Коростишів у Похилевича (1864)

Переклад

КОРОСТИШІВ, містечко на лівому березі Тетерева, який у цьому місці перетинає Київсько-Брестське шосе, за 95 верст від Києва і 25 від Радомишля. Обидва береги з’єднує дуже гарний міст на кам’яних опорах, збудований разом із шосе. Лише із західного боку містечко прилягає до полів; з трьох інших боків воно оточене сосновими лісами, які становлять частину його багатств. Жителів обох статей: православних 1494, римо-католиків 382, лютеран 178 і євреїв 4401. 1783 року в містечку без римо-католиків і євреїв налічувалося 108 димів і 600 осіб обох статей, а єврейських — 250 димів. Коростишів здавна вважається резиденцією поміщиків графів Олізарів, до маєтку яких нині приписано 2752 ревізькі душі чоловічої статі й 34 927 десятин землі в таких поселеннях і селах: Коростишеві, Киричанці, Харитоновці, Кошарищах, Стрижавці, Більківцях, Тесновці, Козіївці, Городському, Минині, Рудні Городецькій, Свинолужці, Хуторі, Пилипонці, Войташовці, Здвижці й Вільні.

Переклад

Коростишів — одне з найдавніших місць в околицях Києва. Дехто вважає, що столиця древлян Коростень була тут, а не в Іскорості, звідки плавання ладдями навряд чи було можливе й у давнину, тоді як Тетеревом воно почасти можливе й нині. Пам’ятками дохристиянських часів у Коростишеві можна вважати камінь, знайдений у річці в нинішньому столітті, який визнають жертовним, людський кістяк, знайдений у розкопаній могилі й обкладений березовою корою 2), і дві глиняні посудини старовинної форми, знайдені в іншому місці під час копання каналу. Утім, назви навколишніх сіл — Минин, Минейки, Микгород — нагадують про минчан, древлянське плем’я, згадуване в літописах. За народним переказом, Коростишів колись був великим містом із багатьма церквами й фортецею, але це місто зруйновано під час навали татар, а його земляні укріплення час помалу стер. Проте й тепер жителі кажуть, що такий-то живе на валу чи за валом, хоча нині не помітно навіть слідів валу; і тепер у містечку є жителі на прізвище Рубани, про яких розповідають, що їхнього предка, схопленого татарами за містом під час першої їхньої навали на Коростишів, змушували провести татар у місто найбезпечнішим шляхом; але він натомість повів їх на найукріпленіше місце, де вони зазнали поразки. Татари за це порубали провідника на шматки; тому нащадків цього малоросійського Сеславіна й названо Рубанами. Пам’ятками дотатарського існування Коростишева жителі вважають кам’яні хрести, що стоять як біля нинішніх коростишівських церков, так і в деяких частинах містечка, де церков уже давно немає. Так, недалеко від Троїцької церкви, на підвищенні, де нині кладовище, є понад 50 давніх кам’яних хрестів, здебільшого побитих ніби пострілами з гармат. На правому березі Тетерева, трохи нижче за течією, навпроти Коростишева, є урочище Хминичі, що нині заросло віковим лісом. Помітно, що в давнину це місце було заселене, але укріплення мало з протилежного від річки боку, ніби для захисту від ворогів, які наступали із заходу. У Хминичах є кілька давніх кам’яних хрестів і сліди кількох колодязів. Один колодязь у цьому нині безлюдному місці існує й тепер. За розповідями жителів, він був найглибший, і під час навали татар жителі накидали в нього багато грошей.

Переклад

В огляді могил, стор. 67 і 39.

Переклад

У XVI столітті Коростишів належав Філонові Семеновичу Кмиті, воєводі смоленському, старості чорнобильському, тому литовському гетьманові, якому мужність, виявлена в багатьох битвах, принесла вдячність своїх і повагу ворогів. Коростишів із прилеглими селами й селищами становив лише тридцяту частину його маєтків. Цей маєток він успадкував від свого батька, який набув його на підставі грамоти великого князя литовського Олександра 1499 року. Цю грамоту внесено до литовських метрик у таких словах: «Билъ намъ челомъ панъ Кмита Александровичъ и просилъ у насъ села у Житомірскомъ повѣтѣ на имя Коростешово и данниковъ нашихъ: Гурина и Василія и ихъ товарицовъ, и повѣдалъ передъ нами, што тыи данники даютъ намъ дани только полтрета ведра меду, а осьмъ ведеръ полудя. Ино мы тое село Коростышово и тыхъ данниковъ и ихъ товаришовъ ему дали со всѣми ихъ землями и съ данью и со всимъ тымъ, што здавна къ тому селу слушало. Писанъ у Вильни, Марта 26 дня. Индикта 2. Метр. Л. К. 191, стр. 176» [Бив нам чолом пан Кмита Олександрович і просив у нас село в Житомирському повіті на ім’я Коростешово та наших данників Гурина й Василя з їхніми товаришами, і повідомив перед нами, що ці данники дають нам данини лише два з половиною відра меду й вісім відер полудя. Тож ми те село Коростишово, і тих данників, і їхніх товаришів дали йому з усіма їхніми землями, і з даниною, і з усім тим, що здавна до того села належало. Писано у Вільні, 26 березня. Індикту 2. Метр. Л. К. 191, стор. 176]. 1565 року Філон Кмита продав Коростишів своєму родичеві Іванові Олізару за 400 кіп литовських. Оригінальний документ про продаж зберігається в коростишівському архіві; він написаний руською мовою, якою в той час писали всі юридичні документи в нашому краї. Виписуємо цей документ із твору Пшедзецького 1), де його, однак, затемнено вживанням латинського алфавіту за новим звичаєм, що його запроваджують поляки 2). «Я Филонъ Семеновичъ Кмита, державца Чернобыльскій, вызнавую самъ на себе симъ моимъ лыстомъ кому бы то треба было того вѣдати, або чтуще его слышати, нынѣшнимъ и потомъ будущимъ. Ижъ въ часъ войны и службы его королевской милости земское военное съ непріятелемъ господарскимъ, княземъ великимъ Московскимъ, частократы выправующися мнѣ на послугу господарскую и всея рѣчи посполитой и великія утраты въ маетности и упадки въ статку своимъ съ непріятели господарскими пріймуючи, и ни отъ кого на то не приведенный, одно самъ по своей доброй волѣ съ добрымъ розмысломъ, и съ тыхъ причинъ и припадковъ. будучи на той часъ пенендзей велико потребенъ, продалесьмы и збылы вѣчно имѣніе мое отчинное и дѣдичное, ничимъ не пенное и жаднымъ обычаемъ передъ симъ никому не заведенное, на имя Коростышевъ, лежачое въ землѣ Кіевской надъ рѣкою Тетеровью, недалеко Житоміра брату своему, пану Ивану Олизару Волчкѣвичу, за певную сумму пѣнензей за четыреста копъ грошей монеты и личбы великаго княжества литовскаго. Ему самому, женѣ, дѣтямъ и потомкамъ и всѣмъ близкимъ и прирожонымъ его и напотомъ будущимъ изъяткомъ. Со всѣмъ, на все такъ, якъ самое именіе Коростышевъ само въ собѣ, въ земляхъ и грунтахъ, поляхъ, лѣсахъ, рѣкахъ и границахъ, межахъ и обыходахъ и во всемъ его положеню маетъ; съ людьми отчизными, засѣдлыми и прихожими и зо всѣми ихъ повинностями: землями, даньми медовыми и грошовыми, съ чиншами и съ работами, и къ тому съ землями бортными и не бортными, съ полями и сѣножатьми, дубровами и лѣсами; зе ставы, ставищи и бобровыми гоны, зъ ловы звѣриными и пташими принады и со всѣмъ на все; ничего на себе, на жону и дѣти, если ми ихъ Богъ милостивый рачи дати, и на потомковъ и всѣхъ близко прирожоныхъ неоставуючи. Маетъ панъ Иванъ Олизаръ Волчкѣвичъ, братъ мой тое имѣніе Коростышевъ, купленное за тую вышеписанную сумму 400 копъ грошей объяти и вѣчными часы держати и уживати съ женою, дѣти и потомки и всѣ близкіе его. И маючи онъ тое имѣніе на имя Коростышевъ, воленъ есть продати, отдати, даровати и на церковь записати, прибавити, разширити и ведле воли и приподобаня своего имъ шафовати и всякій пожитокъ въ немъ учинити и по своему найлепшему, а пожитечнѣйшему оборощати. А отъ того часу вже я самъ, жена и дѣти, если бы мнѣ ихъ милостивый Богъ рачилъ дати, и потомки и всѣ будущіе счадки и близкіе мои въ то ся имѣніе Коростышевъ ничимъ и ни которыми причинами вступовати, съ мочи и держанія его выймовати, а ни ко бранію пенендзовъ по- [Я, Філон Семенович Кмита, державця чорнобильський, визнаю сам на себе цим моїм листом, кому було б треба про те знати або, читаючи його, чути, нинішнім і потім прийдешнім. Що під час війни і земської воєнної служби його королівської милості з неприятелем господарським, великим князем Московським, багато разів вирушаючи на службу господарську і всієї Речі Посполитої та зазнаючи від неприятелів господарських великих утрат у маєтностях і занепаду в статках своїх, ні від кого до того не примушений, а лише сам, з доброї своєї волі, з добрим розмислом, і з тих причин і пригод, маючи на той час велику потребу в грошах, продав і збув навічно маєток мій отчинний і дідичний, нічим не обтяжений і жодним чином перед цим нікому не заставлений, на ім’я Коростишів, що лежить у землі Київській над річкою Тетеревом, недалеко від Житомира, братові своєму, панові Іванові Олізару Волчкевичу, за певну суму грошей — за чотириста кіп грошів монети й лічби Великого князівства Литовського. Йому самому, дружині, дітям, нащадкам і всім близьким і рідним його, і надалі прийдешнім виключно. З усім геть так, як сам маєток Коростишів сам у собі в землях і ґрунтах, полях, лісах, річках і кордонах, межах і обходах і в усьому своєму положенні має; з людьми отчизними, осілими й прихожими і з усіма їхніми повинностями: землями, данинами медовими й грошовими, з чиншами й роботами, а до того із землями бортними й небортними, з полями й сіножатями, дібровами й лісами; зі ставами, ставищами й бобровими гонами, з ловами звіриними й пташиними принадами і з усім геть; нічого не залишаючи собі, дружині й дітям, якщо мені їх Бог милостивий зволить дати, ані нащадкам і всім близьким рідним. Має пан Іван Олізар Волчкевич, брат мій, той маєток Коростишів, куплений за ту вищеписану суму 400 кіп грошів, обійняти й на вічні часи тримати та вживати з дружиною, дітьми, нащадками й усіма близькими своїми. І, маючи той маєток на ім’я Коростишів, він вільний його продати, віддати, подарувати й на церкву записати, примножити, розширити, і за своєю волею та вподобанням ним розпоряджатися, і всякий пожиток у ньому чинити, і на свій найкращий і найпожиточніший лад обертати. А від того часу вже я сам, дружина й діти, якби мені їх милостивий Бог зволив дати, і нащадки, і всі майбутні спадкоємці й близькі мої не маємо в той маєток Коростишів нічим і жодними причинами вступатися, з влади й володіння його виймати, ані позивати про взяття грошей] зываты и ни которой трудности о то ему задаваты немаемъ. Але во всѣмъ ся къ нему самому, женѣ, дѣтемъ и потомкомъ его и противъ всѣхъ тыхъ, на кого бы тое имѣніе отъ пана Олизара брата моего за правомъ прирожонымъ, або и набитымъ прійти и спасты мало, спокойне, ведле сего лысту моего заховатыся маютъ и будутъ повинны вѣчными часы. А ктобы колвекъ зъ близкихъ кревныхъ, сестръ и зятевъ моихъ, немаючи николы отъ мене на то перевы сего жадного права, пана Ивана брата моего о то позываты, трудность и волокиту ему задавати чрезъ сей лыстъ мой мѣлъ, не вступуючи нигды ни въ которое право, одно за оказаньемъ сего лысту моего на предъ его королевской милости, маетъ за руки заплатти пятьсотъ копъ грошей, а шкоды и наклады на приреченье слова заплатити и оправити; а заплативши за руки и оправивши шкоды, предъ ся о томъ вѣчне молчати будутъ повинны. Гдыжъ сіе имѣніе мое есть не только частію третьею отъ иншихъ имѣній моихъ, але и тридцатой вынесты не можетъ, отъ мене ведле права брату моему есть продано. А если бы еще теперь кто-колвекъ за моего живота о то имѣніе пана Ивана брата моего позваты и тымъ ему трудности и волокиты задавати мѣлъ, тогда я отъ каждаго таковаго и въ каждаго права боронити и тое имѣніе считати и нѣкоторые переказы держанію его чинити допускати не мѣю. А я самъ, жена и дѣти, потомки и всѣ близкіе мои сей мой лыстъ во всемъ и во всѣхъ артикулахъ, словахъ и обовязкахъ зъ досыты учиненьемъ при моцы вѣчными часы держати повинни будемъ. И на то есьмы далы пану Ивану Олизару Волчкѣвичу брату моему сей мой лыстъ подъ моею печатью и съ подписомъ власной руки моей. А притомъ быти рачили и того добре и достаточне свѣдомы ихъ милости княжата. Князь Богушъ Федоровичъ Корецкій, староста Луцкій, Брацлавскій и Винницкій Князь Романъ Федоровичъ Сангушковичъ, староста Житомірскій. Князь Андрей Тимоѳеевичъ Капуста, староста Овруцкій и Князь Александръ Александровичъ Вышневецкій. И будучи ихъ милости того добре свѣдомы за просьбою моею печати свои къ сему моему лысту приложити рачили. Писано въ Вильнѣ, лѣта Божаго нарожденія 1565, Декабря 15 дня» […і жодних труднощів йому в тому завдавати. Але в усьому щодо нього самого, дружини, дітей і нащадків його, і щодо всіх тих, до кого б той маєток від пана Олізара, брата мого, за правом природженим або й набутим мав прийти й перейти, спокійно, згідно з цим моїм листом, поводитися мають і будуть повинні на вічні часи. А якби хто-небудь із близьких кревних, сестер і зятів моїх, не маючи ніколи від мене на те, крім цього, жодного права, мав пана Івана, брата мого, про те позивати, труднощі й тяганину йому всупереч цьому моєму листу завдавати, то, не вступаючи ніколи в жодне право, лише за пред’явленням цього мого листа перед його королівською милістю, має заплатити заруки п’ятсот кіп грошів, а шкоди й видатки на саме слово сплатити й відшкодувати; а заплативши заруки й відшкодувавши шкоди, будуть повинні навіки про те мовчати. Бо цей мій маєток не тільки третьої частини інших моїх маєтків, а й тридцятої не може становити, і продано його мною згідно з правом моєму братові. А якби ще тепер, за мого життя, хто-небудь мав пана Івана, брата мого, за той маєток позивати й тим йому труднощі й тяганину завдавати, тоді я маю від кожного такого і в кожному праві боронити, і той маєток очищати, і жодних перешкод у володінні ним чинити не допускати. А я сам, дружина й діти, нащадки й усі близькі мої повинні будемо цей мій лист в усьому і в усіх артикулах, словах і зобов’язаннях, з повним виконанням, у силі на вічні часи тримати. І на те дав я панові Іванові Олізару Волчкевичу, братові моєму, цей мій лист під моєю печаткою і з підписом власної моєї руки. А при тому бути зволили й про те добре й достатньо відали їхні милості князі: князь Богуш Федорович Корецький, староста луцький, брацлавський і вінницький; князь Роман Федорович Сангушкович, староста житомирський; князь Андрій Тимофійович Капуста, староста овруцький, і князь Олександр Олександрович Вишневецький. І, добре про те відаючи, їхні милості на моє прохання зволили прикласти свої печатки до цього мого листа. Писано у Вільні, року Божого народження 1565, грудня 15 дня]. Іван Олізар походив із сербського роду православного віросповідання, що здавна оселився на Русі. Члени цього роду чинили благодіяння Києво-Печерській лаврі й православному монастиреві в Дермані. Сестра князя Костянтина Острозького була за паном Семеном Олізаром, а їхня дочка Анастасія — за князем Янушем Сангушком, а після його смерті — за князем Іваном Вишневецьким, старостою шксським [так у книзі], від якого пішла лінія князів Вишневецьких, тоді як від його брата Олександра — лінія королівська. Семен Олізар другим шлюбом був одружений з Богданою, дочкою Андрія Немири, воєводи київського, чия мати, теж Богдана 1), була сестрою Євстафія Дашковича, який, походячи із селян (Kmiotek) володінь князя Острозького, став старостою канівським і черкаським, а пізніше — першим гетьманом запорозьких козаків. У родинному архіві Олізарів у Коростишеві зберігається оригінал листа, який Євстафій Дашкович писав до короля Сигізмунда у справах чоловіка своєї племінниці Богдани — матері Івана Олізара. Ось цей лист, що його наводить Пршедзецький, теж у спотвореному через написання латинськими літерами вигляді: «Повѣдаю вашей королевской мосци, пану моему милостивому, ижъ зять мой небожчикъ Борисъ Тышкевичъ заставилъ имѣніе свое ойчисте въ Кіевскомъ повѣтѣ Олевской волости, назване Ирове 1) князю Богдану Глинскому въ сту копахъ грошей. А потомъ скоро князь Богданъ Глинскій сгинулъ на службѣ вашей королевской мосци, зять мой Борисъ Тышкевичъ небожчикомъ остался, а то имѣніе—ойчизна зятя моего, до тыхъ часовъ гине; а отрималъ это имѣніе князь Михаилъ Осовицкій. Сестра моя пани Борисова, будучи вдовою, того имѣнія немогла достать. А же тыми часы имѣніе стало пустовать рѣшилась съ дочерью выкупить и держать оное по близости зятя нашего Олизара Волчковича. Почему вашей королевской мосци пана нашего милостиваго покорно челомъ бью, абы ваша королевская мосць повелѣли князю Михаилу Осовицкому, жебы онъ отъ зятя нашего Олизара Волчковича сто копъ грошей взялъ, а то имѣніе уступилъ. И рачилъ бы ваша королевская мосць учинить то для хлопской службы моей, якъ естесь круль, панъ нашъ милостивый. Писанъ въ Каневѣ 15 Іюня 1515 року» [Повідомляю вашій королівській мості, панові моєму милостивому, що зять мій, покійний Борис Тишкевич, заставив свій батьківський маєток у Київському повіті, Олевській волості, на ім’я Ірове, князеві Богданові Глинському за сто кіп грошів. А потім невдовзі князь Богдан Глинський загинув на службі вашої королівської мості, зять мій Борис Тишкевич помер, а той маєток — батьківщина мого зятя — досі пропадає; а отримав цей маєток князь Михайло Осовицький. Сестра моя, пані Борисова, будучи вдовою, того маєтку не могла дістати. А що в ті часи маєток став пустіти, вона вирішила з дочкою викупити його й тримати через близькість нашого зятя Олізара Волчковича. Тому вашій королівській мості, панові нашому милостивому, покірно б’ю чолом, щоб ваша королівська мость звеліли князеві Михайлові Осовицькому взяти від нашого зятя Олізара Волчковича сто кіп грошів, а той маєток поступитися. І зволила б ваша королівська мость учинити це задля моєї хлопської служби, як ви є король, пан наш милостивий. Писано в Каневі 15 червня 1515 року]. Відтоді як Коростишів купив Іван Олізар, цей маєток не виходив із рук його нащадків, які невдовзі прийняли замість православ’я латинське віросповідання. З королівських привілеїв, даних Олізарам, примітний наданий 5 березня 1634 року ротмістрові Людвікові Олізару з приводу збудування й утримання ним мосту через Тетерів. Ним власникові надавалося право збирати з тих, хто проїжджав і проходив через міст, мито: з воза з купецькими товарами 2 гроші, з порожніх 1, а з пішої людини ½. 1772 року єврейський кагал платив власникові подушного збору 1240 злотих; на той час за кількістю єврейського населення в Житомирському повіті Коростишів поступався лише Бердичеву й Чуднову. Інша грамота Станіслава Августа 1779 року, що надавала Коростишеву міські права, надрукована в «Старожит. Польщі» Балінського (том II, сторінка 1399). Давній замок стояв на горі над Тетеревом, де ще нещодавно було видно рештки панського будинку. Густав Олізар — батько нинішнього власника Карла, відомий своїми поетичними творами польським наріччям (1841 року у Вільні в Завадського видано: Спомнѣнія Густава Олизара [«Спогади Густава Олізара»]), облаштував сільську оселю в нинішньому поетичному місці, оточеному зеленню й квітами. Сад тягнеться гранітними скелями до того жертовного язичницького каменя, який піднято з води й таємниче позначено одинадцятьма карбами. Навпроти нього, за Тетеревом, — величезна скеля, затінена ялинами, яку названо на честь польського поета Фелінського. На цій скелі в день св. Іоанна, 24 липня, щороку засідають судді ігор, що їх влаштовують на річці. Вони полягають у тому, що рибалки надтетерівських сіл на човнах із прапорцями переганяють одне одного. Переможець отримує звичайні нагороди: три рублі сріблом, сиву баранячу шапку або чорний пояс. У домі власника є картини провідних європейських і польських живописців, а бібліотека налічує кілька тисяч томів. Близько 1840 року в Коростишеві засновано водолікувальний заклад на зразок грефенберзького. Щороку кілька десятків хворих відвідують заклад і п’ють воду, що сочиться з прибережних скель. У Коростишеві з 1829 року влаштовано суконну фабрику, для якої виписано німців, оселених тут. Для них власницькою економією збудовано охайні будиночки, відведено городи, багатьом дано прислугу із селян, облаштовано молитовний дім і парафіяльне училище. Власницьке управління дбає також про добробут євреїв, яким, крім інших допомог, з особливого капіталу надають підмогу на промислові підприємства. Селяни руського походження очікують поліпшення свого побуту від здійснення реформ, започаткованих урядом.

Переклад

Подорожі на Поділля й Волинь. Варшава. Том II.

Переклад

Хай буде дозволено з цієї нагоди сказати, що, з огляду на об’єднання всіх слов’янських племен, полякам було б набагато корисніше залишити латинський алфавіт, цей символ папства, і прийняти руський, цілком зручний за незначного доповнення для польського наріччя, що рано чи пізно неодмінно має статися; а не навпаки — з дитячості намагатися зовсім невдало писати руську мову латинськими літерами, затемнюючи її. У цих прагненнях насмілюємося розраховувати на нашу академію наук.....

Переклад

У першому шлюбі вона була за Тишкевичем.

Переклад

В околицях Коростишева тепер немає Олевської волості й села Ірово, якщо це не Юров над річкою Здвижем (див. Ситняки). Князі Осовецькі звалися за назвою поселення Осовець, що за 30 верст від Коростишева і за 10 від Юрова.

Переклад

У містечку дві православні парафіяльні церкви: Троїцька й Різдво-Богородична, обидві дерев’яні, 5-го класу. Троїцьку збудовано 1781 року на місці попередньої, що існувала 1731 року й була описана у візиті 1783 року (Радомисльського деканату); землі має 39 десятин. З її начиння примітні срібна чаша, дарохранильниця й напрестольний хрест, зроблені минулого століття. До її парафії приписано села Стрижавку, Харитоновку й Глубочек. Богородичну церкву збудовано 1741 року на місці теж давнішої церкви цього імені. Нещодавно її оновлено: піднято на кам’яний фундамент, покрито залізом і пофарбовано зовні й усередині; землі має 35 десятин. У ній примітні ікони Божої Матері у вівтарі та святителя Миколая в окремому кіоті, які народ шанує як чудотворні, але переказів про ці ікони не збереглося. До Богородичної парафії приписано села Киричанку, Шахворостовку й Кулишовку.

Переклад

До 1796 року в Коростишеві була й третя церква — на честь Покрови Пресвятої Богородиці. До неї приписано село Більківці, куди перенесено й саму церкву. Подробиці про села, приписані до коростишівських церков, такі:

Переклад

Стрижавка — за 5 верст від Коростишева, біля шосе й безіменного струмочка, що впадає в Тетерів. Жителів обох статей 613, з них 20 розкольників і стільки ж латинян.

Переклад

Харитоновка — біля впадіння річки Івниці з правого боку в Тетерів, за 5 верст вище Коростишева. Жителів обох статей 240. Тут нещодавно був мідний завод.

Переклад

Глубочек — трохи вище по річці Івниці. Жителів обох статей 26, від Коростишева за 7 верст; заселений міщанами й належить єврею Розенбергу.

Переклад

Киричанка — на правому березі Тетерева, за 2 версти вище містечка. Жителів обох статей 76.

Переклад

Шахворостовка й Кулишовка — села біля струмків Киричанки й Заремянки, за 1 версту одне від одного, а від Коростишева за 12. Жителів у першому 120, а в другому 26. Заселені виключно шляхтою, серед якої є кілька осіб, що тримаються латинства. Останні два села нещодавно поступлено житомирському купцеві, єврею Розенбергу.

Переклад

Кошарища — на лівому березі Тетерева, на самій межі з Волинською губернією. Село заселено 1820 року розкольниками-безпопівцями федосіївського толку, яких тут 255 обох статей. Вони мають свою молитовню. Православних у Кошарищах лише 44 обох статей.

Переклад

Римо-католицький коростишівський костел кам’яний, із двома високими вежами, престолом обернений на схід. При ньому служать два священники. Примітна в ньому ікона Божої Матері, перенесена з уніатської каплиці села Тесновки. У народі вона славиться чудотворною.