Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
БѢЛИЧИ село въ 10-ти верстахъ отъ Кіева къ западу по Кіево-Брестскому шоссе, отъ коего однако село отдѣляется небольшимъ сосновымъ лѣскомъ, называемымъ Святошинъ. Рѣчка Борщаговка протекаетъ мимо села и за 3 версты впадаетъ въ р. Ирпень. Село съ трехъ сторонъ окружено лѣсомъ. Только по направленію къ Кіеву тянутся поля, умѣренно плодородныя. Жителей обоего пола: православныхъ 441, евреевъ 10. Сверхъ того лѣсной стражи въ №№ 12, 13, 14, 15 и 16-мъ 88 душъ обоего пола. Въ Воскресенской лѣтописи село это названо Буличь. Здѣсь въ 1161 году, войска великаго князя Изяслава Давыдовича, обратились въ бѣгство и самъ онъ недалеко отсюда лишился жизни. Примѣчательныя урочища суть: а) въ лѣсу Святошинскомъ урочище называемое Стрѣльники, получившее свое названіе по словамъ жителей отъ того, что въ немъ ставили лучшихъ стрѣльцовъ во время княжескихъ охотъ; б) урочище Бирковецъ въ 2-хъ верстахъ отъ села на востокъ возлѣ лѣса называемаго Братскимъ. Здѣсь было при монахахъ пастбище для овецъ, называвшихся Бирками; в) возлѣ Бирковца находится какое-то церковище; но какая и когда находилась здѣсь церковь у жителей не сохранилось преданія; г) урочище Домы въ 5-ти верстахъ отъ села при р. Ирпинѣ. Здѣсь на полянѣ стоялъ домъ пограничной стражи, когда р. Ирпень служила границею между Россіею и Польшею; д) въ самомъ селеніи длинный ровъ, съ незапамятныхъ временъ заросшій травою, неизвѣстно почему называется шаленою бабою. Бѣличи, Романовка и Любка, до отбора недвижимыхъ имѣній отъ монастырей, принадлежали Кіево-Печерской Лаврѣ.
Переклад
БІЛИЧІ, село за 10 верст від Києва на захід, по Києво-Брестському шосе, від якого, однак, село відокремлює невеликий сосновий лісок, що зветься Святошин. Річка Борщагівка протікає повз село і за 3 версти впадає в р. Ірпінь. Село з трьох боків оточене лісом. Лише в напрямку до Києва тягнуться поля, помірно родючі. Жителів обох статей: православних 441, євреїв 10. Крім того, лісової сторожі в №№ 12, 13, 14, 15 і 16-му — 88 душ обох статей. У Воскресенському літописі це село назване Буличь. Тут 1161 року війська великого князя Ізяслава Давидовича кинулися навтіки, і сам він неподалік звідси загинув. Визначні урочища такі: а) у Святошинському лісі урочище, зване Стрільники, яке, за словами жителів, дістало свою назву від того, що в ньому ставили найкращих стрільців під час князівських полювань; б) урочище Бирковець за 2 версти від села на схід, біля лісу, званого Братським. Тут за ченців було пасовище для овець, що звалися бирками; в) біля Бирковця є якесь церковище; але яка й коли тут стояла церква, у жителів переказу не збереглося; г) урочище Доми за 5 верст від села над р. Ірпенем. Тут на галявині стояв дім прикордонної сторожі, коли р. Ірпінь була кордоном між Росією і Польщею; д) у самому селі довгий рів, із незапам’ятних часів зарослий травою, невідомо чому зветься шаленою бабою. Біличі, Романівка й Любка до відібрання нерухомих маєтків у монастирів належали Києво-Печерській лаврі.
Оригінал
довъ, Копачевъ и Германовку; 8) южная береговая дорога на м. Триполье чрезъ деревни Вету и Козинъ. На лѣвой сторонѣ Днѣпра три главныя дороги: сѣверная на Вигуровщину и Погребы къ селеніямъ по лѣвой сторонѣ Десны лежащимъ; южная на Гнѣдинъ, Воронковъ и Переяславъ; и восточная на Княжичи и Гоголевъ въ городъ Нѣжинъ. Почтовая, а нынѣ шоссейная дорога чрезъ Бровары и Козелецъ, въ этомъ столѣтіи устроена. Изъ всѣхъ исчисленныхъ дорогъ самое большее движеніе народа примѣтно на Броварской. Потомъ, по числу проѣзжающихъ слѣдуютъ они въ такомъ порядкѣ: 6, 7, 4, 8, 5, 1, 2, 3, заднѣпровскія южная и сѣверная. Пишущій эти строки ѣздилъ по всѣмъ этимъ дорогамъ на значительное отъ Кіева разстояніе и почитаетъ возможнымъ удостовѣрить, что кромѣ почтовыхъ и шоссейныхъ, всѣ прочія находятта въ томъ самомъ состояніи, въ какомъ находились при великихъ князьяхъ Кіевскихъ.
Переклад
дів, Копачів і Германівку; 8) південна берегова дорога — на м. Трипілля через села Вету і Козин. На лівому боці Дніпра три головні дороги: північна — на Вигурівщину й Погреби, до сіл, що лежать на лівому боці Десни; південна — на Гнідин, Вороньків і Переяслав; і східна — на Княжичі та Гоголів, до міста Ніжина. Поштову, а нині шосейну дорогу через Бровари й Козелець улаштовано в цьому столітті. З усіх перелічених доріг найбільший рух людей помітний на броварській. Далі за кількістю проїжджих вони йдуть у такому порядку: 6, 7, 4, 8, 5, 1, 2, 3, задніпровські південна й північна. Автор цих рядків їздив усіма цими дорогами на значну відстань від Києва і вважає за можливе засвідчити, що, крім поштових і шосейних, усі інші перебувають у тому самому стані, в якому були за великих київських князів.
Оригінал
Церковь деревянная во имя Іоанна Предтечи, построена въ 1797 году Кіевскимъ купцомъ Іоанномъ Долиннымъ. До построенія ея жители ходили въ церковь села Романовки. Въ 1852 году она фундаментально исправлена на счетъ казны и построена новая деревянная колокольня. Изъ церковной утвари достойна вниманія икона Успенія Божія Матери въ серебренномъ окладѣ съ золотымъ вѣнцомъ. Икона эта есть точная копія и одинаковой величины съ чудотворнаго образа Кіево-Печерскаго. Она поставлена на престолѣ и подарена въ церковь въ 1830 году полковникомъ Васильковскимъ. По штатамъ Бѣличская церковь состоитъ въ 7-мъ классѣ; земли имѣетъ 39 десятинъ. Къ ней причислены три деревни:
Переклад
Церква дерев’яна, на честь Іоанна Предтечі, збудована 1797 року київським купцем Іоанном Долинним. До її спорудження жителі ходили до церкви села Романівки. 1852 року її ґрунтовно відремонтовано коштом казни і збудовано нову дерев’яну дзвіницю. З церковного начиння варта уваги ікона Успіння Божої Матері в срібному окладі із золотим вінцем. Ця ікона — точна копія чудотворного Києво-Печерського образу й однакової з ним величини. Вона поставлена на престолі й подарована церкві 1830 року полковником Васильковським. За штатами біличська церква належить до 7-го класу; землі має 39 десятин. До неї приписано три села:
Оригінал
Романовка въ 6-ти верстахъ отъ Бѣличъ на правой сторонѣ рѣки Ирпиня, чрезъ которую устроена плотина съ значительною водяною мельницею, отдаваемою отъ казны въ оброчное содержаніе. Жителей обоего пола: православныхъ 50, евреевъ 17. Когда р. Ирпень служила границею: въ Романовкѣ стоялъ отрядъ пограничной стражи и для торговли жило болѣе значительное число жителей. Въ то время находилась здѣсь и церковь, считавшаяся приходскою для стражи и для села Бѣличъ; она стояла на мѣстѣ нынѣшняго кладбища и гдѣ въ 1855 году священникомъ Михаиломъ Влосовымъ выстроена деревянная часовня во имя Воскресенія Христова.
Переклад
Романівка за 6 верст від Біличів на правому березі річки Ірпеня, через яку влаштовано греблю зі значним водяним млином, що його казна віддає в оброчне утримання. Жителів обох статей: православних 50, євреїв 17. Коли р. Ірпінь була кордоном, у Романівці стояв загін прикордонної сторожі й задля торгівлі жило значно більше жителів. Тоді тут була й церква, що вважалася парафіяльною для сторожі та для села Біличів; вона стояла на місці теперішнього кладовища, де 1855 року священник Михаїл Влосов збудував дерев’яну каплицю на честь Воскресіння Христового.
Оригінал
Стоянка на лѣвой сторонѣ рѣки Ирпиня, хуторъ состоящій изъ 3-хъ крестьянскихъ избъ, на небольшой полянкѣ, среди дремучаго лѣса; жителей обоего пола 16. Въ прошломъ вѣкѣ здѣсь былъ притонъ нѣсколькихъ человѣкъ пограничной стражи.
Переклад
Стоянка на лівому березі річки Ірпеня — хутір із 3 селянських хат на невеликій галявині серед дрімучого лісу; жителів обох статей 16. Минулого століття тут був притулок кількох осіб прикордонної сторожі.
Оригінал
Любка въ 4-хъ верстахъ отъ Бѣличъ къ сѣверу въ уединенномъ мѣстѣ среди лѣса хуторъ съ 3-мя хижинами, съ креничкой чистой воды и ручейкомъ проточной, на которомъ еще при монастырскомъ владѣніи построена мельничка. Жителей обоего пола 15.
Переклад
Любка за 4 версти від Біличів на північ, у відлюдному місці серед лісу, — хутір із 3 хатинами, з криничкою чистої води та струмочком проточної, на якому ще за монастирського володіння збудовано млинок. Жителів обох статей 15.
Оригінал
Къ Бѣличскому приходу причисляются также лѣтнія дачи городскихъ обывателей, построенныя по ручью Сырцу и хуторъ Похилевъ, при пересѣченіи шоссемъ рѣчки Борщаговки, съ почтовою станціею, первою отъ Кіева на Кіево-Брестскомъ шоссе. Кромѣ каменной станціи—въ хуторѣ 2 постоялыхъ двора, прудъ и мельница.
Переклад
До біличської парафії приписано також літні дачі міських мешканців, збудовані вздовж струмка Сирця, і хутір Похилев, там, де шосе перетинає річку Борщагівку, з поштовою станцією, першою від Києва на Києво-Брестському шосе. Крім кам’яної станції, на хуторі 2 заїжджі двори, став і млин.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 10 верст ≈ 10,7 км; 3 версти ≈ 3,2 км; 2 версти ≈ 2,1 км; 5 верст ≈ 5,3 км; 39 десятин ≈ 42,6 га. Перерахунок наш.
Назва. «Бѣличи» — Біличі. Тепер — історична місцевість Біличі в Святошинському районі Києва.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Київський повіт, «КІЕВСКІЙ УѢЗДЪ»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 15–17. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/bilychi/