Карапиші у Похилевича (1864)

Переклад

КАРАПИШІ, село на рівнині, що є продовженням білоцерківського й кагарлицького степу, біля витоків р. Росави, яка починається за 6 верст за селом, у болотах, біля урочища Череваті ярки. Жителів обох статей: православних 3666, римо-католиків 27. 1790 року було 2007 жителів у 315 дворах. 1740 року в 208 дворах налічувалося 1300 душ, здатних до сповіді (віком понад 7 років). Карапиші, як видно з наведеного нижче документа, існували ще до руїн, і в долі цього села, судячи з його назви, мали свою частку татари 1).

Переклад

1740 року в Карапишах була лише одна церква — Св. Михайлівська, а священиком при ній — Василь Руденко, висвячений 1726 року в Переяславі до білоцерківської Андріївської церкви, а сюди переведений після прийняття унії 1738 року; ще й 1746 року візитатор наклав на нього стягнення за те, що він дотримувався звичаїв православних. Ось список [копія] ерекції, або церковного фундушу, яку 1739 року богуславський староста дав карапишській Михайлівській церкві:

Переклад

«Ержій Игнацій свęтего паньства Римскіего ксіęже, грабіа на Вишничу и Ярославлю Любомірскій; Богуславскій, Рычивольскій, Либусскій и проч. староста; кавалеръ ордеру орла біалего и свіęтего Генриха; Генерал-лейтенант кавалеріи войск найяснѣйшего Кроля Польскіего и Електора Сасскіего. Віадомо чине, кому о тым вѣдить належе.... иж, бендонц побуждоный promotią хвалы Божіей, ораз маіąц особливый respekt на подданых моих вси новоосадзоной Карапыши, до тегож Богуславскіего старотства ab antiquo належонцей, абы вѣрни без презвоитего незоставали набожев'ства и уживаніа sacramentow свіęтых, з особлившей желозіи (jalousie ревность) христіанскіей, умыслилем в помѣненой вси церкіевь выставить, ктóра, любо ab antiquo в тей вси бывала, а же per hostem в ruinę пошла, тераз, абы на тымже мѣйсту иміе Бога, в Тройцѣ свęтей едынего, хваліоно было вѣчнеми часы, до поміеніоней церкви надае грунтов...... Datum в палацу моим Варшавскимъ, 26 марта 1739 року» [Єжи Ігнацій, князь Священної Римської імперії, граф на Вишничі і Ярославі Любомирський; богуславський, ричивольський, либуський та ін. староста; кавалер ордена Білого Орла і Святого Генріха; генерал-лейтенант кавалерії військ найяснішого короля польського і курфюрста саксонського. Оголошую тим, кому про це знати належить.... що, спонуканий поширенням хвали Божої, а також маючи особливу увагу до моїх підданих новоосадженого села Карапиші, що з давніх-давен належить до того ж Богуславського староства, щоб вірні не лишалися без належного богослужіння і приймання святих таїнств, з особливої християнської ревності задумав я в згаданому селі поставити церкву, яка хоч з давніх-давен у цьому селі була, але через ворога пішла в руїну, тепер, щоб на тому самому місці ім’я Бога, єдиного у Святій Трійці, прославлялося на вічні часи, згаданій церкві надаю ґрунти...... Дано в моєму Варшавському палаці, 26 березня 1739 року].

Переклад

Нині в Карапишах дві дерев’яні церкви: Михайлівська, збудована 1739 року, і Богородична, закладена 1745 року «на новий фундуш», а завершена лише 1765 року. Після її обвітшання 1849 року на іншому місці збудовано нинішню Богородичну церкву. За штатами першу віднесено до 5-го класу, а другу — до 4-го. Землі першій належить 76, другій — 40 десятин.

Переклад

Карапиші — татарське слово, що означає чорне злодійство, якщо не помиляємося.

Переклад

До Богородичної церкви приписано село Бутовка, нещодавно перейменоване на Александровку. Воно лежить на лівому березі Росави, за 2 версти від Карапишів. Жителів обох статей 420.