Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
МАТВѢЕХА, село при ручьѣ Торчицѣ, между м. Володаркою и с. Торчицею, въ 8-ми верстахъ отъ того и другаго. Часть села лежащая по правую сторону Торчицы называется Лихачихою и составляетъ отдѣльное имѣніе Леонарда Улашина, въ коемъ числится 1365 десятинъ земли и жителей обоего пола 165. Въ Матвѣехѣ расположенной по лѣвой сторонѣ Торчицы. Жителей обоего пола: православныхъ 629, римскихъ католиковъ 18, евреевъ 13; земли 1368 десятинъ; принадлежитъ Болеславу Мощинскому. На поляхъ Лихачихи добывается высокаго качества бѣлая глина. Ручей Торчица въ прошломъ вѣкѣ служилъ границею между Бѣлоцерковщиною и Тетіевщиною. Отъ того-то села по нему лежащія: Стрижавка и Сухой-яръ, Торчица и Плютенцы, Матвѣеха и Лихачиха, принадлежатъ разнымъ владѣльцамъ, хотя очевидно во времена своего основанія не были раздѣляемы. Такимъ образомъ Матвѣеха, Тетіевскимъ владѣльцемъ графомъ Островскимъ, въ началѣ текущаго столѣтія продана помѣщику села Березной Подгорскому, который въ 1812 году продалъ ее Назарію Езерскому—владѣльцу деревни Гайворона; дочь его была замужемъ за Вильгельмомъ Свидерскимъ, коихъ единственная дочь Ванда за Болеславомъ Мощинскимъ. Леонардъ Улашинъ получилъ также и Лихачиху въ приданное за своею женою отъ отца ея Игнатія Хелминскаго. На поляхъ Матвѣехи и Лихачихи, отчасти песчаныхъ и лѣсистыхъ, есть нѣсколько древнихъ могилъ. Одна изъ нихъ называемая Царевою, въ 1845 году была изслѣдована. Въ ней открытъ довольно сохранившійся костеръ изъ толстыхъ бревенъ, которыхъ значительные куски не совершенно сгорѣвшіе, видны были подъ толстымъ слоемъ древесной золы, у самой подошвы могилы. Костеръ имѣлъ длины болѣе 4-хъ аршинъ, ширины до 2½ и толщины болѣе 2-хъ аршинъ. Кромѣ этихъ слѣдовъ трупосожиганія, ничего болѣе въ могилѣ не найдено; а самая могила насыпанная по верхи матерой земли, имѣла въ поперечникѣ у подошвы до 4-хъ саженъ. Изслѣдователи, по нѣкоторымъ остаткамъ, заключили, что при самомъ погребеніи, совершено было жертвоприношеніе на мѣстѣ, гдѣ стоитъ могила и она устроена изъ остатковъ костра и насыпанной поверхъ его земли. Вообще эта могила удостовѣрила въ существованіи у первобытныхъ жителей этихъ мѣстъ, а также на всемъ пространствѣ Кіевской губерніи, обычая тѣлосожиганія (обозр. могилъ Фундуклея, стран. 53, 64 и 109).
Переклад
МАТВІЇХА, село над струмком Торчицею, між м. Володаркою і с. Торчицею, за 8 верст від кожного з них. Частина села, що лежить на правому боці Торчиці, називається Лихачихою і становить окремий маєток Леонарда Улашина, де налічується 1365 десятин землі і 165 жителів обох статей. У Матвіїсі, розташованій на лівому боці Торчиці, жителів обох статей: православних 629, римо-католиків 18, євреїв 13; землі 1368 десятин; належить Болеславові Мощинському. На полях Лихачихи добувають високоякісну білу глину. Струмок Торчиця в минулому [XVIII] столітті був межею між Білоцерківщиною і Тетіївщиною. Через те й села, що лежать на ньому, — Стрижавка і Сухий Яр, Торчиця і Плютенці, Матвіїха і Лихачиха — належать різним власникам, хоча за часів свого заснування, очевидно, не були розділені. Так, Матвіїху тетіївський власник граф Островський на початку теперішнього [XIX] століття продав поміщикові села Березної Подгорському, який 1812 року продав її Назарію Єзерському — власникові села Гайворона; його донька була заміжня за Вільгельмом Свидерським, а їхня єдина донька Ванда — за Болеславом Мощинським. Леонард Улашин дістав і Лихачиху як посаг за своєю дружиною від її батька Ігнатія Хелминського. На полях Матвіїхи й Лихачихи, почасти піщаних і лісистих, є кілька давніх могил. Одну з них, звану Царевою, 1845 року було досліджено. У ній відкрито досить добре збережене вогнище з товстих колод, значні недогорілі шматки яких було видно під товстим шаром деревного попелу біля самої підошви могили. Вогнище мало понад 4 аршини завдовжки, до 2½ завширшки і понад 2 аршини завтовшки. Крім цих слідів трупоспалення, нічого більше в могилі не знайдено; а сама могила, насипана поверх материкової землі, мала в поперечнику біля підошви до 4 сажнів. Дослідники за деякими рештками дійшли висновку, що під час самого поховання на місці, де стоїть могила, було здійснено жертвоприношення і що вона складається з решток вогнища та насипаної поверх нього землі. Загалом ця могила засвідчила існування в первісних жителів цих місць, а також на всьому просторі Київської губернії звичаю тілоспалення (огляд могил Фундуклея, стор. 53, 64 і 109).
Оригінал
Церковь въ Матвѣехѣ Покровская, деревяная, 5-го класса; земли имѣетъ 38 десятинъ съ лѣсомъ на сѣнокосѣ; построена 1784 года.
Переклад
Церква в Матвіїсі Покровська, дерев’яна, 5-го класу; має 38 десятин землі з лісом на сінокосі; збудована 1784 року.
Оригінал
Къ Матвѣевскому приходу причислена деревня Рачки, въ 7-мч верстахъ отъ Матвѣехи, въ лѣсу надъ рѣкою Росью на правой сторонѣ лежащая. Жителей въ ней обоего пола 188. Земли, большею частію лѣсистой, 1119 десятинъ; раздѣляется на 2 равныя части и принадлежитъ двумъ братьямъ Александру и Флоріану Либманамъ, отцу коихъ подарена эта деревушка Тетіевскимъ графомъ Островскимъ. Въ Рачкахъ есть деревяная церковь во имя великомученика Димитрія, въ которой, по ветхости, нынѣ Богослуженія не совершается.
Переклад
До матвіївської парафії приписано село Рачки, за 7 верст від Матвіїхи, що лежить у лісі над річкою Россю, на правому її березі. Жителів у ньому обох статей 188. Землі, здебільшого лісистої, 1119 десятин; [село] поділяється на 2 рівні частини й належить двом братам — Олександрові та Флоріанові Лібманам, батькові яких це сільце подарував тетіївський граф Островський. У Рачках є дерев’яна церква на честь великомученика Димитрія, в якій через ветхість нині не правлять Богослужінь.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 8 верст ≈ 8,5 км; 1365 десятин ≈ 1491 га; 1368 десятин ≈ 1495 га; 4 сажні ≈ 8,5 м; 38 десятин ≈ 41,5 га. Перерахунок наш.
Назва. «Матвѣеха» — Матвіїха.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Таращанський повіт, «Селенія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 453–454. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/matviikha/