Петропавлівська Борщагівка у Похилевича (1864)

Переклад

ПЕТРОПАВЛІВСЬКА БОРЩАГІВКА, село за 12 верст від Києва, на старій поштовій дорозі до містечка Білогородки, а від села Біличі — за 3 версти. Жителів обох статей: православних 755, євреїв 12. Уздовж річки, що бере початок вище села Желяни й зветься Борщагівкою, розташовано п’ять сіл, які мають назву Борщагівок із додаванням імен монастирів, яким вони належали до переходу в казну: Петропавлівська, Софійська, Братська, Микільська і Михайлівська. Перша, що належала колишньому грецькому Петропавлівському монастирю, — остання за течією річки. Ця невелика річка, уздовж якої тягнуться родючі луки й невеликі підвищення, у давнину називалася Желань, і під цим ім’ям вона часто згадується в літописах. Борщагівкою ж її згодом назвали тому, що вздовж неї були розташовані найближчі до міста монастирські хутори, які постачали ченцям городину, потрібну для борщу. І тепер городництво — найважливіший промисел жителів. У всіх Борщагівках, а також у Желянах десятину добре угноєного городу великоросійські городники орендують не менше ніж за 50 руб. сріблом на рік. Бір, що тепер закінчується біля Петропавлівської Борщагівки, ще в минулому столітті тягнувся аж до самих Желян, і лише невеликі галявини в ньому біля річки були зайняті монастирськими хуторами з городами й пасіками. Ці місця вже в XV столітті належали монастирям, що видно з грамоти литовського великого князя Олександра 1497 року про відведення Києво-Пустинному Миколаївському монастирю пустища під ріллю біля річки Борщовки, надрукованої в 1-му томі актів, що стосуються історії західного краю, під № 151. У рукописному описі маєтків Києво-Михайлівського монастиря, що зберігається в бібліотеці Києво-Софійського собору під № 372, про одну з Борщагівок зроблено таку замітку: земля Борщовская з селищемъ отъ князя Михаила Святополка (†1114) создателя церкви Михайловской наданная и всегда по томъ наданіи владомая, таже 1578 г. отъ короля Стефана, привиллегіею 25-го іюля, и Владислава 1646 ноемврія ограниченная и утвержденная. А ограниченіе оныя таковое: почавши (прежде отъятія ксендзовъ) отъ самой Лыбеди, броду Кощѣевскаго, дорогою до тѣсныхъ улицъ, отъ тѣсныхъ улицъ до груши Володимеровой старою дорогою къ лозамъ желянскимъ въ лѣво. Отъ лозъ на курганъ желянскій. Отъ кургана къ Борщовцѣ рѣчкѣ, (которая вершиною выше концовъ печерскихъ покопанныхъ на отнятой софійской землѣ); Борщовкою на низъ около селища Борщовки Михайловской, чрезъ гребельку михайловскую въ луговину. Отъ луговины долиною до вербъ противу кургана на землѣ михайловской, вправо надъ дорогою борщовскою. Отъ вербъ дорожкою до дороги борщов- ской; дорогою до верха Лыбеди до гати. Отъ гати (прежде отнятія ксендзовъ) на низъ, Лыбедью до броду кощіевскаго. Нынѣ же (въ 1700 г.) вверхъ въ долину глубокую. Изъ долины на старое путище. Путищемъ къ тѣснымъ паки улицамъ. [Борщовська земля із селищем, надана князем Михайлом Святополком (†1114), будівничим Михайлівської церкви, і після того надання завжди була у володінні; далі 1578 р. королем Стефаном привілеєм 25 липня і Владиславом 1646 р. в листопаді розмежована й затверджена. А межа її така: почавши (до того, як відібрали ксьондзи) від самої Либеді, від Кощіївського броду, дорогою до тісних вулиць, від тісних вулиць до Володимирової груші старою дорогою до желянських лоз ліворуч. Від лоз на желянський курган. Від кургану до річки Борщовки (яка верхів’ям вище печерських кінців, прокопаних на відібраній софійській землі); Борщовкою вниз повз селище Борщовку Михайлівську, через михайлівську гребельку в луговину. Від луговини долиною до верб навпроти кургану на михайлівській землі, праворуч над борщовською дорогою. Від верб доріжкою до борщовської дороги; дорогою до верхів’я Либеді до гаті. Від гаті (до того, як відібрали ксьондзи) вниз Либіддю до Кощіївського броду. Тепер же (1700 р.) вгору в глибоку долину. З долини на старий путівець. Путівцем знову до тісних вулиць.] Само собою зрозуміло, що тепер межі зовсім інші. На початку минулого століття з Борщагівок у Петропавлівській було лише 6 хат; у Софійській 3, у Братській 4, у Микільській 7, у Михайлівській 2. 1787 року, невдовзі після переходу монастирських нерухомих маєтностей у казну, у Борщагівках, як зазначено в сповідних розписах за той рік, налічувалося жителів обох статей: у Петропавлівській 201, Софійській 126, Братській 72, Микільській 54, Михайлівській 105. Тепер же населення зросло: у Петропавлівській до 755, Софійській до 622, Братській до 287, Микільській до 204, Михайлівській до 327, не рахуючи єврейських родин, які торгують горілкою в шинках. У Петропавлівській Борщагівці тепер міститься волосне управління, яке відає навколишніми казенними селами й присілками. Невеликий став і млин належать архімандритові Києво-грецького Катерининського монастиря, який має біля них і дім для літнього перебування.

Переклад

Церква на честь преподобного Симеона Стовпника дерев’яна, збудована 1755 року ігуменом колишнього Петропавлівського монастиря Антонієм Величковським, а 1849 року через цілковиту ветхість капітально відремонтована коштом казни й пожертв своїх парафіян. За штатами її віднесено до 7-го класу; землі має 53 десятини малородючої.