Текст і переклад

Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.

Оригінал

ЛЮТЕЖЪ село при ручьѣ впадающемъ въ Днѣпръ выше села Старыхъ Петровецъ на 3 версты. Жителей обоего пола 440, а съ лѣсною стражею въ № № 4, 5, 6 и 7-мъ 511. С. Лютежъ, по мнѣнію нѣкоторыхъ, получило свое названіе еще въ древности по имени Люта сына Свѣнальдова, убитаго на этомъ мѣстѣ Олегомъ княземъ древлянскимъ во время охоты. У Нестора такъ это описано подъ 975-мъ годомъ: «Ловь дѣющу Свѣнальдичу, именемъ Лютъ, изшедъ бо изъ Кіева, гна по звѣри въ лѣсѣ. И узрѣ ѝ Олегъ и рече, кто се есть? И рѣша ему: Свѣнальдичь! И заѣхавъ уби ѝ; бѣ бо лови дѣя Олегъ». Отъ этаго убійства возгорѣлась ненависть между Свѣнальдомъ, первымъ вельможею великаго князя Кіевскаго Ярополка и Олегомъ, бывшая причиною между усобной войны полянъ съ древлянами. Близъ села есть урочище въ лѣсу, называемое Туровище, на которомъ находятся насыпы и горбы. Названіе его жители объясняютъ пребываніемъ турокъ или татаръ; но кажется справедливѣе будетъ производить его отъ того звѣря, на котораго любили охотиться наши древніе князья. Лютежъ и теперь стоитъ среди безконечныхъ лѣсовъ; только къ востоку село имѣетъ открытые виды на Днѣпровскіе луга. Впрочемъ Лютежъ по неимѣнію полей и по песчанности почвы никогда неимѣлъ значительнаго населенія. Въ позднѣйшее время это былъ хуторъ съ небольшими водяными мельницами, принадлежавшей Межигорскому монастырю, подчиненный скиту, находившемуся на Ирпеньскомъ островѣ напротивъ села Демидова.

Переклад

ЛЮТІЖ, село над струмком, що впадає в Дніпро на 3 версти вище села Старих Петрівців. Жителів обох статей 440, а з лісовою сторожею в № № 4, 5, 6 і 7-му — 511. Село Лютіж, на думку декого, дістало свою назву ще в давнину від імені Люта, сина Свенельда, якого вбив на цьому місці древлянський князь Олег під час полювання. У Нестора це описано під 975 роком так: «Ловь дѣющу Свѣнальдичу, именемъ Лютъ, изшедъ бо изъ Кіева, гна по звѣри въ лѣсѣ. И узрѣ ѝ Олегъ и рече, кто се есть? И рѣша ему: Свѣнальдичь! И заѣхавъ уби ѝ; бѣ бо лови дѣя Олегъ» [Коли Свенельдич на ім’я Лют полював — вийшовши з Києва, він гнався за звіром у лісі, — побачив його Олег і спитав: „Хто це?“ І сказали йому: „Свенельдич!“ І, наїхавши, Олег убив його, бо й сам полював]. Від цього вбивства спалахнула ненависть між Свенельдом, першим вельможею великого князя київського Ярополка, та Олегом, що стала причиною міжусобної війни полян із древлянами. Поблизу села є урочище в лісі, зване Туровище, на якому є насипи й горби. Його назву жителі пояснюють перебуванням [тут] турків або татар; але, здається, слушніше буде виводити її від того звіра [тура], на якого любили полювати наші давні князі. Лютіж і тепер стоїть серед безкраїх лісів; тільки на схід село має відкриті види на дніпровські луки. Утім, Лютіж через брак полів і піщаність ґрунту ніколи не мав значного населення. Пізніше це був хутір із невеликими водяними млинами, що належав Межигірському монастиреві й підпорядковувався скитові, який був на ірпінському острові навпроти села Демидова.

Оригінал

До 1800 года въ Лютежѣ небыло церкви. Жители ходили молиться и совершать духовныя требы въ помянутый Демидовскій скитъ, гдѣ было съ незапамятныхъ временъ двѣ деревянныя церкви 1), и всегда жило въ монастырскихъ домахъ нѣсколько монаховъ и послушниковъ. Изъ двухъ этихъ скитскихъ церквей построена въ 1800 году нынѣшняя приходская Лютежская Богородичная церковь, а первымъ къ ней священникомъ назначенъ Оршанскій. Въ 1801 году полковникъ Стефанъ Носковъ, жившій въ монашескомъ домѣ на островѣ, соорудилъ къ намѣстной храмовой иконѣ серебрянную шату, въ память упраздненнаго скита. При перенесеніи церквей изъ острова и при построеніи изъ нихъ въ селѣ Лютежѣ нынѣ существующей церкви оказалъ особенное усердіе и понесъ большую часть издержекъ бывшій Кіевскій войтъ Михаилъ Григоренко, по ремеслу котляръ. По штатамъ Лютежская церковь причислена къ 6-му классу; земли имѣетъ 35 десятинъ, большею частію сѣнокосной, по недостатку пахатныхъ полей по близости села. Приходъ ея, кромѣ села Лютежа, составляютъ слѣдующія деревни:

Переклад

До 1800 року в Лютежі не було церкви. Жителі ходили молитися й справляти духовні треби до згаданого демидівського скиту, де з незапам’ятних часів були дві дерев’яні церкви 1), і в монастирських будинках завжди жило кілька ченців і послушників. З цих двох скитських церков 1800 року збудовано нинішню парафіяльну лютізьку Богородичну церкву, а першим священником до неї призначено Оршанського. 1801 року полковник Стефан Носков, який жив у чернечому будинку на острові, спорудив до намісної храмової ікони срібну шату на пам’ять про скасований скит. Під час перенесення церков з острова й будування з них у селі Лютежі нинішньої церкви особливу ревність виявив і поніс більшу частину витрат колишній київський війт Михаїл Григоренко, котляр за ремеслом. За штатами лютізька церква зарахована до 6-го класу; землі має 35 десятин, здебільшого сінокісної, через брак орних полів поблизу села. Її парафію, крім села Лютежа, становлять такі села:

Оригінал

Старые Петровцы между Лютежемъ и Новыми Петровцами въ 3-хъ верстахъ отъ того и другаго села. Жителей обоего пола 724. Къ Межигорской фабрикѣ не причислялись. У жителей сохранилось преданіе, что на мѣстѣ Петровецъ существовалъ нѣкогда городъ, Батыемъ разрушенный. Но признаковъ давняго населенія этой мѣстности нѣтъ, исключая церковища, или мѣста, на которомъ когда-то была церковь. Село окружено со всѣхъ сторонъ боромъ, исключая восточной, примыкающей къ Днѣпровскимъ лугамъ. Село прежде принадлежало къ имѣніямъ Межигорскаго монастыря, а въ настоящее время къ государственнымъ имуществамъ. Въ немъ учреждено волостное правленіе, завѣдывающее окрестными казенными селами и деревнями, начиная отъ Вышгорода до Борокъ. Разрѣшена къ построенію кладбищная деревянная церковь.

Переклад

Старі Петрівці — між Лютежем і Новими Петрівцями, за 3 версти від одного й другого села. Жителів обох статей 724. До Межигірської фабрики не були приписані. У жителів зберігся переказ, що на місці Петрівців колись існувало місто, зруйноване Батиєм. Але ознак давнього заселення цієї місцевості немає, за винятком церковища, тобто місця, на якому колись була церква. Село з усіх боків оточене бором, крім східного, що прилягає до дніпровських лук. Село раніше належало до маєтків Межигірського монастиря, а нині — до державних маєтностей. У ньому засновано волосне правління, яке відає навколишніми казенними селами й присілками, починаючи від Вишгорода й до Борок. Дозволено збудувати цвинтарну дерев’яну церкву.

Оригінал

Борки въ 7-ми верстахъ къ сѣверу отъ с. Лютежа при впаденіи рѣки Ирпиня въ Днѣпръ. Жителей обоего пола 386. Окружено сосновыми борами, а усадебныя земли очень песчаны. Жители занимаются рыболовствомъ и раколовствомъ въ рѣкахъ Днѣпрѣ и Ирпинѣ и имѣютъ хорошіе сѣнокосные луга. Въ урочищѣ Холмы, въ 1½ версты отъ Борокъ по направленію къ Лютежу, гдѣ нынѣ домъ лѣсной стражи, примѣтны валы и рвы. По увѣренію жителей это укрѣпленіе города Маслая, въ которомъ якобы были епископія и 60 церквей и монастырей; но ордою все это уничтожено. Дѣйствительно въ мѣстности этой множество щебня и кирпича отъ какихъ-то давно разрушенныхъ каменныхъ зданій.

Переклад

Борки — за 7 верст на північ від с. Лютежа, біля впадіння річки Ірпеня в Дніпро. Жителів обох статей 386. Оточене сосновими борами, а садибні землі дуже піщані. Жителі займаються рибальством і ловом раків у річках Дніпрі та Ірпені й мають добрі сінокісні луки. В урочищі Холми, за 1½ версти від Борок у напрямку до Лютежа, де нині будинок лісової сторожі, помітні вали й рови. Як запевняють жителі, це укріплення міста Маслая, в якому нібито були єпископія та 60 церков і монастирів; але ордою все це знищено. Справді, у цій місцевості безліч щебеню й цегли від якихось давно зруйнованих кам’яних будівель.

Оригінал

Впрочемъ главная изъ разобранныхъ скитскихъ церквей, во имя Рождества пресвятыя Богородицы, была построена на мѣсто давнѣйшей въ 1781 г. соборнымъ іеромонахомъ Межигорскаго монастыря Ѳеодоритомъ.

Переклад

Утім, головну з розібраних скитських церков, на честь Різдва Пресвятої Богородиці, збудував на місці давнішої 1781 р. соборний ієромонах Межигірського монастиря Феодорит.

Оригінал

Гута, на правой сторонѣ рѣки Ирпиня, въ 7-ми верстахъ отъ с. Лютежа къ западу, въ лѣсу. Жителей обоего пола 87. Въ половинѣ прошлаго вѣка здѣсь былъ устроенъ Межигорскимъ монастыремъ стекляный заводъ, около 1820 года закрытый.

Переклад

Гута, на правому березі річки Ірпеня, за 7 верст від с. Лютежа на захід, у лісі. Жителів обох статей 87. У середині минулого [XVIII] століття Межигірський монастир облаштував тут скляний завод, закритий близько 1820 року.

Примітки до перекладу

Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 3 версти ≈ 3,2 км; 35 десятин ≈ 38,2 га; 7 верст ≈ 7,5 км; 1½ версти ≈ 1,6 км. Перерахунок наш.

Назва. «Лютежъ» — Лютіж.

«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».

«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.

«Хутір». Невелике поселення з однієї чи кількох садиб поза селом.

Про джерело

Книга
«Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
Розділ
Київський повіт, «КІЕВСКІЙ УѢЗДЪ»
Сторінки
9–11 · скан 9, скан 10, скан 11
Ліцензія
Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.

Як цитувати

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 9–11. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/liutizh/