Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
КУМЕЙКИ, село лежитъ среди сосноваго бора, на землѣ большею частію песчаной, въ 2-хъ верстахъ отъ праваго берега рѣки Роси и въ 15-ти отъ мѣстечка Мошенъ. Съ восточной стороны село примыкаетъ къ открытой равнинѣ, пространствомъ на нѣсколько верстъ. Жителей обоего пола 876. Здѣсь мѣстопребываніе главнаго управленія имѣнія графовъ Браницкихъ въ Черкаскомъ уѣздѣ. Слѣдующія села и деревни принадлежатъ къ Кумейскому ключу: Кумейки, Березняки, Шелепуха, Михайловка, Пливаки, Софіевка, Коморовка. Всего въ этомъ имѣніи считается 1820 рев. душъ и 13,643 десятины земли.
Переклад
КУМЕЙКИ, село, лежить серед соснового бору, на здебільшого піщаній землі, за 2 версти від правого берега річки Росі та за 15 від містечка Мошен. Зі східного боку село прилягає до відкритої рівнини, що простягається на кілька верст. Жителів обох статей 876. Тут осідок головного управління маєтку графів Браницьких у Черкаському повіті. До кумейківського ключа належать такі села: Кумейки, Березняки, Шелепухи, Михайлівка, Пливаки, Софієвка, Коморовка. Усього в цьому маєтку налічується 1820 рев. душ і 13 643 десятини землі.
Оригінал
Въ 1740 году Кумейки, вмѣстѣ съ Мошнами, принадлежали Уршулѣ з Вишневецкихъ Радзиволловой, воеводинѣ Троцкой; потомъ князьямъ Любомірскимъ, потомъ Потемкину, а по смерти его, родственнику его Энгельгардту, а потомъ дочери сего графинѣ Александрѣ Васильевнѣ Браницкой. Нынѣ принадлежатъ ея внуку, графу Владиславу Браницкому, по силѣ данной, явленной въ гражданской палатѣ 1838 года. По силѣ выкупнаго договора 1863 года, жители села пріобрѣли въ собственность, при содѣйствіи правительства 429 десятинъ земли за 19,298 рублей. Кумейки примѣчательны въ исторіи долгою и кровопролитною битвою между Поляками и Малороссіянами въ 1637 году. Сообщимъ здѣсь описаніе этой битвы, заимствуя подробности изъ дневника современнаго Поляка Окольскаго: «Павлюкъ и его полковники универсалами своими зажгли возстаніе Малороссіянъ въ разныхъ концахъ Украины. Поляки съ великимъ трудомъ собрали 6000 войска и послали противъ козаковъ подъ начальствомъ гетмана Конецпольскаго. Въ половинѣ декабря Конецпольскій расположился возлѣ Кумеекъ на полѣ. Передовый отрядъ его былъ въ Мошнахъ, но въ этотъ же день вытѣсненъ козаками пришедшими изъ за Днѣпра съ полковникомъ Кизимомъ; Конецпольскій послалъ своимъ подкрѣпленіе, однако не могъ выгнать козаковъ изъ Мошенъ. Въ туже ночь Павлюкъ съ главною силою козацкою вступилъ въ Мошны. Въ слѣдующее утро Коноцпольскій освѣдомился чрезъ плѣннаго козака, что войска у Павлюка тысячь 20 слишкомъ, что не всѣ козаки имѣютъ ружья, что нѣкоторые вооружены только рогатинами, косами и топорами, что пушекъ у нихъ 8, пороху много, что выступили уже къ Кумейкамъ, идутъ смѣло и чрезъ часъ будутъ. Конецпольскій самъ выступилъ изъ Кумеекъ и расположился въ полѣ, примкнувши челомъ арміи къ болоту. Скоро показалось и козацкое войско. Оно шло, построивши свои повозки въ шесть рядовъ, везя на челѣ 4 пушки, въ центрѣ 2 и 2 въ резервѣ. Обозъ расположенъ былъ по срединѣ, а вокругъ него шли козаки, хорошо подѣленные на полки и сотни. Вышедши на возвышеніе съ котораго открывался длинный рядъ войска Польскаго, растянутаго почти на полмили, козаки остановились. Но Павлюкъ сказалъ имъ: развѣ незнаете, что Ляхи только въ два ряда становятъ войско? Идемъ!.... Козаки двинулись опять и хотѣли ударить на чело арміи польской, но болото недопустило ихъ подойти; они поворотили и пошли вдоль войска польскаго на правое его крыло, нарочито усиленное. Идучи они помавали своими хоругвями, стрѣляли изъ пушекъ и крычали: «Далеко-ли гетманъ будетъ ночевать? Лящиху! побѣжимъ до хащиху!» (полковникъ Петръ Лящъ, одинъ изъ предводителей польскихъ). Но войско польское стояло тихо. Козаки открыли густую пальбу изъ пушекъ и ружьевъ; Поляки имъ отвѣчали. Вѣтеръ былъ въ лицо козакамъ и сгустилъ передъ ними облако дыму, такъ что конница польская подошедшая нѣсколько съ боку, привела было ихъ въ замѣшательство. Между тѣмъ и артиллерія польская начала поражать козаковъ сильно. Видя, что дѣло становится слишкомъ жаркимъ, козаки сгустили повозки, разставивъ ихъ вмѣсто шести, въ двѣнадцать рядовъ, чтобы за ними найти надежнѣйшую оборону. Предупреждая это Конецпольскій началъ отправлять отрядъ за отрядомъ для разорванія табора козацкаго. Долго Павлюкъ отражалъ натиски Поляковъ; но когда долженъ былъ раздѣлить свои силы, чтобы, съ одной стороны защищать пушки, а съ другой недопустить разорвать сомкнутые ряды повозокъ, въ то время Поляки врываются въ козацкій обозъ, овладѣваютъ половиною повозокъ и зажигаютъ найденный въ нихъ порохъ. Козаки принуждены отступить; но укрѣпившись опять остаткомъ своихъ повозокъ, защищались до самаго вечера. Наконецъ видя, что скоро не станетъ пороху, начали ретироваться уже только съ двумя пушками и всю свою надежду полагали на темноту ночи. Ночью ставши на долинѣ, начали было дѣлать окопы; но Поляки, пальбою съ возвышенія этому воспрепятствовали. Почему, оставивши неоконченнымъ укрѣпленіе, козаки пошли въ разсыпку лѣсомъ къ Мошнамъ. Поляки за ними не гнались, потому что утомлены были битвою. Старые воины ихъ сознавались, что никогда еще не были въ такомъ сильномъ и продолжительномъ огнѣ. Цѣлую ночь однакоже Поляки стояли въ боевомъ порядкѣ, не выпрягая лошадей изъ повозокъ, цѣлую ночь лили пули, готовясь на завтра къ новому бою. На другой день двинулись къ Мошнамъ, но тамъ Павлюка не застали, а догнали его въ Боровицѣ, гдѣ принудили выдать его, полковника Томиленка и другихъ старшинъ, которыхъ предали, какъ извѣстно, казни, а головы ихъ выставили, на страхъ русскому народу, въ главныхъ городахъ Малороссіи». Въ этой битвѣ участвовалъ, въ чинѣ гусарскаго ротмистра, прославившійся въ послѣдствіи Стефанъ Чарнецкій, и убитъ французъ Морель, предводительствовавшій пѣшимъ нѣмецкимъ отрядомъ. Между Кумейками и Мошнами весьма много могилъ, но нѣтъ никакихъ остатковъ окоповъ, или какого нибудь другаго слѣда сраженія. Впрочемъ въ лѣсу, къ Мошнамъ видали деревья пополамъ перебитыя ядрами, и находили самыя ядра увязшія въ деревьяхъ.
Переклад
1740 року Кумейки разом із Мошнами належали Уршулі з Вишневецьких Радзивілловій, троцькій воєводині; згодом — князям Любомирським, потім Потьомкіну, а після його смерті — його родичеві Енгельгардту, а далі — доньці останнього, графині Олександрі Василівні Браницькій. Нині вони належать її онукові, графові Владиславу Браницькому, на підставі данної [акта передання], явленої в цивільній палаті 1838 року. За викупним договором 1863 року жителі села за сприяння уряду набули у власність 429 десятин землі за 19 298 рублів. Кумейки примітні в історії тривалою й кровопролитною битвою між поляками та малоросіянами 1637 року. Подамо тут опис цієї битви, запозичивши подробиці зі щоденника поляка-сучасника Окольського: «Павлюк і його полковники своїми універсалами розпалили повстання малоросіян у різних кінцях України. Поляки з великими труднощами зібрали 6000 війська й послали його проти козаків під проводом гетьмана Конецпольського. У середині грудня Конецпольський розташувався в полі біля Кумейок. Його передовий загін був у Мошнах, але того ж дня його витіснили козаки, що прийшли з-за Дніпра з полковником Кизимом; Конецпольський послав своїм підкріплення, проте не зміг вигнати козаків із Мошен. Тієї ж ночі Павлюк із головними козацькими силами вступив у Мошни. Наступного ранку Конецпольський дізнався від полоненого козака, що війська в Павлюка понад 20 тисяч, що не всі козаки мають рушниці, що деякі озброєні лише рогатинами, косами й сокирами, що гармат у них 8, пороху багато, що вони вже виступили до Кумейок, ідуть сміливо й за годину будуть [тут]. Конецпольський сам виступив із Кумейок і розташувався в полі, приткнувши чоло армії до болота. Незабаром з’явилося й козацьке військо. Воно йшло, вишикувавши свої вози в шість рядів, і везло 4 гармати на чолі, 2 в центрі та 2 в резерві. Обоз був посередині, а навколо нього йшли козаки, добре поділені на полки й сотні. Вийшовши на підвищення, з якого відкривався довгий ряд польського війська, розтягнутого майже на пів милі, козаки зупинилися. Але Павлюк сказав їм: хіба не знаєте, що ляхи ставлять військо лише у два ряди? Ходімо!.... Козаки знову рушили й хотіли вдарити на чоло польської армії, але болото не дало їм підійти; вони повернули й пішли вздовж польського війська на його праве крило, навмисно посилене. Ідучи, вони махали своїми корогвами, стріляли з гармат і кричали: «Чи далеко гетьман ночуватиме? Лящиху! побіжим до хащиху!» (полковник Петро Лящ, один із польських проводирів). Але польське військо стояло тихо. Козаки відкрили густий вогонь із гармат і рушниць; поляки їм відповідали. Вітер дув козакам в обличчя й згустив перед ними хмару диму, тож польська кіннота, що підійшла трохи збоку, була вже внесла сум’яття в їхні ряди. Тим часом і польська артилерія почала сильно разити козаків. Бачачи, що справа стає надто гарячою, козаки щільніше зімкнули вози, поставивши їх замість шести у дванадцять рядів, щоб знайти за ними надійніший захист. Запобігаючи цьому, Конецпольський почав посилати загін за загоном, щоб розірвати козацький табір. Довго Павлюк відбивав натиск поляків; але коли мусив розділити свої сили, щоб, з одного боку, захищати гармати, а з другого — не дати розірвати зімкнені ряди возів, тоді поляки вриваються в козацький обоз, захоплюють половину возів і підпалюють знайдений у них порох. Козаки змушені відступити; але, знову укріпившись рештою своїх возів, оборонялися до самого вечора. Нарешті, бачачи, що скоро забракне пороху, почали ретируватися вже лише з двома гарматами й усю свою надію покладали на нічну темряву. Уночі, ставши в долині, почали були робити окопи; але поляки стріляниною з підвищення цьому завадили. Тому, покинувши недобудоване укріплення, козаки розсипом пішли лісом до Мошен. Поляки за ними не гналися, бо були втомлені битвою. Їхні старі вояки зізнавалися, що ніколи ще не бували під таким сильним і тривалим вогнем. Проте цілу ніч поляки стояли в бойовому порядку, не випрягаючи коней із возів, цілу ніч лили кулі, готуючись назавтра до нового бою. Наступного дня рушили до Мошен, але Павлюка там не застали, а наздогнали його в Боровиці, де змусили [козаків] видати його, полковника Томиленка та інших старшин, яких, як відомо, стратили, а їхні голови виставили на страх руському народові в головних містах Малоросії». У цій битві брав участь у чині гусарського ротмістра Стефан Чарнецький, який згодом прославився, і було вбито француза Мореля, що командував піхотним німецьким загоном. Між Кумейками й Мошнами дуже багато могил, але немає жодних решток окопів чи якогось іншого сліду битви. Утім, у лісі в бік Мошен бачили дерева, перебиті ядрами навпіл, і знаходили самі ядра, що застрягли в деревах.
Оригінал
Въ Кумейкахъ церковь во имя Архистратига Михаила деревяная, 6-го класса; земли имѣетъ указную пропорцію, построена въ 1782 году. Предшествовавшая церковь была поставлена, какъ значится въ визитѣ Мошенскаго деканата за 1746 годъ, въ 1727 году. Во время помянутой визиты при ней былъ православный священникъ посвященный за границею, то есть въ Россіи или Волощизнѣ.
Переклад
У Кумейках церква на честь Архістратига Михаїла, дерев’яна, 6-го класу; землі має указну пропорцію, збудована 1782 року. Попередню церкву, як зазначено у візиті мошенського деканату за 1746 рік, було поставлено 1727 року. Під час згаданої візити при ній був православний священик, висвячений за кордоном, тобто в Росії або Волощині.
Оригінал
Къ Кумейковскому приходу причислены двѣ небольшія деревушки Межиричскаго имѣнія:
Переклад
До кумейківської парафії приписано два невеликі сільця межиріцького маєтку:
Оригінал
Гута, на правой сторонѣ Роси въ 2-хъ верстахъ отъ Кумеекъ. Жителей обоего пола 98.
Переклад
Гута, на правому березі Росі, за 2 версти від Кумейок. Жителів обох статей 98.
Оригінал
Мироновка въ 1-й верстѣ отъ Кумеекъ къ сѣверу. Жителей обоего пола 76. Обѣ деревни лежатъ среди лѣса.
Переклад
Мироновка, за 1 версту на північ від Кумейок. Жителів обох статей 76. Обидва села лежать серед лісу.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 2 версти ≈ 2,1 км; 643 десятини ≈ 702 га; 429 десятин ≈ 469 га. Перерахунок наш.
Назва. «Кумейки» — Кумейки.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Черкаський повіт, «Имѣніе графовъ Браницкихъ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 632–634. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/kumeiky/
