Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
КОРСУНЬ, мѣстечко лежитъ при впаденіи ручья Корсунки въ рѣку Рось, въ 43-хъ верстахъ отъ Канева и въ 33-хъ отъ Богуславля на югъ. О Корсунѣ упоминается въ числѣ городовъ основанныхъ, какъ полагаютъ, великимъ княземъ Ярославомъ на рѣкѣ Роси. Въ 1195 году Корсунь считался уже однимъ изъ значительныхъ пограничныхъ городовъ и князья спорили между собою за право владѣнія имъ вмѣстѣ съ другими городами: Торческомъ, Каневомъ, Трипольемъ и Богуславлемъ. Въ XIII, XIV и XV вѣкахъ Корсунь раздѣлялъ общую участь украинскихъ городовъ и оставался долгое время безлюднымъ и раззореннымъ; или правильнѣе: объ немъ письменно не упоминается до 1580 года, когда дана королемъ Баторіемъ привиллегія на укрѣпленіе и заселеніе г. Корсуня и на нѣкоторое облегченіе для жителей. Эта привиллегія выдана по прошенію двухъ князей Вишневецкихъ—одинъ былъ каштеляномъ Кіевскимъ, другой старостою Черкасскимъ и Каневскимъ. Они представляли, что большую пользу должно было принести основаніе города на Корсунскомъ урочищѣ лежащемъ на дорогѣ, по которой Татары имѣли обыкновеніе вторгаться въ Польшу. Жителямъ предоставлено пользоваться магдебурскимъ правомъ, съ устраненіемъ всѣхъ несогласныхъ съ нимъ правъ и обычаевъ русскихъ и польскихъ. Мѣщане освобождены отъ начальства и власти воеводъ, каштеляновъ, судей, подкоморныхъ подсудковъ и другихъ земскихъ чиновниковъ, по всѣмъ уголовнымъ и гражданскимъ дѣламъ, въ коихъ должны были отвѣчать только предъ войтомъ и лавниками, отъ города избранными, а войтъ предъ королевскимъ судомъ. Мѣщане должны были во время войны выступать противъ непріятеля подъ командою избраннаго войтомъ старосты. Другая привиллегія 1585 года на пергаментѣ написанная, съ подписью королевскою, хранится у нынѣшнихъ владѣльцевъ Корсуня. Заимствуемъ ее у Балинскаго: «Ознаймуемъ, ижъ для лепшой безпечности и пожитку панствъ нашихъ, посполитое и коронное мѣсто Корсунь, которое въ земли Кіевской, въ старотствѣ Черкасскомъ, ново на пустыни, на шляхахъ татарскихъ седитъ, хотящи на тамтой украизѣ угрунтовати, Мы есмо его особно привилеемъ и листы нашими фундовали, право нѣмецкое и певные вольности тамъ надали. То какъ теперъ естесьмы прошени отъ преречоныхъ подданыхъ нашихъ мѣщанъ Корсунскихъ, абыхмо тому мѣсту новозаложеному, прикладомъ иншихъ мѣстъ, гербъ, то есть лукъ желтый натягненный и стрѣлу на лютыни наложеную въ червономъ полю дали; а такъ мы просьбу ихъ слушную з ласки нашое королевское, того-то менованаго гербу, мѣсту Корсуню позволили и тымъ листомъ нашимъ до того мѣста надаемъ, который гербъ въ семъ мѣстѣ есть значно выражонъ и вымаліованъ. Якого уже отъ сего часу мѣщане и по нихъ будучіе на всѣ потомны вѣчные часы, такъ на печати до всякихъ правъ своихъ посполитыхъ и судовыхъ мѣсцкихъ, яко тежъ и на хоругви мѣсской уживати и съ того ся веселити маютъ, справующеся во всемъ ведле фундушу, вольности, имъ одъ насъ наданыхъ и одъ всякаго уближенія права посполитаго». Въ 1592 году Корсунскіе мѣщане получили отъ Сигизмунда III подтвердительную привиллегію, а въ 1598 году другую, изъ которой между прочимъ видно, что жители терпѣли разныя притѣсненія отъ поссесоровъ Каневскаго старотства. По ревизіямъ этаго старотства считалось въ Корсунѣ, въ 1616 году, казацкихъ домовъ 1300. Они не платили ни какихъ податей и, кромѣ военной службы, не отбывали ни какихъ повинностей и даже недопускали присланныхъ чиновниковъ къ люстраціи. Чрезъ шесть лѣтъ, то есть въ 1622 году, показано 262 мѣщанина, которые платили ежегодно чиншъ 178 злотыхъ. Кромѣ того было въ Корсунѣ, какъ сказано въ ревизіи, великое множество казацкаго населенія.
Переклад
КОРСУНЬ, містечко, лежить біля впадіння струмка Корсунки в річку Рось, за 43 версти від Канева і за 33 на південь від Богуслава. Про Корсунь згадується серед міст, заснованих, як гадають, великим князем Ярославом на річці Росі. 1195 року Корсунь уже вважався одним зі значних прикордонних міст, і князі сперечалися між собою за право володіти ним разом з іншими містами: Торчеськом, Каневом, Трипіллям і Богуславом. У XIII, XIV і XV століттях Корсунь поділяв спільну долю українських міст і довгий час лишався безлюдним і зруйнованим; або, правильніше: про нього письмово не згадується до 1580 року, коли король Баторій дав привілей на укріплення й заселення м. Корсуня та на деяке полегшення для жителів. Цей привілей видано на прохання двох князів Вишневецьких — один був київським каштеляном, другий черкаським і канівським старостою. Вони доводили, що велику користь мало принести заснування міста на корсунському урочищі, яке лежить на дорозі, якою татари звичайно вдиралися до Польщі. Жителям дозволено користуватися магдебурзьким правом з усуненням усіх несумісних із ним руських і польських прав і звичаїв. Міщан звільнено з-під зверхності й влади воєвод, каштелянів, суддів, підкоморських підсудків та інших земських урядовців у всіх кримінальних і цивільних справах, у яких вони мали відповідати лише перед війтом і лавниками, обраними від міста, а війт — перед королівським судом. Під час війни міщани мали виступати проти ворога під командою обраного війтом старости. Інший привілей 1585 року, написаний на пергаменті, з королівським підписом, зберігається в теперішніх власників Корсуня. Запозичуємо його в Балінського: «Ознаймуемъ, ижъ для лепшой безпечности и пожитку панствъ нашихъ, посполитое и коронное мѣсто Корсунь, которое въ земли Кіевской, въ старотствѣ Черкасскомъ, ново на пустыни, на шляхахъ татарскихъ седитъ, хотящи на тамтой украизѣ угрунтовати, Мы есмо его особно привилеемъ и листы нашими фундовали, право нѣмецкое и певные вольности тамъ надали. То какъ теперъ естесьмы прошени отъ преречоныхъ подданыхъ нашихъ мѣщанъ Корсунскихъ, абыхмо тому мѣсту новозаложеному, прикладомъ иншихъ мѣстъ, гербъ, то есть лукъ желтый натягненный и стрѣлу на лютыни наложеную въ червономъ полю дали; а такъ мы просьбу ихъ слушную з ласки нашое королевское, того-то менованаго гербу, мѣсту Корсуню позволили и тымъ листомъ нашимъ до того мѣста надаемъ, который гербъ въ семъ мѣстѣ есть значно выражонъ и вымаліованъ. Якого уже отъ сего часу мѣщане и по нихъ будучіе на всѣ потомны вѣчные часы, такъ на печати до всякихъ правъ своихъ посполитыхъ и судовыхъ мѣсцкихъ, яко тежъ и на хоругви мѣсской уживати и съ того ся веселити маютъ, справующеся во всемъ ведле фундушу, вольности, имъ одъ насъ наданыхъ и одъ всякаго уближенія права посполитаго» [Сповіщаємо, що для більшої безпеки й користі наших держав спільне й коронне місто Корсунь, яке в землі Київській, у Черкаському старостві, наново на пустці, на татарських шляхах осідає, бажаючи на тій окраїні утвердити, ми його окремим привілеєм і нашими листами заснували, німецьке право й певні вольності там надали. Тож оскільки тепер нас попросили вищезгадані наші піддані, корсунські міщани, щоб ми тому новозаснованому місту, за прикладом інших міст, дали герб, тобто жовтий натягнутий лук і стрілу, накладену на тятиву, у червоному полі, то ми з нашої королівської ласки на їхнє слушне прохання той-таки названий герб місту Корсуню дозволили й цим нашим листом тому місту надаємо, і цей герб у цьому місці виразно зображено й намальовано. Його відтепер міщани і ті, хто буде після них, на всі прийдешні вічні часи мають уживати як на печатці до всяких своїх прав, спільних і міських судових, так і на міській хоругві, і тим тішитися, керуючись у всьому фундушем і вольностями, наданими їм нами, без жодного порушення спільного права]. 1592 року корсунські міщани отримали від Сигізмунда III підтверджувальний привілей, а 1598 року — ще один, з якого, між іншим, видно, що жителі зазнавали різних утисків від посесорів Канівського староства. За ревізіями цього староства, 1616 року в Корсуні налічувалося 1300 козацьких домів. Вони не платили жодних податків і, крім військової служби, не відбували жодних повинностей і навіть не допускали присланих урядовців до люстрації. Через шість років, тобто 1622 року, записано 262 міщани, які щороку платили 178 злотих чиншу. Крім того, у Корсуні, як сказано в ревізії, було дуже багато козацького населення.
Оригінал
Во время войны при гетманѣ Павлюкѣ, Корсунь принималъ дѣятельное участіе въ возстаніи противъ Поляковъ, такъ что польскій гетманъ Конецпольскій, выступая противъ козаковъ къ Кумейкамъ, долженъ былъ сперва занять Корсунь, чтобы обеспечить себя съ тыла. Но болѣе всего Корсунь памятенъ побѣдою, одержанною Богданомъ Хмельницкимъ надъ Поляками близъ этаго мѣстечка. По современному дневнику Машковича, изданному Нѣмцевичемъ (Zbior pamiątnikow o dawney Polsce tom V). Это пораженіе произошло слѣдующимъ образомъ: Поляки, ретируясь отъ Черкасъ къ Корсуню и Богуславу, остановились возлѣ Корсуня и хотѣли его зажечь; но встрѣтивъ сильный отпоръ со стороны козачьяго отряда, рѣшились отступить къ Богуславлю. Хмельницкій, узнавши объ этомъ намѣреніи, зашелъ впередъ съ значительнымъ войскомъ, къ одной узкой и лѣсистой долинѣ, по названію Крутой балкъ, лежавшей на пути Поляковъ 1). Въ одну ночь онъ перекопалъ эту долину поперечнымъ глубокимъ рвомъ, въ милю длиною, и засѣлъ въ заросляхъ со всѣми силами въ ожиданіи Поляковъ. Вскорѣ они явились, не соблюдая на походѣ ни какихъ предосторожностей, въ большомъ безпорядкѣ. Начали спускаться съ крутыхъ горъ въ долину. Артиллерія впереди подойдя ко рву остановилась; люди закричали спускавшемуся обозу: стой, стой!! Но тяжело нагруженные возы не могли удержаться на крутизнѣ и ринулись въ долину со всего разгона, опрокидывая одни другихъ. Люди, лошади, возы, — все перемѣшалось въ безпорядкѣ. Въ эту минуту вышелъ изъ засады Хмельницкій съ 40,000 войска, окружилъ со всѣхъ сторонъ Поляковъ, разбилъ ихъ на голову и взялъ въ плѣнъ обоихъ гетмановъ—короннаго и литовскаго, предводительствовавшихъ ими. Позвѣе, 1664 году въ Корсунѣ на рынкѣ разстрѣлянъ Чернецкимъ гетманъ Выговскій, не смотря на его сенаторское достоинство въ республикѣ; 1) въ 1675 году гетманъ Самойловичъ перевелъ въ восточную украину весь Корсунскій полкъ, а оставленный городъ Корсунь былъ сожженъ Поляками; за то въ 1702 году полковникъ Самусь и Палій, овладѣвши Корсунемъ, вырѣзали «въ пень» жидовъ и католиковъ (римскихъ).
Переклад
Під час війни за гетьмана Павлюка Корсунь брав діяльну участь у повстанні проти поляків, тож польський гетьман Конецпольський, виступаючи проти козаків під Кумейки, мусив спершу зайняти Корсунь, щоб убезпечити собі тил. Але найбільше Корсунь пам’ятний перемогою, яку Богдан Хмельницький здобув над поляками поблизу цього містечка. За тогочасним щоденником Машковича, виданим Немцевичем (Zbior pamiątnikow o dawney Polsce tom V). Ця поразка сталася так: поляки, відступаючи від Черкас до Корсуня й Богуслава, зупинилися біля Корсуня й хотіли його підпалити; але, зустрівши сильну відсіч козацького загону, вирішили відступити до Богуслава. Хмельницький, довідавшись про цей намір, зайшов наперед зі значним військом до однієї вузької лісистої долини під назвою Крута балка, що лежала на шляху поляків 1). Однієї ночі він перекопав цю долину поперечним глибоким ровом завдовжки в милю і засів у заростях з усіма силами, чекаючи на поляків. Незабаром вони з’явилися, не вживаючи в поході жодних застережних заходів, у великому безладді. Почали спускатися з крутих гір у долину. Артилерія, що йшла попереду, підійшовши до рову, зупинилася; люди закричали обозові, що спускався: стій, стій!! Але тяжко навантажені вози не могли утриматися на кручі й ринули в долину з усього розгону, перекидаючи одні одних. Люди, коні, вози — усе перемішалося в безладді. Цієї миті з засідки вийшов Хмельницький із 40 000 війська, оточив поляків з усіх боків, ущент розбив їх і взяв у полон обох гетьманів — коронного й литовського, які ними командували. Пізніше, 1664 року, в Корсуні на ринку Чернецький розстріляв гетьмана Виговського, попри його сенаторську гідність у Речі Посполитій; 1) 1675 року гетьман Самойлович перевів у східну Україну весь Корсунський полк, а покинуте місто Корсунь поляки спалили; зате 1702 року полковник Самусь і Палій, оволодівши Корсунем, вирізали «в пень» євреїв і католиків (римських).
Оригінал
Нынѣ эта балка жителями называется: Ризаннымъ яромъ. Она находится въ 2-хъ верстахъ отъ мѣстечка по дорогѣ въ Выграевъ, нѣсколько ниже лежащій.
Переклад
Тепер жителі називають цю балку Різаним яром. Вона лежить за 2 версти від містечка, на дорозі до Виграєва, що лежить трохи нижче.
Оригінал
Корсунь считался въ ту пору значительною крѣпостію въ Украинѣ, потому что въ немъ былъ арсеналъ козачьяго войска. Въ 7-й статьѣ договора Юрія Хмельницкаго сказано, чтобы «гарматъ (артиллеріи) войсковой быть въ Корсунѣ». По этой вѣроятно причинѣ въ новыхъ Переяславскихъ статьяхъ, заключенныхъ при избраніи гетмана Самуйловича, въ 1674 году, назначено было сборное мѣсто для козацкихъ войскъ, въ случаѣ нашествія непріятеля, у рѣки Расавы, между Каневомъ и Корсунемъ. Недостатокъ вооруженія въ войскѣ могъ быть тогда пополненъ изъ Корсунскаго арсенала. Другимъ доказательствомъ важности Корсуня, какъ хорошо укрѣпленнаго мѣста, служитъ универсалъ 1675 года Чигиринскаго гетмана Дорошенка, въ которомъ онъ уговариваетъ народъ не сдаваться польскому королю; но забравши женъ, дѣтей и имущество, укрываться въ Корсунѣ, куда онъ придетъ къ нимъ на помощь съ многочисленною Татарскою ордою.
Переклад
Корсунь вважався тоді значною фортецею в Україні, бо в ньому був арсенал козацького війська. У 7-й статті договору Юрія Хмельницького сказано, щоб «гарматъ (артиллеріи) войсковой быть въ Корсунѣ» [військовій гарматі (артилерії) бути в Корсуні]. Імовірно, з цієї причини в нових Переяславських статтях, укладених під час обрання гетьмана Самуйловича 1674 року, було призначено збірне місце для козацьких військ на випадок нападу ворога — біля річки Росави, між Каневом і Корсунем. Нестачу озброєння у війську можна було тоді поповнити з корсунського арсеналу. Іншим доказом ваги Корсуня як добре укріпленого місця є універсал чигиринського гетьмана Дорошенка 1675 року, в якому він умовляє народ не здаватися польському королеві, а, забравши жінок, дітей і майно, ховатися в Корсуні, куди він прийде їм на допомогу з численною татарською ордою.
Оригінал
Послѣ того Турки нѣсколько разъ овладѣвали Корсунемъ и раззоряли его; однако и во время Мазепы онъ считался еще крѣпкимъ пунктомъ, ибо занятъ былъ въ 1713 году Паліемъ и Самусемъ въ числѣ другихъ значительнѣйшихъ городовъ, а также въ 1768 году, во время послѣдняго усилія Малороссіянъ отбиться отъ польскихъ магнатовъ, обращавшихъ, подъ вліяніемъ корыстолюбія и езуитскихъ совѣтовъ, эти оплоты народности Русской и православія въ частныя свои имѣнія и постепенно принуждавшихъ недавно воинственное народонаселеніе къ унизительной панщизнѣ.
Переклад
Після того турки кілька разів оволодівали Корсунем і руйнували його; проте й за часів Мазепи він ще вважався міцним пунктом, бо 1713 року його серед інших значніших міст зайняли Палій і Самусь, а також 1768 року, під час останнього зусилля малоросіян відбитися від польських магнатів, які під впливом користолюбства та єзуїтських порад обертали ці оплоти руської народності й православ’я на свої приватні маєтки і поступово змушували недавно войовниче населення до принизливої панщини.
Оригінал
Немедленно, по усмиреніи Палія и Самуся, Корсунь подвергся участи предназначенной Поляками для всѣхъ украинскихъ городовъ. Онъ составилъ одно изъ старостинскихъ имѣній, отдававшихся вельможамъ въ пожизненное владѣніе и большею частію обращаемыхъ въ вотчины. Корсунь однако, по вниманію къ его значительности, въ ряду украинскихъ городовъ, привиллегіею короля Станислава-Августа въ 1792 году освобожденъ отъ тягостнаго старостинскаго суда 2).
Переклад
Одразу після приборкання Палія й Самуся Корсунь спіткала доля, яку поляки призначили для всіх українських міст. Він став одним зі старостинських маєтків, що віддавалися вельможам у довічне володіння й здебільшого оберталися на вотчини. Проте Корсунь, зважаючи на його значущість серед українських міст, привілеєм короля Станіслава-Августа 1792 року було звільнено від обтяжливого старостинського суду 2).
Оригінал
По другимъ извѣстіямъ это сдѣлано Маховскимъ, въ Рокитнѣ.
Переклад
За іншими відомостями, це зробив Маховський, у Рокитні.
Оригінал
Изъ настоящаго описанія городовъ и мѣстечекъ Кіевской губерніи читатель видитъ, что большая часть изъ нихъ получили освобожденіе и городскія права при послѣднемъ польскомъ королѣ Станиславѣ Понятовскомъ. Это сдѣлано вслѣдствіе либеральной конституціи 3-го мая 1792 года, и это-то посягательство на злоупотребленія вотчинныхъ правъ и присвоенной помѣщиками власти было главною причиною торговицкой конфедераціи—послѣдняго акта польской самобытности, или лучше самовольства магнатовъ. Подробности о состояніи Корсуня въ концѣ прошлаго столѣтія см. у Балинскаго въ «Старож. Польска». Том. II стр. 514.
Переклад
З цього опису міст і містечок Київської губернії читач бачить, що більшість із них дістали звільнення й міські права за останнього польського короля Станіслава Понятовського. Це зроблено внаслідок ліберальної конституції 3 травня 1792 року, і саме цей замах на зловживання вотчинними правами та привласненою поміщиками владою був головною причиною Тарговицької конфедерації — останнього акту польської самобутності, або, краще сказати, сваволі магнатів. Подробиці про стан Корсуня наприкінці минулого століття див. у Балінського в «Старож. Польска», т. II, с. 514.
Оригінал
Въ ревизіи 1765 года Корсунь описанъ слѣдующимъ образомъ: «Хатъ въ немъ 172, вольныхъ 2; осѣдлые жиды не торгуютъ напитками, только платятъ чиншъ отъ 17 до 76 злотыхъ. За откупъ питейный и селитренныхъ заводовъ, съ 6 котловъ, (этихъ заводовъ теперь нѣтъ) получается 15,200 злотыхъ. Доходъ со всего Корсунскаго старотства 57,507 злотыхъ». Въ это время Корсунемъ и старотствомъ владѣлъ князь Яблоновскій, а спустя нѣсколько лѣтъ право на него пріобрѣтено Касперомъ Рогалинскимъ, воеводою Инфляндскимъ, вслѣдствіе выиграннаго заклада о чемъ-то; наконецъ послѣднимъ переуступлено старостинское право, 12 мая 1780 года, племяннику короля, князю Станиславу Понятовскому. При этомъ владѣльцѣ основано было въ Корсунѣ замѣчательное по оригинальности идеи заведеніе, для обученія танцованію простолюдиновъ обоего пола. Въ 1787 году король Станиславъ-Августъ, возвращаясь изъ Канева, видѣлся здѣсь съ Австрійскимъ Императоромъ Іосифомъ II, ѣхавшимъ въ Херсонъ подъ именемъ графа Фалькенштейна. По присоединеніи края къ Россіи, Корсунское старотство, въ нынѣшнемъ его составѣ, было пожаловано въ 1799 году въ потомственное владѣніе свѣтлѣйшему князю Петру Васильевичу Лопухину, генералъ-прокурору и министру Юстиціи при Императорахъ: Павлѣ I и Александрѣ I. 1). Жители расказываютъ ужасы о казняхъ, въ это время въ Корсунѣ произведенныхъ особо назначенными воинскими командами, для внушенія мѣщанамъ русскаго происхожденія повиновенія новому порядку. Евреи и римскіе католики были освобождены отъ благъ крѣпостнаго состоянія. Въ настоящее время Корсунь, съ своимъ округомъ, принадлежитъ сыну Петра Лопухина, князю Павлу Петровичу, который въ этомъ красивомъ мѣстечкѣ имѣетъ свою резиденцію. Другія обширныя его имѣнія находятсь въ губерніяхъ: Псковской, Новгородской, Тульской, Рязанской, Пензенской и Херсонской. Замѣчателенъ великолѣпный домъ владѣльца, расположенный вмѣстѣ съ разными экономическими строеніями, съ паркомъ, съ лютеранскою церковью, къ которой принадлежитъ княгиня, на каменныхъ живописныхъ островахъ р. Роси, соединяющихся между собою и съ мѣстечкомъ красивыми каменными, съ арками, мостами. Для проѣзжающихъ по дѣламъ чрезъ Корсунь простолюдиновъ, какъ и въ Богуславлѣ, устроена переправа чрезъ Рось на паромахъ, съ извѣстною платою въ пользу откупа. Жители утверждаютъ, что на мѣстѣ дворца былъ православный Петро-Павловскій монастырь, окончательно уничтоженный старостою, княземъ Понятовскимъ, который первоначально на мѣстѣ монастыря построилъ деревяный дворецъ. Съ 1813 года заведена въ Корсунѣ суконная фабрика, стоящая, по качеству выдѣлываемыхъ суконъ и величинѣ оборотнаго капитала, далеко ниже суконныхъ фабрикъ Таганчской, Хабенской и Стеблевской. Произведенія ея большею частію збываются на мѣстѣ, а дохода доставляетъ владѣльцу до 2000 рублей. При ней состоитъ нѣсколько иностранцевъ и до 150 рабочихъ, большею частію изъ крестьянъ. Недавно также устроенъ кожевенный заводъ.
Переклад
У ревізії 1765 року Корсунь описано так: «Хат у ньому 172, вільних 2; осілі євреї не торгують напоями, лише платять чинш від 17 до 76 злотих. За питний відкуп і селітряні заводи, з 6 казанів, (цих заводів тепер немає) одержується 15 200 злотих. Дохід з усього Корсунського староства 57 507 злотих». У цей час Корсунем і староством володів князь Яблоновський, а через кілька років право на нього набув Каспер Рогалінський, інфлянтський воєвода, внаслідок виграного закладу про щось; нарешті останній 12 травня 1780 року переуступив старостинське право племінникові короля, князеві Станіславу Понятовському. За цього власника в Корсуні було засновано примітний оригінальністю задуму заклад для навчання простолюдинів обох статей танців. 1787 року король Станіслав-Август, повертаючись із Канева, зустрівся тут з австрійським імператором Йосифом II, який їхав до Херсона під ім’ям графа Фалькенштейна. Після приєднання краю до Росії Корсунське староство в його теперішньому складі 1799 року було надано в спадкове володіння світлішому князеві Петрові Васильовичу Лопухіну, генерал-прокуророві й міністрові юстиції за імператорів Павла I та Олександра I. 1). Жителі розповідають жахіття про страти, що їх тоді чинили в Корсуні спеціально призначені військові команди, щоб прищепити міщанам руського походження покору новому порядкові. Євреї та римські католики були звільнені від благ кріпосного стану. Тепер Корсунь зі своєю округою належить синові Петра Лопухіна, князеві Павлові Петровичу, який має в цьому гарному містечку свою резиденцію. Інші його великі маєтки лежать у губерніях: Псковській, Новгородській, Тульській, Рязанській, Пензенській і Херсонській. Примітний розкішний дім власника, розташований разом із різними господарськими будівлями, з парком, з лютеранською церквою, до якої належить княгиня, на кам’яних мальовничих островах р. Росі, що з’єднуються між собою і з містечком гарними кам’яними мостами з арками. Для простолюдинів, які в справах проїжджають через Корсунь, як і в Богуславі, влаштовано переправу через Рось на поромах, за відому плату на користь відкупу. Жителі запевняють, що на місці палацу був православний Петро-Павлівський монастир, остаточно знищений старостою князем Понятовським, який спершу збудував на місці монастиря дерев’яний палац. З 1813 року в Корсуні заведено суконну фабрику, що якістю вироблюваних сукон і розміром обігового капіталу стоїть далеко нижче від таганчанської, хабенської та стеблівської суконних фабрик. Її вироби здебільшого збуваються на місці, а доходу дають власникові до 2000 рублів. При ній є кілька іноземців і до 150 робітників, здебільшого з селян. Нещодавно влаштовано також шкіряний завод.
Оригінал
Нѣкоторыя замѣтки объ немъ и его семействѣ находятся въ запискахъ Державина, напечатанныхъ въ Русскомъ Вѣстникѣ за 1859 годъ.
Переклад
Деякі нотатки про нього та його родину є в записках Державіна, надрукованих у «Русском вестнике» за 1859 рік.
Оригінал
Замокъ Корсунскій — давній, былъ огражденъ квадратнымъ валомъ, съ 4-мя бастіонами и глубокимъ рвомъ. На валу дубовый частоколъ, мостъ со взводомъ, ворота со стрѣльницами, посреди замка — домъ для коменданта или губернатора и другія строенія. Въ настоящее время въ замкѣ находятся склады разныхъ хозяйственныхъ матеріаловъ владѣльца имѣнія. Внѣ мѣстечка есть также два укрѣпленныя мѣста, извѣстныя подъ названіемъ Замчища и Замочка; первое въ 1½ а второе въ 2-хъ верстахъ отъ мѣстечка. Слѣды давняго многолюдства Корсуня являются здѣсь во множествѣ человѣческихъ костей, находимыхъ на каждомъ шагу въ землѣ, при копаніи фундаментовъ, погребовъ и т. п. Часто находили также старинныя золотыя и серебренныя вещи, монеты, медали; но все это долго переходило въ руки евреевъ, которые, покупая древности эти за безцѣнокъ, тотчасъ переливали ихъ въ слитки, чтобы скрыть слѣдъ отъ поисковъ полиціи. Наконецъ настоящій владѣлецъ объявилъ, что будетъ платить за всякую вещь найденную, хотя бы его крестьяниномъ, болѣе, чѣмъ стоитъ металлъ. Тогда все, что находили, стали доставлять владѣльцу и такимъ образомъ сохранилось нѣсколько драгоцѣнныхъ остатковъ старины. Изъ нихъ особенно замѣчателенъ золотой сосудъ, вѣсомъ въ 1 фунтъ слишкомъ, съ славянскими арабееками весьма чистой работы. При немъ была длинная цѣпь изъ толстой золотой проволоки. Внутри сосуда осталась какая-то густая смола. Вмѣстѣ съ этимъ сосудомъ найдено нѣсколько серебренихъ ковшей съ гербами Московскаго государства. На одномъ изъ нихъ выставленъ годъ 1619. Заключаютъ, что эти вещи достались какому-нибудь козаку или шляхтичу во время Московскаго похода. Корсунскія находки, вмѣстѣ съ другими пріобрѣтеніями, составили въ домѣ владѣльца довольно значительный музей.
Переклад
Корсунський замок — давній, був обнесений квадратним валом із 4 бастіонами й глибоким ровом. На валу — дубовий частокіл, підйомний міст, ворота з бійницями, посеред замку — дім для коменданта чи губернатора та інші будівлі. Тепер у замку містяться склади різних господарських матеріалів власника маєтку. За містечком є також два укріплені місця, відомі під назвами Замчище і Замочок; перше за 1½, а друге за 2 версти від містечка. Сліди давньої многолюдності Корсуня виявляються тут у великій кількості людських кісток, що їх знаходять у землі на кожному кроці під час риття фундаментів, погребів тощо. Часто знаходили також старовинні золоті й срібні речі, монети, медалі; але все це довго переходило до рук євреїв, які, скуповуючи ці старожитності за безцінь, одразу переплавляли їх у зливки, щоб приховати слід від розшуків поліції. Нарешті теперішній власник оголосив, що платитиме за кожну знайдену річ, хоч би її знайшов його селянин, більше, ніж коштує метал. Тоді все, що знаходили, почали приносити власникові, і так збереглося кілька коштовних решток старовини. З-поміж них особливо примітна золота посудина вагою з лишком 1 фунт, зі слов’янськими арабесками дуже чистої роботи. При ній був довгий ланцюг із товстого золотого дроту. Усередині посудини лишилася якась густа смола. Разом із цією посудиною знайдено кілька срібних ковшів із гербами Московської держави. На одному з них виставлено рік 1619. Роблять висновок, що ці речі дісталися якомусь козакові чи шляхтичеві під час Московського походу. Корсунські знахідки разом з іншими придбаннями склали в домі власника доволі значний музей.
Оригінал
Въ настоящее время въ мѣстечкѣ считается жителей обоего пола: православныхъ 2245, римскихъ католиковъ 158, лютеранъ 135, евреевъ 2000. Домовъ: 400 еврейскихъ и 300 христіанскихъ. Слѣдующія селенія составляютъ Корсунское имѣніе:
Переклад
Тепер у містечку налічується жителів обох статей: православних 2245, римських католиків 158, лютеран 135, євреїв 2000. Домів: 400 єврейських і 300 християнських. До Корсунського маєтку входять такі поселення:
Оригінал
| Корсунь, | Пѣшки, | Листвинъ, |
| Арбузинъ, | Выграевъ, | Кичинцы, |
| Нетеребка, | Дацки, | Туркинцы, |
| Сахновка, | Тараща, | Прушильцы, |
| Бровахи, | Селище, | Моринцы, |
| Корниловка, | Сухины, | Набутовъ, |
| Сотники, | Квитки, | Гноенки, |
| Сытники, | Петрушки, | Нехворощъ, |
| Саморидня, | Карашинъ, | Гута. |
Переклад
| Корсунь, | Пішки, | Листвин, |
| Гарбузин, | Виграїв, | Кичинці, |
| Нетеребка, | Дацьки, | Туркинці, |
| Сахнівка, | Тараща, | Прушильці, |
| Бровахи, | Селище, | Моринці, |
| Корнилівка, | Сухини, | Набутов, |
| Сотники, | Квітки, | Гноєнки, |
| Ситники, | Петрушки, | Нехворощ, |
| Саморідня, | Карашин, | Гута. |
Оригінал
Всего 9,226 ревизскихъ душъ мужескаго пола, при 52,133 десятинахъ земли.
Переклад
Разом 9 226 ревізьких душ чоловічої статі й 52 133 десятини землі.
Оригінал
По сохранившемуся у жителей преданію, въ Корсунѣ, во время его процвѣтанія, было много церквей; но сколько именно и гдѣ они стояли, точныхъ свѣдѣній не осталось. Время существованія этихъ церквей должно отнести къ эпохѣ предшествовавшей польскому владычеству, разрушительному для Малороссіи гораздо болѣ, нежели владычество Татаръ; потому что эти послѣдніе варвары не посягали на самую драгоцѣнную принадлежность великаго русскаго народа: его вѣру и народность русскую. Два столѣтія шла борьба грубой силы и нагой истины, съ хитрымъ безсиліемъ и прикровенною софизмамы ложью. Развязка, какъ извѣстно произошла въ 1795 году, ровно чрезъ 200 лѣтъ послѣ Брестскаго собора. Неудивительно, что во время такой продолжительной борьбы, коей мѣстомъ дѣйствія чаще всего была нынѣшняя Кіевская губернія, здѣсь все сожжено, разрушено, уничтожено. Корсунскія церкви подверглись той же участи.
Переклад
За переказом, що зберігся в жителів, у Корсуні за часів його розквіту було багато церков; але скільки саме і де вони стояли, точних відомостей не лишилося. Час існування цих церков слід віднести до доби, що передувала польському пануванню, яке було для Малоросії значно руйнівнішим, ніж панування татар; бо ці останні варвари не посягали на найдорожче надбання великого руського народу: його віру й руську народність. Два століття тривала боротьба грубої сили й голої істини з хитрим безсиллям і прикритою софізмами брехнею. Розв’язка, як відомо, настала 1795 року, рівно через 200 років після Берестейського собору. Не дивно, що під час такої тривалої боротьби, ареною якої найчастіше була теперішня Київська губернія, тут усе спалено, зруйновано, знищено. Корсунські церкви спіткала та сама доля.
Оригінал
Кромѣ остающихся нынѣ двухъ приходскихъ церквей: Преображенской и Ильинской и монастыря, сохранились слѣды существованія въ Корсунѣ слѣдующихъ церквей (въ памяти жителей и въ древнемъ синодикѣ, въ Ильинской церкви находящемся):
Переклад
Крім двох парафіяльних церков, що існують тепер, — Преображенської та Іллінської — і монастиря, збереглися сліди існування в Корсуні таких церков (у пам’яті жителів і в давньому синодику, що зберігається в Іллінській церкві):
Оригінал
1. Церковь во имя Преподобнаго Сергія, неизвѣстно гдѣ стоявшая.
Переклад
1. Церква на честь преподобного Сергія; невідомо, де вона стояла.
Оригінал
2. Рождества Пресвятыя Богородицы, тоже неизвѣстно мѣсто ея. Но извѣстно, что она существовала въ 1661 году.
Переклад
2. Різдва Пресвятої Богородиці; її місце також невідоме. Але відомо, що вона існувала 1661 року.
Оригінал
3. Николаевская, находилась тамъ, гдѣ нынѣ пожарная башня. Повторимъ здѣсь то, что расказываютъ историки Малороссіи о необыкцовенномъ ея сожженіи. Храбрый сподвижникъ Хмельницкаго, Корсунскій полковникъ Золотаренко съ отдѣльнымъ козацкимъ отрядомъ сражался въ Литвѣ съ Поляками, поражая ихъ при всѣхъ встрѣчахъ. Объ немъ распространилась молва будто ему помагаетъ чародѣйство и что ни какое оружіе его не беретъ. Когда старый Быховъ былъ занятъ козаками, тамошніе ксендзы вылили серебренную пулю изъ церковной чаши, написали на ней какія то таинственныя буквы и подговорили своего органиста выстрѣлить ею въ Золотаренка, когда онъ будетъ проѣзжать по улицѣ, обѣщая за эту услугу помѣстить дѣтей его въ своихъ школахъ. Органистъ засѣвъ въ колокольнѣ, застрѣлилъ оттуда храбраго полковника. Тѣло убитаго перевезли на родину въ Корсунь, и здѣсь въ церкви Св. Николая, во время торжественнаго отпѣванія, предъ погребеніемъ, случился пожаръ, отъ котораго, по тѣснотѣ единственнаго хода въ церковь, сгорѣло 430 человѣкъ и 2 священника. Причину пожара одни приписываютъ неосторожности причетника, а другіе—молніи. На мѣсто этой сгорѣвшей церкви въ 1700 году была построена другая, описаніе коей см. въ визитѣ Корсунск. декан. за 1741 годъ. Она существовала до 1821 года, когда по ветхости разобрана. Въ послѣднее время въ церкви этой пѣлъ хоръ изъ сельскихъ дѣвицъ, составленный управлявшимъ имѣніемъ.
Переклад
3. Миколаївська, стояла там, де тепер пожежна вежа. Повторимо тут те, що розповідають історики Малоросії про незвичайне її спалення. Хоробрий соратник Хмельницького, корсунський полковник Золотаренко, з окремим козацьким загоном воював у Литві з поляками, громлячи їх при кожній зустрічі. Про нього пішла поголоска, ніби йому допомагає чаклунство і що жодна зброя його не бере. Коли Старий Бихів зайняли козаки, тамтешні ксьондзи вилили срібну кулю з церковної чаші, написали на ній якісь таємничі літери й намовили свого органіста вистрілити нею в Золотаренка, коли той проїжджатиме вулицею, обіцяючи за цю послугу влаштувати його дітей до своїх шкіл. Органіст, засівши на дзвіниці, застрелив звідти хороброго полковника. Тіло вбитого перевезли на батьківщину, до Корсуня, і тут, у церкві Св. Миколая, під час урочистого відспівування перед похованням, сталася пожежа, від якої через тісноту єдиного входу до церкви згоріло 430 людей і 2 священники. Причиною пожежі одні вважають необережність причетника, а інші — блискавку. На місці цієї згорілої церкви 1700 року збудували іншу, опис якої див. у візиті Корсунського деканату за 1741 рік. Вона існувала до 1821 року, коли її через ветхість розібрали. Останнім часом у цій церкві співав хор із сільських дівчат, який зібрав управитель маєтку.
Оригінал
4. Церковь Воскресенія Христова, бывшая противъ ткацкаго дома, гдѣ теперь собирается рынокъ. Въ 1804 году на мѣстѣ ея былъ поставленъ высокій деревяный крестъ.
Переклад
4. Церква Воскресіння Христового, що стояла навпроти ткацького дому, де тепер збирається торг. 1804 року на її місці поставили високий дерев’яний хрест.
Оригінал
5. Рождества Христова, при коей былъ общественный госпиталь; она стояла на томъ мѣстѣ, гдѣ нынѣ усадьбы Баранова и Фесенка.
Переклад
5. Різдва Христового, при якій був громадський шпиталь; вона стояла на тому місці, де тепер садиби Баранова і Фесенка.
Оригінал
6. Успенія Божія Матери, на Задеренной горѣ.
Переклад
6. Успіння Божої Матері, на Задереній горі.
Оригінал
Изъ нынѣ существующихъ церквей: Преображенская—каменная, великолѣпная, съ такою же кололольнею, построена въ 1821 году покойнымъ княземъ Петромъ Васильевичемъ Лопухинымъ. Ильинская деревяная, построена 1701 года (см. въ визитѣ 1741 г.). Обѣ церкви по штатамъ причислены къ 5-му классу; каждая имѣтъ земли по указной пропорціи.
Переклад
З нині існуючих церков Преображенська — кам’яна, розкішна, з такою самою дзвіницею, збудована 1821 року покійним князем Петром Васильовичем Лопухіним. Іллінська — дерев’яна, збудована 1701 року (див. у візиті 1741 р.). Обидві церкви за штатами зараховано до 5-го класу; кожна має землю за указною пропорцією.
Оригінал
Кромѣ прихожанъ въ самомъ мѣстечкѣ, къ обѣимъ Корсунскимъ церквамъ причислено по деревнѣ. Къ Преображенской Карашинъ, на правой сторонѣ Роси въ 4-хъ верстахъ ниже Корсуня. Жителей обоего пола 297. Здѣсь есть деревяная церковь во имя Архистратига Михаила, приписная, неизвѣстно когда построенная. Она имѣетъ пахатныхъ земель укказную пропорцію. До 1824 года имѣла особыхъ своихъ приходскихъ священниковъ и составляла самостоятельный приходъ, совокупно съ деревнню Лиственъ.
Переклад
Крім парафіян у самому містечку, до обох корсунських церков приписано по селу. До Преображенської — Карашин, на правому березі Росі, за 4 версти нижче Корсуня. Жителів обох статей 297. Тут є дерев’яна приписна церква на честь архістратига Михаїла, невідомо коли збудована. Вона має орної землі указну пропорцію. До 1824 року мала своїх окремих парафіяльних священників і становила самостійну парафію разом із селом Листвен.
Оригінал
Лиственъ деревня, приписная къ Ильинской церкви, лежитъ въ 2-хъ верстахъ выше Корсуня, на правой сторонѣ р. Роси, при впаденіи ручья Поганьскаго. Жителей обоего пола 303. Въ началѣ текущаго столѣтія въ Лиственѣ были поселены раскольники, самовольно построившіе здѣсь свою часовню; но когда часовня была закрыта и перенесена въ деревню Кичинцы, гдѣ изъ нея построена кладбищная церковь: то раскольники разошлись по разнымъ мѣстамъ.
Переклад
Листвен, село, приписане до Іллінської церкви, лежить за 2 версти вище Корсуня, на правому березі р. Росі, біля впадіння струмка Поганського. Жителів обох статей 303. На початку нинішнього століття в Листвені були поселені розкольники, які самовільно збудували тут свою каплицю; але коли каплицю закрили й перенесли до села Кичинці, де з неї збудували цвинтарну церкву, то розкольники розійшлися по різних місцях.
Оригінал
Въ Корсунѣ есть и латинская деревяная каплица, построенная около 1763 года бывшими старостами Корсунскими изъ латынянъ.
Переклад
У Корсуні є й латинська дерев’яна каплиця, збудована близько 1763 року колишніми корсунськими старостами з латинян.
Оригінал
Корсунскій Онуфріевскій монастырь находится въ 7-ми верстахъ отъ мѣстечка, на островѣ р. Роси, называемомъ Волковскимъ. Островъ этотъ покрытый лѣсомъ и составляющій собственность монастыря, имѣетъ длины до 250 и ширины до 30 саженей. Монастырь основанъ въ половинѣ XVII столѣтія Корсунскимъ полковникомъ Григоріемъ Гуляницкимъ; почему до начала текущаго вѣка именовался Корсунскимъ Гуляницкимъ монастыремъ. Въ сентябрѣ мѣсяцѣ 1663 года скончался въ Корсунѣ Кіевскій митрополитъ Діонисій Балабанъ, погребенный въ монастырѣ: по словамъ Черниговской лѣтописи, въ 1662 году онъ постригъ въ семъ монастырѣ въ чернцы Юрія Хмельницкаго. Гуляницкій при самомъ основаніи его снабдилъ угодіями и землями, которыя были укрѣплены за монастыремъ универсаломъ гетмана Мазепы 1707 года. Но всѣ эти угодія отобраны владѣльцемъ Корсуня въ началѣ текущаго столѣтія и хотя искъ со стороны монастыря продолжается уже 50 лѣтъ, но земли не возвращены. Монастырю предоставлено только 40 десятинъ. Доходы этаго небольшаго участка земли, отъ вѣтраной мельницы, проценты отъ капитала въ 10,000 рублей и незначительныя подаянія отъ богомольцевъ, составляютъ средства содержанія монастыря, за присоединеніемъ къ нимъ 42 рублей 84 копѣекъ отпускаемыхъ изъ казны.
Переклад
Корсунський Онуфріївський монастир лежить за 7 верст від містечка, на острові р. Росі, що зветься Волковським. Цей острів, укритий лісом і власність монастиря, має завдовжки до 250 і завширшки до 30 сажнів. Монастир заснував у середині XVII століття корсунський полковник Григорій Гуляницький; тому до початку нинішнього століття він звався Корсунським Гуляницьким монастирем. У вересні 1663 року в Корсуні помер київський митрополит Діонісій Балабан, похований у монастирі; за словами Чернігівського літопису, 1662 року він постриг у цьому монастирі в ченці Юрія Хмельницького. Гуляницький під час самого заснування наділив його угіддями й землями, які були закріплені за монастирем універсалом гетьмана Мазепи 1707 року. Але всі ці угіддя на початку нинішнього століття забрав власник Корсуня, і хоча позов з боку монастиря триває вже 50 років, землі не повернуто. Монастиреві залишено тільки 40 десятин. Доходи з цієї невеликої ділянки землі, від вітряного млина, відсотки з капіталу в 10 000 рублів і незначні пожертви прочан становлять засоби утримання монастиря, разом із 42 рублями 84 копійками, що відпускаються зі скарбниці.
Оригінал
Настоятельство въ монастырѣ съ давняго времени игуменское. Послѣ 1707 г. въ бумагахъ монастырскихъ упоминаются игумены: Гедеонъ (Вольскій), Климентъ, Елеазаръ, Германъ, Самуилъ. Во время пребыванія въ монастырѣ митрополита Діонисія игуменомъ былъ Ѳеодосій Углицкій, съ 1664 года игуменъ Выдубецкій, ѣздившій вмѣстѣ съ игуменомъ Переяславскимъ Іеронимомъ Дубиною въ Москву, ходатайствовать объ утвержденіи сдѣланнаго въ Корсунѣ выбора въ Кіевскіе митрополиты князя Гедеона Четвертинскаго, присутствовавшаго при погребеніи митрополита Діонисія. См. Южнорус. лѣтоп. Бѣлозерскаго стр. 29. Въ монастырѣ спасаются: 6 іеромонаховъ, 4 іеродіакона, 1 монахъ и 14 послушниковъ. Двѣ церкви деревяныя: Соборная во имя преподобнаго Онуфрія о 5-ти главахъ, покрытыхъ бѣлымъ желѣзомъ, построена въ прошломъ столѣтіи. Въ ней достопримѣчательна икона Спасителя, написанная, по преданію, преподобнымъ иконописцемъ Лавры Алипіемъ, въ серебренномъ окладѣ, сдѣланномъ въ 1844 году, при игуменѣ Феодорѣ. Въ особомъ кіотѣ положены двѣ частицы мощей мучениковъ Ареѳы и Меркурія завѣщанныхъ монастырю греческимъ архимандритомъ Никифоромъ, здѣсь умершимъ и погребеннымъ во время путешествія своего изъ Іерусалима въ Россію, за милостынею. Трапезная церковь во имя пророка Иліи построена 1777 года. Была еще третяя церковь во имя Святителя Николая, по ветхости недавно закрытая.
Переклад
Настоятельство в монастирі з давніх часів ігуменське. Після 1707 р. в монастирських паперах згадуються ігумени: Гедеон (Вольський), Климент, Елеазар, Герман, Самуїл. Під час перебування в монастирі митрополита Діонісія ігуменом був Феодосій Углицький, з 1664 року видубицький ігумен, який їздив разом із переяславським ігуменом Ієронімом Дубиною до Москви клопотатися про затвердження зробленого в Корсуні обрання на київського митрополита князя Гедеона Четвертинського, присутнього на похороні митрополита Діонісія. Див. «Южнорус. летоп.» Білозерського, с. 29. У монастирі спасаються: 6 ієромонахів, 4 ієродиякони, 1 монах і 14 послушників. Дві церкви дерев’яні: соборна на честь преподобного Онуфрія з 5 банями, критими білою бляхою, збудована в минулому столітті. У ній вартує уваги ікона Спасителя, написана, за переказом, преподобним лаврським іконописцем Аліпієм, у срібному окладі, зробленому 1844 року за ігумена Феодора. В окремому кіоті покладено дві частки мощей мучеників Арефи й Меркурія, заповіданих монастиреві грецьким архімандритом Никифором, який помер і похований тут під час своєї подорожі з Єрусалима до Росії по милостиню. Трапезна церква на честь пророка Іллі збудована 1777 року. Була ще третя церква на честь святителя Миколая, нещодавно закрита через ветхість.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, сажень — близько 2,13 м, десятина — близько 1,09 га. У статті: 43 версти ≈ 45,9 км; 2 версти ≈ 2,1 км; 133 десятини ≈ 145 га; 4 версти ≈ 4,3 км; 7 верст ≈ 7,5 км. Перерахунок наш.
Назва. «Корсунь» — Корсунь-Шевченківський. Тепер — місто Корсунь-Шевченківський Черкаського району Черкаської області (до 1944 р. — Корсунь).
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
«Вотчинне» маєток. Маєток у повній спадковій власності поміщика.
«Містечко». Невелике торговельне поселення з ярмарками й торгами, проміжне між селом і містом.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Канівський повіт, «Бывшее Корсунское старотство, а нынѣ вотчинное имѣніе князя Лопухина.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 571–578. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/korsun-shevchenkivskyi/