Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

ВОЙТОВЦЫ село. По разсказамъ стариковъ, основанныхъ на устныхъ преданіяхъ, земля на которой теперь стоитъ село, послѣ руинъ въ самомъ началѣ прошлаго вѣка, принадлежала Паволочскому войту (мирному судьѣ), который первоначально позволилъ поселиться на ней двумъ шляхтичамъ: Корбуту и Малышевскому. Отчего и нынѣ два урочища въ селеніи именуются ярами Корбута и Малышевскаго. Чрезъ нѣсколько лѣтъ, во время сильнаго голода въ Полѣсьѣ и Литвѣ, въ этихъ урочищахъ поселилось до 20 семействъ прибывшихъ оттуда въ Украину. Съ этаго времени Войтовъ хуторъ преобразовался въ деревню, принявшую названіе Войтовцы. Село расположено въ вилахъ пруда, образовавшагося отъ задержанія воды ручья Быстрика и другаго съ полей текущаго. Чрезъ село съ 1822 года проходитъ почтовая дорога изъ Сквиры въ Бердичевъ. Жителей обоего пола: православныхъ 778, римскихъ католиковъ 90. Земли въ имѣніи 1261 десятина. Селеніе Войтовцы, какъ видно изъ тракзакцій и отказныхъ актовъ, послѣ руинъ принадлежало роду князей Любомірскихъ. Изъ нихъ Станиславъ въ 1770 году продалъ Войтовцы графу Гудзовскому. Въ 1789 году у Гудзовскаго купилъ Чесникъ Лука Малиновскій. По немъ съ 1812 года наслѣдственно владѣлъ братъ его Хорунжій Андрей. Въ 1828 году отъ Андрея имѣніе поступило къ сыну его Леонарду, а съ 1831 года внуку Цезарію Леонардовичу (латин. испов., род. 1827 года). Ему также принадлежитъ 270 рев. душъ муж. пола въ с. Мотовиловкѣ Житомирскаго уѣзда. Сей родъ признается отраслію того Малиновскаго, коему въ 1501 году польскою короною подарена была обширная незаселенная степь близъ Умани.

Переклад

ВОЙТОВЦІ [нині Роставиця], село. За розповідями старих людей, що спираються на усні перекази, земля, на якій тепер стоїть село, після руїн на самому початку минулого століття належала паволоцькому війтові (мировому судді), який спершу дозволив оселитися на ній двом шляхтичам: Корбутові й Малишевському. Тому й нині два урочища в селі звуться ярами Корбута й Малишевського. Через кілька років, під час великого голоду на Поліссі й у Литві, в цих урочищах оселилося до 20 сімей, що прибули звідти в Україну. Відтоді Війтів хутір перетворився на село, яке дістало назву Войтовці. Село розташоване в розвилках ставу, що утворився від затримання води струмка Бистрика й іншого, який тече з полів. Через село з 1822 року проходить поштова дорога зі Сквири до Бердичева. Жителів обох статей: православних 778, римо-католиків 90. Землі в маєтку 1261 десятина. Село Войтовці, як видно з транзакцій і відказних актів, після руїн належало родові князів Любомирських. Один із них, Станіслав, 1770 року продав Войтовці графові Гудзовському. 1789 року в Гудзовського купив [їх] чесник Лука Малиновський. Після нього з 1812 року спадково володів його брат, хорунжий Андрій. 1828 року від Андрія маєток перейшов до його сина Леонарда, а з 1831 року — до онука Цезарія Леонардовича (латин. віросп., нар. 1827 року). Йому також належить 270 ревізьких душ чоловічої статі в с. Мотовиловці Житомирського повіту. Цей рід уважають гілкою того Малиновського, якому 1501 року польська корона подарувала великий незаселений степ поблизу Умані.

Оригінал

Въ Войтовцахъ первоначально церковь была во имя Архистратига Михаила, за прудомъ Руднею на прибережномъ утесѣ, называемомъ «Лысою горою». До 1837 года на этой горѣ стоялъ каменный крестъ съ надпись, здѣланною въ 1761 году, въ коей значилось, что церковь Михайловская, построенная 1728 года, существовала по 1759 годъ. Помянутый каменный крестъ въ 1837 году, при обвалѣ горы погрузился въ прудъ. Въ 1759 году церковь съ Лысой горы была перенесена на нынѣшнее мѣсто и построена уже въ честь Преображенія Господня. Въ 1843 году она по ветхости разрушилась. На томъ же мѣстѣ 1849 года окончена при священникѣ Троцкомъ, новая деревяная церковь, по прежнему въ честь Преображенія Господня. По штатамъ она состоитъ въ 5-мъ классѣ; земли имѣетъ 55 десят.

Переклад

У Войтовцях спочатку була церква на честь Архістратига Михаїла — за ставом Руднею, на прибережній кручі, що зветься «Лисою горою». До 1837 року на цій горі стояв кам’яний хрест із написом, зробленим 1761 року, в якому значилося, що Михайлівська церква, збудована 1728 року, існувала до 1759 року. Згаданий кам’яний хрест 1837 року під час обвалу гори занурився в став. 1759 року церкву з Лисої гори перенесли на теперішнє місце й збудували вже на честь Преображення Господнього. 1843 року вона через старість розвалилася. На тому самому місці 1849 року, за священника Троцького, добудовано нову дерев’яну церкву, як і раніше, на честь Преображення Господнього. За штатами вона належить до 5-го класу; землі має 55 десятин.

Оригінал

Къ Войтовецкой церкви причислена деревня Вольнополь, въ 5-ти верстахъ отстоящая. Жителей въ ней обоего пола 575; земли 1406 десятинъ. Принадлежитъ помѣщицѣ Октавіи Дунаевской, по наслѣдству отъ Фелиціана Гомолинскаго.

Переклад

До войтовецької церкви приписано село Вольнополь, що лежить за 5 верст. Жителів у ньому обох статей 575; землі 1406 десятин. Належить поміщиці Октавії Дунаєвській, яка успадкувала його від Феліціана Гомолинського.

Примітки до перекладу

Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 1261 десятина ≈ 1378 га; 5 верст ≈ 5,3 км; 1406 десятин ≈ 1536 га. Перерахунок наш.

Назва. «Войтовцы» — Роставиця. Тепер — село Роставиця Бердичівського району Житомирської області (до 1946 р. — Війтовці).

«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Бердичівський повіт, «Селенія принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
Сторінки
282 · скан 282
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 282. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/rostavytsia/