Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
РОКИТНА, мѣстечко получило названіе отъ растенія рокиты или верболоза, во множествѣ растущаго по лугамъ рѣчки, начавшейся за деревнею Савинцами и носящей названіе тоже Рокитной 1). Она сейчасъ за мѣстечкомъ впадаетъ съ лѣвой стороны въ Рось. Мѣстечко Рокитна отъ села Синявы въ 2-хъ, Житнихъ горъ въ 3-хъ и отъ Бѣлой-церкви въ 25-ти верстахъ. Къ мѣстечку съ двухъ сторонъ примыкаетъ обширный лѣсъ Болгунъ. Жителей обоего пола: православныхъ 1762, римскихъ католиковъ 189, евреевъ 1294.
Переклад
РОКИТНЕ, містечко, дістало назву від рослини рокити, або верболозу, що у великій кількості росте по луках річки, яка бере початок за селом Савинцями й теж має назву Рокитна 1). Вона одразу за містечком впадає з лівого боку в Рось. Містечко Рокитне лежить за 2 версти від села Синяви, за 3 — від Житніх Гір і за 25 верст — від Білої Церкви. До містечка з двох боків прилягає розлогий ліс Болгун. Жителів обох статей: православних 1762, римо-католиків 189, євреїв 1294.
Оригінал
Въ первый разъ упоминается о Рокитнѣ въ 1590 году въ конституціи короля Жигмунта III, въ которой изъясняется, что по указанію коронныхъ властей, за Бѣлою церковью есть много мѣстъ пустыхъ, не заселенныхъ, которые не приносятъ ни какой пользы ни республикѣ, ни частнымъ лицамъ. Въ числѣ этихъ пустыхъ, упомянута и Рокитна. Въ томъ же году, это имѣніе уже было собственностію князя Яна Острожскаго, старосты Бѣлоцерковскаго, который и ходатайствовалъ о признаніи Рокитны пустынею. Когда, въ 1616 году казенные люстраторы, принимая эти имѣнія за государственныя, хотѣли приступить къ ревизіи ихъ: то князь Янъ Острожскій представилъ документы, которые убѣдили люстраторовъ, что Рокитна есть его собственность потомственная. Имѣніе Рокитянское, составлявшееся въ то время изъ м. Рокитны и с. Ольшаницы, отдѣлялось отъ Бѣлоцерковскаго старотства рѣкою Узиномъ, такъ что лѣсъ, называемый Болгунъ, принадлежалъ до Рокитны. Янъ Острожскій умеръ 7 сентября 1620 года, не оставивъ наслѣдниковъ мужеска пола 1). Единственная его дочь была замужемъ за княземъ Константиномъ Любомірскимъ, наслѣдовавшемъ послѣ тестя своего старотство Бѣлоцерковское и многія другія 2). Но Рокитна въ 1632 доду принадлежала родственнику Острожскаго, князю Доминику Заславскому, получившему это имѣніе по завѣщанію Острожскаго. Въ это время князь Заславскій имѣлъ процессъ съ княземъ Любомірскимъ, старостою Бѣлоцерковскимъ, за присвоеніе къ старотству Рокитянскому земель. Особенно спорили за вышепомянутый лѣсъ Болгунъ, производя изъ за него частые заѣзды и драки. Въ письменныхъ актахъ, представленныхъ въ суды по случаю этихъ споровъ, упоминается, что Рокитна нѣкогда называлась Кротыловомъ и что слѣдовательно пустынность этихъ мѣстъ до 1590 года, сочинена королевскою конституціею. Въ 1664 году Маховскій съ Тетерею, перенявши письмо Выговскаго къ Султану, касательно подчиненія ему Украины, схватили этаго гетмана въ Рокитнѣ, заставши его въ постели и тотчасъ приказали разстрѣлять. Отъ князей Заславскихъ Рокитянское имѣніе перешло къ Суринамъ и во владѣніи этаго дома оставалось немалое число лѣтъ. Наконецъ въ половинѣ XVIII вѣка, здѣлалось собственностію Якубовскаго,—подкоморія Кіевскаго, по какимъ образомъ, неизвѣстно. Около 1761 года Юрій Вандалинъ Мнишекъ, получилъ отъ короля старотство Бѣлоцерковское, которое передалъ въ поссесію Каэтану Солтыку, папскому епископу Кіевскому. Эта духовная особа, принимая въ свое владѣніе старотство, за однимъ разомъ овладѣла и мѣстечкомъ Рокитною съ окрестностями, считавшимися принадлежностію Якубовскаго. Съ этаго поводу начался упорный и долгій процессъ между старостою Мнишкомъ и обиженнымъ Якубовскимъ, а потомъ Карвицкимъ, которому Якубовскій уступилъ свои права на Рокитну, извѣстный тѣмъ, что въ немъ приняли участіе первѣйшіе польскіе вельможи и министры, приставшіе къ двумъ противуположнымъ мнѣніямъ. Процессъ окончательно рѣшенъ въ пользу Карвицкаго. Въ концѣ XVIII вѣка, Карвицкій продалъ Рокитну и Ольшаницу графу Францишку Ксаверію Браницкому. Съ этаго времени они причислены къ Бѣлоцерковщинѣ.
Переклад
Уперше Рокитне згадується 1590 року в конституції короля Жигмунта III, у якій пояснюється, що, за вказівкою коронної влади, за Білою Церквою є багато порожніх, незаселених місць, які не приносять жодної користі ні республіці [Речі Посполитій], ні приватним особам. Серед цих порожніх [місць] згадано й Рокитне. Того самого року цей маєток уже був власністю князя Яна Острозького, білоцерківського старости, який і клопотав про визнання Рокитного пустелею. Коли 1616 року скарбові люстратори, вважаючи ці маєтки державними, хотіли взятися до їх ревізії, князь Ян Острозький подав документи, які переконали люстраторів, що Рокитне — його спадкова власність. Рокитнянський маєток, що складався тоді з містечка Рокитного й села Ольшаниці, відділявся від Білоцерківського староства річкою Узином, тож ліс, званий Болгун, належав до Рокитного. Ян Острозький помер 7 вересня 1620 року, не залишивши спадкоємців чоловічої статі 1). Його єдина дочка була заміжня за князем Костянтином Любомирським, який успадкував після свого тестя Білоцерківське староство та багато інших 2). Але 1632 року Рокитне належало родичеві Острозького, князеві Домінікові Заславському, який отримав цей маєток за заповітом Острозького. У той час князь Заславський судився з князем Любомирським, білоцерківським старостою, через прилучення земель до рокитнянського староства. Особливо сперечалися за згаданий вище ліс Болгун, чинячи через нього часті наїзди й бійки. У письмових актах, поданих до судів у зв’язку з цими суперечками, згадано, що Рокитне колись називалося Кротиловом і що, отже, безлюдність цих місць до 1590 року вигадала королівська конституція. 1664 року Маховський із Тетерею, перехопивши лист Виговського до султана щодо підпорядкування йому України, схопили цього гетьмана в Рокитному, заставши його в ліжку, і негайно наказали розстріляти. Від князів Заславських рокитнянський маєток перейшов до Суринів і залишався у володінні цього роду чимало років. Нарешті в середині XVIII століття він став власністю Якубовського, київського підкоморія, — яким чином, невідомо. Близько 1761 року Юрій Вандалін Мнишек отримав від короля Білоцерківське староство, яке передав у посесію Каетанові Солтикові, папському єпископові київському. Ця духовна особа, беручи у своє володіння староство, заразом заволоділа й містечком Рокитним з околицями, які вважалися належними Якубовському. Через це почався впертий і довгий процес між старостою Мнишком і скривдженим Якубовським, а потім Карвицьким, якому Якубовський відступив свої права на Рокитне, — процес, відомий тим, що в ньому взяли участь найперші польські вельможі й міністри, які пристали до двох протилежних думок. Процес остаточно вирішено на користь Карвицького. Наприкінці XVIII століття Карвицький продав Рокитне й Ольшаницю графові Францишкові Ксаверію Браницькому. Відтоді їх приписано до Білоцерківщини.
Оригінал
Съ названіемъ Рокитна есть мѣстечко близъ Варшавы, куда варшавяне ѣздятъ на богомолье.
Переклад
Містечко з назвою Рокитна є біля Варшави; туди варшав’яни їздять на прощу.
Оригінал
Янъ Константиновичъ князь Острожскій, фундаторъ межирицкій, каштелянъ Краковскій, староста Богуславскій, Черкасскій, Владимірскій, Бѣлоцерковскій, Переяславскій и Каневскій, по смерти своей оставилъ слѣдующее имѣніе: городовъ и мѣстечекъ 80, деревень 2760, червоныхъ золотыхъ 600,000, талеровъ твердыхъ 400,000, разной монеты 29,000,000, ломаннаго серебра бочекъ 30, цуговъ и поѣздовъ 50, коней ѣзжалыхъ 700, кобылъ матокъ 4000, скота и овецъ безъ числа.
Переклад
Ян Костянтинович, князь Острозький, фундатор межирицький, каштелян краківський, староста богуславський, черкаський, володимирський, білоцерківський, переяславський і канівський, після смерті залишив такі статки: міст і містечок 80, сіл 2760, червоних золотих 600 000, твердих талерів 400 000, різної монети 29 000 000, ламаного срібла бочок 30, цугів і поїздів 50, об’їжджених коней 700, кобил-маток 4000, худоби й овець без ліку.
Оригінал
У дочери послѣдняго Острожскаго князя, княгини Любомірской также была только одна дочь выданная за князя Сангушку, маршалка Литовскаго. Сангушкова имѣла одного сына, который былъ «mente captus и sodomita». Онъ роздалъ всѣ свои имѣнія разнымъ лицамъ, подъ вліяніемъ слабоумія и возбужденнаго страха, и умеръ въ нищетѣ. См. въ памат. Михаловскаго Ч. II.
Переклад
Дочка останнього князя Острозького, княгиня Любомирська, теж мала лише одну дочку, видану заміж за князя Сангушка, литовського маршалка. Сангушкова мала одного сина, який був «mente captus и sodomita» [несповна розуму й содоміт]. Він роздав усі свої маєтки різним особам під впливом недоумства й збудженого страху і помер у злиднях. Див. у пам’ят. Михаловського, ч. II.
Оригінал
Въ Рокитнѣ есть древній замокъ, обнесенный высокимъ землянымъ валомъ и рвомъ. Нынѣ въ замкѣ этомъ находится деревяный римско-католическій костелъ построенный въ 1821 году управлявшимъ Бѣлоцерковскимъ имѣніемъ, Борковскимъ. До построенія этаго костела, существовала на томъ мѣстѣ съ 1781 года небольшая латинская каплица. При костелѣ иждивеніемъ владѣльцевъ, построены хорошіе домы для ксендзовъ. Приходская православная церковь во имя Рождества Пресвятыя Богородицы деревяная, построена въ 1726 году. Въ 1854 году она исправлена, начиная отъ самаго своего основанія до куполовъ. По штатамъ причислена къ 4-му классу; земли имѣетъ 71 десятину.
Переклад
У Рокитному є давній замок, оточений високим земляним валом і ровом. Нині в цьому замку стоїть дерев’яний римо-католицький костел, збудований 1821 року управителем білоцерківського маєтку Борковським. До побудови цього костелу на тому місці з 1781 року існувала невелика латинська каплиця. При костелі коштом власників збудовано добрі будинки для ксьондзів. Парафіяльна православна церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці дерев’яна, збудована 1726 року. 1854 року її відремонтовано від самого фундаменту до бань. За штатом належить до 4-го класу; землі має 71 десятину.
Оригінал
Деревня Ступникъ, причисленная къ Ракитянскому приходу, лежитъ при рѣкѣ Роси, въ лѣсу, на землѣ каменистой и песчаной, въ 1½ версты отъ мѣстечка. Жителей обоего пола 295. Она называется также Юзефовкою. По словамъ жителей деревня эта возникла лѣтъ за полтораста, вслѣдствіе намѣренія владѣльцевъ построить въ ней ступы на рѣкѣ Роси, а Юзефовкою переименована во второй половинѣ прошлаго вѣка Іосифомъ Визерскимъ — протопопскимъ сыномъ—управлявшимъ Рокитянскимъ имѣніемъ. Въ Ступникѣ, въ началѣ текущаго вѣка построенъ хорошій заводъ поливяныхъ изразцовъ, и нынѣ производящій эти издѣлія.
Переклад
Село Ступник, приписане до рокитнянської парафії, лежить над річкою Россю, у лісі, на кам’янистій і піщаній землі, за 1½ версти від містечка. Жителів обох статей 295. Воно називається також Юзефовкою. За словами жителів, це село виникло близько півтораста років тому, бо власники мали намір збудувати в ньому ступи на річці Росі, а Юзефовкою його перейменував у другій половині минулого століття Іосиф Визерський — син протопопа, — що управляв рокитнянським маєтком. У Ступнику на початку нинішнього століття збудовано добрий завод полив’яних кахлів, який і нині виробляє ці вироби.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 25 верст ≈ 26,7 км; 71 десятина ≈ 77,6 га; 1½ версти ≈ 1,6 км. Перерахунок наш.
Назва. «Рокитна» — Рокитне.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Васильківський повіт, «а) имѣніе графовъ Браницкихъ. Бѣлоцерковщина.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 525–527. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/rokytne/