Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
МИРОНОВКА, село по обѣимъ сторонамъ Расавы, въ которую здѣсь впадаетъ два ручья: Мокрый и Сухой-Бутень; получило наяваніе по имени осадчаго Мирона Зеленаго вольнаго козака изъ м. великихъ Пологъ Полтав. губ. Здѣсь и въ с. Зеленькахъ, по преданію были основанные имъ хутора. Жителей об. пола 1865. Въ 1790 году въ 103 дворахъ считалось об. пола 1020, а въ 1740 только 20 дворовъ. Село состоитъ изъ семи кутковъ или частей: 1) собственно Мироновка гдѣ церковь; 2) Соломаховка; 3) Нибытовка; 4) Слобода; 5) Околотовка; 6) Шафрановка; 7) Розмариновка. Послѣдняя заселена въ 1857 г. переводомъ крестьянъ изъ разныхъ мѣстъ къ сахарному заводу и названа именемъ Розы и Марины, супруги и дочери владѣльца. Достопримѣчательности села составляютъ: винокуренный каменный заводъ, два экономическіе фольварка съ хлѣбомъ въ скирдахъ, каменный магазинъ съ запаснымъ хлѣбомъ Владиславской волости, три водяныя мельницы, изъ коихъ одна церковная; каменный сахарный заводъ, называемый Розмариновскій. Въ полѣ, за яромъ называемымъ Перерванымъ, находится замѣчательный источникъ (жерело), снабжающій лѣтомъ хорошею водою работающихъ въ степи Владиславки. Ему приписываютъ цѣлебныя свойства, а близъ него, надъ рѣкою Расавою, есть древнее замковище обнесенное двумя валами. При самомъ впаденіи мокрой Бутени въ Расаву, на такъ называемой Поповой греблѣ, по преданію, нѣкогда ватажка туземцевъ сражалась съ Ляхами. Убитые съ обѣихъ сторонъ похоронены въ двухъ разныхъ могилахъ, одна противъ другой насыпанныхъ за селомъ. Когда и кто строилъ укрѣпленіе, и въ какое время происходила битва съ ляхами, неизвѣстно.
Переклад
МИРОНІВКА, село по обидва боки Росави, в яку тут впадають два струмки: Мокрий і Сухий-Бутень; дістало назву від імені осадчого Мирона Зеленого, вільного козака з містечка Великі Пологи Полтавської губернії. Тут і в селі Зеленьках, за переказом, були засновані ним хутори. Жителів обох статей 1865. 1790 року в 103 дворах налічувалося 1020 жителів обох статей, а 1740 року — лише 20 дворів. Село складається з семи кутків, або частин: 1) власне Миронівка, де церква; 2) Соломаховка; 3) Нибитовка; 4) Слобода; 5) Околотовка; 6) Шафрановка; 7) Розмариновка. Останню заселено 1857 року переведенням селян з різних місць до цукрового заводу й названо ім’ям Рози й Марини, дружини й доньки власника. Визначними місцями села є: кам’яний винокурний завод, два економічні фільварки з хлібом у скиртах, кам’яний магазин із запасним хлібом Владиславської волості, три водяні млини, з яких один церковний; кам’яний цукровий завод, що зветься Розмариновським. У полі, за яром, що зветься Перерваним, є примітне джерело (жерело), яке влітку дає добру воду тим, хто працює в степу Владиславки. Йому приписують цілющі властивості, а поблизу нього, над річкою Росавою, є давнє замковище, обнесене двома валами. Біля самого впадіння Мокрої Бутені в Росаву, на так званій Поповій греблі, за переказом, колись ватажка [ватага] місцевих жителів билася з ляхами. Убитих з обох боків поховано у двох різних могилах, насипаних за селом одна навпроти одної. Коли і хто будував укріплення і коли відбувалася битва з ляхами — невідомо.
Оригінал
Церковь Михайловская деревяная, 5-го класса; земли имѣетъ указную пропорцію. Заложена 1749, а построена 1755 года жителемъ Михаиломъ Горковымъ, который и погребенъ, равно какъ и первый Мироновскій священникъ Савва Черняховскій, среди церкви; въ 1848 и 1855 году устроены два боковые придѣла, въ честь иконъ Всемилостиваго Спаса и Архидіакона Стефана.
Переклад
Церква Михайлівська, дерев’яна, 5-го класу; землі має указну пропорцію. Закладена 1749, а збудована 1755 року жителем Михайлом Горковим, якого й поховано, як і першого миронівського священика Саву Черняховського, посеред церкви; 1848 і 1855 років влаштовано два бічні вівтарі — на честь ікон Всемилостивого Спаса й Архідиякона Стефана.
Примітки до перекладу
Назва. «Мироновка» — Миронівка.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Городище», «замковище». Місце давнього укріплення з валами й ровами.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.
«Придел». Бічний вівтар у храмі з окремим посвяченням; перекладаємо «бічний вівтар».
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Канівський повіт, «Вотчинное имѣніе графовъ Браницкихъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 560–561. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/myronivka/