Текст і переклад
Правопис книги збережено, курсив — як у книзі. Наші вставки — у квадратних дужках.
Оригінал
ЯНКОВИЧИ село въ 4-хъ верстахъ отъ Рославичъ и въ 20-ти отъ Кіева, при истокахъ ручья, къ Ходосовкѣ текущаго. Жителей обоего пола 894. Село расположено по раздоламъ межъ горъ на землѣ очень способной къ садоводству, которымъ жители и занимаются. Для хлѣбопашества земля также годится, особенно возвышенныя равнины, покрытые черноземомъ. Чрезъ село проходила въ древности дорога изъ Кіева въ Васильковъ. У жителей существуетъ преданіе, что Янковичи основано какимъ-то знатнымъ польскимъ вельможею Яномъ (имя Янъ употреблялось и у Кіевлянъ. Извѣстенъ Янъ—вельможа князя Святополка въ 1093 году), что этотъ Янъ, послѣ разоренія Кіева и состоянія его съ окрестностями подъ польскимъ правительствомъ, основалъ даже здѣсь латинскій монастырь и хотя нынѣ неосталось отъ этаго монастыря никакихъ слѣдовъ, вѣроятно потому, что всѣ зданія его, по тогдашнему въ этихъ странахъ обилію лѣсовъ, всѣ были деревянныя; но на томъ мѣстѣ, гдѣ онъ былъ и теперь выкапываютъ гробы съ человѣческими костями, а также находятъ древнія римскія и польскія монеты; а въ лысомъ яру, близь нынѣшней приходской церкви находятся развалины погребовъ, принадлежавшихъ по преданію тому же латинскому монастырю. Къ древностямъ Янковичъ принадлежатъ также нѣсколько древнихъ могилъ, на западъ отъ села находящихся. Они носятъ названія: Турова, Острая, Безъименная и Оброслая. Послѣднюю самую высокую раскапывалъ въ 1846 году профессоръ Иванишевъ, но кромѣ человѣческихъ костей ничего въ ней неоказалось. Янковичи до отбора недвижимыхъ монастырскихъ имѣній въ казну, принадлежали Кіево-Софійскому монастырю.
Переклад
ЯНКОВИЧІ [нині Іванковичі], село за 4 версти від Рославичів і за 20 від Києва, біля витоків струмка, що тече до Ходосівки. Жителів обох статей 894. Село лежить по долинах між горами, на землі, дуже придатній для садівництва, яким жителі й займаються. Для хліборобства земля теж годиться, особливо високі рівнини, вкриті чорноземом. Через село в давнину проходила дорога з Києва до Василькова. У жителів існує переказ, що Янковичі заснував якийсь знатний польський вельможа Ян (ім’я Ян уживалося й у киян. Відомий Ян — вельможа князя Святополка 1093 року), що цей Ян після зруйнування Києва та перебування його з околицями під польською владою заснував тут навіть латинський монастир; і хоча нині від цього монастиря не лишилося жодних слідів, імовірно тому, що всі його будівлі через тодішній достаток лісів у цих краях були дерев’яні, проте на тому місці, де він був, і тепер викопують труни з людськими кістками, а також знаходять давні римські й польські монети; а в лисому яру, поблизу нинішньої парафіяльної церкви, є руїни льохів, які, за переказом, належали тому ж латинському монастирю. До старожитностей Янковичів належать також кілька давніх могил, що лежать на захід від села. Вони мають назви: Турова, Остра, Безіменна й Обросла. Останню, найвищу, розкопував 1846 року професор Іванишев, але, крім людських кісток, у ній нічого не виявилося. Янковичі до відібрання нерухомих монастирських маєтностей у казну належали Києво-Софійському монастирю.
Оригінал
Церковь Рождество—Богородичная деревянная, 5-го класса; земли имѣетъ 37 десятинъ; построена 1702 года, а въ 1841 починена прихожанами. Къ приходу ея причислены двѣ деревни:
Переклад
Церква Різдва Богородиці, дерев’яна, 5-го класу; землі має 37 десятин; збудована 1702 року, а 1841-го полагоджена парафіянами. До її парафії приписано два села:
Оригінал
Мархелевка въ 2-хъ дерстахъ, при томъ же ручьѣ, что и Янковичи. Жителей обоего пола 305. Деревня получина названіе отъ того, что въ здѣшнемъ липовомъ лѣсу была монастырская пасѣка, въ которой въ началѣ прошлаго вѣка пасѣчникомъ былъ монахъ по имени Маркеллъ.
Переклад
Мархелевка за 2 версти, на тому ж струмку, що й Янковичі. Жителів обох статей 305. Село дістало назву від того, що в тутешньому липовому лісі була монастирська пасіка, у якій на початку минулого століття пасічником був чернець на ім’я Маркелл.
Оригінал
Выдубецкая Вета въ 4-хъ верстахъ отъ Янковичъ при рѣчкѣ Ветѣ. Жителей обоего пола: православныхъ 40, раскольниковъ 7. Эта деревня населенная штатными служителями Выдубецкаго монастыря и арендными содержателями монастырскаго пруда и мельницы, окружена высокими земляными валами, которые тянутся съ двухъ сторонъ рѣки Веты до села Ходосовки, начавшись, близь Янковичъ. Валы поросли по мѣстамъ вѣковымъ лѣсомъ. Примѣтно что въ этомъ большомъ укрѣпленномъ городѣ стояла большая армія или ополченіе чужеземцовъ, которое окопалось, чтобы обезопасить себя отъ нечаяннаго нападенія Кіевлянъ.
Переклад
Видубецька Вета за 4 версти від Янковичів, на річці Веті. Жителів обох статей: православних 40, розкольників 7. Це село, населене штатними служителями Видубецького монастиря й орендарями монастирського ставу та млина, оточене високими земляними валами, які тягнуться з обох боків річки Вети до села Ходосівки, починаючись біля Янковичів. Вали подекуди поросли віковим лісом. Помітно, що в цьому великому укріпленому місті стояла велика армія або ополчення чужоземців, яке окопалося, щоб убезпечити себе від несподіваного нападу киян.
Примітки до перекладу
Міри. Верста — близько 1,07 км, десятина — близько 1,09 га. У статті: 4 версти ≈ 4,3 км; 37 десятин ≈ 40,4 га. Перерахунок наш.
Назва. «Янковичи» — Іванковичі.
«Могили». У Похилевича так названо кургани — земляні насипи над давніми похованнями; іноді й звичайні поховання.
«Деревня». У Похилевича — поселення без власної парафії, приписане до парафії іншого села. Перекладаємо «село».
«Клас» парафії. Розряд парафії за церковним штатом, від якого залежали утримання причту й кількість землі.
Про джерело
- Книга
- «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (Похилевич Л. И., Київ, 1864)
- Розділ
- Київський повіт, «КІЕВСКІЙ УѢЗДЪ»
- Ліцензія
- Книга — суспільне надбання. Наша розшифровка й переклад — CC BY 4.0.
Як цитувати
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 36–37. Розшифровка й переклад: «Минуле», 2026. https://mynule.com.ua/dzherela/pokhylevych-1864/ivankovychi/