Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ХАЛЧА село при ручьѣ того же имени; отъ Зикрачей въ 2-хъ верстахъ. Село расположено въ глубокихъ извилистыхъ долинахъ и со всѣхъ сторонъ окружено высокими остроконечными горами. Возвышенное мѣсто, на которомъ стоитъ церковь, окружено глубокимъ рвомъ въ видѣ замка. Что въ мѣстности, занимаемой селеніемъ, дѣйствовали татарскіе народы въ отдаленной древности, это мы заключаемъ изъ самаго названія селенія съ татарскимъ словопроизводствомъ, а также изъ того, что вокругъ села находятся древнія могилы, въ коихъ по словамъ жителей, покоятся кости убитыхъ христіанъ во времена татарскихъ нашествій. Въ настоящее время жителей обоего пола въ 200 дворахъ 1832. Въ 1740 году было 100 хатъ; въ 1792—115, а жителей мужеска 485, женска 454 души. Халча составляетъ нынѣ резиденцію графинь Анны и Эмиліи Дзялынскихъ, къ Халчанскому имѣнію коихъ причисляются деревни: Березовка, Вороновка и Юзефовка съ 5109 десятинами земли.
Переклад
ХАЛЧА, село на однойменному струмку, за 2 версти від Зікрачів. Село лежить у глибоких звивистих долинах і з усіх боків оточене високими гостроверхими горами. Підвищене місце, на якому стоїть церква, оточене глибоким ровом, як замок. Що в місцевості, яку займає село, в далекій давнині діяли татарські народи, ми висновуємо із самої назви села, що має татарське походження, а також із того, що довкола села є давні могили, в яких, за словами жителів, лежать кості християн, убитих за часів татарських навал. Нині жителів обох статей у 200 дворах 1832. 1740 року було 100 хат; 1792 року — 115, а жителів чоловічої статі 485, жіночої — 454 душі. Халча нині — резиденція графинь Анни та Емілії Дзялинських, до халчанського маєтку яких приписано села Березовку, Вороновку та Юзефовку з 5109 десятинами землі.
Оригінал
Церковь Свято-Покровская, дубовая, 5-го класса; земли имѣетъ 37 десятинъ; построена 1752 года. Изъ визитъ Каневскаго деканата за 1740, 1746 и 1792 годы видно, что въ Халчѣ существовала церковь съ незапамятныхъ временъ, что предшествовавшая нынѣшней церковь была построена 1724 года и по ветхости разобрана. Изъ приходскихъ Халчанскихъ священниковъ мы знаемъ Семеона Базилевича, получившаго посвященіе въ Молдавіи, но по настоянію владѣльцевъ имѣнія, утвержденнаго въ Уневѣ уніатскимъ митрополитомъ въ 1739 году. Въ 1751 году избранъ священникомъ изъ Халчанскихъ селянъ Макарій Холоденко, котораго владѣлецъ Игнатій Вороничъ, отсылая къ посвященію, обязалъ литургію и требы совершать по уніатскому уставу, въ каждую субботу совершать богослуженіе за помѣщиковъ и фундаторовъ, воспоминая Іосифа и Терезію—родителей Игнатія Воронича 1). 1786 года Юзефа съ графовъ Дрогаевскихъ Вороничова, каштелянова Бельзка, выдала въ Трояновѣ—резиденціи своей эрекцію, коею подтвердила за церковію земли, издавна въ ея пользованіи находившіеся до 40 дней пахати и сѣнокоса на 20 косарей; а также предоставляла священникамъ зборъ готоваго хлѣба по ¼ корца съ каждаго плуговаго и пароваго хозяина, жита, и по столько же ярины; послѣдняя привиллегія съ возвращеніемъ священниковъ къ православію, владѣльцами латинянами прекращена.
Переклад
Церква Свято-Покровська, дубова, 5-го класу; землі має 37 десятин; збудована 1752 року. З візит Канівського деканату за 1740, 1746 і 1792 роки видно, що в Халчі церква існувала з незапам’ятних часів, що попередню церкву було збудовано 1724 року і через старість розібрано. З парафіяльних халчанських священників ми знаємо Семеона Базилевича, який дістав висвячення в Молдавії, але на вимогу власників маєтку був затверджений в Уневі уніатським митрополитом 1739 року. 1751 року з халчанських селян обрано священником Макарія Холоденка, якого власник Ігнатій Воронич, відсилаючи на висвячення, зобов’язав правити літургію й треби за уніатським уставом, щосуботи правити службу за поміщиків і фундаторів, поминаючи Йосифа й Терезію — батьків Ігнатія Воронича 1). 1786 року Юзефа з графів Дрогаєвських Вороничова, белзька каштелянова, видала в Троянові — своїй резиденції — ерекцію, якою підтвердила за церквою землі, що здавна були в її користуванні, — до 40 днів ріллі та сінокіс на 20 косарів; а також надавала священникам збір готового хліба по ¼ корця з кожного плугового й парового господаря — жита, і стільки ж ярини; цей останній привілей власники-латиняни скасували, коли священники повернулися до православ’я.
Оригінал
См. Ablaty Радомысльской консисторіи 1751 года.
Переклад
Див. Ablaty Радомисльської консисторії 1751 року.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 2 версти ≈ 2,1 км; 5109 десятин ≈ 5582 га; 37 десятин ≈ 40,4 га. Перерахунок наш.
Назва. «Халча» — Халча.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Ерекція». Фундаційна грамота: нею власник маєтку наділяв парафію землею й іншими правами.
«Візита». Опис парафії, складений під час перевірки (візитації) деканату; Похилевич часто цитує візити XVIII ст.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Київський повіт, «ИМѢНІЯ, ПРИНАДЛЕЖАЩІЯ ЧАСТНЫМЪ ЛИЦАМЪ.»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 57–58. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/khalcha/