Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
МЕЛЬНИКИ, село въ 5-ти верстахъ отъ Голиковки и въ такомъ же разстояніи отъ мѣстечка Медведовки, и также окружено черными лѣсами. Названіе получило отъ множества водяныхъ мельницъ по ручью Медведову, при коемъ село расположено. Жителей обоего пола: православныхъ 1456, римскихъ католиковъ 10, евреевъ 22; въ 1808 году было 939 въ 58 дворахъ. Въ селѣ находится огромный винокуренный каменный заводъ, а за селомъ, въ лѣсу, построенъ въ 1837 году значительный стекляный заводъ.
Переклад
МЕЛЬНИКИ, село за 5 верст від Головківки і на такій самій відстані від містечка Медведівки; так само оточене чорними лісами. Назву дістало від великої кількості водяних млинів уздовж струмка Медведова, над яким розташоване село. Жителів обох статей: православних 1456, римо-католиків 10, євреїв 22; 1808 року було 939 [жителів] у 58 дворах. У селі є величезна кам’яна гуральня, а за селом, у лісі, 1837 року збудовано чималий скляний завод.
Оригінал
Церковь Покровская, деревяная, 5-го класса; земли имѣетъ 35 десятинъ; построена первоначально прихожанами въ 1775 году, а въ 1835 перестроена и приведена въ нынѣшній благолѣпный видъ. До построенія церкви жители считались прихожанами Медведовской Михайловской церкви.
Переклад
Церква Покровська, дерев’яна, 5-го класу; землі має 35 десятин; збудована спершу парафіянами 1775 року, а 1835 року перебудована й набула нинішнього благоліпного вигляду. До побудови церкви жителі вважалися парафіянами медведівської Михайлівської церкви.
Оригінал
Въ 4-хъ верстахъ на западъ отъ села Мельниковъ лежитъ Мотроненскій заштатный монастырь. Онъ расположенъ на возвышенности, съ которой спадаютъ ручьи во всѣ четыре стороны свѣта: къ востоку, къ селу Мельникамъ и мѣстечку Медведовкѣ, на западъ, къ мѣстечку Жаботину; на сѣверъ, къ селамъ Лубенцамъ и Замятницѣ; на югъ, къ Яновкѣ и Осотѣ. Возвышенность эта, окружностію болѣе 3 верстъ, окружена древними укрѣпленіями, насыпанными весьма правильно и искусно и покрыта густымъ лѣсомъ. Самые валы и рвы заросли старыми дубами. Лѣсъ этотъ, продолжающійся далеко за укрѣпленія, называется Мотроненскимъ. Нѣтъ сомнѣнія, что монастырь выстроенъ здѣсь на готовомъ мѣстѣ. Огромность укрѣпленій требовала работы множества рукъ, а обширное пространство ихъ было бы излишнимъ для монастыря 1). Среди этихъ древнихъ укрѣпленій возвышаются зданія Мотроненскаго монастыря. При спускѣ съ горы, къ югу и юговостоку, съ окончаніемъ горнаго перешейка, въ немаломъ разстояніи отъ монастыря, замѣтны сторожевыя ворота, которыя у простаго народа извѣстны подъ именемъ разбойничьихъ воротъ.
Переклад
За 4 версти на захід від села Мельників лежить Мотронинський позаштатний монастир. Він розташований на підвищенні, з якого стікають струмки на всі чотири сторони світу: на схід — до села Мельників і містечка Медведівки, на захід — до містечка Жаботина; на північ — до сіл Лубенців і Замятниці; на південь — до Яновки [нині Іванівка] й Осоти. Це підвищення, понад 3 версти в окружності, оточене давніми укріпленнями, насипаними дуже правильно й майстерно, і вкрите густим лісом. Самі вали й рови заросли старими дубами. Цей ліс, що тягнеться далеко за укріплення, називається Мотронинським. Немає сумніву, що монастир збудовано тут на готовому місці. Величезні розміри укріплень вимагали праці безлічі рук, а їхній великий простір був би зайвим для монастиря 1). Серед цих давніх укріплень височіють будівлі Мотронинського монастиря. На спуску з гори, на південь і південний схід, там, де закінчується гірський перешийок, на чималій відстані від монастиря помітні сторожові ворота, які в простого народу відомі під назвою розбійницьких воріт.
Оригінал
Въ валахъ Мотроненскихъ случайно найдены двѣ монеты мѣдныя, съ буквою М. По разсмотрѣніи этихъ монетъ знатоками оказалось, что по краямъ одной изъ нихъ надписано D. N. IUSTINIANUS P. P. AUS то есть: государь нашъ Іустиніанъ отецъ отечества августѣйшій. Среди надписи выпуклое изображеніе Императора Іустиніана I. На оборотѣ большая буква М подъ крестомъ, по сторонамъ два креста. Въ срединѣ буквы М буква є, а внизу подъ чертою слова CON. Здѣсь буква М означаетъ число 40—цѣну мѣлкихъ римскихъ монетъ, равнявшихся сей монетѣ. Буква є значитъ пятый годъ царствованія Юстиніанова. Буквы CON. Константинополь, гдѣ чеканена монета. Другая монета Императора Іустиніана I. Такъ какъ Императоры эти начали царствовать: первый 528, а второй 518 года послѣ Р. Х. то можно предположить, что монеты занесены сюда какими-либо варварскими народами, набѣгавшими съ V вѣка на римскую имперію, и что этимъ народамъ можно приписывать и построеніе видимыхъ нынѣ Мотроненскихъ окоповъ. Митр.
Переклад
У Мотронинських валах випадково знайдено дві мідні монети з літерою М. Коли знавці розглянули ці монети, виявилося, що по краях однієї з них написано D. N. IUSTINIANUS P. P. AUS, тобто: володар наш Юстиніан, батько вітчизни, августійший. Посередині напису — опукле зображення імператора Юстиніана I. На звороті — велика літера М під хрестом, обабіч два хрести. Усередині літери М — літера є, а внизу під рискою — слова CON. Тут літера М означає число 40 — ціну дрібних римських монет, що дорівнювали цій монеті. Літера є означає п’ятий рік царювання Юстиніана. Літери CON. — Константинополь, де карбовано монету. Друга монета — імператора Юстиніана I. Оскільки ці імператори почали царювати: перший 528, а другий 518 року після Р. Х., то можна припустити, що монети занесли сюди якісь варварські народи, які з V століття нападали на Римську імперію, і що цим народам можна приписувати й спорудження видимих нині Мотронинських окопів. Митр.
Оригінал
Время основанія Мотроненскаго монастыря не можетъ быть опредѣлено, по неимѣнію на это историческихъ указаній. По запискамъ монастырскимъ 1) значится, что Павелъ, епископъ Переяславскій освящалъ въ Мотроненскомъ монастырѣ мѣсто при заложеніи основаній подъ трапезную церковь во имя Іоанна Предтечи, и что камень положенный имъ въ основаніе церкви, съ именемъ сего Святителя, по разрушеніи основаній церковныхъ, хранился въ монастырѣ на память до 1667 года. А какъ Павелъ, епископъ Переяславскій, по сказанію исторіи Россійской Іерархіи, жилъ за 10-ть лѣтъ до нашестія Татаръ: то существованіе Мотроненскаго монастыря относятъ еще къ періоду дотатарскому. По словамъ тойже исторіи Іерархіи, до нашествія Батыя на Россію, сими мѣстами владѣла княгиня Мотрона, по имени которой и монастырь и лѣсъ, его окружающій получили свое названіе. Этотъ древній Мотроненскій монастырь разрушенъ, по преданію, Татарами до основанія; и только въ 1568 году, собравшіеся здѣсь немногочисленные иноки, испросили благословеніе у Кіевскаго митрополита Іоны III Протасовича, на открытіе богослуженія въ часовнѣ; и, назвавъ свою общину Мотроненскимъ скитомъ, жили въ пещерахъ, слѣды коихъ въ горахъ и нынѣ примѣтны. Петръ Конашевичъ Сагайдачный, благочестивый гетманъ запорожской Сѣчи, способствовалъ построенію въ монастырѣ новой церкви и снабдилъ скитъ землями и угодіями. Въ 1648 году 11-го января, митрополитъ Сильвестръ II Косовъ, снабдилъ монастырскую трапезную церковь Св. антиминсомъ. Съ этаго же года управляющіе монастыремъ стали именоваться игуменами. Первымъ игуменомъ былъ Пафнутій, назначенный въ это званіе тѣмъ же митрополитомъ. Казалось бы, что съ этихъ поръ монастырю предстояло распространяться и устрояться наружно и духовно болѣе и болѣе; но промыслу Божію угодно было опредѣлить иначе. Началась столѣтняя борьба за Малороссію, въ которую Турки, Татары и Поляки неуступали другъ другу, когда шло о разореніи, разграбленіи и опустошеніи Русскихъ селеній, церквей и монастырей. Въ это время и Мотроненскій монастырь, хотя пользовался нѣкоторымъ покровительствомъ союзнаго Туркамъ Петра Дорошенка и митрополита Іосифа Тукальскаго, былъ разрушенъ до основанія. Съ наступленіемъ XVIII столѣтія обстоятельства измѣнились; Малороссіяне по правую сторону Днѣпра увидѣли себя въ необходимости подчиниться Польшѣ. Уніаты начали обыкновенныя свои происки, чтобы склонить монастырь къ единенію съ папою и употребляли, съ свойственною имъ дерзостію, насилія. Монастырь искалъ защиты у Переяславскихъ епископовъ, которые съ своей стороны просили покровительства св. Синода. Между тѣмъ, пользуясь наружною тишиною страны, поддерживаемою силою польскаго оружія, монастырь сталъ мало по малу обстраиваться съизнова. Въ 1717 году польскій князь Янъ Яблоновскій, владѣвшій Чигиринскимъ старотствомъ, по ходатайству Кирилла Шумлянскаго, епископа Переяславскаго, утвердилъ за монастыремъ его прежнія земли, не требуя присоединенія къ уніи, что въ то время было весьма рѣдкимъ исключеніемъ. Въ 1735 году построена деревяная Троицкая церковь стоявшая до 1800 года, въ которомъ за ветхостію упразднена. А на мѣсто ея, 8-го октября заложена новая каменная холодная. Чрезъ годъ она окончена, освящена и до нынѣ существуетъ. Другая въ монастырѣ церковь теплая, деревяная, во имя Іоанна Златоустаго, въ одной связи съ колокольнею. Она построена въ 1820 году.
Переклад
Часу заснування Мотронинського монастиря визначити не можна, бо немає на це історичних вказівок. У монастирських записках 1) значиться, що Павло, єпископ переяславський, освячував у Мотронинському монастирі місце при закладенні підвалин під трапезну церкву на честь Іоанна Предтечі і що камінь, покладений ним в основу церкви, з ім’ям цього святителя, після руйнування церковних підвалин зберігався в монастирі на пам’ять до 1667 року. А що Павло, єпископ переяславський, як оповідає історія Російської ієрархії, жив за 10 років до навали татар, то існування Мотронинського монастиря відносять ще до дотатарського періоду. За словами тієї самої історії ієрархії, до навали Батия на Русь цими місцями володіла княгиня Мотрона, від імені якої і монастир, і ліс, що його оточує, дістали свою назву. Цей давній Мотронинський монастир, за переказом, татари зруйнували вщент; і лише 1568 року нечисленні ченці, що зібралися тут, випросили в київського митрополита Іони III Протасовича благословення на відкриття богослужіння в каплиці; і, назвавши свою громаду Мотронинським скитом, жили в печерах, сліди яких у горах помітні й нині. Петро Конашевич Сагайдачний, благочестивий гетьман Запорозької Січі, сприяв побудові в монастирі нової церкви й наділив скит землями та угіддями. 11 січня 1648 року митрополит Сильвестр II Косів надав монастирській трапезній церкві св. антимінс. Від цього ж року ті, хто керував монастирем, стали йменуватися ігуменами. Першим ігуменом був Пафнутій, якого на цю посаду призначив той самий митрополит. Здавалося б, що відтоді монастирю судилося дедалі більше розростатися й упорядковуватися зовнішньо й духовно; але Божому промислові було завгодно визначити інакше. Почалася столітня боротьба за Малоросію, в якій турки, татари й поляки не поступалися одне одному, коли йшлося про руйнування, пограбування й спустошення руських поселень, церков і монастирів. У цей час і Мотронинський монастир, хоч і користувався певним заступництвом Петра Дорошенка, союзника турків, та митрополита Йосифа Тукальського, був зруйнований ущент. З настанням XVIII століття обставини змінилися; Малоросіяни на правому боці Дніпра побачили, що мусять підкоритися Польщі. Уніати почали звичні свої підступи, щоб схилити монастир до єднання з папою, і з властивою їм зухвалістю вдавалися до насильства. Монастир шукав захисту в переяславських єпископів, які, своєю чергою, просили заступництва св. Синоду. Тим часом, користуючись зовнішнім спокоєм у краї, що його підтримувала сила польської зброї, монастир став потроху відбудовуватися наново. 1717 року польський князь Ян Яблоновський, що володів Чигиринським староством, за клопотанням Кирила Шумлянського, єпископа переяславського, затвердив за монастирем його колишні землі, не вимагаючи приєднання до унії, що на той час було вельми рідкісним винятком. 1735 року збудовано дерев’яну Троїцьку церкву, яка простояла до 1800 року, коли через старість її закрили. А на її місці 8 жовтня закладено нову кам’яну холодну [церкву]. За рік її завершено, освячено, і вона існує донині. Друга церква в монастирі — тепла, дерев’яна, на честь Іоанна Золотоустого, сполучена з дзвіницею. Її збудовано 1820 року.
Оригінал
Евгеній въ Кіев. мѣсяцѣсловѣ. Впрочемъ о времени построенія валовъ существуетъ и другая догадка. Липоманъ. польскій писатель полагаетъ, что укрѣпленія эти сдѣланы были на берегу залива (морскаго?), подходившаго подъ эту возвышенность, какою-нибудь колоніею греческою и оставлены въ запустѣніи, когда, по отвореніи Константинопольскаго пролива, прежде прегражденнаго горами, вода отступила отъ этаго берега. Это тѣмъ болѣе вѣроятно, по мнѣнію г. Липомана, что изъ этихъ укрѣпленій выходитъ глубокій оврагъ, который тянется къ селу Мельникамъ, принимая въ свое корыто текущую чрезъ него рѣчку; потомъ идетъ къ рѣкѣ Тясмину и широкою ложбиною Тясминскою входитъ въ Днѣпръ.
Переклад
Євгеній у Київ. місяцеслові. Утім, щодо часу спорудження валів існує й інший здогад. Липоман, польський письменник, вважає, що ці укріплення зробила на березі затоки (морської?), яка підходила під це підвищення, якась грецька колонія і залишила їх у запустінні, коли після відкриття Константинопольської протоки, раніше перегородженої горами, вода відступила від цього берега. Це тим більш імовірно, на думку п. Липомана, що з цих укріплень виходить глибокий яр, який тягнеться до села Мельників, приймаючи у своє русло річку, що тече через нього; потім іде до річки Тясмину і широкою тясминською улоговиною входить у Дніпро.
Оригінал
Записки эти суть историческія сказанія о монастыряхъ, въ разное время, разными лицами требовавшіеся отъ монастырей.
Переклад
Ці записки — історичні сказання про монастирі; їх у різний час вимагали від монастирів різні особи.
Оригінал
Домъ для настоятеля, братскія келіи, братская трапеза, гостинница внѣ ограды монастырской и службы, всѣ эти зданія деревяныя, съ такою же оградою, окруженныя густымъ лѣсомъ, вдали отъ селеній, даютъ довольно привлекательный видъ этому уединенному монастырю. Монашествующихъ въ немъ въ 1863 году было: игуменъ, 4-ре іеромонаха, 1 іеродіаконъ, 1 монахъ, 9-ть послушниковъ и 10 человѣкъ разнаго званія. Всего 26 человѣкъ. Средства существованія монастыря составляютъ, кромѣ небольшихъ приношеній отъ богомольцевъ: пахатныя, сѣнокосныя и подъ лѣсомъ земли, коихъ монастырю принадлежитъ 336 десятинъ, 4 небольшія водяныя мельнички и проценты изъ недвижимаго монастырскаго капитала, до 12,015 рублей простирающагося.
Переклад
Будинок для настоятеля, братські келії, братська трапезна, гостиниця поза монастирською огорожею і господарські служби — усі ці будівлі дерев’яні, з такою самою огорожею, оточені густим лісом, далеко від поселень, — надають цьому відлюдному монастиреві досить привабливого вигляду. Чернечої братії в ньому 1863 року було: ігумен, 4 ієромонахи, 1 ієродиякон, 1 чернець, 9 послушників і 10 осіб різного стану. Усього 26 осіб. Засоби існування монастиря становлять, крім невеликих пожертв від прочан, орні, сінокісні й лісові землі, яких монастиреві належить 336 десятин, 4 невеликі водяні млинки та відсотки з недоторканного монастирського капіталу, що сягає 12 015 рублів.
Оригінал
Списокъ настоятелей монастыря по синодику, безъ указанія времени ихъ начальствованія:
Переклад
Список настоятелів монастиря за синодиком, без зазначення часу, коли вони керували [монастирем]:
Оригінал
Игуменъ Пафнутій, схимонахъ Игнатій (въ монашествѣ Исаія), игумены: Елисей, Панкратій, Сильвестръ, Товія, Корнилій, Рафаилъ, Иринархъ, Исаія, Даміанъ, Ефремъ, Аѳанасій, Кириллъ, Мелхиседекъ Значко-Яворскій, извѣстный своимъ участіемъ въ возстаніи Малороссіи 1768 года и протекціею Желѣзняку, сначала послушнику Мотроненскому, а впослѣдствіи полковнику Смѣлянскому; архимандритъ Иринархъ, игумены: Антоній, Дисоѳей, Иродіонъ, Иларіонъ, Наѳанаилъ, Палладій, Никандръ (Сташевскій), Аѳанасій, переведенный въ Жаботинскій монастырь въ 1850 году; архимандритъ Александръ (Демченко), служившій съ 1820 года по учебному вѣдомству, а въ 1850 году прибывшій изъ Одессы, гдѣ онъ былъ смотрителемъ духовнаго училища; игуменъ Макарій (Сорокинъ) съ 1863 года.
Переклад
Ігумен Пафнутій, схимонах Ігнатій (у чернецтві Ісая), ігумени: Єлисей, Панкратій, Сильвестр, Товія, Корнилій, Рафаїл, Іринарх, Ісая, Даміан, Єфрем, Афанасій, Кирило, Мелхиседек Значко-Яворський, відомий своєю участю в повстанні Малоросії 1768 року та протекцією Залізнякові, спершу мотронинському послушникові, а згодом смілянському полковникові; архімандрит Іринарх, ігумени: Антоній, Дисофей, Іродіон, Іларіон, Нафанаїл, Палладій, Никандр (Сташевський), Афанасій, переведений до Жаботинського монастиря 1850 року; архімандрит Олександр (Демченко), що служив з 1820 року по навчальному відомству, а 1850 року прибув з Одеси, де був наглядачем духовного училища; ігумен Макарій (Сорокін) з 1863 року.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 5 верст ≈ 5,3 км; 35 десятин ≈ 38,2 га; 4 версти ≈ 4,3 км; 3 версти ≈ 3,2 км; 336 десятин ≈ 367 га. Перерахунок наш.
Назва. «Мельники» — Мельники. Тепер — село Мельники Черкаської області.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
«Антимінс». Освячена тканина з мощами, без якої в храмі не правлять літургію; на ньому підпис архієрея з датою.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Чигиринський повіт, «Имѣніе принадлежащее И. И. Фундуклею.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 688–690. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/melnyky-chyhyrynskyi/