Мотижин у Похилевича (1864)

Переклад

МОТИЖИН, містечко за 2 версти від Копилова, на старій житомирській поштовій дорозі, біля верхів’їв річки Бучі. Жителів обох статей: православних 1570, євреїв 330. Землі в Мотижині разом із селом Плахтянкою, які становлять один маєток, 7875 десятин. У містечку є замковище, що складається із земляного валу з зовнішнім ровом, який має ознаки того, що його могли наповнювати водою. Про час і обставини спорудження цього замку переказу не збереглося. Минулого століття Мотижин належав до макарівського маєтку. З початку нинішнього [століття] — Йосифові Шимановському, який 1840 року продав це село Юліанні Сулимовій, від якої його через 10 років успадкувала генеральша Ловцова, а після її смерті 1859 року воно за заповітом дісталося її племінниці Марії Миколаївні Кандибовій, нині за чоловіком генеральші Савицькій.

Переклад

Церква Георгіївська, дерев’яна, 5-го класу; землі має разом із лісом і пасікою 43 десятини; збудована ще 1722 року. Але вона стоїть на місці давнішої, що випливає з ерекції, яка зберігається в церкві і в якій колишній власник Антоній Любомирський підтверджує за церквою землі, що були в її володінні ab antiqus [здавна]. Ось копія цієї ерекції: «Антоній на Вышничу, Ярославю, Оссолинѣ и Пршеворску Любомірскій, стра̨жник велькій коронный, полковник войск Его Королевской Мосци и республики; Піотровскій и проч. и проч. староста. Ясне вельможнему Флоріану Гребницкіему, митрополиту и проч. Пр̄и залеценю повинных хенци моих, до віадомост̄и подаіе̨, иж вакуіе̨ церкіевь в добрых моих д̵ѣд̵ичных в міастечку Мотыжинѣ под титулем Св. Іер̄жего; до кторей з науки, побожности и добрых обычаев маіонц собѣ залецонего учт̄ивего Грегор̄а Клебановскіего, ex jure patronatus collationisque meæ, презентоват̄ь умыслилем, яко онего actualiter his litteris презентуіе̨; и тегож самего, а не иннего пр̄и тей же свіа̨тной абы инсталліоват̄ь, консекроват̄ь и инвестиговат̄ь рачил. Кторего при вшистких ab antiquo, ведлуг эрекціи, належонцых грунтах, сіаножӗнцях, огродах, садах, ставках, барцях, пасѣках и паствисках ad vites temporalis спокойне заживать зоставуіе̨, увольняіа̨ц го од вшистких так дворских, яко и громадских поборов, яко-то: чиншов, повозов, д̵есе̨т̄ин пчельных и овчих et quocunque titulo называіонцыхся податков liberum facio и те̨ презенте̨ для лѣпшего валіору подписуіе̨ А. Любомірскій, року 1755.» [Антоній на Вишнічі, Ярославі, Оссоліні й Пшеворську Любомирський, великий коронний стражник, полковник військ Його Королівської Милості й Речі Посполитої, піотровський та ін. та ін. староста. Ясновельможному Флоріанові Гребницькому, митрополитові та ін. Засвідчуючи належну мою прихильність, повідомляю, що вакантна церква в моїх спадкових маєтностях у містечку Мотижині під титулом Св. Юрія; на яку я, маючи рекомендованого мені вченістю, побожністю й добрими звичаями чесного Григорія Клебановського, з права мого патронату й колації вирішив його презентувати, як оце фактично цим листом його й презентую; і щоб того самого, а не іншого, до тієї ж святині зволили інсталювати, висвятити й інвеститувати. Йому при всіх здавна, згідно з ерекцією, належних ґрунтах, сіножатях, городах, садах, ставках, бортях, пасіках і пасовищах залишаю довічно спокійно користуватися, звільняючи його від усіх як дворових, так і громадських поборів, як-от: чиншів, підвод, десятини бджолиної та вівчої і податків, хоч би як вони звалися, і цю презенту для більшої ваги підписую. А. Любомирський, року 1755.]