Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ЛЮБЧА, село при рѣчкѣ Тарганѣ, между Ставищами и Езерной, въ 12-ти верстахъ отъ каждаго изъ этихъ мѣстъ. Жителей обоего пола 850, изъ коихъ 15 латинствующихъ. По преданію, лѣтъ за 300, на этомъ мѣстѣ, еще тогда лѣсистомъ, поселился человѣкъ, по имени Любчикъ, прибывшій издалека и устроившій въ высокой могилѣ 1) для себя избу и занимавшійся грабительствомъ. Потомъ мало-по-малу стали поселяться близъ него захожіе жители, построившіе до 4-хъ хатъ, число коихъ постепенно увеличиваясь, дошло нынѣ до 80-ти. Первый помѣщикъ, о коемъ осталось у жителей воспоминаніе, былъ Собачкевичъ, предшественникъ помѣщика Піонтковскаго, построившаго нынѣшную церковь въ 1752 году. Послѣдній продалъ Любчу Дембовскому, а сей чрезъ нѣсколько лѣтъ Войнаровскому, по смерти коего, имѣніе поступило къ дочери его, по мужу Монтрезоровой. Такъ какъ мужъ ея Ксаверій почелъ нужнымъ принять участіе въ польской революціи 1830 года, то имѣніе, хотя Ксаверій и воспользовался амнистіею, было обременено долгами. Въ настоящее время Любча принадлежитъ слѣдующимъ владѣльцамъ:
Переклад
ЛЮБЧА, село над річкою Тарганом, між Ставищем і Єзерною, за 12 верст від кожного з цих місць. Жителів обох статей 850, з них 15 латинників. За переказом, років 300 тому на цьому місці, тоді ще лісистому, оселився чоловік на ім’я Любчик, який прийшов здалеку, влаштував собі у високій могилі 1) хату і займався грабіжництвом. Потім біля нього потроху почали оселятися захожі жителі, які збудували до 4 хат; кількість їх, поступово збільшуючись, дійшла нині до 80. Першим поміщиком, про якого збереглася пам’ять у жителів, був Собачкевич, попередник поміщика Піонтковського, що збудував теперішню церкву 1752 року. Цей останній продав Любчу Дембовському, а той за кілька років — Войнаровському, після смерті якого маєток перейшов до його дочки, за чоловіком Монтрезорової. Оскільки її чоловік Ксаверій вважав за потрібне взяти участь у польській революції 1830 року, то маєток, хоча Ксаверій і скористався амністією, був обтяжений боргами. Нині Любча належить таким власникам:
Оригінал
| ЗЕМЛИ ДЕС. | Р. Д. М. П. | |||
| а) | Сынамъ умершаго въ 1857 году Ивана Смолинскаго, купившаго эту часть отъ Антона Войнаровскаго, Валентію и Михаилу Смолинскимъ (латин. испов.) | 654 | — | 151. |
| б) | Пелагіи изъ Войнаровскихъ, Ружицкой и сыну ея Эдуарду Викентьевичу (латин. испов., род. 1842 года) | 434 | — | 101. |
| в) | Винцентѣ изъ Войнаровскихъ Наскренской, по 2-му мужу Журавлевичевой | 368 | — | 85. |
| г) | Приходской церкви | 65 | — | — |
Переклад
| ЗЕМЛІ ДЕС. | Р. Д. Ч. С. [ревізьких душ чоловічої статі] | |||
| а) | Синам Івана Смолінського, який помер 1857 року і купив цю частину в Антона Войнаровського, — Валентію та Михайлові Смолінським (латин. віросп.) | 654 | — | 151. |
| б) | Пелагії з Войнаровських, Ружицькій, і її синові Едуардові Вікентійовичу (латин. віросп., нар. 1842 року) | 434 | — | 101. |
| в) | Вінценті з Войнаровських Наскренській, за 2-м чоловіком Журавлевичевій | 368 | — | 85. |
| г) | Парафіяльній церкві | 65 | — | — |
Оригінал
На поляхъ Любчи 20 могилъ.
Переклад
На полях Любчі 20 могил.
Оригінал
Отъ села Любчи ручьемъ Тарганомъ отдѣляется деревня называемая Острою-могилою, получившая это названіе отъ формы высокой могилы, съ незапамятныхъ временъ обращенной подъ сельское приходское кладбище. Преданіе говоритъ, что въ окрестностяхъ Любчи, изобилующихъ роскошными пастбищами, были прежде выпасываемы козацкія лошади и что могила насыпана для наблюденія за ними; но это не вѣроятно. На земляхъ селъ Любчи и Острой-могилы, послѣ битвъ на поляхъ Бѣлоцерковскихъ въ 1651 году, стояли обозомъ войска польскія и малороссійскія подъ предводительствомъ Хмѣльницкаго; множествомъ насыпей и могилъ обозначаются эти мѣста. На правой сторонѣ Таргана, или въ Острой-могилѣ, жителей обоего пола числится 782, причисляемыхъ къ Ставищскому ключу графовъ Браницкихъ. Ручьемъ Тарганомъ отдѣляется Бѣлоцерковщина отъ частныхъ владѣній.
Переклад
Від села Любчі струмком Тарганом відокремлене село, яке зветься Острою Могилою; воно дістало цю назву від форми високої могили, з незапам’ятних часів відведеної під сільський парафіяльний цвинтар. Переказ каже, що в околицях Любчі, багатих на розкішні пасовища, колись випасали козацьких коней і що могилу насипано для нагляду за ними; але це неправдоподібно. На землях сіл Любчі й Острої Могили після битв на білоцерківських полях 1651 року стояли табором польські й малоросійські війська під проводом Хмельницького; ці місця позначені безліччю насипів і могил. На правому березі Таргана, тобто в Острій Могилі, налічується 782 жителі обох статей, приписаних до ставищенського ключа графів Браницьких. Струмок Тарган відокремлює Білоцерківщину від приватних володінь.
Оригінал
Церковь въ Любчѣ во имя Іоанна Богослова, деревяная, 4-го класса; построена 1752 года. До построенія этой церкви еще при помѣщикѣ Собачкевичѣ, была построена священникомъ Василіемъ Похилевичемъ каплица, въ которой совершалъ Богослуженіе и былъ первымъ священникомъ села Любчи зять его Іоаннъ Дашкевичъ. До того же времени Любча съ Острою-могилою причислялись къ Богатырской церкви. Въ 1796 году при священникѣ Филиппѣ Дашкевичѣ построена нынѣшняя колокольня. Въ церкви нынѣ уже очень обветшавшей, среди олтаря погребены рядомъ, строитель ея помѣщикъ Піонтковскій и первый священникъ Іоаннъ Дашкевичъ.
Переклад
Церква в Любчі на честь Іоанна Богослова, дерев’яна, 4-го класу; збудована 1752 року. До спорудження цієї церкви, ще за поміщика Собачкевича, священик Василій Похилевич збудував каплицю, в якій правив Богослужіння і був першим священиком села Любчі його зять Іоанн Дашкевич. А до того часу Любча з Острою Могилою були приписані до богатирської церкви. 1796 року за священика Филипа Дашкевича збудовано теперішню дзвіницю. У церкві, нині вже дуже обвітшалій, посеред вівтаря поховані поруч її будівничий, поміщик Піонтковський, і перший священик Іоанн Дашкевич.
Оригінал
Къ Любчанской церкви причислена деревня Ожеговка, въ 7 ми верстахъ отстоящая и расположена на лѣвой сторонѣ Таргана противъ села Сквирскаго уѣзда Пархомовки, лежащаго на правой сторонѣ того же ручья. Жителей обоего пола 352; земля песковата. Въ половинѣ прошлаго вѣка Ожеговка принадлежала Кумановскому, потомъ Бранковскому, потомъ поручику польской гвардіи Іосифу Добѣшевскому; послѣ, по смерти его, женѣ его Юліанѣ изъ Домбровскихъ, по второму мужу Балло; она одною половиною села, заключающею въ себѣ 60 ревизскихъ душъ мужеска пола и 464 десятины земли, раздѣлилась съ сыномъ штабъ-ротмистромъ Добѣшевскимъ и дочерью Юзефою Собѣщанскою; въ другой же половинѣ деревни, еще по прежнимъ покупкамъ находятся три помѣщика:
Переклад
До любчанської церкви приписано село Ожеговка, що лежить за 7 верст, на лівому березі Таргана, навпроти села Сквирського повіту Пархомовки, розташованого на правому березі того самого струмка. Жителів обох статей 352; земля піскувата. У середині минулого століття Ожеговка належала Кумановському, потім Бранковському, потім поручикові польської гвардії Іосифу Добєшевському; згодом, після його смерті, — його дружині Юліані з Домбровських, за другим чоловіком Балло; вона однією половиною села, що охоплює 60 ревізьких душ чоловічої статі та 464 десятини землі, поділилася із сином, штабс-ротмістром Добєшевським, і дочкою Юзефою Собєщанською; а в другій половині села ще за давніми купівлями є три поміщики:
Оригінал
| р. д. м. п. земли дес. | |
| а) Жураковскій Павелъ | 33—218 — |
| б) Жураковскій Леонъ | 29—218 — |
| в) Перекладовскій Доминикъ | 36—287 — |
Переклад
| р. д. ч. с. [ревізьких душ чоловічої статі] землі дес. | |
| а) Жураковський Павло | 33—218 — |
| б) Жураковський Леон | 29—218 — |
| в) Перекладовський Домінік | 36—287 — |
Оригінал
Іосифъ Добѣшевскій въ 1810 году построилъ въ Ожеговкѣ унитскую каплицу, при коей были особые унитскіе священники Грабовскій и Езерскій, совершавшіе въ ней Богослуженіе; но съ возсоединеніемъ уніи со вселенскою церковію, Ожеговская каплица осталась запечатанною, такъ какъ помѣщики въ православное вѣдомство ее не отдали, а латинствующихъ, кромѣ помѣщиковъ, въ Ожеговкѣ никого нѣтъ.
Переклад
Іосиф Добєшевський 1810 року збудував в Ожеговці уніатську каплицю, при якій були окремі уніатські священики Грабовський і Єзерський, що правили в ній Богослужіння; але з возз’єднанням унії зі вселенською церквою ожеговська каплиця залишилася запечатаною, бо поміщики не віддали її в православне відомство, а латинників, крім поміщиків, в Ожеговці немає нікого.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 12 верст ≈ 12,8 км; 464 десятини ≈ 507 га. Перерахунок наш.
Назва. «Любча» — Любча.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Унія і «возз’єднання». Так у книзі названо перехід парафій з унії (греко-католицької церкви) до православ’я.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Таращанський повіт, «Селенія, принадлежащія разнымъ помѣщикамъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 443–444. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/liubcha/