Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
МЕДВИНЪ, мѣстечко при почтовой дорогѣ изъ Богуславля (17 верстъ) въ Лысянку (16 верстъ), въ лѣсистой и плодороднѣйшей части уѣзда. Жителей обоего пола: православныхъ 5258, римскихъ католиковъ 18, евреевъ 608. Въ 1741 году было только 120 дворовъ населенныхъ крестьянами; евреевъ совсѣмъ небыло въ мѣстечкѣ; въ 1790 году считалось душъ 2529 въ 343 домахъ. Мѣстечко расположено на 12-ти небольшихъ ярахъ и долинѣ находящейся въ центрѣ ихъ, покрытыхъ отличными садами и огородами. Изъ каждаго почти яра вытекаетъ по небольшому ручейку, которые соединившись въ одинъ, составляютъ два порядочныхъ пруда и вершину рѣчки Хоробры. О первоначальной судьбѣ мѣстечка неизвѣстно. Мѣстные археологи повѣствуютъ впрочемъ слѣдующее: «Пиры Владиміра великаго, на коихъ вмѣстѣ съ вельможами угощаемы были нищіе и калѣки, происходили нетолько въ Кіевѣ, но и въ другихъ городахъ. Въ пригородахъ Кіевскихъ князь держалъ запасы напитковъ, такъ называемые медуши, медохранилища, и одно изъ нихъ въ этомъ мѣстѣ. Преданіе говоритъ что въ скорости, первоначальный городъ, имѣвшій каменныя постройки, остатки коихъ примѣтны на возвышенностяхъ къ югу и сѣверу отъ Медвина простирающихся, потерпѣлъ страшное разореніе отъ Татаръ» которые истребили огнемъ и мечемъ все, что могло быть истреблено; что сто лѣтъ по опустошеніи Медвинъ оставался самгородомъ, то есть городомъ безъ жителей; что проходившіе мимо его ночью слышали вой и рыданія и непремѣнно блуждали по лугамъ, водимые злою силою; что затѣмъ, къ вящшему несчастію рода человѣческаго, наступилъ моръ людей; что долго никто не рѣшался заглянуть въ самгородъ, заросшій дремучимъ лѣсомъ, пока колдунья Касянка не «объорала» самгорода пѣтухами и не прогнала изъ него все злое; что люди, возвратившись въ самгородъ, нашли тайный погребъ, наполненный медомъ и виномъ еще отъ временъ Владиміра великаго и что вся собравшаяся громада, потерявши разсудокъ отъ опьяненія, разбила сосуды съ напитками, наполнившими ручей до такой степени, что желающіе почерпали медъ и вино въ смѣшеніи, прямо изъ ручья ведрами». Но это миѳологическая исторія Медвина. Данныя, болѣе достовѣрныя заключаются въ томъ, что Медвинъ въ началѣ XVI вѣка считался пригородомъ Богуславля и отъ послѣдняго города зависѣлъ въ хозяйственныхъ своихъ дѣлахъ. Есть благодарственный адресъ Богуславскаго Приказа, въ 1520 году, данный Медвинскому купцу Ярошину за похвальное управленіе дѣлами пригорода. Изъ тяжбы, которую въ концѣ прошлаго вѣка вели Медвинскіе жители, чрезъ своихъ уполномоченныхъ: Туранскаго, Томашевскаго и Левитскаго съ назначенными имъ владѣльцами, обнаруживается, что Медвинъ еще въ XVII вѣкѣ считался вольнымъ городомъ, пользовался на дѣдичномъ правѣ своими землями, избиралъ для себя старостъ и судей; что значилось и въ королевскихъ привиллегіяхъ 1620 и 1655 годовъ. Въ жалобахъ Медвинскими повѣренными, въ 1792 году въ Варшавѣ, въ главный королевскій и рѣчи посполитой трибуналъ занесенныхъ, выражено, что послѣ того, какъ отнято у жителей право выбирать себѣ старостъ, назначенные отъ короля старосты начали притѣснять жителей податями и работами, городскія земли стали называть своими, отняли въ свою пользу питейные откупа, заставляли вольныхъ жителей сторожить у дворовъ старостинскихъ и питейныхъ, или собирали на это деньги, требовали мѣщанъ въ услугу дворовую, силою забирали продукты и птицу и отягощали накладами разнаго рода. Почему Медвинцы просили возстановить городское внутреннее присутствіе, возвратить земли городу, люстраціи 1765 и 1789 годовъ уничтожить, питейный откупъ отдать городу, присудить съ вельможныхъ старостъ убытки. Хотя вслѣдствіе этаго прошенія вызванъ былъ къ суду въ Варшаву староста Богуславскій и Медвинскій, Ржевусскій, но судъ не состоялся по скорому прекращенію Польши. При русскомъ правительствѣ жители не возобновляли тяжбы, такъ какъ по присоединеніи края, оно немедленно утвердило всѣ вотчинныя пожалованія бывшихъ польскихъ властей и было строже въ утвержденіи помѣщичьей власти самой республики польской, какъ показали тяжбы Ставищанъ и Богуславянъ. Самыя бумаги, къ этому дѣлу относящіяся и хранившіяся долгое время въ церкви, какъ историческіе памятники, истребованы въ 1859 году мѣстными властями для уничтоженія: Въ послѣдніе года Медвинцы, уже по прекращеніи крѣпостнаго права, опять имѣли столкновеніе за такъ называемыя займища, или мѣста среди полей и лѣсовъ, на которыхъ жителями разведены собственными трудами сады и пасѣки и которые экономія хотѣла обложить особыми возвышенными повинностями или вытѣснить изъ нихъ крестьянъ. Но, къ счастію, противъ притязаній этихъ жители нашли защиту въ главномъ губернскомъ начальствѣ; а по силѣ выкупной сдѣлки 1863 года, они пріобрѣли, при содѣйствіи правительства, въ собственность 1083 десятины усадебной и 2569 десятинъ полевой земли за 218,920 рублей совокупно съ дополнительнымъ платежомъ, который управляющіе имѣніями владѣльца не захотѣли пожертвовать обѣдневшимъ крестьянамъ, и тѣмъ положенъ предѣлъ далнѣйшимъ недоразумѣніямъ. Въ мѣстечкѣ торги бываютъ по Воскресеньямъ, чрезъ каждыя двѣ недѣли, съ продажею скота и обыкновенныхъ съѣстныхъ продуктовъ. Изъ окрестыхъ урочищъ памятны: а) раскопанная могила Сауръ, близъ дороги въ Красногородку, въ полутора верстахъ отъ мѣстечка, а на сѣверъ отъ нея Черкесъ-долина. б) Тистовъ-яръ, къ сѣверу, въ 2-хъ верстахъ отъ мѣстечка, съ коимъ соединено преданіе тоже о сраженіи; в) Юшковъ-лѣсъ, Гопчинное поле, святая и волчая гора.
Переклад
МЕДВИН, містечко при поштовій дорозі з Богуслава (17 верст) до Лисянки (16 верст), у лісистій і найродючішій частині повіту. Жителів обох статей: православних 5258, римо-католиків 18, євреїв 608. 1741 року було лише 120 дворів, заселених селянами; євреїв у містечку не було зовсім; 1790 року налічувалося 2529 душ у 343 будинках. Містечко розташоване на 12 невеликих ярах і на долині посередині між ними, вкритих чудовими садами й городами. Майже з кожного яру витікає по невеликому струмочку; з’єднавшись в один, вони утворюють два чималі стави й верхів’я річки Хоробри. Про первісну долю містечка невідомо. Утім, місцеві археологи розповідають таке: «Бенкети Володимира Великого, на яких разом із вельможами частували жебраків і калік, відбувалися не лише в Києві, а й в інших містах. У київських пригородах князь тримав запаси напоїв, так звані медуші, медосховища, і одне з них — у цьому місці. Переказ каже, що невдовзі первісне місто, яке мало кам’яні будівлі, рештки яких помітні на підвищеннях, що простягаються на південь і на північ від Медвина, зазнало страшного спустошення від татар», які знищили вогнем і мечем усе, що могло бути знищене; що сто років після спустошення Медвин лишався самгородом, тобто містом без жителів; що ті, хто проходив повз нього вночі, чули виття й ридання і неодмінно блукали луками, водимі злою силою; що потім, на ще більше нещастя роду людського, настав мор людей; що довго ніхто не наважувався зазирнути в самгород, який заріс дрімучим лісом, аж поки чаклунка Касянка не «оборала» самгород півнями й не вигнала з нього все зле; що люди, повернувшись у самгород, знайшли таємний льох, повний меду й вина ще з часів Володимира Великого, і що вся громада, яка зібралася, втративши розум від сп’яніння, розбила посудини з напоями, які наповнили струмок так, що охочі черпали мед і вино впереміш просто зі струмка відрами». Але це міфологічна історія Медвина. Достовірніші дані полягають у тому, що Медвин на початку XVI століття вважався пригородом Богуслава й залежав від цього міста у своїх господарських справах. Є подячна адреса Богуславського приказу, видана 1520 року медвинському купцеві Ярошину за похвальне управління справами пригорода. З тяжби, яку наприкінці минулого століття вели медвинські жителі через своїх уповноважених — Туранського, Томашевського й Левитського — з призначеними їм власниками, видно, що Медвин ще в XVII столітті вважався вільним містом, користувався своїми землями на дідичному праві, обирав собі старост і суддів; це значилося й у королівських привілеях 1620 і 1655 років. У скаргах, які медвинські повірені 1792 року у Варшаві внесли до головного трибуналу короля й Речі Посполитої, сказано, що після того, як у жителів відібрали право обирати собі старост, призначені королем старости почали утискати жителів податями й роботами, міські землі стали називати своїми, відібрали на свою користь питні відкупи, змушували вільних жителів стерегти старостинські двори й шинки або збирали на це гроші, вимагали міщан на дворову службу, силою забирали продукти й птицю та обтяжували різними поборами. Тому медвинці просили відновити внутрішнє міське присутствіє, повернути землі місту, скасувати люстрації 1765 і 1789 років, віддати питний відкуп місту, присудити з вельможних старост відшкодування збитків. Хоча внаслідок цього прохання до суду у Варшаву викликали старосту богуславського й медвинського Ржевуського, суд не відбувся, бо незабаром Польща припинила існування. За російського уряду жителі не відновлювали тяжби, бо після приєднання краю він негайно затвердив усі вотчинні пожалування колишньої польської влади і в утвердженні поміщицької влади був суворіший за саму польську республіку, як показали тяжби ставищан і богуславців. Самі папери, що стосувалися цієї справи й довго зберігалися в церкві як історичні пам’ятки, 1859 року місцева влада витребувала для знищення. Останніми роками медвинці, вже після скасування кріпосного права, знову мали зіткнення через так звані займища, тобто місця серед полів і лісів, де жителі власною працею розвели сади й пасіки і які економія хотіла обкласти особливими підвищеними повинностями або витіснити з них селян. Але, на щастя, проти цих зазіхань жителі знайшли захист у головного губернського начальства; а за викупною угодою 1863 року вони за сприяння уряду набули у власність 1083 десятини садибної і 2569 десятин польової землі за 218 920 рублів разом із додатковим платежем, якого управителі маєтків власника не захотіли подарувати збіднілим селянам, — і тим покладено край подальшим непорозумінням. У містечку торги бувають у неділю, раз на два тижні, з продажем худоби й звичайних харчових продуктів. З навколишніх урочищ пам’ятні: а) розкопана могила Саур біля дороги до Красногородки, за півтори версти від містечка, а на північ від неї — Черкес-долина. б) Тистов-яр, на північ, за 2 версти від містечка, з яким пов’язаний переказ — теж про битву; в) Юшков-ліс, Гопчинне поле, свята і вовча гора.
Оригінал
Двѣ церкви деревяныя: Николаевская и Успенская отнесены по штатамъ первая къ 3-му а вторая къ 4-му классу; земли принадлежитъ Николаевской 36, а Успенской 58 десятинъ. Нынѣшняя Успенская церковь съ придѣломъ во имя великомученицы Варвары построена въ 1859—60 годахъ стараніемъ священника Прокофія Богорскаго. О прежней въ визитахъ за 1741 и 1746 годы Богуславскаго деканата читаемъ, что «построена 1707 года, что въ то время при ней былъ священникомъ Даніилъ Синькевичъ, посвященный епископомъ Переяславскимъ Арсеніемъ Берломъ, но утвержденный по презентѣ князя Юрія Любомірскаго, старосты Богуславскаго, въ 1738 году митрополитомъ Шептицкимъ, послѣ предварительнаго принятія уніи съ папами». Извѣстно впрочемъ, что несмотря на прнятіе священниками уніи, большинство прихожанъ Медвинскихъ держалось постоянно благочестія и за исполненіемъ требъ обращалось въ монастыри и церкви, остававшіеся въ православіи. Церковь эта, огорѣвшая въ 1789 году, стояла близъ Николаевской. На нынѣшнее возвышенное мѣсто среди прихода перенесена въ 1797—1800 годахъ. Иконостасъ нынѣшней Успенской церкви сдѣланъ еще въ 1758 году, какъ значится въ надписи подъ иконою Спасителя, и спасенъ изъ сгорѣвшей церкви. О Николаевской церкви въ помянутыхъ визитахъ говорится также, какъ о давно существующей, съ отнесеніемъ построенія ея къ 1726 году. Священникъ Павелъ Василевичъ, при ней служившій въ началѣ минувшаго столѣтія, былъ также посвященія православнаго. Вокругъ церкви примѣтны остатки валовъ. Въ давнее время, по народному преданію, кромѣ поименованныхъ двухъ церквей, въ мѣстечкѣ, которое и нынѣ простирается на 7 верстъ длины, были еще слѣдующія церкви: Спасская, мѣсто которой указываетъ старый дубовый крестъ, на югъ отъ Николаевской церкви въ 40 саженяхъ; Георгіевская на югъ отъ Спасской, саженяхъ въ 30, гдѣ теперь кирпичный заводъ. Всесвятская на святой горѣ, въ южной части мѣстечка; цеховая шевская церковь близь вышеупомянутой, гдѣ шевцы имѣли свои дома и лавки; еще одна церковь, неизвѣстно во имя какого праздника, находилась на предмѣстьѣ, близъ святой горы. Обѣ послѣднія церкви были внѣ замка. Примѣтно по остаткамъ кирпичей, битаго стекла и черепья, что жилища Медвинскія простирались въ древнее время, гораздо далѣе нынѣшнихъ предѣловъ.
Переклад
Дві церкви дерев’яні: Миколаївська та Успенська; за штатами перша належить до 3-го, а друга — до 4-го класу; землі Миколаївській належить 36, а Успенській — 58 десятин. Теперішню Успенську церкву з бічним вівтарем на честь великомучениці Варвари збудовано у 1859—60 роках старанням священика Прокофія Богорського. Про попередню у візитах Богуславського деканату за 1741 і 1746 роки читаємо, що «збудована 1707 року, що тоді при ній був священиком Даниїл Синькевич, висвячений переяславським єпископом Арсенієм Берлом, але затверджений за презентою князя Юрія Любомирського, старости богуславського, 1738 року митрополитом Шептицьким, після попереднього прийняття унії з папами». Утім, відомо, що, попри прийняття священиками унії, більшість медвинських парафіян незмінно трималася благочестя і для виконання треб зверталася до монастирів і церков, які лишалися в православ’ї. Ця церква, що обгоріла 1789 року, стояла біля Миколаївської. На теперішнє підвищене місце посеред парафії її перенесено у 1797—1800 роках. Іконостас теперішньої Успенської церкви зроблено ще 1758 року, як зазначено в написі під іконою Спасителя, і врятовано з церкви, що згоріла. Про Миколаївську церкву в згаданих візитах теж говориться як про давню, а її спорудження віднесено до 1726 року. Священик Павло Василевич, який служив при ній на початку минулого століття, теж мав православне висвячення. Навколо церкви помітні рештки валів. За народним переказом, у давнину, крім названих двох церков, у містечку, яке й тепер простягається на 7 верст у довжину, були ще такі церкви: Спаська, місце якої вказує старий дубовий хрест, за 40 сажнів на південь від Миколаївської церкви; Георгіївська, на південь від Спаської, сажнів за 30, де тепер цегельний завод. Всіхсвятська — на святій горі, в південній частині містечка; цехова шевська церква — біля вищезгаданої, там, де шевці мали свої будинки й крамниці; ще одна церква, невідомо на честь якого свята, стояла на передмісті, біля святої гори. Обидві останні церкви були поза замком. За рештками цегли, битого скла й черепків помітно, що в давнину медвинські житла простягалися значно далі за теперішні межі.
Оригінал
Въ приходѣ Медвинской Николаевской церкви состоитъ деревня Митяевка. Она лежитъ при рѣчкѣ Бояркѣ, въ 5-ти верстахъ на югозападъ отъ Медвина. Въ деревнѣ этой въ 1790 году считалось 711 душъ населенія, а нынѣ 812.
Переклад
До парафії медвинської Миколаївської церкви належить село Митяєвка. Воно лежить на річці Боярці, за 5 верст на південний захід від Медвина. 1790 року в цьому селі налічувалося 711 душ населення, а тепер — 812.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 17 верст ≈ 18,1 км; 16 верст ≈ 17,1 км; 1083 десятини ≈ 1183 га; 2569 десятин ≈ 2807 га; 2 версти ≈ 2,1 км. Перерахунок наш.
Назва. «Медвинъ» — Медвин.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Канівський повіт, «Вотчинное имѣніе графовъ Браницкихъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 565–567. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/medvyn/