Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
МАХНОВКА, мѣстечко лежитъ у границъ Подольской и Волынской губерніи на лѣвой сторонѣ рѣки Гнилопята, недалеко въ с. Вуйнѣ начинающейся 1). Изъ церковныхъ актовъ видно, что Махновка находилась прежде на правой сторонѣ Гнилопята, гдѣ нынѣ предмѣстье Старая Махновка, что она составляла частную собственность помѣщиковъ Тышкевичей, отъ которыхъ вмѣстѣ съ Бердичевомъ и другими имѣніями перешла по наслѣдству во владѣніе Радзивилловъ, а потомъ Потоцкихъ. Нынѣ Махновка раздѣлена между многими частными владѣльцами въ слѣдствіе конкурсовъ. Вотъ списокъ Махновскихъ помѣщиковъ, съ показаніемъ числа ревизскихъ душъ за ними числящихся и количества земли:
Переклад
МАХНІВКА, містечко, лежить біля меж Подільської та Волинської губерній на лівому березі річки Гнилоп’яті, яка починається неподалік, у с. Вуйні [нині Перемога] 1). З церковних актів видно, що Махнівка лежала раніше на правому березі Гнилоп’яті, де тепер передмістя Стара Махнівка, що вона була приватною власністю поміщиків Тишкевичів, від яких разом із Бердичевом та іншими маєтками перейшла в спадок у володіння Радзивіллів, а згодом Потоцьких. Тепер Махнівка поділена між багатьма приватними власниками внаслідок конкурсів [продажу маєтків за борги]. Ось список махнівських поміщиків із зазначенням числа ревізьких душ, що за ними числяться, і кількості землі:
Оригінал
| р. д. м. п. | ||
| Іоанна Мазаракова, вдова Казиміра Осиповича и сынъ ея Левъ | 399 | 1700 дес. |
| Николай и Варвара Гржимковскіе | 76 | } |
| Уздовскіе два братья | 14 | } |
| Женевьева Вигура | 7 | } 542 дес. |
| Маврикій Кульчицкій | 6 | } |
| Докторъ Флигель | 15 | } |
| Приходская православная церковь | — | 97 дес. |
| Михаилъ Людвиговичъ Моргулецъ, въ предмѣстьѣ Медведовкѣ | 50 | 264 — |
Переклад
| рев. душ чол. статі | ||
| Іоанна Мазаракова, вдова Казимира Осиповича, і її син Лев | 399 | 1700 дес. |
| Микола та Варвара Гржимковські | 76 | } |
| Двоє братів Уздовських | 14 | } |
| Женев’єва Вігура | 7 | } 542 дес. |
| Маврикій Кульчицький | 6 | } |
| Доктор Флігель | 15 | } |
| Парафіяльна православна церква | — | 97 дес. |
| Михайло Людвігович Моргулець, у передмісті Медведовці | 50 | 264 — |
Оригінал
Возвышеніе Махновки и умноженіе ея населенія относится ко второй половинѣ прошлаго вѣка. Тогдашній владѣлецъ ея графъ Потоцкій, большой любитель построекъ, по примѣру родственника своего, устроившаго съ огромными издержками извѣстное помѣстье Тульчинъ, предпринялъ устроить на такую же ногу резиденцію свою Махновку. И дѣйствительно онъ построилъ въ ней много каменныхъ зданій: латинскій костелъ, разныя общественныя зданія, домъ для своего управленія, для помѣщенія разныхъ должностныхъ лицъ и господскій домъ съ обширными пристройками. Онъ же испросилъ позволеніе о переименованіи Махновки изъ селенія въ мѣстечко и разными выгодами и льготами привлекъ туда изъ Бердичева и другихъ мѣстъ множество евреевъ и шляхты для поселенія. Старанія, а еще болѣе огромныя издержки владѣльца и усиленные труды его крѣпостныхъ крестьянъ, имѣли успѣхъ, и въ то время Махновка, особенно по учрежденіи въ ней уѣздныхъ присутственныхъ мѣстъ въ 1796 году, имѣла видъ порядочнаго и опрятнаго городка, называвшагося тогда по большому числу каменныхъ строеній, каменною Махновкою. Между тѣмъ сильное развитіе торговли въ Бердичевѣ стало привлекать въ этотъ городъ отвсюду достаточныхъ и бѣдныхъ евреевъ, и въ той же мѣрѣ пустѣла Махновка, упадала ея торговля и промышленность. Заботливый владѣлецъ разорился, крестьяне обнищали, и имѣніе перешло въ разныя руки. Въ добавокъ сильный пожаръ истребилъ въ 1841 году большую часть зданій, съ такимъ усиліемъ построенныхъ, а въ 1846 году переведены всѣ уѣздныя присутственныя мѣста въ Бердичевъ. Такимъ образомъ бывшій городъ Махновка упалъ на степень обыкновеннаго владѣльческаго мѣстечка, уступающаго своимъ торговымъ и промышленнымъ значеніемъ многимъ другимъ мѣстечкамъ 1). Въ 1797 году въ Махновкѣ считалось мѣщанъ мужеска пола 1512; въ томъ числѣ 526 христіанъ и 986 евреевъ. Нынѣ народонаселеніе Махновки съ предмѣстіемъ Медведовкою состоитъ изъ 1612 лицъ обоего пола православныхъ, 735 римскихъ католиковъ и 1933 евреевъ.
Переклад
Піднесення Махнівки та зростання її населення припадає на другу половину минулого [XVIII] століття. Тодішній її власник граф Потоцький, великий любитель будувати, за прикладом свого родича, який із величезними витратами облаштував відомий маєток Тульчин, узявся облаштувати на такий самий лад свою резиденцію Махнівку. І справді, він збудував у ній багато кам’яних будівель: латинський костел, різні громадські будівлі, будинок для свого управління, для розміщення різних посадових осіб і панський будинок із великими прибудовами. Він же випросив дозвіл перейменувати Махнівку із села на містечко і різними вигодами та пільгами привабив туди з Бердичева та інших місць безліч євреїв і шляхти на поселення. Старання, а ще більше величезні витрати власника й посилена праця його кріпосних селян мали успіх, і тоді Махнівка, особливо після заснування в ній 1796 року повітових присутственних місць, мала вигляд пристойного й охайного невеликого міста, яке через велику кількість кам’яних будівель називали тоді кам’яною Махнівкою. Тим часом бурхливий розвиток торгівлі в Бердичеві почав притягати до цього міста звідусіль заможних і бідних євреїв, і тою самою мірою порожніла Махнівка, занепадали її торгівля та промисли. Дбайливий власник розорився, селяни зубожіли, і маєток перейшов у різні руки. На додачу 1841 року велика пожежа знищила більшу частину будівель, зведених із такими зусиллями, а 1846 року всі повітові присутственні місця перевели до Бердичева. Так колишнє місто Махнівка опустилося до рівня звичайного власницького містечка, яке своїм торговим і промисловим значенням поступається багатьом іншим містечкам 1). 1797 року в Махнівці налічувалося 1512 міщан чоловічої статі, з них 526 християн і 986 євреїв. Тепер населення Махнівки з передмістям Медведовкою складається з 1612 православних обох статей, 735 римо-католиків і 1933 євреїв.
Оригінал
Изслѣдователь древностей Чацкій, здѣлалъ замѣтку, признаваемую основательною, что за Махновкою оканчивается отысканіе Римскихъ и Ольвійскихъ монетъ, и что слѣдовательно торговля и колоніи Греческія сюда уже не простирались.
Переклад
Дослідник старожитностей Чацький зробив спостереження, яке визнають слушним, що за Махнівкою закінчуються знахідки римських і ольвійських монет і що, отже, грецька торгівля та колонії сюди вже не сягали.
Оригінал
Въ Махновкѣ приходская церковь Рождество-Богородичная, деревяная, убогая. Страсть къ великолѣпію старосты Гузовскаго не касалась православныхъ церквей, а его убогіе православные крестьяне, занятые исполненіемъ фантазій своего владѣльца, неимѣли и возможности позаботиться о собственномъ молитвенномъ домѣ. Время построенія Богородичной церкви достовѣрно неизвѣстно; но, судя по нѣкоторымъ памятникамъ должно быть отнесено къ 1770 году. Церковь эта считалась соборною, когда Махновка была городомъ; нынѣ же причисляется къ 5-му классу сельскихъ церквей. Земли издавна ей принадлежитъ 52 десятины. Она находится среди мѣстечка на лѣвой сторонѣ Гнилопата. На противуположной правой сторонѣ рѣчки, въ предмѣстьѣ, находится другая церковь во имя великомученика Георгія, около 1750 года построенная, также деревяная и убогая. До 1847 года она имѣла особый приходъ, а съ этаго года приписана къ Богородичной. Земли этой церкви принадлежитъ 45 десятинъ. Нынѣ къ ней вновь назначенъ особый священникъ.
Переклад
У Махнівці парафіяльна церква Різдва Богородиці, дерев’яна, убога. Пристрасть гузовського старости до пишноти не поширювалася на православні церкви, а його убогі православні селяни, зайняті виконанням забаганок свого власника, не мали й змоги подбати про власний молитовний дім. Час будівництва Богородичної церкви достеменно невідомий, але, судячи з деяких пам’яток, його слід віднести до 1770 року. Ця церква вважалася соборною, коли Махнівка була містом; тепер же її зараховано до 5-го класу сільських церков. Їй здавна належить 52 десятини землі. Вона стоїть посеред містечка на лівому березі Гнилоп’яті. На протилежному, правому березі річки, у передмісті, стоїть друга церква — на честь великомученика Георгія, збудована близько 1750 року, теж дерев’яна й убога. До 1847 року вона мала окрему парафію, а від того року приписана до Богородичної. Цій церкві належить 45 десятин землі. Тепер до неї знову призначено окремого священника.
Оригінал
Польскій писатель Генрихъ Ржевусскій, самовосхищаясь знатностію своего происхожденія, насмѣхается въ одномъ изъ своихъ сочиненій (Pamiąki Soplicy), что шляхта Махновская крадетъ собакъ и коней другъ у друга и что она, равно какъ и нынѣшніе помѣщики образовались изъ разныхъ przechrztów popowiczow a mieszczuchów, созванныхъ Потоцкимъ, старостою Гузовскимъ, къ занятію бухгалтеріей, къ которой обыкновенная шляхта не была способна. Надобно полагать, что по мнѣнію Соплицы, большая разность быть шляхтичомъ заѣхавшимъ изъ за Вислы и другимъ мѣстнаго происхожденія, а также между шляхтою образовавшеюся отъ «пера и меча». Мы, въ насмѣшкѣ Соплицы надъ Бердичевскою шляхтою, видимъ только доказательство Русскаго происхожденія большей части изъ тѣхъ, которые теперь съ такимъ увлеченіемъ цокаютъ и дзѣкаютъ.
Переклад
Польський письменник Генрих Ржевуський, милуючись знатністю свого походження, глузує в одному зі своїх творів (Pamiąki Soplicy [«Спогади Сопліци»]), що махнівська шляхта краде одне в одного собак і коней і що вона, так само як і теперішні поміщики, утворилася з різних przechrztów popowiczow a mieszczuchów [вихрестів, поповичів і міщухів], скликаних Потоцьким, гузовським старостою, для занять бухгалтерією, до якої звичайна шляхта не була здатна. Слід гадати, що, на думку Сопліци, велика різниця — бути шляхтичем, який приїхав з-за Вісли, чи іншим, місцевого походження, а також [велика різниця] між шляхтою, що постала «від пера й меча». Ми в глузуванні Сопліци з бердичівської шляхти бачимо лише доказ руського походження більшої частини тих, хто тепер так захоплено цокає й дзекає.
Примітки до перекладу
Міри. Десятина — близько 1,09 га. У статті: 52 десятини ≈ 56,8 га; 45 десятин ≈ 49,2 га. Перерахунок наш.
Назва. «Махновка» — Махнівка.
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Бердичівський повіт, «Селенія принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 284–285. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/makhnivka/