Полствин у Похилевича (1864)

Переклад

ПОЛСТВИН, село на правому березі річки Росави. Частина поселення, що лежить на протилежному, лівому березі річки, називається Ржавцем і належить нині спадкоємцям Олександра Железка, якому вона дісталася від бабусі, що була заміжня за поміщиком Юрієм Єньком. У першому селі 1101 душа обох статей, у другому — 522. У минулому столітті Полствин під назвою Ржавець великий спочатку належав до Канівського староства, яке наприкінці століття було подароване у вотчинну власність Станіславові Понятовському; в нього [Полствин] купив батько теперішнього власника. 1863 року селяни села Ржавця уклали з поміщицею Железко викупний договір, за яким набули у власність 550 десятин землі за 26 185 руб. У Полствині є суконна фабрика, яка пов’язана з таганською і перебуває в неподільному володінні панів Понятовських.

Переклад

Що в цьому селі церква існувала ще на початку минулого століття, доводить Євангеліє київського друку, в якому є напис, що «1708 року за о. Филиппа Прокоповича до тей церкви надана» [1708 року за о. Филипа Прокоповича передана до тієї церкви]. Втім, коли саме тут збудовано першу церкву після руїн, ніхто не міг сказати вже 1789 року, під час огляду цієї церкви (див. в акт. Рад. Кон. у Мошенс. декан. 1789 р., стор. 89). Проте першого священика, о. Киріака, багато хто пам’ятав; він служив «по благочестивому» [по-благочестивому, тобто по-православному]. Потім дві церкви за короткий час згоріли одна за одною. Згодом, 1762 року, з дубового дерева збудовано нову, на честь Арх. Михаїла, як засвідчує напис на церковних дверях. Її заклав і освятив полствинський священик Марко Клиницький, який був «на тотъ часъ» [на той час] мошенським деканом; під час Коліївщини він залишив унію з єретичною церквою і прийняв православ’я. За це, звісно, одразу після придушення повстання його позбавили місця. 1781 року призначено уніата, якого за описом самого ж уніатського візитатора схарактеризовано так: «живетъ погоршливе (не пристойно), въ піанствѣ, поуфалости (заносчивости), въ клутняхъ съ поспульствомъ, во взаимныхъ тарганяхъ (дракахъ) и инныхъ непрезвоитостяхъ» [живе непристойно, у пияцтві, зухвалості, у сварках із простолюдом, у взаємних бійках та інших непристойностях] (див. там само, стор. 31). 1802 року розібрано стару церкву, що стояла над самою річкою, а на її місці збудовано нову, просторішу, яка існує й нині. За штатами належить до 5-го класу; землі має 39 д[есятин]. У візитах Мошенського деканату 1746 року описано ржавецьку церкву на честь Арх. Михаїла; при цьому сказано, що її нещодавно збудовано, але, безсумнівно, на місці попередньої, що видно з опису належного їй церковного начиння та з того, що дзвіниця при ній була в належному стані. Священиком при ній був тоді Феодор Гаврилович, висвячений у Києві єпископом Митрофаном за презентою 1726 року від князів Вишневецьких, «на тенъ часъ воеводъ Краковскихъ» [на той час краківських воєвод]; а ще раніше, 19 вересня 1703 року, Варлаам Ясинський висвятив до ржавецької церкви Филипа Прокоповича, який згодом перейшов до Межирича. З цього слід зробити висновок, що полствинська парафія тоді називалася ржавецькою.