Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

ПЕКАРИ, село на лѣвой сторонѣ Роси, при впаденіи ея въ Днѣпръ, въ 6-ти верстахъ ниже села Хмельной. Отъ города Канева Пекари отстоитъ неболѣе 8-ми верстъ. Къ востоку отъ села тянутся обширные Днѣпровскіе луга, а къ западу черный лѣсъ, немедленно за селомъ начинающійся. Жителей обоего пола 487; въ 1790 году было лишь 330. Тогда небольшое сельцо это причислялось къ имѣніямъ князя Потемкина. Село Пекари примѣчательно тѣмъ, что, по историческимъ соображеніямъ, оно стоитъ на томъ мѣстѣ, гдѣ въ давнее время былъ городъ Родня, извѣстный осадою въ 975 году, въ время коей жители Родни, вмѣстѣ съ дружиною великаго князя Ярополка, доведены были войскомъ князя Владиміра Святославича до такой крайности, что бѣдствіе Родни обратилось въ пословицу: бѣда, аки въ Родни! Пословица эта пережила самый городъ, потому что Родня и самое ея имя исчезли во мракѣ нашей исторіи, не оставивъ по себѣ почти никакого слѣда такъ, что археологамъ остается только догадываться, гдѣ именно стоялъ этотъ городъ. Считаемъ умѣстнымъ здѣсь возобновить въ памяти произшествіе, здѣлавшее этотъ городъ извѣстнымъ въ нашей исторіи. Карамзинъ описываетъ его такъ:

Переклад

ПЕКАРІ, село на лівому березі Росі, біля впадіння її в Дніпро, за 6 верст нижче села Хмільної. Від міста Канева Пекарі лежать не далі ніж за 8 верст. На схід від села тягнуться широкі дніпровські луки, а на захід — чорний ліс, що починається відразу за селом. Жителів обох статей 487; 1790 року було лише 330. Тоді це невелике сільце належало до маєтків князя Потьомкіна. Село Пекарі примітне тим, що, за історичними міркуваннями, воно стоїть на тому місці, де за давніх часів було місто Родня, відоме облогою 975 року, під час якої жителів Родні разом із дружиною великого князя Ярополка військо князя Володимира Святославича довело до такої крайності, що лихо Родні стало прислів’ям: бѣда, аки въ Родни! [біда, як у Родні!] Це прислів’я пережило саме місто, бо Родня і саме її ім’я зникли в темряві нашої історії, не залишивши по собі майже ніякого сліду, тож археологам лишається тільки здогадуватися, де саме стояло це місто. Вважаємо доречним нагадати тут подію, що зробила це місто відомим у нашій історії. Карамзін описує її так:

Оригінал

«По взятіи Полоцка Владиміръ пошелъ къ Кіеву. Ярополкъ не дерзнулъ на битву и затворился въ городѣ. Окруживъ станъ свой окопами, Владиміръ хотѣлъ взять Кіевъ не храбрымъ приступомъ, но злодѣйскимъ коварствомъ. Зная великую довѣренность Ярополкову къ одному воеводѣ, именемъ Блуду, онъ вошелъ съ нимъ въ тайные переговоры. Желаю твоей помощи, велѣлъ сказать ему Владиміръ, ты будешь мнѣ вторымъ отцемъ, когда не станетъ Ярополка. Онъ самъ началъ братоубійства! Гнусный любимецъ не усомнился предать государя и благодѣтеля; совѣтовалъ Владиміру обступить городъ, а Ярополку удаляться отъ битвы. Страшась вѣрности добрыхъ кіевлянъ, онъ увѣрилъ князя, будьто они хотятъ измѣнить ему и тайно зовутъ Владиміра. Слабый Ярополкъ, думая спастись отъ мнимаго заговора ушелъ въ Родню. Сей городъ стоялъ на томъ мѣстѣ, гдѣ Рось впадаетъ въ Днѣпръ. Кіевляне, оставленные государемъ, должны были покориться Владиміру, который спѣшилъ осадить брата въ послѣднемъ его убѣжищѣ. Ярополкъ съ ужасомъ видѣлъ многочисленныхъ враговъ за стѣнами, а въ крѣпости — изнеможеніе воиновъ своихъ отъ голода, коего память долго таилась въ древней пословицѣ: бѣда, аки въ Роднѣ. Измѣнникъ Блудъ склонялъ сего князя къ миру, представляя невозможность отразить непріятеля; и горестный Ярополкъ отвѣтствовалъ наконецъ: да будетъ по твоему совѣту! Возьму, что уступитъ мнѣ братъ! Тогда злодѣй увѣдомилъ Владиміра, что желаніе его исполнится и что Ярополкъ отдается ему въ руки. Если во всѣ времена варварскія и просвѣщенныя государи бывали жертвою измѣнниковъ: то во всѣ же времена имѣли они и вѣрныхъ добрыхъ слугъ, усердныхъ къ нимъ и въ самой крайности бѣдствія. Изъ числа сихъ былъ у Ярополка нѣкто прозваніемъ Варяжко, который говорилъ ему: «не ходи, государь, къ брату! Ты погибнешь! Оставь Россію на время и собери войско въ землѣ Печенѣговъ». Но Ярополкъ слушалъ только изверга Блуда и съ нимъ отправился въ Кіевъ, гдѣ Владиміръ ожидалъ его въ теремномъ дворцѣ Святослава. Предатель ввелъ легковѣрнаго государя своего въ жилище брата, какъ въ вертепь разбойниковъ и заперъ дверь, чтобы дружина княжеская не могла войти за ними. Тамъ два наемника племени Варяжскаго пронзили мечами грудь Ярополкову......»

Переклад

«Після взяття Полоцька Володимир пішов на Київ. Ярополк не наважився на битву й зачинився в місті. Оточивши свій табір окопами, Володимир хотів узяти Київ не хоробрим приступом, а лиходійським підступом. Знаючи велику довіру Ярополка до одного воєводи на ім’я Блуд, він вступив із ним у таємні переговори. Бажаю твоєї допомоги, — звелів сказати йому Володимир, — ти будеш мені другим батьком, коли не стане Ярополка. Він сам почав братовбивства! Мерзенний улюбленець не завагався зрадити государя й благодійника; радив Володимирові обступити місто, а Ярополкові — ухилятися від битви. Боячись вірності добрих киян, він запевнив князя, ніби вони хочуть його зрадити й таємно кличуть Володимира. Слабкий Ярополк, думаючи врятуватися від уявної змови, пішов до Родні. Це місто стояло на тому місці, де Рось впадає в Дніпро. Кияни, покинуті государем, мусили скоритися Володимирові, який поспішав обложити брата в останньому його притулку. Ярополк із жахом бачив численних ворогів за стінами, а у фортеці — знесилення своїх воїнів від голоду, пам’ять про який довго зберігалася в давньому прислів’ї: бѣда, аки въ Роднѣ [біда, як у Родні]. Зрадник Блуд схиляв цього князя до миру, доводячи, що відбити ворога неможливо; і зажурений Ярополк нарешті відповів: хай буде за твоєю порадою! Візьму, що відступить мені брат! Тоді лиходій сповістив Володимира, що його бажання здійсниться і що Ярополк віддається йому до рук. Якщо в усі часи, варварські й освічені, государі ставали жертвою зрадників, то в усі ж часи мали вони й вірних, добрих слуг, відданих їм і в найтяжчій біді. Одним із таких був у Ярополка якийсь чоловік на прізвисько Варяжко, який казав йому: „Не ходи, государю, до брата! Ти загинеш! Покинь Росію на якийсь час і збери військо в землі печенігів“. Але Ярополк слухав тільки нелюда Блуда й разом із ним вирушив до Києва, де Володимир чекав на нього в теремному палаці Святослава. Зрадник увів свого легковірного государя в оселю брата, як у вертеп розбійників, і замкнув двері, щоб княжа дружина не могла ввійти слідом за ними. Там двоє найманців варязького племені пронизали мечами Ярополкові груди......»

Оригінал

У жителей села Пекарей не сохранилось даже имени Родни. Два укрѣпленія: одно на Княжей горѣ, а другое на урочищѣ Бычакѣ съ городищемъ, отстоящіе одно отъ другаго на 3 версты, могли быть боковыми редутами Родни вмѣстѣ съ замковищами находящимися на горахъ близъ селъ Конончи и Хмельной. Этотъ объемъ, правда, слишкомъ обширенъ для города. Но въ старину города наши были вообще обширнѣе нынѣшнихъ. Страхъ нападеній непріятельскихъ непозволялъ основывать небольшихъ деревень и потому все народонаселеніе страны тѣснилось въ городахъ, разширяя ихъ предмѣстіями, въ срединѣ коихъ обыкновенно строились замки, куда, въ случаѣ опасности спасались жители, оставляя свои непрочныя жилища въ жертву огню непріятельскому. Родня по этому могла быть также обширнымъ городомъ и Ярополкъ не даромъ думалъ быть въ немъ безопаснѣе, чѣмъ въ Кіевѣ. Возлѣ Княжей горы, ближе къ Пекарямъ есть гора Нетеребка, на которой находили Римскія серебренныя монеты, слитки серебра, серебренный молотокъ и выкапывали кирпичныя плиты. Надъ самимъ селомъ возвышается двѣ горы: одна великій-Курганъ, а другая малый-Курганъ. Великій-Курганъ, господствуетъ надъ всѣми окружными возвышенностями, могъ служить маякомъ или сторожевымъ мѣстомъ города.

Переклад

У жителів села Пекарів не збереглося навіть імені Родні. Два укріплення — одне на Княжій горі, а друге в урочищі Бичак із городищем, — що віддалені одне від одного на 3 версти, могли бути бічними редутами Родні разом із замковищами, що є на горах біля сіл Конончі й Хмільної. Такий обсяг, щоправда, завеликий для міста. Але за старих часів наші міста були взагалі просторіші за нинішні. Страх ворожих нападів не дозволяв засновувати невеликих сіл, і тому все населення краю тіснилося в містах, розширюючи їх передмістями, посеред яких зазвичай будували замки, куди в разі небезпеки рятувалися жителі, лишаючи свої неміцні житла на поталу ворожому вогню. Тому й Родня могла бути великим містом, і Ярополк недарма думав, що буде в ньому в більшій безпеці, ніж у Києві. Біля Княжої гори, ближче до Пекарів, є гора Нетеребка, на якій знаходили римські срібні монети, злитки срібла, срібний молоток і викопували цегляні плити. Над самим селом височать дві гори: одна — Великий Курган, а друга — Малий Курган. Великий Курган, що панує над усіма навколишніми висотами, міг слугувати маяком або сторожовим місцем міста.

Оригінал

Церковь Введенская, деревяная, 7-го класса; земли имѣетъ указную пропорцію, стоитъ среди села на приличномъ мѣстѣ, между ручейкомъ, изъ горъ текущимъ и дорогою въ Каневъ; построена въ 1766 году при священникѣ Герасимѣ Лебедовичѣ, на мѣсто стоявшей съ 1730 года и разобранной по ветхости.

Переклад

Церква Введенська, дерев’яна, 7-го класу; землі має указну пропорцію; стоїть посеред села на пристойному місці, між струмочком, що тече з гір, і дорогою на Канів; збудована 1766 року за священника Герасима Лебедовича на місці тієї, що стояла з 1730 року й була розібрана через ветхість.

Примітки до перекладу

Міри. Верста — близько 1,07 км. У статті: 6 верст ≈ 6,4 км; 8 верст ≈ 8,5 км; 3 версти ≈ 3,2 км. Перерахунок наш.

Назва. «Пекари» — Пекарі.

«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Черкаський повіт, «Межиричское имѣніе г. Парчевскаго.»
Сторінки
637–639 · скан 637, скан 638, скан 639
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 637–639. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/pekari/