Ольшаниця у Похилевича (1864)

Переклад

ОЛЬШАНИЦЯ, село на річці Гороховатці, за 5 верст від її впадіння в Рось. Жителів обох статей: православних 1828 і римо-католиків 34. 1790 року в 130 дворах налічувалося 1004 жителі обох статей. В описі походу Ізяслава Мстиславича та його битви з Володимирком, князем галицьким, літописи під 1150 роком згадують Ольшаницю за річкою Стугною. Проте, за міркуваннями [дослідників], місце описаної битви з більшою ймовірністю пов’язують із Великою Вільшанкою. Утім ольшаницькі жителі за переказом твердять, що їхнє село дуже давнє, що в ньому колись жили царі чи князі й мали своє військо, що давня Ольшаниця лежала за 2 версти на північний схід, де тепер лишилося городище, що там було багато церков, що це місце звалося Райгородком, що Райгород і всю околицю зруйнували й спустошили татари і що, нарешті, теперішня Ольшаниця постала після зруйнування Райгородка з хуторів, заснованих серед вільхових лісів. Городище, де колись був Райгородок, складається із земляних укріплень, що з’єднуються валом із ровом; вал заввишки 2½ сажня; городище займає площу 43½ десятини й лежить за 4 версти від Троянового валу. Тепер його розорано під поле, але його частини й досі мають такі назви, що нагадують про колишнє тут поселення, наприклад: Ковалівщина, Ткачівщина. Це підтверджують також цегляне сміття й переіржавілі шматки заліза, що тут раз у раз трапляються. З південно-східного боку села є ліс, що зветься Шостачка. У хроніці Стрийковського (ч. 2, с. 394) про битву з татарами під Ольшаницею сказано таке: «Року 1527, коли татари завдавали великого спустошення частими вторгненнями на Русь, у Польщу й Литву, раптом литовські дворяни з любові до вітчизни зібралися з власної волі проти них разом із волинськими військами. А насамперед князь Костянтин Острозький, гетьман, і Юрій Семенович, князь Слуцький, і Юрій Миколайович Радзивілл, староста гродненський, князь Федір Сангушкович, володимирський князь, Іван та Олександр Вишневецькі, князь Олександр Чорторийський, Андрій Немирович, воєвода київський, Євстафій Дашкевич, староста черкаський і канівський, і багато панів та шляхти волонтерів з Литви й Русі, які, зібравшись під Києвом, гнали татар за Київ миль 40, аж до Ольшаниці (Holszanicy). Татар було з багатьма царевичами 34 000, і їх з Божою поміччю Литва й русаки сміливою та мужньою битвою щасливо розбили вщент, відбивши 80 000 полонених і зв’язаних християн обох статей з Русі, Поділля й Підгір’я; а також відібрали всю награбовану здобич. Убитих татар на полі лишилося 24 000, серед них було багато й турків з Ібрагімом, воєводою перекопським. А старші царевичі — Обушак-Султан, Юсун-Султан і Когочук-бей — утекли з невеликою дружиною. Дуже багато мурз і уланів побито й узято в полон. Юрій Семенович, князь Слуцький, разом із Дашкевичем розбив інший їхній загін під Каневом і під Черкасами». Під Шостачкою й біля самого села 1657 року стояв табір гетьмана Виговського, який тоді задумував відокремити Малоросію від Московської держави. У цьому таборі він приймав польських послів. Говорячи про Ольшаницю, не можна оминути того, що, на думку декого, тут була столиця князів Ольшанських, а серед них і князя Григорія, чию шістнадцятирічну доньку Іуліанію поховано в Києво-Печерській лаврі; її святі нетлінні мощі, віднайдені наприкінці XVI століття, нині спочивають у ближніх лаврських печерах. Про походження й згасання роду князів Ольшанських, або Гольшанських, див. у Стрийк. ч. I, с. 317 і 318.

Переклад

Народний переказ і старі церковні книги свідчать, що 1680 року в Ольшаниці був храм, споруджений із вільхового дерева, на честь Святої Трійці. Згодом, а саме близько 1740 року, той храм перебудували з використанням дубової деревини й перейменували на честь Архистратига Михаїла. Про цю церкву у візиті 1746 року (Богуслав. декан.) сказано: «та церкіевъ зостае стара, подгнила, соломою сверху наброшена, безъ стели и креста» [та церква стара, підгнила, зверху накидана соломою, без стелі й хреста]. Хоча згодом цю церкву було приведено до кращого стану, 1808 року визнали, що парафіянам досить мати одну Преображенську церкву, а Михайлівську слід закрити.

Переклад

Преображенська церква, нині єдина в Ольшаниці, збудована близько 1740 року з дубової деревини на місці старої церкви, що розвалилася, і стоїть донині після багатьох ремонтів і перебудов. Про неї у візиті 1746 року також ідеться як про одну з найбідніших церков. За штатом вона віднесена до 5-го класу; землі має 75 десятин. З церковних речей у ній примітне Євангеліє з таким написом: «въ лѣто отъ сотворенія міра 7035, а отъ еже воплощенія Рождества Христова року 1527 мѣсяца марта 9 дня, надали сію книгу, глаголемую Евангелію, писанную, напрестольную, ко храму и престолу Преображенія Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа, въ мѣстѣ Ольшаницѣ лежачое, на новомъ мѣстѣ на престолѣ вышеномененномъ, рабъ Божій Іосифъ и Мойсей Коровки, козаки Бѣлоцерковскіе, въ памать преставшагось брата своего Данила, иже въ Ольшаницѣ, въ храмѣ вышъ помененномъ положеннаго и за свое отпущеніе грѣховъ. А если бы мѣлъ хто сію книгу отдалить отъ храма вышъ помененнаго, нехай будетъ проклятъ Святыми отцы и мѣтыметъ судъ зъ нами предъ нелицемѣрнымъ Судіею. При которомъ то отданію сія книги были люди: почтивые Аминовичи, отецъ Павелъ служитель храму того, Михайло Донецъ, Иванъ Ивановичъ Бѣлышъ, Михайло Хомичвитъ, козаки Ольшанскіе, во вѣки вѣковъ аминь» [року від створення світу 7035, а від втілення, Різдва Христового, року 1527, місяця березня 9 дня, надали цю книгу, звану Євангелієм, писану, напрестольну, до храму й престолу Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, що стоїть у місті Ольшаниці, на новому місці, на вищезгаданий престол, раб Божий Йосиф і Мойсей Коровки, козаки білоцерківські, на пам’ять свого покійного брата Данила, похованого в Ольшаниці у вищезгаданому храмі, і за відпущення своїх гріхів. А якби хтось хотів відчужити цю книгу від вищезгаданого храму, нехай буде проклятий святими отцями й матиме суд із нами перед нелицемірним Суддею. При цьому відданні книги були люди: шановні Аминовичі, отець Павло, служитель того храму, Михайло Донець, Іван Іванович Білиш, Михайло Хомичвит, козаки ольшанські, на віки вічні, амінь].