Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

ПАВОЛОЧЬ, мѣстечко среди уѣзда при рѣкѣ Раставицѣ, въ 21 верстѣ отъ уѣзднаго города. Жителей обоего пола съ предмѣстіемъ Ксендзовкою: православныхъ 2617, римскихъ католиковъ 250, евреевъ 1695. Въ 1775 году въ Паволочи было 396 домовъ, платившихъ подымное. Названіе мѣстечка происходитъ отъ слова паволока, означающаго на древнемъ славянскомъ языкѣ шелковыя и вообще драгоцѣнныя матеріи. Это одно названіе приводитъ къ догадкѣ о торговомъ значеніи Паволочи въ глубокой древности. Въ Малороссійской исторіи мѣстечко это извѣстно съ XVI столѣтія; какъ собственность извѣстнаго образователя Запорожской Сѣчи Евстафія Дашковича. До временъ Богдана Хмельницкаго, Паволочь считалась однимъ изъ важнѣйшихъ Украинскихъ городовъ и по имени ея назывался одинъ изъ Украинскихъ полковъ. Послѣ сраженія при Берестечкѣ, Хмельницкій отступая оттуда, простоялъ съ обозомъ подъ Паволочью, въ урочищѣ, называемомъ нынѣ Гончарами, шесть недѣль: отъ 8-го Іюля до 19-го Августа, поджидая прибытія свѣжихъ козацкихъ войскъ. Сохранились остатки укрѣпленій въ этомъ пунктѣ и валъ въ 440 саженей длины и высотою до 3 саженей. Въ это время Хмельницкій познакомился съ Паволоцкимъ священникомъ Шрамкомъ, который въ послѣдствіи оставаясь священникомъ, былъ произведенъ въ полковники и получилъ нѣсколько ранъ въ битвахъ за вѣру и отечество и потерялъ сына, павшаго также на полѣ чести. Старый посадъ Паволочи окруженъ съ трехъ сторонъ рѣкою Раставицею и ручьемъ Паволочкою, а съ четвертой сѣверной стороны оба берега соединены высокимъ валомъ со рвомъ. Этотъ валъ въ старину былъ укрѣпленъ частоколомъ дубовымъ, а по срединѣ были каменные ворота съ башнею и въ настоящее время жители называютъ этотъ въѣздъ башнею. Изъ внутренней стороны крѣпости былъ подземный ходъ на полверсты къ водѣ. Вдали въ полѣ видна могила, называемая Ивановой. На ней стоялъ въ опасное время козакъ съ вехою, которою подавалъ сигналы горожанамъ, когда видѣлъ подступающихъ Татаръ или Поляковъ. Въ южной части стараго посада на высокомъ мысѣ надъ рѣкою возвышается замковище, отдѣленное отъ мѣстечка рвомъ и валомъ. Замокъ состоялъ изъ деревяныхъ строеній и былъ обнесенъ тройнымъ рядомъ частокола. По возстановленіи въ Малороссіи, при Петрѣ Великомъ, Польскаго владычества, Паволочь вмѣстѣ съ Ружиномъ поступила во владѣніе на вотчинномъ правѣ къ князьямъ Любомірскимъ. Дочь князя Каспра Любомірскаго Софія, по первому мужу Протопотоцкая, по второму Зубова, по третьему Уварова, въ 1805 году продала м. Паволочь съ малыми Лисовцами мужу своему Ѳеодору Петровичу Уварову. По смерти его въ 1826 году мѣстечко по наслѣдству досталось племянникамъ его Ѳеодору и Андрею Уваровымъ. По смерти Андрея Уварова въ 1840 году, принадлежавшая ему половина мѣстечка съ 4620 десятинами земли досталась его внукамъ Вѣрѣ и Екатеринѣ Дьяковымъ, продавшимъ въ 1858 году Станиславу Валентьевичу Абрамовичу; а другая половина Ѳеодора съ 2902 десятинами земли, съ деревнею Гать, (такъ называется, часть мѣстечка отдѣляемая рѣчкою Паволочкою), за долги частные и казенные продана въ 1853 году съ публичныхъ торговъ княгинѣ Сесиліи изъ Моршковскихъ Радзивиллъ, которою завѣщана Вильгельму Радзивиллу, недавно продавшему ее тому же Абрамовичу. Предмѣстье Ксендзовка принадлежитъ казнѣ.

Переклад

ПАВОЛОЧ, містечко посеред повіту на річці Роставиці, за 21 версту від повітового міста. Жителів обох статей разом із передмістям Ксендзовкою: православних 2617, римо-католиків 250, євреїв 1695. 1775 року в Паволочі було 396 домів, що платили подимне. Назва містечка походить від слова паволока, яке давньою слов’янською мовою означало шовкові й узагалі коштовні тканини. Вже сама ця назва наводить на здогад про торговельне значення Паволочі в глибоку давнину. У малоросійській історії це містечко відоме з XVI століття як володіння відомого творця Запорозької Січі Євстафія Дашковича. До часів Богдана Хмельницького Паволоч вважалася одним із найважливіших українських міст, і за її ім’ям називався один з українських полків. Після битви під Берестечком Хмельницький, відступаючи звідти, простояв з обозом під Паволоччю, в урочищі, яке тепер називають Гончарами, шість тижнів: від 8 липня до 19 серпня, чекаючи на прибуття свіжих козацьких військ. У цьому місці збереглися рештки укріплень і вал завдовжки 440 сажнів і заввишки до 3 сажнів. Тоді ж Хмельницький познайомився з паволоцьким священником Шрамком, який згодом, залишаючись священником, дістав чин полковника, отримав кілька ран у битвах за віру й вітчизну і втратив сина, що теж поліг на полі честі. Старий посад Паволочі з трьох боків оточений річкою Роставицею і струмком Паволочкою, а з четвертого, північного боку обидва береги з’єднані високим валом із ровом. Цей вал за давніх часів був укріплений дубовим частоколом, а посередині була кам’яна брама з баштою, і тепер жителі називають цей в’їзд баштою. З внутрішнього боку фортеці до води вів підземний хід завдовжки пів версти. Віддалік у полі видно могилу, що зветься Івановою. На ній у небезпечну пору стояв козак із віхою, якою подавав сигнали городянам, коли бачив, що підступають татари чи поляки. У південній частині старого посаду на високому мисі над річкою здіймається замковище, відокремлене від містечка ровом і валом. Замок складався з дерев’яних будівель і був обнесений потрійним рядом частоколу. Коли за Петра Великого в Малоросії відновилося польське панування, Паволоч разом із Ружином перейшла у вотчинне володіння князів Любомирських. Дочка князя Каспера Любомирського Софія, за першим чоловіком Протопотоцька, за другим Зубова, за третім Уварова, 1805 року продала м. Паволоч із Малими Лисівцями своєму чоловікові Феодору Петровичу Уварову. Після його смерті 1826 року містечко в спадок дісталося його небожам Феодору та Андрію Уваровим. Після смерті Андрія Уварова 1840 року половина містечка, що належала йому, з 4620 десятинами землі дісталася його онукам Вірі та Катерині Дьяковим, які 1858 року продали її Станіславу Валентьєвичу Абрамовичу; а друга, Феодорова, половина з 2902 десятинами землі й селом Гать (так називається частина містечка, яку відокремлює річечка Паволочка) за приватні й казенні борги 1853 року була продана з публічних торгів княгині Сесилії з Моршковських Радзивілл, яка заповіла її Вільгельму Радзивіллу, що недавно продав її тому самому Абрамовичу. Передмістя Ксендзовка належить скарбниці.

Оригінал

Въ 1741 году, какъ видно изъ визиты того года, въ Паволочи было 4 церкви всѣ деревяныя: Покровская, Михайловская, Богоявленская и Благовѣщенская. Изъ нихъ Михайловская возлѣ замку на одномъ погостѣ съ римскимъ костеломъ. Она была о трехъ куполахъ съ крыльцемъ со входа, надъ которымъ висѣлъ небольшой колоколъ. Къ ней принадлежала дзвоница надъ замковыми воротами съ пятью колоколами. Церковь эта сожжена еще въ прошломъ вѣкѣ немедленно по присоединеніи отъ уніи къ православію, принадлежавшею ей усадьбою овладѣли ксендзы. Покровская построена 1723 года мѣщанами. Въ той же визитѣ отмѣчено, что тогдашній священникъ Покровскій Павелъ Іерузалимецъ посвященъ въ Кіевѣ въ 1701 году къ Бѣлиловской церкви, а къ Покровской Паволоцкой переведенъ въ 1725 году. Богоявленская церковь на правой сторонѣ рѣки на предмѣстьѣ построена 1730 года. Покровская и Богоявленская церкви тѣ самыя, которыя существовали въ 1741 г., остались и донынѣ приходскими и причислены по штатамъ: первая къ 5-му, а вторая къ 4-му классу, но съ уменьшенными окладами жалованья для причтовъ, потому что во владѣніи ихъ находится земли болѣе нежели двойная пропорція, именно: при Покровской 116, а при Богоявленской 124 десятины. При Богоявленской церкви священникомъ опой и благочиннымъ Серапіономъ Брояковскимъ устроено недавно училище образцовое. Латинскій костелъ въ мѣстечкѣ каменный, пестроенъ во второй половинѣ прошлаго вѣка княземъ Стиниславомъ Любомірскимъ, недавно возобновленный на сумму собранную изъ доходовъ имѣнія при помѣщ. Уваровыхъ. Къ Паволочской Богоявленской церкви причислена деревня Голубятинъ, на правой сторонѣ рѣки Раставицы въ 5-ти верстахъ ниже мѣстечка Паволочи, гдѣ жителей обоего пола 500. Принадлежитъ къ Быстрикскому имѣнію г-жи Челищевой.

Переклад

1741 року, як видно з візити того року, в Паволочі було 4 церкви, всі дерев’яні: Покровська, Михайлівська, Богоявленська і Благовіщенська. З них Михайлівська — біля замку, на одному цвинтарі з римським костелом. Вона мала три бані й ґанок при вході, над яким висів невеликий дзвін. Їй належала дзвіниця над замковою брамою з п’ятьма дзвонами. Цю церкву спалено ще минулого століття, одразу після приєднання від унії до православ’я; садибою, що їй належала, заволоділи ксьондзи. Покровську збудували міщани 1723 року. У тій самій візиті зазначено, що тодішнього покровського священника Павла Ієрузалимця висвячено в Києві 1701 року до білиловської церкви, а до Покровської паволоцької переведено 1725 року. Богоявленську церкву на правому березі річки, на передмісті, збудовано 1730 року. Покровська і Богоявленська церкви — ті самі, що існували 1741 р., — і донині залишаються парафіяльними та зараховані за штатами: перша до 5-го, а друга до 4-го класу, але зі зменшеними окладами платні для причтів, бо в їхньому володінні землі більше, ніж подвійна пропорція, а саме: при Покровській 116, а при Богоявленській 124 десятини. При Богоявленській церкві її священник і благочинний Серапіон Брояковський недавно влаштував зразкове училище. Латинський костел у містечку кам’яний, збудований у другій половині минулого століття князем Станіславом Любомирським, недавно відновлений коштом, зібраним із прибутків маєтку за поміщиків Уварових. До паволоцької Богоявленської церкви приписано село Голубятин на правому березі річки Роставиці, за 5 верст нижче містечка Паволочі, де жителів обох статей 500. Належить до бистрицького маєтку пані Челищевої.

Примітки до перекладу

Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 21 верста ≈ 22,4 км; 440 сажнів ≈ 939 м; 3 сажні ≈ 6,4 м; 4620 десятин ≈ 5047 га; 2902 десятини ≈ 3170 га. Перерахунок наш.

Назва. «Паволочь» — Паволоч.

«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.

«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.

«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.

«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Сквирський повіт, «Ружинское имѣніе:»
Сторінки
212–214 · скан 212, скан 213, скан 214
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 212–214. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/pavoloch/