Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ПЯТИГОРЫ, мѣстечко лежитъ при рѣчкѣ Молочной, въ 60-ти верстахъ отъ города Таращи; земли 4928 десятинъ. Жителей обоего пола: православныхъ 2091, римскихъ католиковъ 166, евреевъ 779; южная часть мѣстечка называется Одайполемъ. Пятигоры получившіе свое названіе отъ гористаго мѣстоположенія, послѣ руинъ, принадлежали къ Тетіевщинѣ и уже въ началѣ прошлаго вѣка назывались мѣстечкомъ, хотя иногда писались также и селомъ. Въ 1796 году Пятигоры назначены уѣзднымъ городомъ на короткое время до преобразованія Таращи въ уѣздный городъ 1). Графъ Островскій продалъ Пятигоры Ипполиту Рогозинскому, у сына коего Владислава, извѣстнаго своимъ покровительствомъ польской литературѣ и польскимъ талантамъ въ изящныхъ искусствахъ, купилъ въ 1858 году Генрихъ Липковскій, которому также принадлежали въ Таращанскомъ уѣздѣ села Стрижавка, и Тихій-хуторъ, село Погорѣлое въ Уманскомъ и Красноселицкій ключъ съ 1000 ревизскими душами въ Гайсинскомъ уѣздѣ. Онъ составилъ себѣ состояніе аккуратнымъ исполненіемъ обязанностей кассира въ одномъ большомъ политико-коммерческомъ предпріятіи. Нынѣ Пятигоры принадлежатъ сыну его Петру Генриховичу. Ярмарки въ мѣстечкѣ бываетъ чрезъ каждыя двѣ недѣли по воскресеніямъ. Древности составляютъ 36 могилъ, на поляхъ вокругъ мѣстечка разбросанныхъ.
Переклад
П’ЯТИГОРИ, містечко, лежить над річкою Молочною, за 60 верст від міста Таращі; землі 4928 десятин. Жителів обох статей: православних 2091, римських католиків 166, євреїв 779; південна частина містечка називається Одайполем. П’ятигори, що дістали свою назву від гористої місцевості, після руїн належали до Тетіївщини і вже на початку минулого століття називалися містечком, хоча іноді їх записували також і селом. 1796 року П’ятигори ненадовго призначено повітовим містом — до перетворення Таращі на повітове місто 1). Граф Островський продав П’ятигори Іполитові Рогозинському, у сина якого, Владислава, відомого своєю опікою над польською літературою та польськими талантами в красних мистецтвах, 1858 року купив [їх] Генріх Липковський, якому також належали в Таращанському повіті села Стрижавка й Тихий Хутір, село Погоріле в Уманському і Красноселицький ключ із 1000 ревізьких душ у Гайсинському повіті. Він нажив собі статок ретельним виконанням обов’язків касира в одному великому політико-комерційному підприємстві. Нині П’ятигори належать його синові Петрові Генріховичу. Ярмарки в містечку бувають кожні два тижні, по неділях. Старожитності — це 36 могил, розкиданих на полях навколо містечка.
Оригінал
Полн. Собр. Зак. Россій. Имперіи №№ 17,435, 17,836, 18,117 и 19,661.
Переклад
Повне зібрання законів Російської імперії, №№ 17435, 17836, 18117 і 19661.
Оригінал
Церковь Успенская, каменная, съ такою же колокольнею; построена 1821 года на мѣсто ветхой деревяной. Прежняя Успенская церковь была дубовая о 3-хъ куполахъ, построенная 1728 года; прихожанъ она имѣла въ 1741 году, какъ значится въ визитѣ за означенный годъ, въ Пятигорахъ 130 дворовъ, въ Стрижавкѣ 39, въ Жидовчикѣ 19 и Тайницѣ 3. По штатамъ сельскихъ церквей она отнесена къ 4-му классу, но съ уменьшеннымъ окладомъ жалованья для причта, такъ какъ во владѣніи церкви состоитъ земли 142 десятины. Кромѣ Успенской, въ 1742 году была построена деревяная Свято-Николаевская церковь. Въ 1843 году, при составленіи штатовъ, она приписана къ Успенской, а въ 1850—сгорѣла.
Переклад
Церква Успенська, кам’яна, з такою самою дзвіницею; збудована 1821 року на місці ветхої дерев’яної. Попередня Успенська церква була дубова, з 3 банями, збудована 1728 року; парафіян вона мала 1741 року, як записано у візиті за той рік, у П’ятигорах 130 дворів, у Стрижавці 39, у Степовому 19 і в Тайниці 3. За штатами сільських церков її віднесено до 4-го класу, але зі зменшеним окладом платні для причту, оскільки у володінні церкви перебуває 142 десятини землі. Крім Успенської, 1742 року було збудовано дерев’яну Свято-Миколаївську церкву. 1843 року, під час складання штатів, її приписано до Успенської, а 1850 [року] вона згоріла.
Оригінал
Въ 1842 году бывшимъ помѣщикомъ Викентіемъ Рогозинскимъ, построенъ въ Пятигорахъ каменный хорошей архитектуры латинскій костелъ, съ каменными домами и службами для приходскаго духовенства. По силѣ записей, изъ доходовъ имѣнія выплачивается ксендзу по 300 рублей въ годъ и отпускается по 190 корцевъ разнаго хлѣба въ зернѣ.
Переклад
1842 року колишній поміщик Вікентій Рогозинський збудував у П’ятигорах кам’яний латинський костел гарної архітектури з кам’яними будинками й господарськими будівлями для парафіяльного духовенства. Згідно із записами, з доходів маєтку ксьондзові виплачують по 300 рублів на рік і видають по 190 корців різного зерна.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 60 верст ≈ 64 км; 4928 десятин ≈ 5384 га; 142 десятини ≈ 155 га. Перерахунок наш.
Назва. «Пятигоры» — П’ятигори.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Таращанський повіт, «Селенія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 449–450. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/piatyhory/