемъ Гайдаемъ или пастухомъ сельскаго стада, при помощи собственной собаки Бабы, которую Гайдай предварительно задобрилъ. Говорятъ, что собранные въ лозахъ кости убитыхъ разбойниками, по смерти уже Бабы, погребены жителями въ одной могилѣ, надъ которою поставленъ былъ высокій деревяный крестъ, разбитый впослѣдствіи громомъ. Нынѣ нѣтъ и признака лозъ и окружавшихъ ихъ лѣсовъ. Ихъ замѣнили сѣнокосные луга и пшеницеродныя поля. Сокровища награбленныя разбойниками, закопаны въ землѣ. Извѣстно и мѣсто клада: по дорогѣ въ село Высокое, не доѣзжая Руды (топкое мѣсто), на 8-ми шаговъ отъ креста, но мѣсто это заколдовано, и содержаніе клада: «мѣрка мѣди, 100 карбованцовъ и много серебренной посуды».
Переклад
СТАДНИЦЯ, село дістало назву від характеру полів, на яких колись випасалися великі стада, а по ярах на хуторах буяли сади з пасіками. На полях лежать верхів’я струмка Постава, який і нині утворює кілька ставків. Жителів обох статей 1385, з них понад 200 — польська шляхта, а серед неї 54 латинники; землі 2758 десятин. Стадниця належала до Тетіївщини й разом із нею входила до вотчин князів Сангушків, а згодом послідовно — Ледуховських і Островських. 1797 року Стадницю в Островських купив Вікентій Рогозинський, батько нинішнього власника Антонія (латин. віросп., має 4 сини. Йому ж належить Денгофка). Визначною пам’яткою Стадниці є урочище на краю стадницьких полів з боку Росішок і Голодьок, що зветься Бабиними Лозами, — на ім’я розбійника Баби, який був оселився тут зі зграєю 1768 року, під час Коліївщини, після того як полковники — російський Кричетников і польський Стемпковський — розбили під Уманню Гонту й Залізняка. Тоді околиці Стадниці, подекуди лісисті й порослі високою травою та бур’яном, могли переховувати розбійників, і Баба цим скористався. Біля церкви й тепер стоять три кам’яні хрести з написами польською мовою, що свідчать про вбивства, скоєні Бабою. Утім, за народним переказом, убиті — Зенон Новицький і Горишевський, які обіймали посади в економії, — утискали народ непомірними податками й роботами. Червона фігура (хрест, пофарбований червоною фарбою) на старому кладовищі також поставлена на пам’ять про вбитих Бабою поляків і євреїв, яких його зграя забрала в полон. Козак Баба, за народним переказом, загинув у двобої з жителем Стадниці Гайдаєм, або пастухом сільського стада, — за допомогою власного собаки Баби, якого Гайдай заздалегідь задобрив. Кажуть, що кістки вбитих розбійниками, зібрані в лозах уже після смерті Баби, жителі поховали в одній могилі, над якою поставили високий дерев’яний хрест, згодом розбитий громом. Нині немає й сліду лоз і лісів, що їх оточували. Їх замінили сінокісні луки й поля, що родять пшеницю. Скарби, награбовані розбійниками, закопані в землі. Відоме й місце скарбу: на дорозі до села Високого, не доїжджаючи до Руди (грузьке місце), за 8 кроків від хреста, але це місце зачароване; відомий і вміст скарбу: «мірка міді, 100 карбованців і багато срібного посуду».
Оригінал
Церковь нынѣ каменная, Рождество-Богородичная, съ деревяною колокольнею; построена 1851 года. По штатамъ причислена къ 5-му классу; земли имѣетъ 37 десятипъ. Прежняя церковь деревяная была построена еще при Янѣ Сангушкѣ, но неизвѣстно въ какомъ именно году. При священникѣ Іоаннѣ Голованскомъ заведено было приходское училище, нынѣ закрытое.
Переклад
Церква нині кам’яна, Різдва Богородиці, з дерев’яною дзвіницею; збудована 1851 року. За штатами зарахована до 5-го класу; землі має 37 десятин. Попередню, дерев’яну церкву було збудовано ще за Яна Сангушка, але невідомо, в якому саме році. За священика Іоанна Голованського було засновано парафіяльне училище, нині закрите.
Примітки до перекладу
Міри. Десятина — близько 1,09 га. У статті: 2758 десятин ≈ 3013 га. Перерахунок наш.
Назва. «Стадница» — Стадниця.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Таращанський повіт, «Селенія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 463–464. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/stadnytsia/
