Мошни у Похилевича (1864)

Переклад

МОШНИ, містечко. Невідомо, як давно засновані Мошни, але 1494 року вони вже існували, як видно з наведеної тут грамоти великого князя литовського Олександра, записаної в Литовській метриці (у книзі 192, с. 19). «Намѣстнику Черкаскому, п. Климу Александровичу и иннымъ намѣстникомъ нашимъ, хто и потомъ отъ насъ будетъ Черкасы держати. Билъ намъ чоломъ бояринъ Кіевскій Васько Ершевичъ и повѣдалъ передъ нами: што князь Семенъ Олельковичъ далъ отцу его имѣніе въ Черкасскомъ повѣтѣ, на имя Мошны, за его отчизну. А въ томъ его имѣніи люди были ясачные, къ Черкасомъ служили ясачную службу, и тыми разы тыхъ его людей поганьство Татарове побрали, а иншіи до Черкасъ пошли; и билъ намъ чоломъ, абыхмо ему дозволили въ томъ его имѣніи людъ садити за ся. Ино которыхъ онъ людей призоветъ и осадитъ, ажбы еси ихъ въ ясачную службу невернулъ и далъ имъ покой; нехай они ему служатъ по тому, какъ и въ иншихъ бояръ Кіевскихъ люди господаромъ своимъ служатъ. Писанъ у Вильно, мая 17 дня, индиктъ 12» [Черкаському намісникові, п. Климові Олександровичу, та іншим нашим намісникам, хто й надалі від нас триматиме Черкаси. Бив нам чолом київський боярин Васько Єршевич і розповів перед нами, що князь Семен Олелькович дав його батькові маєток у Черкаському повіті на ймення Мошни за його отчину. А в тому його маєтку люди були ясачні, служили до Черкас ясачну службу, і тим часом тих його людей погани-татари забрали, а інші пішли до Черкас; і бив нам чолом, щоб ми дозволили йому осаджувати людей у тому його маєтку на себе. Тож яких людей він закличе й осадить, щоб ти їх до ясачної служби не повертав і дав їм спокій; нехай вони служать йому так, як і в інших київських бояр люди служать своїм господарям. Писано у Вільні, травня 17 дня, індикт 12]. У Книзі Великому кресленню 1627 року сказано: а ниже Домонтова, по правой сторонѣ Днѣпра, три версты городъ Мошна Вышневецкаго [а нижче Домонтова, по правому боці Дніпра, за три версти — місто Мошна Вишневецького]. Під час воєн Хмельницького й пізніших Мошни були неважливим пунктом. Кілька разів вони переходили то в одні, то в інші руки; але нічого особливо примітного в них не траплялося, хіба що вважатимемо примітним те, що в мошенському монастирі поневірявся нещасний син Хмельницького Юрій, який із гетьмана став ченцем. Значно важливіші Мошни своїм гарним розташуванням, яке ще більше прикрасили смак і щедрість покійного кавказького намісника, що влаштував тут палаци, сади й замки. Тут зосереджено головне управління маєтком князів Воронцових, який у Київській губернії поділяється на два ключі: Мошенський і Городищенський. Ось список поселень обох ключів із зазначенням ревізьких душ чоловічої статі:

Переклад

Переклад

А всього 14 895 ревізьких душ чоловічої статі і 70 442 десятини землі.

Переклад

Ще на початку минулого століття Мошни належали князеві Янушу Вишневецькому, нащадкові того Димитрія Вишневецького, який, очолюючи малоросійський народ, пишався тим, що він руський і православний, і сподівався об’єднати очолюваний ним руський народ під скіпетром руського царя Іоанна IV. Але у XVIII столітті князі Вишневецькі, як показують їхні перекручені імена, вже трималися латинства. Після смерті Януша Вишневецького близько 1732 року маєтком заволоділа його дочка Уршуля, що була заміжня за князем Радзивіллом, троцьким воєводою. Проте межі тодішнього Мошенського маєтку простягалися на північний захід у нинішній Канівський повіт аж до Ржавця й Голяків. Городищенський ключ належав Любомирським. З другої половини минулого століття Мошенський маєток належить графові Моравському, який дуже дбав про утвердження в Мошнах унії й переслідував священника мошенської церкви Феодора Кленицького, що, за прикладом усіх своїх попередників, бажав лишатися православним (див. у церковних актах ерекції 1791 року). 1776 року Моравський продав Мошенський ключ князеві Любомирському, власникові всієї Смілянщини, а той, бажаючи мати для звіриного полювання маєток у Литві, обмінявся зі світлішим князем Потьомкіним Мошенським і Смілянським ключами на ключ Стародубський. Після смерті Потьомкіна його величезні маєтки дісталися небожам і небогам: Енгельгардтам і Голіциним. Мошенський ключ дістався Олександрі Енгельгардт, що була заміжня за гетьманом польських військ Ксаверієм Браницьким. Її старша дочка Єлизавета Браницька була заміжня за князем Михайлом Семеновичем Воронцовим. Їй і нині належить великий Мошенський маєток. І покійний князь, і його дружина, і їхній єдиний син Семен Михайлович рідко бували в маєтку, постійно живучи за кордоном, куди їм відсилають зібрані прибутки.

Переклад

У Повному зібранні законів Російської імперії за 1834, 1844 і 1856 роки під №№ 6954, 18451 і 30579 надруковано височайше затверджені постанови про заснування майорату в роді князів Воронцових. Але до цього майорату приписано лише маєтки самого покійного князя Михайла Семеновича, що лежать у губерніях Петербурзькій, Воронезькій, Владимирській, Херсонській і Таврійській, та будинок у місті Одесі. Мошенський же маєток, як посаг княгині, до майорату не приписано.

Переклад

Містечко лежить на рівній низині, вкритій колись непрохідними болотами. Звідси й виводять назву Мошни. Мошня — по-малоросійськи низинне місце, повне мошок. Помітно, що околиці являють собою луг, який заливали весняні води Дніпра, коли той у давнину був повноводнішим. Тепер Дніпро віддалений від містечка на чотири версти, і навіть найбільша повінь не досягає Мошен. 1775 року в Мошнах було 197, а на передмісті 259 будинків. Нині жителів обох статей: православних 4378, євреїв 535, римо-католиків, що тимчасово живуть у містечку при панській економії та при костелі, 64. Торгівля в Мошнах досить розвинена. Нею займаються десять купців 3-ї гільдії, з яких семеро євреїв, а троє християн. Дозвільний відвідувач Мошен вважає своїм обов’язком побувати в славетній садибі власника. Її визначні пам’ятки: величезний парк, розкиданий по горах, для огляду якого мандрівниками власник виділив кілька легких кабріолетів і коней, привчених до їзди горами; звіринець, палаци, збудовані в оригінальному сільському смаку, картинна галерея і Святославова вежа на краю гори, збудована 1841 року, зі 158 сходинками, заввишки 27 саж. до скляного ліхтаря, де вночі, під час рідкісного перебування власників у маєтку, горить вогонь і звідки вдень відкривається чудовий вид на околиці.

Переклад

До мошенських старожитностей слід віднести: а) курган, або могилу, на захід від містечка, в якій, за розповідями жителів, гайдамаки були закопали свої скарби, згодом кимось викрадені. б) Гору Бесідку, на південний схід, у лісі, поблизу нинішньої гуральні, на якій збиралися гайдамаки, щоб бесідувати, або радитися про свої задуми. в) Дерев’яний хрест трохи вище від Бесідки, при дорозі, що веде до монастиря, поставлений на тому місці, де відпочивав митрополит Євгеній під час однієї зі своїх подорожей до Мошногірського монастиря. г) Неподалік від хреста, між Глеб-горою і Давидовою горою, у лісі — гору, що зветься Івани. На ній є давнє городище з валом, ровом і ворітьми на схід. Якщо правда, що великий князь Святослав Ігорович зупинявся тут із дружиною під час одного зі своїх походів на Грецію, то його човни могли приставати в цьому місці, бо низина, на якій стоїть містечко, в той далекий час, імовірно, була вкрита водою. Жителі помилково приписують побудову цього городка гайдамакам 1768 року.

Переклад

У Мошнах дві парафіяльні церкви: Преображення Господнього та Успіння Пресвятої Богородиці; перша кам’яна, друга дерев’яна. Донедавна була й третя церква, для передмістя містечка та для села Лозовок, на честь святителя Миколая, закрита після побудови нинішньої кам’яної Преображенської церкви. Ще на початку минулого століття (див. візитації Мошенського деканату за 1740 і 1746 роки в актах Радомисльської консисторії) всі три мошенські церкви визнавали давніми, і вони вирізнялися серед навколишніх сільських церков кращим начинням і срібним посудом; Успенська вважалася головною в Мошенському деканаті 1). Унію запроваджено близько 1739 року, і до 1795 року народ і саме духовенство кілька разів її відкидали в міру успіхів російської зброї. Народ здебільшого звертався по хрещення немовлят та інші християнські треби до Мошногірського монастиря, православ’я якого завжди було непохитним.

Переклад

Нинішня Преображенська церква готичної архітектури, з високою готичною дзвіницею, збудована покійним князем Михайлом Семеновичем Воронцовим і освячена митрополитом Філаретом 1840 року. У ній примітні деякі ікони й начиння колишніх дерев’яних Преображенської та Миколаївської церков, Євангеліє старовинного львівського друку і дві давні срібні чаші. За штатами сільських церков її віднесено до 3-го класу, землі має 73 десятини. У її парафії налічується 2050 душ у самому містечку і 1713 у селах Будища, Лозовок, Сікирна та Єлисаветка. З 1843 року при ній засновано училище для селянських дітей. Про колишню Преображенську церкву у візитації за 1783 рік сказано: «церковь друга парахіальна Мошенска во имя Преображенія Господня въ колляціи теразъ Игнатія Моравскаго, генералъ-маіора войскъ литовскихъ; когда въ первый разъ заложена и построена, извѣстія нѣтъ. Только изъ письма Богдана Хмельницкаго, гетмана войскъ запорожскихъ къ полковнику и атаману здѣшнему Мошенскому 1648 года писаннаго, во время послѣдней визиты въ оригиналѣ находившагося, въ которомъ Хмельницкій вспоминаетъ отца Снаскаго и утверждаетъ за церковью хуторъ наданный ему Вишневецкимъ а тогдашнимъ полковникомъ Мошенскимъ заграбленный 2), можно заключить, въ чемъ [друга парафіяльна мошенська церква на честь Преображення Господнього, нині в патронаті Ігнатія Моравського, генерал-майора литовських військ; коли вперше закладена й збудована, відомостей немає. Лише з листа Богдана Хмельницького, гетьмана війська запорозького, до тутешнього мошенського полковника й отамана, писаного 1648 року, який під час останньої візитації був в оригіналі і в якому Хмельницький згадує отця Снаського та закріплює за церквою хутір, наданий йому Вишневецьким, а тодішнім мошенським полковником захоплений, можна дійти висновку, — у чому] удостовѣряютъ и показанія старыхъ людей, что Преображенская церковь есть найдавнѣйшая между другими Мошенскими церквами» [запевняють і свідчення старих людей, — що Преображенська церква найдавніша з-поміж інших мошенських церков]. Тодішня дерев’яна церква була збудована 1721 року на місці колишньої, що згоріла, як значилося в написах на церковних одвірках; вона стояла на південь від замку, між дорогою, що веде до Черкас, і річкою Мошною, — отже, на тому самому місці, де стоїть нинішня кам’яна церква. Навпроти церкви, через дорогу, був, за звичаєм того часу, церковний «шпиталь», у якому громадським коштом утримували немічних і старезних людей обох статей. Парафіян ця церква під час візитації 1783 року мала: у Мошнах 75 будинків, а осіб обох статей 444; у Секирній будинків 11, а осіб 66.

Переклад

Список церков Мошенського деканату, утвореного близько 1737 року за розпорядженням греко-уніатського єпархіального начальства: а) Церкви в Черкаському старостві, у селах Чорнявка, Вергуни, Бузуків, Хацьки, Білозір’я — Богородична і Спаська, Руська Поляна, Свидівок, Ломовате, Худяки, Леськи, Секава, Черкаси — Троїцька й Миколаївська. [б)] У маєтках Яна Вишневецького, краківського каштеляна (з 1717 року): у містечку Мошни — Успенська, Спаська й Миколаївська, у селах Кумейки, Бізор’я — Покровська, Ржавець. в) У маєтках князів Радзивиллів, у селах Тубільці, Березняки, Шелепухи, Михайлівка. г) У маєтку Михайла Вишневецького, у селах Голяки, Мельники, Таганча. д) У Канівському старостві, у селах Межиріч, Горобіївка, Кононча, Хмільна, Пекарі.

Переклад

В описі церков ігумена Мелхиседека, надрукованому в № 13 «Київських єпархіальних відомостей» за 1862 рік, наведено два листи — Богдана Хмельницького та гетьманової, його дружини, — на захист мошенського Спаського священника Андрія Базаринського. Імовірно, це інші листи, ніж той, що був у церкві під час візитації 1783 року.

Переклад

Успенська дерев’яна церква збудована біля старої, як значиться у візитації за 1746 рік, 1745 року. 1842 року її розширено й прибудовано до неї дзвіницю. За штатом належить до 4-го класу; землі має 43 десятини; парафіян 1950 у самому містечку. Її визначна пам’ятка — давній антимінс (1683 року, Афанасія Шумлянського, єпископа луцького й острозького). Є докази існування Успенської церкви 1622 року.

Переклад

Римо-католицький мошенський дерев’яний костел збудовано 1830 року. Нині княгиня Воронцова на його місці будує власним коштом розкішний кам’яний костел.

Переклад

Села, приписані до мошенської Преображенської церкви, такі:

Переклад

Будища, за 2 версти від Мошен, по дорозі до Черкас. Жителів обох статей 968; у цьому селі фільварок і найважливіші господарські заклади.

Переклад

Лозовок над Дніпром. Жителів обох статей 565. До цього села передбачали перенести Миколаївську церкву з Мошен і приписати до неї Будища й Сікирню.

Переклад

Сікирня, за 8 верст від Мошен, над самим Дніпром. За переказами жителів, на місці цього села, яке нині має 117 душ обох статей, колись було велике торгове місто, зруйноване татарами.

Переклад

Єлисаветка. Її жителі, числом 174, усі великороси, переселені недавно (на початку нинішнього століття) з великоросійських маєтків князя.

Переклад

Мошногірський Вознесенський монастир — за 3 версти від містечка Мошни, серед гір і лісів. Його заснування слід віднести до середини XVII століття, коли в Малоросії внаслідок єзуїтських і польських утисків пробудився дух православ’я і руської національності. 22 червня 1671 року гетьман Петро Дорошенко видав універсал про те, щоб ніхто не чинив жодних перешкод у будівництві Мошенського монастиря. У липні того самого року він подарував монастиреві млин, званий Квачуг, на річці Росі, в містечку Стеблеві. Гетьман Мазепа універсалом від 30 травня 1708 року підтвердив монастиреві володіння його угіддями. Але Дорошенко й Мазепа дбали лише про відновлення зруйнованого монастиря. Є сліди того, що він існував значно раніше. У монастирі дві дерев’яні церкви, вкриті листовим залізом. Соборна, з трьома високими куполами, — двопрестольна: Вознесіння Господнього і святителя Миколая, збудована 1774 року на місці старої, що занепала, і тепла, на честь Покрови Божої Матері, з одним невеликим куполом, збудована 1836 року. Дзвіниця, теж дерев’яна, триповерхова, заввишки 47 аршинів, гарної архітектури; її збудовано 1849 року. Нові настоятельські келії на 9 покоїв, трапезна з кухнею, палата для продуктів, чотири братські будинки — усі ці дерев’яні будівлі, вкриті драницею й соломою, з плетеною огорожею навколо монастиря, зі ставом і невеликим млинком на один постав, і становлять убогий Мошногірський монастир. Крім того, монастир має два хутори з господарськими закладами, збіжжям і худобою: один за дві версти від монастиря, що зветься Лютеровським, а другий, що зветься Шполянським, за 70 верст, біля Шполи, де монастиреві належить 42 десятини 355 сажнів землі із садом і лісом. Біля Мошен монастиреві належить землі: орної, сінокісної, лісової, під болотами й дорогами — 292 десятини. Засоби утримання монастиря, крім угідь, такі: добровільні пожертви й відсотки з належних йому капіталів до 7000 р. Ченців тут: 1 ігумен, 4 ієромонахи, 5 ієродияконів і дияконів, 2 ченці та 12 послушників, усього 24 особи.